Арлекіно поза простором-часом

Серед міфічних і казкових героїв, різноманіття ролей і карнавальних масок на театральній сцені життя особливе і мало кому зрозуміле місце займає Арлекіно. Фіксація його свідомості перебуває поза простором-часом. Митці і соціонавти відчувають і мислять інакше, тому що енергія їх творчої мотивації формує між полюсами інтуїтивного механізму творчості вакуум, у який вливається інформація оточуючого середовища, викликаючи величезну підйомну силу.

Злітаючи у космічні висоти інтелектуальної і емоційної інтуїції, вони приносять звідти неочікуваний продукт, який не можна виробити у нетворчій діяльності. Активність взаємодії над-свідомого і підсвідомого у творчому процесі супроводжується якісно іншим станом свідомого, що призводить до формування нових стосунків між ними.

Над-свідоме і підсвідоме породжують новий продукт в умовах високого рівня розвитку плану діяльності у внутрішньому світі, який вони передають свідомості, яка допомагає у процесі подальшого розпізнання і проявлення. Свідомість і мислення, поєднуючи у єдине ціле спогади минулого, відчуття-сприйняття теперішнього і уяву-прогноз майбутнього, опиняються поза перебігом часу для визначення причин з минулого, наслідків у майбутньому і умов реалізації цих причинено-наслідкових стосунків у теперішньому часі. Поєднуючи між собою часи, вони не тільки віддзеркалюють просторово-часові характеристики світу і співвідносяться з ним (тобто формують його образ), а й завершують його, одягаючи у шати слова суть інтуїтивної здогадки і логіку способу її рішення, перетворюючи їх тим у кінцевий творчий продукт.

Творче мислення безпосередньо поєднане із збереженням ареалу первинних образів у природі і культурі. Це пояснюється тим, що в основу пригадування і уяви закладено вторинні образи (на яких будується система досвіду і функціонування мислення), які є наслідком фіксації, відтворення і перетворення первинних образів. Тому, продуктом наукового, художньо-образного, ін. мислення, як процесу опосередкованого і узагальнюючого пізнання дійсності, є знання, яке не можна отримати з безпосереднього досвіду.

Система знаків, що співвідноситься з системою значень, надає слово у якості мовленнєвого знаку мисленню; мова, будучи символічною, робить подібним і мислення. Символів менше, ніж дійсність, яку вони відображають, тому, мова і мовлення, обмежуючи свідомість, окреслюють межі розумінню. Про це яскраво свідчать ті, хто не зріє мов формоутворення людського духу, не дбає про збереження культури, чим звужує психологічний, соціальний і духовний потенціал і поступово деградує.

Більш того, навіть, на перший погляд у схожих культурах і мовах стріла-напрям-вектор, що утворює духовне коло-ядро системи архетипів і є основою вищих рівнів творчого мислення, розуміння, прийняття рішення і поведінки, може бути спрямованим у інший, а то і протилежний бік. Так, в укр. мові слово «країна» означає «подібна землі-території раю». У перекладі на рос. мову «страна» означає «напрям», «сторона».

Слово «наречена» (та, яку нарекли, суджена) в рос. перекладі «невеста» означає «невесть что», чи та, яка не є звісткою, або укр. «невісткою». А слово «немовля» сприймається українцями як той, хто не розмовляє, хто подібний любові (немов+ля). Звідси поява міфологеми про народження боголюдини: яка фізична, психологічна, соціальна, духовна любов, така і дитина. У народі говорять, що ця дитина прекрасна тому, що батьки любили один одного і співали їй колискових пісень. У перекладі на рос. мову «младенец» означає малий лад-устрій.

Слово «людина» (укр., потік світла самоусвідомлення) у перекладі на рос. мову «человек» (укр., чоловік) означає чоло-учень віку, дух, який переходить з віку у вік. А слово «подружжя» (укр., від друзі) у перекладі на рос. мову «супруги» говорить про те, що вони мають разом тягнути упряж. На Україні жінку сприймають як дружину князя-чоловіка (рос. муж и жена). А гетьманів як тих, кого можна переобирати на відміну від царів, яких труять і вбивають. До того ж на Україні є установка на державу (держати-тримати) і державо-творців, а у Росії – на «государство і государя». За часи радянської влади соціоніка (напрям практичної психології на основі класифікації психотипів за К. Г. Юнгом; досліджує сумісність між людьми, групами, країнами) визначала, що українці і росіяни є несумісними психологічних типами інформаційно-енергетичного метаболізму, яким важко дається глибинне, на рівні архетипів, розуміння один одного.

Порівняльно-культурний і крос-культурний психологічний аналіз мови свідчить, що природо-орієнтована образно-символічна мова українців наділила їх такими рисами: споглядальність, сентиментальність, ніжність, замилування, любов до усамітнення, чутливість, обожнення природи, родини, землі, води, терпіння, захист дітей, справедливість. Усе це говорить про притаманну їм мудрість і креативність. Російська мова дарує її носіям, мисливцям-воїнам (на відміну від землеробів), якості, що допомагають виживати разом у спільній діяльності, на великій території, у жорсткіших кліматичних умовах. Тому її носії обожнюють ще й владу, зброю, військову справу, царя.

