Чудо як творчість провіщення

Фрактальна структура видимого і невидимого, матеріального (речовинне) і нематеріального (інформація) світів подібна до зимового лісу, який, немов фотографія, відбився-сконденсувався на площині віконного скла, завдяки охолодженню-кристалізації водяної пари. І цей же ліс не у 2-х мірній, а у 4-х мірній об’ємно-часовій проекції бачимо на рідній землі. Чуємо шум літньої галявини від подиху вітру, вдихаємо чисте, запашне, смачне, вологе повітря після липневого дощу, беремо до рук умитий зелений листочок, відчуваємо його гіркуватий смак на вустах.

Більш того, бачимо на склі над іконою відбиток її святого образу і не розуміємо це явище. Виникаючи у процесі конденсації енергії людських почуттів і думок у молитовному стані свідомості, воно свідчить про невидиму силу устремління до вищого, яка залишає видимі матеріальні сліди. Також і Плащаниця є 2-х мірною проекцією 3-х мірної плоті. Будучи одухотвореною енергією Божої Любові, Самосвідомості Сина Людського, Спасителя віруючих у Нього людей від їх психічної, соціальної і духовної смерті, вона (Його плоть) залишила свій відбиток-лист-свідчення про відродження життя і довголіття.

Вдивляючись у те, як рано вранці розкручується по спіралі і розквітає схожа на горно 5-ти променева фіалково-синя пелюстка-квітка крученого панича, можна почути не тільки її незбагненний космічний спів, а й узріти динаміку першо-вибуху всесвіту і напинання зіркового нічного шатра у небі. Подібно до того як тригонометрія гравітаційного поля обумовлює фізичний час, виникає психічний, соціальний й духовний час під впливом тригонометрії гравітаційної сили духовних цінностей, які свідомо відтворює-підтримує у культурі, освіті й просвіті «критична маса» духовно зрілих особистостей.

Озираючи околицю міста з різних поверхів хмарочосу, споглядаємо як вона вписується в оточуючий природний ландшафт, поєднує мостами береги річок, тягнеться-лине до лісових смуг і озер, шукаючи у них якогось вищого притулку, усамітнення. Зріємо місце, яке вона займає у просторі між небом і землею. І починаємо пригадувати-розуміти, що не тільки кожна сходинка чи площадка сходів стають праобразом рівнів пробудження і самоусвідомлення, а й сам рух по спіралі нагору і вниз нагадує падіння і сходження духу людини у безмежному просторі землі-неба.

На кожній наступній сходинці-рівні фіксації самоусвідомлення, збирання самої себе, особистість спочатку несвідомо, а потім свідомо робить вибір між життям і психічною, соціальною, духовною смертю. Обираючи життя, вона має забезпечити йому свободу розгортання у інформаційно-енергетичному полі-просторі, можливість позбуватися різних фільтрів-ідеологем. Тобто взяти на себе відповідальність за життя, яке стає для неї способом пізнання світу.

Усвідомлення необхідності долати наступний вид ідеологічної фільтрації кожного разу породжує нові сумніви, почуття взаємозалежності й психічного ув’язнення, страх самотності-покинення, невпевненості у своїх можливостях, неспроможності виробити нову якість енергії любові, аби перемогти себе. І тільки велике чудо любові (бажання любити, естетичне, моральне потрясіння від того духовного переживання, коли любиш волю Творця, довіра до Життя як способу пізнання) здатне вивільнити-перевести особистість на наступну сходинку її самоусвідомлення.

Чудо – це уміння побачити у собі дивовижну здатність викликати-узріти у своєму житті-бутті ефект повної несподіваності, пронизливості неочікуваних подій, які важко, майже неможливо передбачити наперед. І переживати, завдяки ним, те неймовірне почуття щастя, яке переживає дитя, відкриваючи світ. І лише осоружна звичка усе раціоналізувати, пояснювати вибудовує той паркан, що обмежує можливості відчуття потрясіння.

У момент чуда відбувається відродження – кольори, звуки, обличчя, сади, птахи, квіти, рідне місто стають такими, немов їх бачиш вперше. Переживання відкриття світу є прямою протилежністю депресії (вид руйнування внутрішньої здатності до творчості, переживання чуда, спроможності бачити і сприймати його). Духовний стан свідомості, коли розчахнуті очі, серце, коли струменять життєдайні ідеї, неймовірно хочеться малювати, співати, танцювати, уявляти-творити (рай-сад Бога-Творця), віддзеркалюється також у святих образах ікон (Неопалима Купина, Всевидяче Око).

Наповнення світу своєю уявою є справжнім чарівництвом. У ньому людина створює власні образи внутрішнього і зовнішнього світів, насичує їх чудесами і спасає себе від депресії, життєвих поразок, виживає у складних ситуаціях, сильніше і найбільш віддано любить. У перебігу світлої уяви, асоціативного і образного мислення, передчуттів нових мисле-форм і образів її мозок виробляє дивовижні біохімічні речовини, які зцілюють і відновлюють усе єство.

А домінування раціонального над вищим ірраціональним перетворює сучасника в духовного інваліда, перекреслює значення сміливості бачити чудо і мати власний неупереджений погляд на творення світу. Сміливість мати власний погляд притаманна лише мужнім і творчим особистостям, які вміють взаємодіяти з своєю властивістю до чудес і тим створюють противагу раціональному площинному мисленню і породженому ним світу.

Коли ярість психічної енергії не усвідомлена, не спрямована на творчість пізнання, то своїм невіглаством (ревнощі, жадоба, помста, алкоголізм, владо-манія, наркоманія, ін.) людина руйнує себе, іншого, природу, суспільство. Опанування сильнішою за ядерну психічною енергією, дозволить людству, як силі природи, спрямувати її у ті творчо-розвивальні русла, які оберігають життя, створюють духовно орієнтоване виховання і освіту. Про це ще мріяли прадавні русини-русичі, відшукуючи найпродуктивніші духовні технології відтворення життя і приймаючи християнську віру, «путь, істину і життя», про які свідчив Син Людський.

Я – очі, а ти світлонько моє,

Без тебе темрява переді мною,

Я – вуха, а ти мовонька моя,

Що творить світ собою…

Я – віття, а ти пташечка моя,

Співай в гніздечку моїм…

Я – риба, а ти річенька моя,

І задихнусь, як роз’єднають

із тобою…

(Айрени)