Запитання для самоконтролю. 1. Якими основними та допоміжними різновидами представ­ лена Психологічна структура юридичної діяльності.

1. Якими основними та допоміжними різновидами представ­
лена психологічна структура юридичної діяльності?

2. З яких елементів та етапів складається планування юри­
дичної діяльності?

Психологічна характеристика юридичної діяльності 179

3. Назвіть елементи комунікативної діяльності, пізнання
яких дозволяє більш повно вивчати особливості комунікації в
конкретній галузі.

4. Якими особливостями здійснення юридичної праці визна­
чається необхідність організаційної діяльності?

5. Назвіть види профілактичного впливу та охарактеризуй­
те їх основні групи.

6. Охарактеризуйте психологічні чинники, які слід врахову­
вати при здійсненні засвідчувальної діяльності.

7. Які особливості притаманні юридичній діяльності як пред­
ставнику «критичних» професій?

8. Визначте чинники психологічного характеру, притаманні
юридичній діяльності як взаємодії в системі «людина — право».

9. Охарактеризуйте постійно діючі чинники, що зумовлюють
виникнення у суб'єкта юридичної діяльності специфічних станів
психологічної напруженості.

10. Дайте визначення психології юридичної діяльності як
самостійного напряму юридичної психології.

СПИСОК РЕКОМЕНДОВАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Бандурка А.М., Бочарова С.П., Землянская Е.В. Юриди-
ческая психология. Учебник. —Харьков, 2002.

2. Коновалова В.О., Шепітько В.Ю. Юридична психологія.
Підручник. — К., 2004.

3. Бедь В.В. Юридична психологія. Навчальний посібник. —
К., 2002.

4. Еникеев М.И. Юридическая психология. Учебник для ву-
зов. — М.,2003.

5. Васильєв В.Л. Юридическая психология. Учебник. — М.,
2003.

6. Шиханцов Г.Г. Юридическая психология. — М., 2003.

7. Прикладная юридическая психология // Под. ред. А.М.
Столяренко. —М., 2001.

8. Знциклопедия юридической психологии. // Под ред. А.М.
Столяренко. — М., 2003.

ТЕМА 8.

ПРАВОВА ПСИХОЛОГІЯ

Психологічні аспекти правової соціалізації особистості.

Психологічна характеристика правосвідомості.

 

Правова ідеологія.

Правова психологія.

Правова культура.

В юридичній науці хрестоматійними є ідеї інтегративного підходу до права, законотворчої, правоохоронної та правозас-тосовної діяльності. Тільки такий підхід здатен забезпечити до­сягнення бажаного правового і соціального результату. Зазна­чається, що поряд із спеціально-юридичним, необхідний підхід особистісний. Особистість — не тільки об'єкт правового впливу, але й джерело формування права, сила, що за допомогою права перетворює соціальну дійсність. Пріоритет особистості, її потреб та інтересів у правових рішеннях і діях повинен бути беззапе­речним, оскільки це визначається гуманістичною природою права.

Правники, відзначаючи необхідність інтегративного підхо­ду, розвивають власне правову його сторону в аналітичній теорії права; психологічні аспекти цієї проблеми допоки залишають­ся недостатньо вивченими. Часте вживання слів «психологія» та «особистість» не рятує ситуацію.

Питання психології права потребують більш повного і ком­петентного розгляду, що й є компетенцією юридичної психології, а точніше — такого її напряму як правова психологія.

Правова психологія 181

Правова психологія — це напрям юридичної психології, що досліджує психологічні аспекти правотворчості і змісту права, загальної і спеціальної превенції закону, його впливу на форму­вання правосвідомості (суспільної та індивідуальної) та суб'єктів правовідносин.

1. Психологічні аспекти правової соціалізації особистості

Кожна людина з моменту свого народження перебуває у по­стійному та безперервному розвитку, що триває все життя, але найбільшого значення набуває в перші 15-25 років. Цей період має особливе значення за своїми результатами та наслідками через те, що основним його завданням та змістом стає соціалі­зація особистості. Людина, за словами видатного психолога О.М. Леонтьєва, по суті народжується твариною, яка має уні­кальну можливість — в процесі прижиттєвого розвитку стати особистістю.

