Ой, що ж це в світі робиться?

Ой, що ж це в світі робиться?

До чого ми йдемо?

Скрізь зло і підлість плодиться,

А ми все мовчимо.

 

Рясніє скрізь еротика,

Оголені тіла

Розпуста і наркотики,

Як гадь оповила.

 

Духовність помирає в нас

І паростки краси.

Важкий настав для людства час,

О, Господи, спаси.

Подай, прошу терпіння нам,

Любові у серця.

Зітри, благаю, весь бедлам,

З земного Ти лиця.

Мовчи душа

Мовчи душа, як б’ють у груди,

Коли принижують й плюють.

Тебе Всевишній не осудить,

Воздасть і мужність, і можуть.

 

Мовчи душа, не мов ні слова,

Коли болить – утри сльозу.

Та знай, народжена з любові,

Встоїш і в бурю, і в грозу.

 

Прощай нанесені образи,

Немов Ісус, там на хресті.

Проси лиш мудрості щоразу,

У повсякденному житті.

Не згаси надії

Не згаси надії

У моїх очах,

Бо я не зумію

Подолати страх.

 

Не згаси ти віру

Так, немов свічу.

Бо я диким звіром,

Тоді закричу.

 

Не згаси любові

У моїй душі,

Бо десь на півслові

Всі помруть вірші.

 

Я тоді все втрачу

У єдину мить.

Нема віри значить

І не варто жить.

Не скупімось на теплі слова

Не скупімось на теплі слова,

Бо вони зігрівають душі.

Як водиця цілюща, жива,

Омивають і зло, і байдужість.

 

Не скупімось на щирі слова,

Що когось позбавляють болю.

Щоб зібрати колись у жнива,

Урожай доброти і любові.

 

Не скупімось на добрі слова,

Бо для ближніх вони, як ліки.

Як надій чарівні острова,

Що не топлять зневіри ріки.

 

 

Я сьогодні йду до школи

Я сьогодні йду до школи,

Я іду, у перший клас

У світ знань, такий чудовий,

Поведе учитель нас.

 

Я сьогодні йду до школи,

Як троянда чарівна.

В косах банти кольорові,

Я – красива, як весна.

 

В небі сонечко сміється

Промінці аж виграють,

- Хай тобі усе вдається,

- І уважна завжди будь.

 

Вітерець узяв за плечі

Косенята розчесав,

- Хай щастить, тобі, малеча,

У навчанні побажав.

 

І озвались ліс і поле:

Аж луна скрізь рознеслась.

- Будь слухняною у школі,

- Хай таланить повсякчас.

Новорічне свято

Новорічне свято,

Аромат ялини.

Дітвори багато,

Сміх дзвіночком лине.

 

- Ой, яка красуня,

Шепотіли діти.

Та чомусь їй сумно,

Почала тремтіти.

 

- Ти чого, ялина,

Так невтішно плачеш?

Щось мені дитино,

Заболіло, бачиш?

 

У моє коріння

Гострий ніж загнали.

І без мук сумління,

З лісу геть, забрали.

 

Час летить невпинно,

Вже минуло свято.

Понесли ялину,

На смітник вмирати.

Повік душі не знати смутку

Катерині Барановській – Орел

 

Я вас вітаю у цю днину,

Бажаю щастя і добра.

Нехай тепло рікою лине,

Легкого зичу я пера.

 

Повік душі не знати смутку

Ну, а очам – солоних сліз.

Нових вагомих вам здобутків,

Хвороби ж хай згорять, як хмиз.

 

Нехай всякчас приносить доля

Безхмарні і щасливі дні,

Без суєти, тривог і болю

Привітні сонячні ясні.

 

Творець з любов’ю подарує

Натхнення довгі ще літа,

Бо світ поезії чарує,

Неначе осінь золота.

 

 

Я буду молитись за вас

Родині Джус

 

Біліє папір на столі…

Слова геть усі розгубила.

О, як же забрати жалі?

О, як же додати вам сили?

 

Тримайтесь, благаю і прошу,

Тримайтесь,заради Хреста.

