МОДУЛЬ 3. Прикладні етичні засади

Лекція 7

Тема: Моральні аспекти глобальних проблем

Сучасної цивілізації

План:

1. Етичний сенс екологічних проблем.

2. Турбота про здоров'я й виживання – моральний імператив

сучасності.

3. Проблема голоду в світлі загальнолюдських моральних

цінностей.

4. Моральні основи взаємодії культур.

5. Проблеми війни та миру крізь призму моралі.

 

Термін «глобальний» у наш час вживається переважно у сполученнях, що мають негативне значення. Популярність цих словосполучень означає, що прийшов час людству замислитися над широкомасштабними наслідками своїх дій, взяти до уваги згубність їх для сучасності та майбутнього, подолати егоїзм та розбіжності, об'єднати зусилля задля збереження цивілізації й життя взагалі.

Глобальними ці проблеми можна вважати не тільки через їх важливість для всього людства. Мабуть, велике значення для кожної окремої людини надає їм надзвичайної складності, неоднозначності в оцінці, у теоретичних і практичних шляхах рішення. І саме в цьому, другому аспекті, виразніше виявляється їх переважно моральний сенс, цо відповідає сучасній цивілізації, культурі в цілому.

1. Етичний сенс екологічних проблем.

«Екос» у перекладі з грецької означає «житло»; екологія – наука про співіснування. Отже, «екологічні проблеми» звичайно означають не благополучність у середовищі проживання і відносинах між різними його елементами.

У природі існують закони, які регулюючі» чисельність живих істот, їх стосунки. Внаслідок своїх родових особливостей людина більш гнучка та пристосовувана істота, ніж інші, здатна обживати практично будь-який район землі. Якщо оцінювати людину з погляду біології – це агресивний, небезпечний для природи, за своїм, визначенням, вид. Це означає, що людина небезпечна і для самої себе. Проте такий аспект визначає проблему лише у загальних рисах.

Екологічні проблеми – це по суті питання існування людської цивілізації, розвитку виробництва, технології, тобто основи людського способу існування. Розвиток відносин людинаприрода – це вдосконалення самої людини, її здібностей (об'єктивний аспект). Міра цього вдосконалення визначає розуміння людством ступеня своєї відповідальності (суб'єктивний аспект).

Отже, важливою особливістю моралі в сучасному світі є усвідомлення нею крім взаємин людей також ставлення людства до світу в цілому і, зокрема, до живої природи. Це обумовлено як реальним зростанням загрози людської діяльності (антропогенний чинник) для природи, так і вдосконаленням моралі, розумінням людством самого себе, своєї єдності з природою і відповідальності за неї. Створюючи неповноцінний світ, людина визначає ущербні умови формування людської істоти Насамперед, це фіксує саме мораль: людина усвідомлює свою силу, свою перевагу, а насильство над беззахисними істотами не відповідає сучасним уявленням про гуманізм.

Відомий англійський натураліст Джеральд Даррелл (1925-1995 рр.) з гіркотою зазначав, що багато людей запи-тують: «А навіщо ця тварина?» Немов право на життя необхідно доводити. Справою життя Даррелла стало створення Джерсійського фонду збереження і відтворення рідкісних тварин.

Мабуть, вперше у західній культурі про спорідненість тварини і людини заявив Чарльз Роберт Дарвін (1809-1882 р.р.) - Це був висновок природознавця, що дорого йому обійшовся. Бо західна цивілізація була впевнена (як, між іншим, дехто вважає і зараз), що Бог створив рослинний і тваринний світ для людських потреб, і саме з цього боку слід розглядати необхідність їх існування: чистих і нечистих, корисних і шкідливих.

Дехто вважає зачинателем екологічного руху американця Генрі Девіда Торо (1817-1862 рр.), інші – його співвітчизника Олдо Леопольда (1887-1948 рр.). Слід віддати належне їм обом. Особистим прикладом Торо показав, що для багатства душі й духу необхідно дуже небагато речей та їжі і навпаки, їх надлишок веде до рабського існування. Послідовниками Торо вважаються Мохандас Ганді, Мартін Лютер Кінг, Джон Кеннеді. Олдо Леопольд показав, що нерозумне витрачання американського природного багатства призведе до злиднів. У 1929 р. він дійшов незвичайного на той час висновку: щоб зберегти тварину, треба зберегти середовище її Існування.

