ПИТАННЯ 21. Філософська антропологія.

Філософська антропологія — філософське вчення про сутність людини, була заснована Максом Шелером (1874-1928) та згодом набула багатьох прихильників, серед яких відомі Арнольд Гелен(1904- 1976), Ернст Ротхакер (1888 - 1965), Ханс Плеснер (1892 - 1985) та інші. Пред­ставники антропології наполягали на тому, що найпершим об'єктом філософського досліджен­ня повинна бути людина, проте людину слід роз­глядати та вивчати всебічно, в усіх її проявах та характеристиках, залучаючи до її розуміння результати багатьох наук.

Передумовою виникнення цього напрямку була криза традиційних уявлень про людину. На думку М. Шелера, спеціальні науки про людину не дають чіткого уявлення про природу і сутність людини. Фунда­ментальною наукою про людину, її походження, фізичне, психічне і духовне начала в світі, про сили і тенденції її розвитку мала стати філософська антропологія. Це була спроба узагальнення і теоретичного аналізу тих знань про людину, що були отримані антропологією, біологією, психологією, соціологією та ін.

Початком філософської антропології вважається поява праць М. Шелера «Становище людини в кос­мосі» (1928) і Г. Плеснера «Ступіні органічного світу і людина» (1928). В них розглядалися суттєві ас­пекти відносин людини з живою природою – тваринним та рослинним світом, частиною якого була людина.

Предствники цього напрямку підкреслювали відмінність людини і природи, яку бачили в тому, що люди­на здатна звільнитися від тиску біологічних потреб. Вона не стільки біологічна, скільки духовна істота,яка здатна стати над природою, але через це, людина знаходиться у вічних пошуках шляхів до самовдосконалення. Через біологічну непристосованість до природи, людина змушена активно діяти, пристосовувати природу до себе, що реалізується в різних формах людської культури. Вони вважали, що відмінність людини від тварини проявилася вже на етапі дій первісної людини. Тобто визна­чальним у розумінні сутності людини є її діяльність.

М. Шелер вважав, що людина постає унікальним явищем світу, оскільки лише вона прилучена до буття як такого. Наслідком такого при­лучення постає людська зорієнтованість на духовні цінності. Людина, перш за все, є носієм духовних цінностей, а це значить, що її первинним відношенням до світу є позитивне відношення. Воно проявляється у ставленні до інших людей, найвищим проявом якого постає любов, бо любов – це ун­ікальна зустріч з іншим, рівним тобі буттям, і входження із ним у духовне спілкування і взаємодію.

На думку М. Шелера, найвищим рівнем любові є любов до Бога, оскіль­ки лише в ній знаходить повний прояв унікальність людини, її відношення до світу та ціннісні засади духовності. Проте, в реальному житті, через наявність грізних природних явищ, духовні людські цінності зазвичай виявляються безсилими, а звідси випливає основне завдання людини – поєднати духов­ність із проблемами реального життя.

До безумовних надбань філософської антропології слід відне­сти те, що вона звернула увагу на виключне значення проблем людини для сучас­ного суспільства та філософії. Особливо переконливе значення в сучасних умовах має акцентування уваги на тих питаннях, що ведуть до втрати людиною, на межі тисячоліть, надійних орієнтирів свого самоудосконалення, а також намагання включити у осмислення людини визначення її ролі і місця у складному сучасному світовому процесі.

В цілому, методологічні принципи філософської антропології і конкретні теоретичні побудови моделей суспілного життя та оцінки духовності, що витікають з них, сприяють подальшому прогресивному розвиткові соціальних систем. Але, разом з цим, вони страждають тим, що будучи відірваними від реального тжиття і її претензії на осно­воположну філософську дисципліну, що дає наукове знання про сутність людини, про її цілісний образ залишилися нездійсненими. В кінці XX ст. філософська антропологія влилася в інші філософські апрямки, що претенду­ють на теоретичне осмислення і тлумачення сучасного знання про людину і досягнення нового розуміння сут­ності людини — екзистенціалізм, прагматизм, персо­налізм, структуралізм та ін.