Нелегка дісталася ноша,

Утрати страшна гіркота.

 

Повірте, душею і серцем,

Я буду молитись за вас.

І сонце колись усміхнеться,

А рани загоїть, лиш час.

 

Тримайтесь, бо жити ще треба,

Нехай укріпляє Господь.

 

Донечці

Пригортаю донечку

До своїх грудей.

На віконце сонечко

Промінці кладе.

 

І чомусь так радісно,

Аж душа співа

І немов перлини ті

На папір слова…

 

Пригортаю донечку,

Мій життєвий цвіт.

Прихилить їй хочеться,

Цей чудовий світ.

 

Пригортаю лагідно

До свого лиця.

І сердечно дякую,

За цей дар Творця.

Я закохана у тебе

Я закохана у тебе,

Немов сонечко у небо.

Як земля в малу травинку,

Як матуся у дитинку.

Як весна у перші квіти,

Як пташина в жарке літо.

Немов нива в дощ осінній,

Як веселка в обрій синій.

Як стебло в колючу рожу.

Жить без тебе я не можу.

 

 

Ніхто не знає

Ніхто не знає із людей,

Що там попереду чекає:

Гроза на землю упаде

Чи сонце засіяє.

 

Ніхто не знає із людей,

Яка у кого доля:

Відрадно серденьку буде

Чи стрінеться із болем.

 

 

Ніхто не відає із нас,

Чому таке буває?

Приходить горя страшний час,

Ще юним хтось вмирає.

 

Отож, звертаюсь до жінок,

Нехай народжуються діти.

Вони – то радості вінок,

То – цвіт чарівний літа.

 

 

Просить донечка мала

- Народи мені сестричку,

Просить донечка мала.

- Їй віддам свою лисичку,

- Що з крамниці принесла.

 

- Народи, нема з ким гратись,

- Так самотньо, ну, хоч плач!

- Я вже згодна і на брата,

- Подарую йому м’яч.

 

- Народи, ти чуєш, мамо,

- Щоб не була я одна.

- Всі радіти будуть нами,

- Немов квітами весна.

- Будем бігати й стрибати,

- Замовляю сестру й брата.

Ми з тобою

Ми з тобою дихання одне,

Ми – єдине ціле

Хай лихе усе мине,

Лиш кохання крила

Піднімають в синю вись,

До самого сонця.

Де дві доленьки зійшлись,

На небес долоньці.

Де Всевишній поєднав

І серця, і руки,

Щоб ніхто із нас не знав

Гіркоти розлуки.

 

 

Затремтіли в кота вуха

Затремтіли в кота вуха

Незабаром вже зима.

Поки що не завірюха

Та тепла уже нема.

 

Засмутився Гошка дуже:

- Що ж мені тепер робить?!

- Йди мишей ловити друже,

- Аби кості розігріть

Всі кривдникам простила

Світлій пам’яті Галини Берізки

 

Жила собі людина,

Скрізь сіяла добро.

Любила Батьківщину,

На прю ставала з злом.

 

Писала вірші й прозу,

З любов’ю і теплом.

І радощі, і сльози,

Усе в рядках було.

 

Колючими снігами,

Судьба її вела.

У тюрмах за дротами,

Там юність одцвіла.

 

 

Пишаймося, що знали,

Цю жінку осяйну.

Що серце відкривала,

Як скриньку чарівну.

 

Що духом прикипіла

До рідної землі,

Всі кривдникам простила

Образи і жалі.

 

 

Це - тільки спогади

Це – тільки спогади і все,

Гостями в дім до мене йдуть.

Ріка надій мене несе,

Кудись в незвідану майбуть.

 

Це тільки спогади, тих днів,

Коли ще юною була.

Було так хороше мені,

Неначе мала два крила.

 

Це тільки спогади вони,

Квітками в пам’яті цвітуть,

Так пахнуть подихом весни,

Назад – в минуле нас ведуть.

Це – тільки спогади, а все ж,

Частина нашого буття.

Яку завзято ти несеш,

З собою протягом життя.