Розумінню проблеми сприяло створення у ЗО роки XX ст. етології – науки про поведінку тварин у природних умовах. Сучасного вигляду цій галузі знань надав австрійський вчений, Нобелівський лауреат (1973) Конрад Лоренц (1903-1989 рр.).

Екологи кажуть, що треба мислити глобально, а діяти локально. Повною мірою цей принцип можна застосувати до життя франко-німецького філософа, теолога, музиканта, музикознавця, лікаря Альберта Швейцера (1875-1965 рр.), Нобелівського лауреата (1952). Висновком його різноманітної діяльності можна вважати оригінальну етичну систему, яка становить філософію нової галузі – біоетики. Її сенс Швейцер визначив як благоговіння перед життям: все, що існує, має право на існування. У 50 роки XX ст. французький океанограф Жак Ів Кусто (1910-1997 рр.) та норвезький етнограф Тур Хейєрдал (1914-2002 рр.) змусили людство поглянути на океан по-новому. Дослідники показали, що використання світового океану як смітника не тільки безглуздо, а й більш небезпечно, ніж забруднення суші.

Лісові пожежі, забруднення й обміління річок та озер, зубожіння флори й фауни, ерозія ґрунтів і порушення атмосферних процесів такі кризові явища змушували людей, здебільшого пов'язаних з природою за родом своєї діяльності, шукати шляхів запобігання катастрофам. Усвідомлення і постановка такої мети у глобальному масштабі належить італійському економісту, фахівцю з управління, громадському діячеві Ауреліо Печчеї (1908-1984 рр.). Він був упевнений, що нерозумний соціально-політичний устрій розпорошує сили людей, змушує витрачати кошти на озброєння тоді, як розвиток науки і техніки достатній для вирішення глобальних проблем. З іншого боку, соціальна відповідальність виробниче» системи у наш час домінує такою мірою, що її не можна порівняти з намаганням отримати прибутки будь-якою ціною.

Чому саме наш час робить можливим і необхідним усвідомлення екологічних проблем? З причини,

- по-перше, зростання чисельності і густоти населення;

- по-друге, інтенсифікації виробництва;

- по-третє, введення у кругообіг речовин, що надто повільно розкладаються, а тому забруднюють середовище;

- по-четверте, порушення природних процесів як у локальному, так і планетарному масштабі;

- по-п'яте, знищення місць проживання тварин внаслідок виробничого освоєння земель; нарешті, просто фізичного знищення окремих видів живого через їх «шкідливість», доступність, привабливість (так, китайська традиційна медицина потребує великої кількості носорогового рогу, тигрових залоз, ведмежої крові, як і ненаситні гурмани – рідкісних черепах, ящірок, дельфінів, мавп, кажанів і т. ін.).

Може й справді, людство врятує, як на це сподівався А. Печчеї, здоровий глузд, який спирається на громадську думку, вільний вибір споживачів товарів і послуг, міцну законодавчу базу.

Отже, узагальнення, аналіз результатів дослідження впливу людини на довкілля спонукає до інтенсивного розвитку спеціальну галузь теорії моралі – екологічну етику, вона попереджає про небезпеку руйнації «зовнішньої» природи для «внутрішньої» природи – організму людини, виступає теоретичною базою для екологічного руху і виховання екологічного мислення. Екологічна безпека –важлива умова здійснення права людини на життя й здоров'я.

 

2. Турбота про здоров'я й виживання – моральний

імператив сучасності.

Зміни навколишнього середовища не проходять безслідно.

Вони, безумовно, відбиваються на стані організму людини – від порівняно легких недуг до генетичних змін. У першу чергу, цей вплив пов'язаний із забрудненням. Величезна кількість захворювань – це порушення гармонії, обміну речовин, регуляції процесів у організмі. Від забруднення повітря й води страждають органи дихання й травлення. Руйнація захисного озонового шару викликає онкологічні захворювання. Такі ж наслідки й радіаційного забруднення. Отрутохімікати, добрива, вібрації, шуми, випромінювання, інші забруднення «збивають з пантелику» захисний механізм організму людини і змушують його реагувати надзвичайно сильно і часто не на джерело небезпеки, а на продукти харчування або ліки. Все це невизначено називають алергіями. Малорухомий, з великими нервовими перевантаженнями спосіб життя робить захворювання хребта і серцево-судинної системи найпоширенішими серед городян. До цього списку слід долучити алкоголізм, наркоманію і тютюнопаління. У США 18 млн. алкоголіків.