Соціалізація (от лат. восіаііз — суспільний) — це процес на­вчання та засвоєння індивідом соціальних норм, культурних цінностей, зразків поведінки, притаманних певному суспільству чи соціальній групі. Завдяки соціалізації люди одержують мож­ливість взаємодіяти один із одним, передавати соціальний досвід і культурні цінності, що є надбанням попередніх поколінь та втілені в оточуючій предметній і духовній дійсності. В ході со­ціалізації кожна людина розвиває власну індивідуальність та здатність незалежно мислити і діяти. Соціалізація не є пасив­ним процесом — вона пов'язана з активною, діяльною участю у ньому самої людини.

В процесі соціалізації індивіда можна виділити дві сторони — соціальну адаптацію й інтеріоризацію. Соціальна адапта­ція — це пристосування індивіда до соціальних умов, рольових функцій, соціальних норм та цінностей нового для нього сере­довища. Інтеріоризація — це процес включення соціальних норм, цінностей у внутрішній світ людини, формування здат­ності особи поєднувати індивідуальні та суспільні інтереси.

Звичайно, найбільш інтенсивним періодом соціалізації є ди­тинство та підлітковий вік, але й досягнувши дорослого стану людина повинна адаптуватися до змінюваних соціальних

182 Тема 8

цінностей — під час переходу з одного соціального середовища до іншого (зміна соціального статусу, шлюб, переїзд із села до міста, зміна місця роботи та кола спілкування і т. ін.), до вико­нання нових соціальних ролей. Саме тому науковці виділяють два якісно відмінні типи соціалізації: первинна (або рання) та вторинна.

Первинна соціалізація охоплює період дитинства, коли індивід стає членом суспільства та включається у сферу міжосо-бистісних відносин у малих групах. Вторинна соціалізація пе­редбачає своєрідну трансформацію особистості (засвоєння но­вих цінностей і навичок), за допомогою якої вже соціалізований індивід інтегрується у нові сектори суспільства.

У сучасній науці виділяють наступні соціально-психологічні механізми соціалізації:

ідентифікація — визначення особою своєї належності до пев­ної соціальної групи, що полегшує процес засвоєння норм, відно­син та форм поведінки, їй властивих;

імітація (наслідування) — свідоме чи несвідоме відтворення зразків поведінки людей, які є набуттям життєвого досвіду по­передніх поколінь;

навіювання — несвідоме відтворення індивідом досвіду тих людей, з якими він взаємодіє;

конформізм — прагнення пристосувати свою поведінку до вимог групи.

Засвоєння соціальних норм і цінностей у різних індивідів відбувається з різною успішністю: можна зустріти людей, які ледь піднялися над тваринним рівнем розвитку — їх життя виз­начається слабо соціалізованими біологічними і матеріальними потребами. Інколи соціалізація починається більш-менш успі­шно, але у певний період позитивна тенденція змінюється на не­гативну (відбувається асоціалізація). Подолання тимчасових негативних змін у процесі засвоєння соціальних норм і ціннос­тей супроводжується двома взаємодоповнюючими процесами: десоціалізацією та ресоціалізацією.

Десоціалізація — це процес «відучування» від старих цінно­стей, ролей і правил поведінки; ресоціалізація — навчання но­вим цінностям, нормам, ролям і правилам поведінки.

Правова психологія 183

Соціалізація особистості — процес багатовимірний. Одним з найважливіших напрямів загального процесу соціалізації є пра­вова соціалізація, зміст якої полягає в засвоєнні особистістю правових цінностей, перетворенні їх у норми власного життя і поведінки.

Правова соціалізація включає в себе:

— засвоєння критеріїв оцінки юридично значимих ситуацій;

— вивчення законів і соціальних вимог, що визначають міру
можливої і належної поведінки в суспільстві;

— усвідомлення та прийняття власних прав і обов'язків, ме­
тодів і засобів їх реалізації;

— оволодіння необхідними соціальними навичками корис­
тування правовими знаннями, вимогами, правилами;

— вироблення певного типу поведінки, що характеризуєть­
ся розумінням особою власної ролі у соціально-правовій
системі суспільства та реалізацією правових норм у своїй
поведінці.

Особа повинна не тільки зрозуміти, що у суспільстві існують певні закони, але й співвіднести їх із собою — усвідомити, що саме ці закони означають для неї, встановити межі дозволеного й забороненого.

