Суспільна свідомість: ідеологія та суспільна психологія

Суспільна свідомість є сукупністю ідеальних форм (понять, суджень, поглядів, ідей, теорій, уявлень, почуттів), які охоплюють і відтворюють суспільне буття; суспільна свідомість вироблена людством в процесі освоєння природи та соціальної історії. Суспільна свідомість не тільки відображує суспільне буття, а й творить його. Суспільна свідомість виконує випереджаючу та регулюючу функції щодо суспільного буття. Коли ідеї та почуття, які становлять сутність суспільної свідомості, оволодівають людьми, стають матеріальною силою, то вони виступають рушійною силою історичного розвитку.

Суспільна свідомість є відносно самостійною щодо суспільного буття, оскільки духовне життя суспільства має наступність у розвитку – існує історія ідей, теорій, фундамент духовної культури попередніх епох. Суспільна свідомість існує, розвивається тільки через індивідуальну свідомість.

Суспільна свідомість має складну структуру. Розрізняють наступні рівні: буденна та теоретична свідомість, ідеологія та суспільна психологія. Виділяють наступні форми суспільної свідомості: політична, правова, моральна, естетична, релігійна. В політиці, праві та релігії розрізняють рівень ідеології та суспільної психології. Окреме місце в структурі суспільної свідомості належить масовій свідомості як ідеологічно-психологічному феномену.

Суспільна психологія – сукупність поглядів, почуттів, емоцій, настроїв, звичок, традицій, що виникають у людей безпосередньо під впливом повсякденного життя. Вона є необхідною умовою духовного розвитку людини. Цілісна особистість, гармонічні людські стосунки включають соціально-психологічний компонент, емоційно-вольовий бік духовного світу людини.Суспільна психологія є первинною, спонтанною, суперечливою формою суспільної творчості. Долання певних негативних соціально-психологічних стереотипів наштовхується на інерцію. Ігнорування соціальної психології призводить до політичних помилок, суспільних утрат.

Цілеспрямоване формування сукупності ідей, у систематизовану, логічно струнку форму є ідеологічною діяльністю. Чуттєвий бік духовного життя людей постає в суспільній психології, а науково-теоретичне осмислення духовник цінностей є ідеологією.

Історія знає приклади ідеологічної диктатури та плюраліз­му. Існують концепції деідеологізації та реідеологізацїї. Перша концепція пов’язана з історичним уроком категоричної відмови від монополії комуністичної та фашистської ідеології та визнання плюралізму та суперництва ідеології. Концепція реідеологізації суспільства визнання важливості ідеології для розвитку суспільства, але такої ідеології, яка стверджує пріоритет прав людини, свободи, демократії, гуманізму.

Ідеологія аналізувалася К. Марксом, К. Мангеймом, Ю. Хабермасом та іншими. У більшості авторів ідеологія виступає неадекватною формою відображення суспільної реальності у її цілісності, але яка панує внаслідок певної сили. Такою силою у Маркса виступає класовий економічний інтерес, у Мангейма – соціальне буття суб’єкта, який продукує дану ідеологію, у Хабермаса – соціальні інститути. Французька філософська традиція стверджує, що ідеологія спирається виключно сама на себе, оскільки, крім неї, ніякої суспільної реальності немає)діяльність є такою, якою видається).

Суспільна психологія й ідеологія тісно взаємодіють і фор­мують масову свідомість.Ідеологія та суспільна психологія залучає індивідуальну свідомість до узгодження із цілісністю суспільного буття. Іоан Павел ІІ попереджав: " Там, де людина не спирається більш на велич, що пов’язує її з трансцендентністю, вона ризикує припустити необмежену владу сваволі та псевдоабсолютів, яка знищить її ". Ідеологія в систематичній формі стверджує зв'язок із трансцендентністю, а суспільна психологія спирається на більш доступні форми – образи, міфи, але які в свою чергу знову-таки стверджують цей зв'язок, надають філософську значимість повсякденним фактам.