Алкоголізм – часто найвагоміша причина розлучень, алкоголь спричинює агресивність: 75% вбивств і нападів, 50% насильства в сім'ях, 50% самогубств у США, 86% вуличних правопорушень в Україні здійснюються в стані сп'яніння. Усвідомлення цієї небезпеки, а також бажання і уміння людини західної цивілізації організувати своє життя («робити себе») примушують ставитися до такого роду слабкостей вкрай негативно і навіть обмежувати права курців. Накладаються заборони або обмеження на паління у місцях громадського користування, що було неможливо 50-70 років тому, оскільки встановлено: від паління більшою мірою страждають оточуючі (так зване «пасивне паління»). Багаторічні дослідження, до того ж, показали, що тютюн викликає залежність, як і будь-який наркотик, і змінює спадковість.

Про інфекційні захворювання можна сказати, що це, в цілому, питання освіти й гігієни, так би мовити, «чистих рук» і, врешті-решт, залежить від рівня матеріальної забезпеченості суспільства. З іншого боку, епідемічні спалахи останніх років показують, що мікроорганізми не розрізняють більш чи менш забезпечені цивілізації. Можливо, справа у рухомості сучасного людства. Уразливими виявляються й ізольовані крихітні народи, і великі нації, що захищені добре розвиненою системою медичного обслуговування. Індустрія, необхідна для високого рівня життя, у той же час забруднює довкілля і послаблює імунітет. Отже, за всіх культурних і біологічних обставин, бататі країни здатні забезпечити своїм громадянам більш тривале і безболісне життя: санітарно-гігієнічні умови, повноцінне харчування, вітаміни, сучасну медичну допомогу – з одного боку, а з іншого – що не менш важливо – культ здоров'я як частину життєвої програми окремої людини й суспільства в цілому.

Сучасна цивілізація надає інші можливості здорового існування, а тому інакше ставить питання життя і смерті – центральне для будь-якої етичної системи. Якщо в попередні тисячоліття людський вік відмірявся грою генів, зараз збереження життя людини часто залежить від технічних можливостей даної держави. Отже, відповідальність лежить і на самій людині, і на суспільстві.

З іншого боку, в наш час право розпоряджатися своїм життям означає й право розпоряджатися своєю смертю у випадку страждань від невиліковної хвороби. Безумовно, питання у такій постановці породжене саме західною культурою. У минулі часи самогубство однозначно засуджувалося, було ганьбою для інших членів родини. Наша культура однозначної відповіді на це не дає, не має й однозначного правового вирішення. У США тричі розглядалася справа лікаря-патолога Джека Кеворкяна. Він створив умови для безболісної смерті 28 невиліковно хворих; за його твердженням, як мінімум 25% лікарів США надають такого роду допомогу. У Північній Австралії, Нідерландах прийнято закон про право на добровільну евтаназію (безболісну смерть) за допомогою і під наглядом лікарів. Певно, у нашій культурі у цьому питанні відбуваються значні зміни, і його вирішення залежить не лише від матеріальних, технічних умов даної цивілізації, а й від основних тенденцій розвитку сучасної моралі.

Слід зазначити, що показником здоров'я людської спільноти є не лише тривалість життя, а й рівень дитячої смерт-ності. Діти – найуразливіша група населення. Здоров'я дітей пов'язане з рівнем суспільного благополуччя. Спільні зусилля людства допомогли покінчити з бичем людства у Середньовіччі – натуральною віспою. І все ж 13 млн. дітей щорічно вмирають від хвороб, які піддаються лікуванню, й тисячі калічить поліомієліт. Сумне лідерство належить африканському континенту, де 50% населення проживає у страшних злиднях. Очевидний прямий зв'язок здоров'я з рівнем життя.

