ПИТАННЯ 25. Філософські ідеї в культурі Київської Русі.

Український народ має тисячолітню історію, культуру, літературу. Якою ж мірою ми можемо говорити про українську філософію, а відповідно про історію філософії України?

Коли йдеться про історію філософії в Україні, то як і в історії інших народів, слід зважити на необхідність аналізу філософських ідей у ви­гляді філософських вкраплень, що у фрагментарній формі можна знайти у різноманітних пам’ятках духовної творчості.

Об’єктом вивчення історії філософської думки в Україні є не лише досягнення науково-філософського знання, що відобразилося в українській культурі, а й сукупність тих філософських ідей, які знайшли своє відображення в усіх сферах духовної творчості народу.

В основу історії філософської думки України покладено філософське осмис­лення духовної культури українського народу та творчості видатних українських особистостей.

Слід мати на увазі, що українська філософія в реальному своєму існуванні постає складовою частиною загальносвітового філософського процесу, більш точно – процесу розвитку європейської філософії. Українська філософія не зародилася в по­ступовому русі власної культури (як, наприклад, у Греції чи Китаї), а була запози­ченою із Візантії вже в досить розвиненому стані, та набула певних конкретно-культурних рис і національного забарвленння. І хоча тут існують деякі винятки (наприклад, філософія Григорія Ско­вороди (1722-1794), ідеї Олександра Потебні (1835-1991) та Володимира Вернадського(1863-1945), в цілому із цим тверд­женням не можна не погодитись.

Першою письмовою пам’яткою народів майбутньої України, є «Велесова книга», що була написана в IX ст. і переписана у XVI чи XVII ст. Представле­на у цьому творі характерологія українського народу показує, що витоки україн­ської філософії зумовлені духом віри, любові та надії, а вінцем цього духу є свобода.

Особливого розвитку філософська думка України на­буває у добу Київської Русі. Вона розвивалась як етико-моральне вирішення світо­глядних проблем, як філософський дух морального спрямування. Такий розвиток світогляду зумовив упровадження в 988 р. християнства.

Філософія як особливий напрям інтелектуальної діяльності з'я­вилася на території України в часи Київської Русі, і занесеною сюди вона була разом із християнством із Візантії. На час хрещення Русі, християнська думка у Візантії набула вже розвиненого, деталізованого та витонченого харак­теру. А оскільки Візантія була прямою спадкоємницею Стародав­ньої Греції, то у її філософському вжитку весь час перебували кла­сичні твори давньогрецьких філософів. Разом із християнством та книжковою премудрістю вони стали елементом духовної культу­ри Київської Русі.

Звичайно, розглядаючи духовну культуру Київської Русі, ми повинні вра­ховувати й традиції попередньої язичницької культури. Давні історичні дже­рела, особливо грецькі, повідомляють про те, що звичаї наших пращурів були досить гуманними, сповненими щирими почуттями до різних людей та пошануванням природних сил і багатств. Елементи язичництва тривалий час ужива­лися в українській культурі із християнством і можна стверджувати, що до пев­ної міри такий стан речей зберігається і по сьогодні. Можна не мати сумнівів до того, що звичаї, традиції та риси характеру давніх слов'ян, сформовані на основі язичницького світогляду на протязі тисячоліть, позначились і на певних інтерпретаціях та формах засвоєння християнства та християнської філософії. Впливи Візантії, поєднані із давніми традиціями.

Звертаючись до джерел філософської думки Київської Русі, ми повинні згадати найперший давньоруський літопис – «Повість минулих літ». Т ут містилися не лише історичні відомості, а й опи­сувались звичаї та світоглядні уявлення населення Київської Русі. Цікаво відзна­чити й те, що в цьому літописі переоповідається основний сюжетний зміст Біблії, проводяться порівняння вірувань різних країн та народів. Тут же містяться надзвичайно цікаві та харак­терні повідомлення про те, як відбувався вибір державної віри князем Володимиром.

Вітчизняні вчені дослідили, що у відомому зібранні текстів «Ізборнік Святослава 1073 р.» знаходиться також виклад твору Аристотеля «Категорії» із коментарем неоплатоніка Порфірія, що засвідчує пошанування книжкової (філософської) муд­рості.

Твір «Слово про закон та благодать» Київського митрополита (1030-1050) Ілларіона був надзвичайно популярним у Давній Русі, оскільки до нас дійшов він у 52 переписаних екземплярах. У цьому творі Ілларіон звертається до положен­ня Апостола Павла, що свідчитьпро те, що всесвітня історія була відома в Київській Русі.

У «Посланні» Никифора, митрополита Київського, князю Володимиру Всеволодовичу (Мономаху) говориться, що головне в людині душа, яка складається із розу­му, почуттів та волі. Найціннішим в душі є розум,оскільки саме ним люди­на відрізняється від тварин. Але розум керує людиною через почуття та волю, тобто тут наголошується на розумній природі і почуттів, і волі.

У «Посланні» Климеита Смолятича пресвітеру Фомі,єдиний раз в усій тогочасній літературі, відстоюється думка про можливість використання філософії для кращого розуміння Святого Письма. При тому уточнюється, що філософія перш за все необхідна для пояснення божественних істин простим людям, бо священики розуміють їх на більш високому рівні. Проте найважливішим у справі застосування філософії постає необхідність приходити до по­вчальних моральних висновків, серед яких найпершим є те, що справжнє бла­го полягає не в багатстві і не у владі, а у мудрості.

Популярною була також збірка афоризмів та життєвих повчань під назвою «Бджола», що містила фрагменти з праць Плутарха, Діогена, Сократа, Піфагора, Епікура та ін. Але при цьому слід враховувати те, що за підрахунками фахівців, серед всієї літератури Київської Русі національно-оригінальні твори складали всьо­го лише один відсоток. Це було пов'язане із загальною установкою християнства на коментування Святого Письма, а також і з тим, що основне завдання книжники Київської Русі вбачали у засвоєнні християнської мудрості, а не у створенні нового.

Разом з тим, на основі числен­них досліджень, можна стверджувати про існуван­ня таких основних особливостей української філософської думки цього періоду як: емоційність, естетизм, сентиментальність, вшанування індивідуальної свободи, релі­гійність та своєрідний культ Землі, а також відчуття єдностілюдини із природою.

Отже, філософська думка часів Київської Русі, відображаючи ідеї давньогрецької філософії і християнства, була пе­реважно світлою, оптимістичною, спрямованою на етичні, культурні та соціально-історичніпроблеми. Проте тут мало місце й намагання осмислити природу людини, оціни­ти значення розуму та духовного начала в людині. При цьо­му людина розглядалася як органічна складова та певний аналог світобудови, в яку Бог заклав мудрість, красу, доцільність та гармонію.