II. Методи впливу на особу засудженого в установах з виконання покарання

Особистість засудженого становить складну струк­туру, що поєднує комплекс соціально-психологічних по­глядів, потреб, відносин, у яких домінують негативні тенденції. Методи психолого-педагогічного впливу, застосовувані у звичайній обстановці, тут повинні бути трансформовані з урахуванням тих ха­рактеристик, що властиві особам, які відбувають пока­рання за вчинений ними злочин.

Необхідною передумовою для обрання методів психолого-педагогічного впливу є: вивчення особи засуджено­го, його поведінки в до надходження до устано­ви з виконання покарань і під час перебування у ній; ставлення до праці, навчання, режиму, комплексу захо­дів соціального впливу; виявлення і характеристика потреб.

Аналіз і узагальнення рівнів потреб та інтересів у правопорушників дають змогу виявити:

- порушення рівноваги між різними ви­дами потреб і інтересів;

- перекручений характер окре­мих потреб;

- примітивність потреб і інтересів;

- амо­ральність, злочинні прояви у способах задоволення по­треб.

У злочинців матеріальні потреби домінують над ду­ховними, коло останніх дуже вузьке і передбачає лише спілкування з людьми або одержання тих чи інших відо­мостей, потрібних для «злочинного престижу».

Як правило, злочинці деяких категорій уникають праці, не утруднюючи себе фізичною роботою.

Методи психолого-педагогічного впливу, використо­вувані в установах з виконання покарань, відповідають за своєю принциповою схемою загальним педагогічним заходам виховання, однак мають певну специфіку, обу­мовлену контингентом, щодо якого вони застосовують­ся.

До цих методів належать: висока вимог­ливістю щодо режиму праці і відпочинку; переконання, основною рисою якого є такий вплив на психіку засудженого, за якого досягається розуміння завдань і формується згода з необхідністю її виконання; багаторазово повторювана бесіда, що має певну варіантність. Така бесіда у всіх випадках веде до позитивного ефекту.

До найбільш важливих методів кримінально-виконав­чого впливу належить метод навіювання, який передба­чає вплив на психіку людини без критичного його спри­йняття останньою.

Навіювання має на меті змінити став­лення засудженого до його негативних установок, прище­пити йому нові устремління. Навіювання, як правило, пов'язане з авторитетом людини, яка його здійснює. У за­гальній психології під навіюванням розуміють різні спосо­би вербального і невербального емоційно забарвленого впливу на людину з метою створення в неї певного стану або спонукання до певних дій. В основі навіювання лежить послаблення дії свідомого контролю, здійснюваного щодо сприйманої інформації.

Виділяють два способи навіювання: словесне — шляхом прямого мовного впливу на засуд­женого і непряме, опосередковане яким-небудь предметом чи дією. Навіювання може викликати не лише ті чи інші емоційні стани, але і вольові спонукання, що є дуже суттє­вим для практики діяльності установ з виконання пока­рань. Навіювання може бути як прямим, безпосередньо зверненим до засудженого, так і непрямим, що має своєю метою повідомлення позитивної інформації про інших осіб, причому в такій формі, що не вимагає безпосередньої відповідної реакції. Методи непрямого навіювання вклю­чають демонстрацію фільмів, вплив музикою, читанням художньої літератури тощо.

Як важливий метод впливу на особу засудженого у пенітенціарній психології називають метод передачі інформації. На думку А. В. Дулова, інформація, яка спе­ціально і цілеспрямовано відбирається з тієї, що надхо­дить до засудженого, повинна сприяти заповненню його соціального досвіду, одержанню і засвоєнню ним відомо­стей, яких він раніше не одержував чи ігнорував.

Специфічним методом впливу на особу засудженого є метод регулювання психічних спілкувань. Тут є певні можливості регулювати психічні спілкування, впливати на взаємодію з іншими засудженими, рідними і близькими. Такий метод також передбачає контроль за входжен­ням засудженого до мікроколективів, у тому числі з нега­тивною спрямованістю.

Особливі умови перебування засудженого в місцях позбавлення волі передбачають застосування методу примушування. Вчені, які досліджують пенітенціарну психологію (О. Г. Ковальов), вважають, що покарання діє в одних випадках залякуючи, в інших — примушує думати про те, який спосіб поведінки виявляється не ли­ше більш зручним у певний час, але й перспективним у справі самовиправлення.

ВИСНОВКИ ДО ДРУГОГО ПИТАННЯ. В установу з виконання покарань потрапляє особа з досить усталеними поглядами, навичками, звичками, манерою спілкування з людьми. Методи впливу на особу засудженого в установах з виконання покарання спрямовані на руйнування злочинних потреб, ліквідацію негативного соціального досвіду, що нагромадився у нього, створення основи для подальшого розвитку позитивних якостей, прагнення до самовиправлення та самовиховання.