Науково-технічні досягнення останніх років другого тисячоліття, поява нових галузей медицини є наочним доказом того, що в принципі відкриття засобів захисту й лікування найнебезпечніших захворювань (серцево-судинних, онкологічних, СНІДу тощо) дуже близько. Справа полягає не стільки у можливостях, скільки в умінні суспільства побачити й оцінити проблему, у бажанні допомогти стражденним (оскільки засоби лікування надто дорогі). Іншими словами, проблема полягає у милосерді, у рівні розвитку моральної культури людської спільноти.

3. Проблема голоду в світлі загальнолюдських

моральних цінностей.

Банальною і тому такою страшною причиною загибелі людей лишається голод. Голод, який був жупелом для європейської цивілізації аж до XIX ст. За свідченням французького історика Ф. Броделя, у середні віки недоїдала більшість населення Європи. Раціон їжі й за кращих часів був дуже мізерним. Він погіршувався у міру розвитку капіталізму, скорочення районів дикої природи –джерела дичини (до розвитку скотарства на науковій основі), був незбалансованим, включав несвіжі продукти. Основною стравою довгий час була юшка з сурогатних продуктів (трави, капустяних качанів, висівок тощо). Більше за всіх від голоду потерпали селяни – голод у сільській місцевості подібний катастрофі. Міська буржуазна культура виявляється більш захищеною, має запаси й можливість ввозити хліб із благополучного району.

Цивілізоване існування пов'язане з інтенсивною агрокультурою, тобто з певними гарантіями, надійністю та захищеністю – порівняно з полюванням і збиранням попередньої культури. Цивілізацію кінця XX ст. відрізняє дещо інша тенденція: у слаборозвинених аграрних культурах спостерігається катастрофічне зростання міст і зосередження злиднів і голоду в міських нетрях; в індустріальних культурах мегаполіси розосереджуються зі збереженням високого рівня життя населення, хоч, безумовно, проблема злиднів існує і в багатих країнах. Те, що колись породило цивілізоване життя, у наш час створює ще одну глобальну проблему – проблему мегаполісів.

У середньовічній притчі король запитує мудреця: «Що є людина?» – «Свіча на вітрі, мандрівник, сніг, що тане, слуга смерті, –була відповідь, – сім друзів його: голод, спрага, холод, спека, втома, хвороби й смерть». Давно вмерли і мудрець, і король, що жадав мудрості, спливли віки, але слід визнати, що жоден із цих «друзів» не залишає людину без уваги. Зрозуміло, що голод – це проблема соціальна. Перш за все, її можна визначити як результат зіткнення культур. Нафтодобування знищує місця традиційної ловлі риби, полювання, випасу оленів. Мораторій на добування китів позбавляє традиційної їжі північні народи, які не можуть погодитися на втручання в їх життя і не розуміють сенс будь-якої заборони, крім законів предків. Так само незрозуміла мешканцю африканського сільця заборона уряду на добування людиноподібних мавп: м'ясо є м'ясо! Кочова культура, що потребує великої території для випасу худоби, виявляється загнаною в глухий кут осілими потужними цивілізаціями. Те саме відбувається з традиційним землеробством. У Бірмі, наприклад, люди сотні років корчували й випалювали ліси, сіяли рис, зібраного врожаю їм вистачало на цілий рік. Зміна ділянок забезпечувала відновлення родючості ґрунтів. Зростання густоти населення, скорочення вільних земель примушують включати до цього кругообігу все нові й нові ділянки лісу, що, врешті-решт, призведе до виснаження ґрунтів, втрати джерел вологи й зникнення джунглів. Традиційне господарство розраховане на природні закономірності й незначний приріст населення.

Другою причиною голоду є збіднення природних ресурсів, у тому числі – як наслідок людської діяльності (нераціональне споживання, зміна середовища, забруднення тощо). Сучасна західна цивілізація з її величезними виробничими силами – стабільна система, здатна врівноважувати врожайні й неврожайні роки, компенсуючи досить значні втрати від посух, паводків та повеней, заморозків та інших природних катаклізмів. І мова у такій ситуації може йти не про життя й смерть, а про коливання цін, витрати, борги фермерів тощо. Традиційні культури виявляються надзвичайно вразливими і потребують гуманітарної допомоги, в той час, як «війна цін» змушує західного виробника час від часу знищувати свій врожай. На цьому фоні відносного благополуччя народи, що живуть примітивним скотарством чи землеробством, частково збиранням і полюванням, за умов багаторічних посух, скорочення придатних для життя територій, ненадійності джерел існування потрапляють у залежність від багатих сусідів. За колишніх часів такі народи просто вимирали, сучасне ж людство усвідомлює свою відповідальність за них.