Виділяють такі шляхи засвоєння правових норм і цінностей:

1] традиційний — особа засвоює норми поведінки, погляди і

переконання, що притаманні її сім'ї та найближчому оточенню;

2) інституціональний — реалізується в процесі взаємодії лю­
дини з різноманітними організаціями та установами. Деякі з них
є спеціалізованими, створеними для реалізації функції соціалі­
зації (наприклад, система освіти), іншінеспеціалізованими, вони
здійснюють соціалізацію паралельно зі своїми основними функ­
ціями (наприклад, армія);

3) стилізований — діє в межах субкультури, тобто сукупності
норм, цінностей, поведінкових проявів, характерних для певної
групи людей, що обумовлює певний спосіб її життя;

4) міжособистісний—функціонує в процесі взаємодії особи зінши-
ми людьми, які є для неї значимими (батьки, вчителі, друзі і т. ін.);

5) рефлексивний — реалізується через індивідуальні пережи­
вання та усвідомлення, внутрішній діалог, в якому людина розгля-

184 Тема 8

дає, оцінює, приймає або відкидає певні цінності, властиві різно­манітним інститутам суспільства, сім'ї, спільноті однолітків і т. ін.

Оскільки насиченість і сутність процесу правової соціалізації протягом життя є досить неоднорідними, можна провести її пе­ріодизацію відповідно до життєвих циклів, етапів соціалізації особистості. Кожному з цих етапів притаманні різні агенти й інститути соціалізації. Агенти соціалізації — конкретні люди, які беруть участь у передачі соціального досвіду; інститути соціа­лізації — установи чи неформальні об'єднання, що впливають на процес соціалізації та спрямовують його (сім'я, школа, група однолітків, трудовий колектив, засоби масової інформації).

Етап дотрудової соціалізації охоплює життя людини від народження до початку трудової діяльності. Він включає в себе:

— ранню соціалізацію (від народження до вступу до школи)
— коли соціальний досвід засвоюється некритично, за
рахунок копіювання та наслідування поведінки дорослих.
Перші елементи правової культури дитина набуває вже в
ранньому віці: вона включається в правоподібну
діяльність, набуває навичок та засвоює стандарти норма­
тивно-оціночної поведінки, отримує перші юридичні уяв­
лення з казок, відтворює та трансформує їх в рольових
іграх, поступово формує хоч і примітивну, дитячу, але влас­
ну картину правового життя;

— період навчання (в школі, технікумі, коледжі, університеті
тощо) — основними інститутами правової соціалізації ста­
ють навчальні заклади, причому морально-правові
ціннісні орієнтації персоніфікуються вже не тільки в по­
статях батьків, родичів, вчителів, але й друзів у групах не­
формального спілкування. Ступінь засвоєння правових
норм, установок, зразків поведінки при цьому суттєво за­
лежить від ставлення дитини до батьків, родичів чи вчи­
телів, які виступають носіями певних соціальних ціннос­
тей і норм права. Якщо до цих осіб сформоване позитивне
емоційне ставлення, то дитина за допомогою механізмів
наслідування і навіювання засвоює ті морально-правові
цінності, якими вони керуються в своєму житті. Якщо ж
ставлення до цих осіб є негативним, то вона буде не виз-

Правова психологія 185

навати не лише їх, але й систему морально-правових цінностей, носіями яких вони є. Відбувається переорієн­тація на інших людей, що можуть бути носіями деформо­ваної системи цінностей. Особливого значення наявність позитивного авторитету дорослого набуває у підлітково­му віці, коли сила впливу батьків зменшується, а впли­вовість однолітків значно зростає. Повага у неформаль­ному оточенні компенсує невдачі у навчанні чи відсутність уваги з боку батьків. Серед однолітків підліток навчаєть­ся розв'язувати конфлікти та будувати відносини «на рівних», на відміну від стосунків у школі та сім'ї, де спілку­вання засноване на принципі ієрархії. Саме у групі од­нолітків він пізнає самого себе, свої здібності, слабкі і сильні сторони. Група вносить корективи у сімейні ціннісні уявлення, засвоєні в ранньому дитинстві. Оскільки тепер у взаємодію вступають різні за приналежністю групи (сім'я, школа, однолітки і т. ін.), підліток зустрічається з протиріччями. Це дозволяє йому співставляти, аналізува­ти, критикувати різні системи цінностей, що в результаті призводить до формування власної соціальної позиції, системи цінностей.