Українець, який гарно говорить українською чи російською, але добре розуміє українську, та росіянин, який живе на Україні й постійно чує її мелос, знаходяться у пси-полі-просторі мови, яка включає їх у інший духовний вимір сприйняття, розуміння, творення світу. Ті, хто не шанує мову, не відчуває її глибинні зцілювальні смисли, які організують мислення, самовідчуття, поведінку, руйнує своє здоров’я і світ людей. Невігластво («сон розуму») не може усвідомити себе. Не визнаючи і не поважаючи матір-дружину-мову, воно породжує лише чудовиськ.

Крім словесної мови інформація передається за допомогою пози, міміки, пантоміміки, тембру, висоти, емоційності, інтонацій, гучності, енергетичних станів голосу. Усі мови одночасно приймають участь у всіх творчих процесах, слугуючи передачі, узагальненню, обробці інформації і прийняттю рішень. Тіло у якості вивернутого назовні мозку також бере участь у творчості, хоча далеко не завжди це відчуває і усвідомлює сама людина. У кожній культурі і культурній практиці мова тіла буде мати свій особливий контекст.

Глибинний смисл словесно-тілесної української мови, утворюючи значне напруження між полюсами над-свідомого і несвідомого, викликає внутрішні «громовиці», свіжий іонний потік творчої енергії, створює щільні стосунки між нейронами. Усе це у 100-200 разів швидше проводить інформацію, сприяє розвитку самоусвідомлення, закладає передумови для психічної і духовної еволюції, формування генетичної схильності до творчості і передбачення.

На шляху керованого розвитку Арлекіно-соціонавтів їх самоусвідомлення може вийти за межі слова, символів і дістатися розуміння, яке виникає поза лінгвістичними фільтрами. Це відання формується після відчутно пережитого вивільнення, завдяки повноті використання усіх каналів відчуття і сприйняття.

Вищі психічні стани знаходяться вище слів, і хоча вони високоемоційні, їм усе ж притаманна цілісність і включення усього організму. Вони сприяють появі нового способу розуміння особистістю самої себе й іншої людини через формування високої самосвідомості, яка користується мовою витонченої психічної енергії.

Давні греки вважали, що творче життя мислителя більш гідне вільного громадянина, ніж життя практика, а давні римляни, навпаки, цінували діяльність, а не споглядальне життя і втілювали геніальні ідеї греків. В епоху Відродження дозвілля, як умова розвитку особистості, стало домінувати над практичною діяльністю, яка була джерелом матеріального способу існування. Новий час підніс на перше місце бізнес, прибуток, знецінивши усі інші види творчості. А ХХІ ст. головним вважає еволюцію самоусвідомлення.

Відчуження поколінь від живої природи, культури, звуження сенсорних можливостей, світу первообразів, поєднаних з ними вищих почуттів, духовної творчості спричинило обмеження внутрішньої активності у порівнянні із зовнішньою діяльністю і обумовило антропологічну кризу. Не дотримуючись попередніх і не створюючи нових духовних ідеалів, образів світу, людини, не оберігаючи природу, культуру, людство здійснює психофізіологічну операцію – перетворюється у «генетично модифікований продукт». Випавши з процесу відтворення повноти людського життя і переживаючи порожнечу свого буття, сучасник шукає, чим би її заповнити.

Кожного разу наражаючись на зовнішні замінники, не маючи порівняно з тваринами жорсткої видової поведінки, людина вимушена створювати себе за образом і подобою того, хто (як їй видається) «бачить-чує» у найближчому соціальному оточенні. Зникнення вищих взірців-ідеалів творчості з масової свідомості, викликавши глобальну антропологічну кризу, виявило духовні закони відтворення людського життя і зробило їх очевидними для багатьох.

Пересічна людина живе у стані сенсорної пригніченості, її культурна практика структурована: сенсорні виміри, світи. Вибіркове екранування одне пропускає, інше фільтрує. Відчуття линуть крізь змодельовані практикою різні сенсорні екрани, відмінні між собою, як у казці «Маленький принц». Власний світ – теж культурне утворення. Лише вище знання дійсності може пояснити відмінності у культурних практиках. Створюючи людину в умовах сенсорної пригніченості, аби вона фіксувала свідомість на певних завданнях виживання (початок еволюції), природа поступово підвела її до усвідомлення самої себе. І «нормальна» свідомість стала психологічною перепоною, самознищенням.

Звична для більшості свідомість затуляє усвідомлення особистістю своєї спорідненості з планетою, всесвітом, Творцем. Намагаючись вийти із стану сенсорної пригніченості, людина навчається стримувати-посилювати сенсорні процеси, бути чутливою до усіх стимулів. Переживаючи екстаз, вона освоює новий спосіб сприйняття, мислення, повертається до першоджерел. Але це повернення реалізується на іншому рівні самоусвідомлення і нагадує рух по спіралі нагору. Буратіно, отримавши золотий ключик, повертається додому в комірку батька, що під сходами. Арлекіно (Буратіно) відмикає цим ключиком дверцята за простим килимком на стіні, яка відділяла героя від справжнього світу, і входить у власний відтепер усвідомлюваний театр свого життя.