Однією з причин голоду є також нераціональне споживання ресурсів. Особливо помітно це в багатих, стабільних країнах, де, не зважаючи на матеріальний достаток і різноманітність можливостей, все ж існують люди, яких суспільство відкидає (маргінали). Отже, рівень сучасної цивілізованості можна визначити не тільки науковими й технічними досягненнями, а й тим, наскільки ця культура готова і спроможна зберегти якщо не гідне людини існування, то, в усякому разі, життя кожного уразливого чи неординарного громадянина.

Мабуть, для усвідомлення своєї відмінності від природи і своєї єдності з нею людству необхідно було пройти довгий шлях саморозвитку й самопізнання. До XX ст. розрахунки спеціалістів базувалися на скороченні родючості ґрунтів і необхідності обмеження народжуваності. Тільки в наш час утвердилося розуміння того, що голод обумовлений рівнем розвитку людяності, культури.

Значна частина населення благополучних високорозвинених країн не в змозі уявити собі, що означає голод. Народна мудрість стверджує: ситий голодного не розуміє. Неможливе утвердження гармонійного співіснування народів на нашій планеті, якщо не будуть враховані деякі принципи: цивілізація зобов'язана раціонально споживати ресурси; у багатьох випадках необхідне добровільне й свідоме самообмеження як етичний принцип, як показник високого рівня розвитку моральної культури суспільства; вирішення проблеми голоду в наш час можливе лише за умови перерозподілу ресурсів і коштів, і це перша, хоч і не єдина умова забезпечення прав людини; повнота людського існування можлива лише за умови збереження всієї різноманітності культур; гуманізм у сучасному його варіанті не може обмежуватися «ближніми», здатний реалізуватися лише як загальнопланетарне мислення.

4. Моральні основи взаємодії культур.

Власне, усі глобальні проблеми в самому широкому розумінні можна оцінювати як проблеми культури. Проте, слід визнати деяку відмінність внутрішніх питань культури у порівнянні із ставленням культури до природи. Теоретичний аналіз глобальних проблем сучасності вимагає урахування цієї специфіки. Якщо вважати відносини з природою зовнішньою для культури суперечністю, то якоюсь мірою вона визначається станом самої культури, тобто внутрішньою суперечністю.

Найбільш очевидним є взаємне нерозуміння культур, обумовлене різною їх орієнтацією (аграрною чи індустріальною), різними рівнями розвитку. Відмінність культур виявляється не лише в національних особливостях, а й у спрямованості розвитку кожної даної культури, яка фіксується релігією, виявляється в системі цінностей. Так, ставлення до жінки в традиційному східному суспільстві може бути оцінене як незрозуміле, неприпустиме, навіть жорстоке для людини індустріально орієнтованого суспільства. Західна цивілізація надає досить великі можливості для розвитку здібностей, для освіти і кар'єри жінок, проте і в цій культурі помітне відставання їх у професійному зростанні, у платі за рівний труд.

Відмінності між культурами не знімають питання про необхідність співіснування і вироблення норм міжнародних відносин, У наш час все більше значення має тиск з боку міжнародних організацій на країни, що допускають у внутрішній або зовнішній політиці злочини проти людяності.

XX ст. висунуло на передній план ще одну соціальну групу, що відіграє важливу роль у сучасній культурі, – молодь. Цьому сприяла, по-перше, катастрофічна руйнація цінностей старого світу в ході світових війн. Молодіжний рух 60-х років був спрямований проти неправди,, нещирості, фальші споживацького суспільства – за ствердження гуманізму, щирості у стосунках. Цей рух якоюсь мірою покладався на філософію східної культури, яка вважалася більш людяною і вільною від суєтності порівняно із зіпсованим Заходом. Екстремістські виступи студентства викликали шок і в Новому, і в Старому світі. Другою важливою обставиною було одержання незалежності країнами Азії й Африки і зміна, у зв'язку з цим, акцентів у міжнародних відносинах. На світову арену вийшли «молоді» нації, в яких молодь складає переважну більшість населення. По-третє, демографічний «вибух» післявоєнних років примусив суспільство інакше планувати соціальну політику, переглянути пріоритети тощо.

