Поняття екології та екологічних проблем сучасності

Екологія - молода наука про навколишнє середовище, оселю, взаємодію людини і довкілля, шляхи забезпечення стабільності сприятливих для життя умов.

Екологічна філософія починається з усвідомлення глобаль­ності екологічної проблеми (загрозливе поглиблення супереч­ностей між виробничою діяльністю людини та стабільністю жит­тєвих умов - середовища, у якому людина як біологічний вид існує).Забруднення середовища на Землі визнається, критич­ним, бездумне витрачання ресурсів ставить під загрозу майбутнє людства. Катастрофічними виявляються деякі непередбачувані наслідки технічних проектів, які на час свого ствердженню не викликали сумніву щодо екологічної безпечності.

Екологічна філософія стверджує нові цінності - усвідомле не прагнення гармонії природи й техніко-виробничого комп­лексу, ствердження відповідальності за планету та майбутні покоління. Уже на початку

XX ст. науковці визнали необхідність розумного ставлення до будь-якого втручання людини в приро­ду грандіозність упливу штучно створеного середовища на при­родниче (учення В. Вернадського про ноосферу).Екологічні про­блеми розроблялися в Римському клубі, де пропонувалися такі заходи для розвинутих країн, як виробниче самообмеження; вироблялися програми з об’єднання зусиль усіх країн щодо екології, визнавалась необхідність екологічної експертизи на­явного виробничого комплексу та запровадження нових тех­нологій. Виникають поняття "екологічно чистого виробництва", "екологічно чистого продукту".

Альберт Швейцерзапроваджує ідеї етики "живого". Біоетика не є чимось абсолютно новим для людства. Можна послатися на ставлення в індійській культурі до тварин. У Європі біоетика стає предметом підвищеної уваги (згадаємо рух на захист прав "братів менших" Б. Бардо,відому Червону книгу). Проблеми біоетики набувають юридичного оформлення.

Особливе значення має медична бїоетика. У США вийшла п'ятитомна енциклопедія з біоетики, у якій представлено аргументи "за і "проти" евтаназії, трансплантації донорський органів, вирощування дітей у пробірці, клонування, абортів тощо. Утворюються відповідні суспільні організації та рухи, що справляють значний уплив на соціальні реформи (наприк­лад, партія зелених).

Філософська рефлексія екологічної проблеми пов'язана зі зміною пріоритетів людства: заміною ідеологи споживання на ідеологію "нового аскетизму" (духовне самовдосконаленню та розумне споживання). Виникають нові гуманістичні цінності – життя як найвища цінність. Здоров’я та тривалість життя те­пер є предметом турботи не окремого індивіда, а державної політики. Виникає космоцентрична "філософія спільної спра­ви" Миколи Федорова,у якій людина регулює єдиною космогосподарчою системою, утопія певних позицій даної філософії викликає нестримне бажання подолати порушену гармонію Всесвіту. Більше того, у космічній філософії вперше постають питання про іншопланетних носіїв розуму й етику спілкування з ними, про можливість трансформації сучасного вигляду людини - утілення її в енергетичне поле, речовину тощо. У центрі екологічної філософії постає Людина, її перспектива та істо­ричність.

Історію оцінки природи та оточуючого світу з екологічних позицій можна поділити на декілька етапів:

- Перший. З початком індустріалізації в ХІХ сторіччі починається боротьба проти розуміння природи виключно як окремих ресурсів, окремих феноменів та їх систематичного та необмеженого використання. Висуваються вимоги збереження природи, стверджується романтичний рух охорони " індивідуального характеру" ландшафту,який забезпечує ідентичність, почуття захищеності, естетичне задоволення.

- Другий. Початок наукових експертиз щодо використання природи (з 1900 року). Обговорення необхідності захисту не тільки окремих природних феноменів, але й цілих природних комплексів: "охорона природи та Батьківщини".

- Третій. Затвердження консервуючої та політичної функції природи, визнання природи як соціальної та духовної опори. Юридичне оформлення захисту природи, тобто виникнення екологічного права (напр. імперський закон про охорону природи в Німеччині 1935р.). Абсолютна довіра до наукових експертиз з питань екології.

- Четвертий. Відсутність взаємної узгодженості серед спеціалістів у відповіді на питання: " Де, скільки та якої природи ми хочемо?". Усвідомлення того, що у відповідь на дане питання культурно залежна від націленості на колективний феномен, є антропоцентричною, пов’язаною з плюралізмом політичного консенсусу. Даний етап характеризується конкуренцією наукових аргументацій та новим натуралізмом: інтуїтивно схвалюється те, що не зачеплене діяльністю людини, природа сама по собі; засуджуються зміни в природі, обґрунтовані науково-технічною економічно-стратегічною раціональністю. На сьогодні у високо розвинутих країнах тільки 3-5 % сукупної території оцінюється як " близька до природи " та 1 % вважається дійсно в "природному стані". Саме навколо одного відсотка як останньої можливості зберегти творіння (Бога, Космосу) виникають рухи ствердити: глибинну екологію, неантропоцентричну екологічну етику, яка обґрунтована не наукою, а вірою та яка піднімається майже до статусу релігійної етики.