Осяяння перетворює нервові сплетіння, їх електрохімічні характеристики. Людина усвідомлює ірраціональні форми логіки, де глибоко особистісне є найбільш універсальним, а реальне-ідеальне – єдиним цілим. У вищому стані свідомості (єдність різноманіття, інтеграція) усвідомлене стає універсальною умовою, новою рушійною силою життя. Просвітлення перетворюється в акт того, як сам розум розуміє себе і своє перетворення. В українській традиції й досі зустрічаються уявлення про те, що є світло видиме і невидиме, є світло від світла (див. також Новий Заповіт).

Зафіксована здатність мінералів, металів, води, клітинок рослин, тварин ловити думки і почуття людей. Увесь світ чутливий і розумний. І свідомість, яка усе поєднує між собою (внутрішнє променіння) і є основою тілесної і розумової діяльності – це сфокусована-сконцентрована форма зовнішнього космічного променіння. Звідси сонце – символ свідомості.

Тому, універсальна форма творчості – це не стільки логіка, навіть, інтуїція, скільки узагальнення, праця і свято, які олюднюють почуття і думки. Продукти творчості, що передаються від пращурів нащадкам у словесно-мовленнєвій формі, прискорюють прогрес людства. Юність засвоює знання, на відкриття яких не вистачило б одного життя. Досягнення попереднього покоління – це сходи для наступного.

Шанувальники вчення про слово (усі способи пізнання, сфери знання), відчуваючи почуття гармонії і єдності з світом, зберігають творче довголіття. Вивільнюють духовний потенціал для нових форм взаємодії і спілкування, бачать своє життя повним і щасливим. Створюють з емоцій і почуттів букет-ікебану (японське мистецтво творення композицій з квітів), який стає джерелом їх творчого натхнення.

Арлекіно мислить логічно, метафорично, вищими образами-асоціаціями, узагальненими зв’язками на верхівці ієрархічних сходів, бачить їх вираження у конкретних подіях і деталях. Відає чарівну казку і міф (живильна сила любої культури), які є символічною картою особистісної актуалізації, яка демонструє поєднання з більш універсальною реальністю. Маючи у собі такий порядок, який наповнює змістом індивідуальний досвід, направляє колективне життя, Арлекіно стає великою психотерапевтичною силою.

Його творча мотивація теперішнього минулим і майбутнім відображає розвинену трансцендентну функцію зрілої самосвідомості. Адже відчуття повноти життя прямо пропорційне як глибині і розмаху логічного мислення і віри, так і загальному міфологічному порядку у зовнішньому і у внутрішньому світах. А трансцендентні переживання реальності цілісності стають рушійною силою благодаті, про енергію якої говорить і відчуває її вплив майже кожна людина. При цьому символічно-образна мова енергій дозволяє розпізнавати її різновиди, які діють у фізичному, психічному, соціальному і духовному організмі.

Інформація, що формує енергію, і енергія, яка формує матерію (основа реальності), є загальним знаменником для усіх (фіз., псих., соц., дух.) форм-подій у житті людини і суспільства. Це спонукає вивчати їх індукований резонанс, синхронність. Без задоволення вищих потреб душі на людину чекає зрада у пізнавально-творчій сфері, хвороби. Зосереджуючись на частковому, рвучи зв’язки з інтегрально-узгодженою силою цілого, вона йде від джерела зміцнювальної енергії вищих емоційно значимих істин, серед яких природа, культура більші за предмет пізнання, бо є витончено-вогняною духовною їжею довголіття.

Усі досягнення людини і суспільства – це проекція ставлення до чогось. Тому, сформувавши логіку, інтелект, інтуїцію в емоційній сфері, особистість захистить себе, своїх дітей від неприродних збудників мозку, постійного напруження системи емоцій задоволення, адреналінової залежності, ін. А християнська, трансцендентна, транс-персональна, екзистенціальна і крос-культурна перспективи допоможуть усвідомити життя як єдиний процес духовної творчості, коли не потрібно лікуватися від пустоти гріхом.

 

Вже біла Лебідь на Дніпрі,

Освіта-Лада-Мова,

І Кий на київській горі

В Славуті ловить слово…

Будує Щек, співа Хорів –

Брати складають славу,

Славутич миє береги

Освітньої держави…

Сестра, мов матір, обійма

Братів за мужні шиї

І Божу рать веде вона

На київські вершини…

 

Земля шанує вчителів,

Які спасають світ,

Хоч розіп’ясти на хресті

Їх мріють вороги…

Та слово, в’язень словників,

Цей Прометей прикутий,

Вже в небі світлих почуттів

Міркує край майбутній…