Особливістю культури кінця XX ст. стала активізація наймолодшої частини цієї групи дітей у міжнародних рухах, починаючи від захисту прав особистості дитини до антиядерних та екологічних. Згідно з доповіддю комісії ООН (червень 1996 р.), у економіці країн перехідного періоду (Центральна та Східна Європа, країни СНД) зріс обсяг дитячої праці, що змушує поставити питання про її заборону. Продаж дітей залишається зараз невирішеною проблемою не лише для слаборозвинених країн, а й для США. За останні 10 років кількість убивств, скоєних неповнолітніми в США, збільшилася втричі, в Україні на їх частку припадало 20% тяжких злочинів (1996 р.).

Складні стосунки між поколіннями, нерозуміння дітьми батьків, а батьками – дітей не можна назвати проблемою, що виникла в наші дні. Мабуть, вона зафіксована ще першими писемними пам’ятками. У цих стосунках є дуже важливий аспект культури: можливість збереження повноцінного життя літніх людей. Патріархальна культура вирішує це питання збереженням великої родини, яка включає кілька поколінь. Західна культура розробляє іншу модель, яка спирається на роз'єднання поколінь, можливість накопичення коштів протягом життя і міцну систему соціального забезпечення. Звичайно, і цей варіант має свої слабкі сторони: окрім недостатнього фінансування, яке в останні роки все більше непокоїть навіть багаті держави, невирішеним залишається питання порушення зв'язку генерацій, почуття самотності, непотрібності, занедбаності старих. Крім того, руйнується дуже важливий канал передачі соціокультурної інформації, який неможливо замінити, скажімо, системою освіти.

Людський спосіб існування ґрунтується на накопиченні й передачі інформації соціальним (небіологічним) шляхом. Значення безпосереднього спілкування не зменшилося у наші часи. Воно дозволяє передавати емоцїйно-почуттєву інформацію, що, як правило, складає 75% наших звичайних розмов. Але найважливим каналом одержання інформації наша цивілізація вважає технічні засоби, що широко використовуються для різних цілей, у тому числі, й освітньої. Виховання, соціалізація – найважливіша мета освіти. За безсумнівних переваг західної системи освіти і виховання (високий рівень технічного оснащення, широкий вибір спеціалізації, система відбору і підтримка талантів тощо) у ній закладені й серйозні недоліки. Значна частина населення розвинених країн потрапляє в залишене коло: не маючи права на кваліфіковану роботу, вони не мають коштів на гарну освіту для своїх дітей, які, у свою чергу, можуть розраховувати лише на низькооплачувану роботу.

Якщо визначити принципову схожість перелічених варіантів обмеження прав особи (не загальних, а саме особливих, пов'язаних з відмінністю окремої особистості від «грол4адян взагалі»), виявляється, що величезною проблемою сучасної культури залишається старе як світ питання – питання про насильство. Розуміння важливості цього питання приходить до людини саме в нашій цивілізації. У минулих культурах такого беззастережно негативного ставлення ми не знаходимо. XX ст. пережило численні тоталітарні режими, військові диктатури, примусові переселення окремих осіб (на підставі їх етнічної ознаки) і цілих народів, позбавлення кількох поколінь батьківщини у тривалій війні (проблема біженців: тільки у Африці таких приблизно 7 млн.) або фізичне їх знищення (геноцид), відокремлення від влади, освіти, кваліфікованої праці, благополуччя, медичного обслуговування на основі расової ознаки (расова сегрегація). Слід констатувати той факт, що сучасна культура не спромоглася вирішити надто важливої проблеми – насилля над народом, нацією (національне питання). Запорукою миру в наш час є дотримання державних кордонів, проте в боротьбі проти сепаратизму не одне десятиліття ллється кров. Активна еміграція у пошуках кращого життя веде до спалахів расизму навіть у відносно спокійних Франції, Німеччині.