 

Поняття ноосфери

Розробкою проблеми ноосфери займалися такі видатні мислителі та вчені, як П.Тейяр де Шарден, В. Вернадський, А. Швейцер, М. Федоров, К. Ціолковський та ін.

На певному етапі розвитку біосфери в дію вступає новий чинник планетарного характеру - діяльність людини. Оскільки вона у загально-планетарному масштабі є виявом формо­творчого початку - Розуму, то новий стан Землі - це ноосфера (грецьк. "сфера розуму").

Еволюція біосфери з появою людини втратила свій природ­ний хід розвитку. Втручання людини в розвиток Землі, космосу призводить до змін незворотного характеру. Ноосфера є важли­вим показником еволюції.

Володимир Вернадський (1663-1945) під ноосферою ро­зумів комплексну геологічну оболонку (біосферу), перетворе­ну науковою думкою. Тобто це така стадія розвитку біосфери, у якій розумова діяльність людини стає геологічною за своїми масштабами, фактором. Життєдіяльність людей отримує пла­нетарне значення.

Ноосфера визначає включення в біологічну еволюцію Землі багатьох ідеальних явищ, знань, думок, образів, свідчень тощо. Людська діяльність не може здійснюватись у відриві від інших біосферних процесів. На стадії ноосфери необхідно переос­мислити людську діяльність у межах єдиного цілого біосфери. Це призведе до суттєвих змін у сфері інтелектуального, науко­во-технічного та духовного життя суспільства.Масштаби й наслідки таких змін важливо передбачати вже сьогодні.

Вернадський виходив із певних передумов, які сприяють переходу суспільства до стадії ноосфери. У її основі лежать такі фактори:

1) розселення людини (єдиного біологічного виду, що має ро­зум) по всій планеті та перемога її в конкуренції з іншими біоло­гічними видами;

2) розвиток засобів зв'язку та обміну, що інтегрують людей

у єдине ціле;

3) відкриття нових джерел енергії (атомної, сонячної,термо­ядерної та ін.), що надають діяльності людей масштабу геологіч­них перетворень;

4) масова демократизація державного устрою.

5) "вибух" наукової творчості у ХХ ст., що за своїми наслідка­ми має геологічний масштаб.

У своєму русі до ноосфери людство повинно виключити війни, які неможливі без самознищення при опануванні могутніх джерел енергії. Зрештою ноосфера повинна забезпечити автотрофність людства - тобто звільнити людство від необхідності отримувати енергію від рослинного та тваринного світу Землі. Це дозволить розірвати межі земної еволюції та перенести її хід у космос.

Варто підкреслити, що як і більшість видатних правознавців, Вернадський приходить до своїх філософських узагальнень на схилі років, ідея ноосфери стає природнім узагальненням фундаментальних принципів світу. Новаторство Вернадського полягає у відродженні давньої ідеї про центральну роль людини та її розуму у Всесвіті. Геній Вернадського в тому, що він зрозумів перехід знання про природу до історії, яку творять люди. "Ми тільки починаємо усвідомлювати неподоланну міць вільної наукової думки, величної творчої сили Homo sapiens. вільної людської особистості, величного прояву її космічної сили, царство якої попереду", - зауважував вчений.

Майже одночасно з Вернадським ідеї єдності людини та природи на західноєвропейському інтелектуальному ґрунті відстоював відомий філософ-гуманіст, прогресивний громадсь­кий діяч XX ст. Альберт Швейцер (1875-1965). Він вважав, що факт життя повинен бути поставлений найвище. Позаяк воно здійснюється у природному середовищі то, потрібно зро­бити все можливе і неможливе, щоб зберегти це середовище в придатному для життя стані, поглибити життєдайний по­тенціал планети.

На відміну від Вернадського, що мислив життя у загально планетарному масштабі,Швейцер змушує нас придивитися до кожної окремої живої істоти. Найзагальнішим принципом морально-гуманістичної єдності людини та природи він прого­лошує принцип благоговіння перед життям.Саме в цьому по­лягають запорука майбутнього людства і прогресу культури.

Із розробок ідей ноосфери виникають такі поняття, як ноократичні суспільства, основою розвитку який стає високий рівень духовності, культури, моралі.

Ноосферу треба розуміти як символ віри, ідеал розумного втручання людини в біосферні процеси під впливом наукових відкриттів.