Моністичні концепції розвитку людства

Ці концепції базуються на визнанні лінійності, єдності та прогресу в світовій історії. Оптимізм послідовного розвитку історії має ідеалістичне та матеріалістичне трактування.

Перше представлено з позиції Георга Гегеля, що об'єднує в собі провіденціалізм і есхатологізм, історичний натуралізм (у поясненні регіональних відмінностей єдиного людства), світські ознаки: співучасть людини в історії, наслухування традиції, новаторство тощо. Основа історичного розвитку - "світовий дух", який послідовно втілюється в дух різних народів. Саме ці народи є "всесвітньо-історичними "; інші народи немовби виключені з історії (не мають сенсу в логіці розвитку "Світового духу").

Історичний прогрес пов'язується Гегелем із прогресом в усвідомленні свободи: у давньосхідньому світі знали, що вільною може бути тільки одна людина, в античності - певна група людей; "сучасні германські" народи усвідомили, що всі люди вільні. Форма розвитку "світового духу" вичерпується, коли приходить розуміння - подолання чинного духу епохи, що відбувається через активність історичних героїв, народної маси. Держава є формою об'єктивізації свободи, розвиток державності виступає як зовнішній бік логіки історичного духу.

У гегелівському розумінні давньосхідні народи неісторичні, оскільки нерозвинена індивідуальність (індивід безпосередньо належить спільності, відсутня здатність автономного раціонального мислення); людина тут вільна тільки в можливості.

Античний поліс - єдність індивіда та громади, людина щиро довіряє закону (радісне самовідчуття історичної неспокушеності, оскільки людина покладає свою сутність назовні від себе -у спільність). Моральність є безпосередньою, натуральною; не вистачає моральної й інтелектуальної автономії (Сократа страчують за оригінальність думок; воля стародавнього грека не визначається ним самотужки).

Римська держава - політична спільність абстрактно вільних громадян, держава є фатумом і одночасно дарує незалежність громадянину як правовій особі у відносинам власності. У Римі долається почуття безпосередньої належності до спільності, що має два наслідки:

1) людина відчуває тягар власного рішення, пізнає власне єство

2) життя бачить нещасливим (стоїцизм, скептицизм, епікуреїзм).

Германська епоха починається з проголошення християнством абстрактної свободи та ствердження свободи в протестантській релігійній формі. Свобода є універсально людським початком політична свобода - історична необхідність. Сучасна Гегелю держава стає посередником реалізації вільних громадян через інститути й закони. Французька революція є необхідним кроком світового духу - кроком до усвідомлення свободи. Послідовне втілення світового духу є історією.

У матеріалістичній концепції розуміння історії вирішальним чинником розвитку суспільства визначається рівень розвитку продуктивності суспільної праці. Її зростання детерміноване прогресом знання, удосконаленням засобів виробництва розвитком продуктивних сил (і самої людини як головної продуктивної сили). Старі виробничі відносини поступово стають гальмом цього зростання, наступає революція як засіб встановлення відповідальності між ними; співвідношення нових виробничих відносин пов'язане з трансформацією всіх суспільних відносин взагалі.

Сенс історії за Карлом Марксом- у максимальному розвитку людини як суспільної істоти, потреби якої задовольняються матеріальним і духовним виробництвом.Саме матеріальне виробництво визначає суспільство та вектор його розвитку. Суспільно-економічна формація - історичний тип суспільства з певним способом виробництва, надбудовою та формами суспільної свідомості (правом, релігією й ін.)

Закономірність історії - у заміщенні послідовно етапів розвитку: первісного, рабовласницького, феодального,капіталістичного, комуністичного (так звана "п'ятичленка" формацій). За часів сталінізму формаційний підхід перейшов у вульгарну, схематичну редукцію, яка примітизувала розуміння історичного розвитку.

Значення марксистського підходу до структурування світової історії полягає в тому, що постає генеральна лінія основних етапів становлення кожної цивілізації. Цей підхід не протистоїть теоріям історико-культурних типів, навпаки, дана логіка реалізується цілком чи скорочено в історії реальної цивілізації. Але абсолютизація ролі матеріального виробництва в розгортанні історії сьогодні вже не є достатнім способом адекватного пізнання сучасних суспільних процесів. Філософія XX ст. пропонує альтернативні підходи.

Моністичний підхід до історії ґрунтується на визнанні одного вирішального початку: у Гегеля - це світовий дух, у Маркса - матеріальне виробництво.