Сучасна цивілізація спирається на багатство особистості, різноманітність індивідуальностей. Відкриті форми насильства засуджуються, часто це засудження має правове оформлення. Але існують більш витончені форми насильства, не менш небезпечні, бо стирають з лиця Землі народи й культури: духовне насильство відоме з давніх-давен. Експансія більш агресивної культури за допомогою засобів масової комунікації знищує мову, неповторну ментальність, національний характер – не менш ефективно, ніж відкрита заборона вивчати рідну мову, позбавлення матеріальної підтримки видавництв, преси, театрів, навчальних закладів. Могутньою зброєю у цій війні виступають телебачення й реклама.

Витіснене за межі загальновизнаних цінностей насильство існує поза законом Одне з його проявів – насильство у сім і. У США від жорстокого поводження й відсутності нагляду щорічно гинуть приблизно 2 тис. дітей у віці до 4 років (1995 р.). Приблизно 1 тис дітей у стані клінічної смерті потрапляє до клінік США через спроби їх матерів привернути до себе увагу, створюючи загрозу для здоров'я та життя власної дитини. Ці явища зафіксовані у цілком благополучному суспільстві.

У системах, що переживають становлення, перебудову, на передній план виступає тероризм у різних формах (політичний, кримінальний, релігійний). Ініціатором може бути й держава, й організація, й окрема людина. Урядовий терор чи знищення небажаного політичного, державного діяча як і раніше створює попит на відповідних спеціалістів, що кочують з одної «гарячої» точки в іншу. Тим більше, що сучасна цивілізація розширила технічні можливості злочинців.

Використання досягнень цивілізації змушує по-новому підійти до проблеми доступності зброї. Якщо злочинець так чи інакше озброєний, чи не більше прав у чесного громадянина на використання зброї? У наш час зробити замах на життя людини може будь-хто, незалежно від співвідношення сил. На курок здатна натиснути навіть мала дитина, яка не усвідомлює можливих наслідків своїх дій. У США щорічно гинуть діти через те, що батьки зберігають вдома вогнепальну зброю.

На жаль, торгівля зброєю залишається найбільш прибутковим заняттям як для приватних осіб, так і для держав, що відсуває на другий план інші обставини. Насичення середовища зброєю зростає внаслідок воєнних конфліктів. І врятувати людство може лише розсудливість, почуття самозбереження, моральне здоров'я суспільства. Отже, гуманізм сучасної цивілізації зорієнтований на загальнолюдські цінності, виходить з рівних прав усіх людей, незалежно від їх культурної належності; з іншою боку, особливістю сучасних моральних норм є те, що без урахування своєрідності культури неможливе досягнення її повноправ'я. Ці висновки справедливі й стосовно окремих людей: гуманізм включає не лише надання рівних прав, а й урахування особливостей інтересів, психології молоді й літніх людей, жінок і дітей і т. п.; конструктивним може бути лише діалог людей різної етнічної й культурної належності, релігійної й політичної орієнтації.

5. Проблеми війни та миру крізь призму моралі.

Людська жадібність і нерозумність змусила виробити і накопичити таку кількість зброї, якої вистачить для багаторазового знищення Землі з усіма її мешканцями. Заховані в землю й чекають свою часу 110 тис. мін у 64 країнах світу. їх знищення потребує 33 млн доларів і 1 тисячу років, а поки що 20 тис чоловік (переважно дітей і фермерів) щорічно гинуть і калічаться.

Війни стають коротшими, а наслідки їх – значнішими. Мабуть, нашому часові відповідає афоризм: у війні не буває переможця. Після 5 років американські спеціалісти дійшли висновків, що у блискавичній і переможній операції у Перській затоці американські солдати одержали значні ураження нервової системи внаслідок застосування хімічних речовин і медичних препаратів (так званий «синдром війни у Перській затоці»). Крім цього безпосереднього результату державам – учасницям воєнних дій довелось усвідомити гірку істину: солдат, що повернувся з війни, потребує дорогої, добре поставленої системи реадаптації (повторного пристосування до соціального середовища), інакше зберігається загроза соціальної напруги та конфліктів.

Людська винахідливість у засобах вбивства удосконалюється протягом всієї історії – від дрючка до лазера. Ускладнення техніки потребує все більших матеріальних та інтелектуальних витрат. Створення зброї масового знищення робить її небезпечною вже на етапі випробування. Міжнародні угоди скоротили вплив цих випробувань на довкілля. Увійшли в історію сплюндровані на століття райські острови-атоли, заражені озера тощо. Сила ядерної зброї – у володінні нею. На відміну від попередніх типів озброєння ядерна зброя створює небезпеку на всіх етапах – виготовлення, випробування, збереження.