Етап трудової соціалізації — охоплює період зрілості осо­би, коли вона є суб'єктом суспільних відносин, активно відтво­рює соціальний досвід шляхом реорганізації та розвитку при­родного та соціального середовища. Основними інститутами правової соціалізації на даному етапі стають формальні та не­формальні групи у трудових колективах. Поведінка людини у таких групах залежить від розуміння нею своєї соціальної ролі і регламентується системою чинних соціальних норм і системою соціальних заходів впливу.

Етап післятрудової соціалізації — охоплює період життя особи, коли вона за своїми фізичними можливостями не здатна брати активну участь у виробничому процесі і спрямовує свою енергію на відтворення соціального досвіду шляхом передаван­ня його молодшим поколінням. Інститутами соціалізації на да­ному етапі виступають різноманітні громадські організації, у діяльності яких беруть участь пенсіонери.

Тема 8

Крім того, на всіх етапах соціалізації велике значення мають засоби масової інформації, причому їх вплив є досить неодноз­начним. Зокрема, це стосується впливу на свідомість і підсвідомість реклами або численних фільмів та серіалів, що формують у дітей і підлітків стереотипи поведінки, яких вони не можуть бачити у найближчому оточенні. Але при цьому не слід забувати про виховну роль засобів масової інформації, що вихо­дять за рамки масової культури. Саме завдяки їм компенсується прірва у можливостях розширення світогляду, що розділяє меш­канців великих міст і селян або представників різних соціаль­них верств населення.

Правова соціалізація нерозривно пов'язана з моральним фор­муванням особистості. По суті, вонаявляє собою процес розвит­ку здатності індивіда до нормативної свідомості та поведінки, до обмеження власного свавілля, поваги до інтересів інших. Аме­риканський психолог Л. Колберг виділяє такі етапи (рівні) роз­витку моралі:

передконвенційний (доморальний) — дитина виконує вимо­ги дорослих лише заради самої слухняності; вона уникає пору­шення норм, щоб уникнути покарання. її поведінка є результа­том впливу авторитету батьків. Дещо пізніше нормативна пове­дінка набуває властивостей обміну—дитина розраховує на пев­ну винагороду, обіцяну батьками. Тепер вона вже розуміє власні інтереси, а нормативну поведінку розглядає як поступку інтере­сам інших людей, очікуючи взамін поступки і від них;

конвенційний — формується «моральна свідомість», засади власних, а не запозичених уявлень про «правильне«і «неправиль­не». У першій фазі даного етапу нормативна поведінка моти­вується почуттям сорому у випадку припущення помилки, праг­ненням заслужити заохочення з боку дорослої людини, що є ав­торитетом. У другій фазі моральна поведінка обумовлена пова­гою до правил та прагненням їх дотримуватися;

рівень автономної моралі — особа вже здатна сама розумі­ти, що у конкретній ситуації є добро, що зло. У першій фазі ета­пу вона усвідомлює відносність правил та норм і навчається гнучкості у їх застосуванні; у другій—засвоює уявлення про існу­вання логіки соціального життя, яку неможливо звести до інте-

Правова психологія

ресів окремого індивіда; у третій фазі, якої досягають далеко не всі люди, формуються власні моральні принципи, носієм мораль­них вимог стає сумління особи.

Рівень автономної моралі відповідає вищому рівню правової соціалізації — поведінка особи на основі правосолідарних уста­новок, звична правомірна поведінка як стійка моральна особ­ливість особистості. При цьому особа дотримується правових норм незалежно від обставин, користі, раціональних міркувань, через стійку потребу вчиняти лише правомірні дії — чинити гідно.

Дефектність правової соціалізації може виявлятися в:

— недостатній оцінці цінності права [правовий негативізм),

— безвідповідальному, легковажному ставленні до вимог за­
кону (правовий інфантилізм],

— активному неприйнятті норм права (правовий нігілізм),

— свідомій злочинній поведінці

Психологічна мета правової соціалізації — забезпечення пра­вомірної поведінки, що передбачає формування у особистості такого інтегрального правового утворення як правосвідомість.