Жахливе пророцтво філософа про те, що Друга світова війна вибухне, як тільки підросте покоління, що не знає Першої, збулося. її страхіття змусили відмовитися від теоретичної апології: культура першої половини XX ст. ще дозволяла собі наївні виправдання вбивств уродженою агресивністю людини і навіть необхідністю періодичних вибухів люті для «очищення» людства, його самооновлення, усунення демографічної напруги й проблем голоду. Зіткнувшись із втіленням у життя своїх ідей, теоретики здригнулися. Потрясіння початку віку – Перша світова війна – змусило по-новому оцінити цей вид взаємовідносин держав і народів. Болісний перехід від традиційної культури, за якої індивід приносився в жертву загальній справі, до сучасного типу культури, побудованій на цінності окремої людини, усвідомлення непоправної втрати із загибеллю кожної людини – з одного боку, а з іншого – залучення до воєнних дій величезної кількості солдатів і особливо, мирного населення; об'єднання зусиль кількох держав у боротьбі одна з одною і, таким чином, охоплення великих територій; і, нарешті, застосування зброї масового знищення корінним чином змінило не лише характер війни, а й залишило значний слід у культурі, у житті людей, яких американська письменниця Гертруда Стайн (1874-1946 рр.) назвала «втраченим поколінням».

Спалахи агресивності у міру розвитку технічної оснащеності становляться все більше руйнівними. Мабуть, саме труд інженерів, виробництво більшою мірою визначають у наш час хід воєнних дій. Минули часи римської стратегії і тактики, коли війну називали мистецтвом, і на передньому плані були не страждання і смерть, а хоробрість, героїзм, витривалість, мужність, самопожертва та інші людські чесноти, які звеличувались співгромадянами. Сучасні засоби масової комунікації в освітленні бойових дій виділяють неможливий для минулих цивілізацій аспект: відповідальність воєначальників за жертви.

Особливо чутлива сучасна культура до загибелі цивільних людей, а також наслідків залучення мирного населення до воєнних дій. Перша світова війна з обох боків фронту осиротила приблизно 45 млн. дітей. Представник обвинувачення: у справах учасників недавньої війни в Югославії заявив про намагання ввести в коло питань Гаазького трибуналу свідчення про зґвалтування, які в минулі війни до уваги не бралися. Отже, півстоліття, ідо віддаляє Гаазький процес від Нюрнберзького, примусило інакше визначити права людини, розширити поняття гуманізму.

Відомий англійський письменник Гілберт Честертон надзвичайно точно висловив логіку насилля: «Ви ніколи не доведете своєму співбесіднику, що синій колір кращий за зелений, зате ви можете так двигнути його по голові, що він побачить усі кольори веселки». На щастя, у сучасній культурі починає переважати тенденція розв'язання конфліктів іншими засобами. Людина –єдина істота, яка, за визначенням Конрада Лоренца, у застосуванні зброї не стримується інстинктом самозбереження. Людина керується ідеями. Вона вільна обирати свій шлях, засоби досягнення своєї мети. Не від вродженої програми, а від почуття відповідальності залежить, чи збережуться культура, життя, взагалі Земний світ. Отже, підготовка до війни, її здійснення, ліквідація її наслідків обходиться людству занадто дорого, торгівля зброєю залишається одним з найприбутковіших занять, але у сучасній цивілізації у багатьох випадках віддається перевага мирним шляхам розв'язання конфліктів, які виключають пряму агресію; все це – наслідок значних змін у суспільній думці; зміни в системі моральних цінностей відбилися у різних міжнародних угодах, що обмежують або забороняють випробування, виробництво, зберігання деяких видів зброї.

Короткий огляд глобальних проблем сучасної цивілізації примушує дійти висновків, що час дій наосліп, методом спроб та помилок пройшов. Настає час обміркованих, зрілих рішень людства, що вимагає не лише практичної участі, а й доброї волі всіх урядів і народів. Усвідомлюючи небезпеку, людство потребує вироблення етики самозбереження.

Лекція 8