Розділ 1. Загальні основи еволюції джерел українського права

Попередні зауваження

Юридична наука почала формуватися як самостійна галузь знань про державно-правову сферу суспільного життя у другій половині Х1Х ст. В кінці цього ж століття в її предметних рамках виокремився самостійний науковий напрям – «зовнішня» історія права – історія еволюції та розвитку джерел – форм об’єктивування норм права. Перед науковцями ставилося основне завдання: вивчати історію кодифікацій законодавства та основних джерел, форм об’єктивування позитивного права. Ретельний аналіз величезного масиву нормативно-правових джерел дає можливість простежити генезис правових норм, їх національне коріння та вплив правових традицій і правових культур на правові традиції і культуру окремого народу; отримати знання про принципи встановлення і забезпечення суспільного і правового порядку в конкретному суспільстві, умови забезпечення свободи людини, аналізувати характер відношення права і держави та на цій основі робити висновки про пануючий політичний режим тощо.

У цьому разі, і стотно: вивчення проблеми генезису, тобто еволюції та розвитку джерел – форм об’єктивування норм права поділяється на дві частин: 1) вивчення походження елементів, зв’язків, які формують зміст правової норми; 2) аналіз тривалого історичного процесу становлення форм об’єктивування норм права та їх трансформації в реальну практику правового регулювання. Такий прийом дає можливість здійснити комплексний аналіз неперервності у становленні та розвитку права, спадкоємності правової традиції і новелізацій, які виникають у відповідь на зміни, яких зазнає суспільство в соціально-економічній,соціальній, політичній і світоглядній сферах, судити про рівень розвитку законодавчої техніки. І, що актуально в сучасних умовах правової глобалізації, визначити до якої правової традиції історично відноситься правова система України. Це дасть можливість ефективно вирішувати питання рецепції та імплементації права в сучасних умовах правових трансформацій.

У процесі розвитку самої юридичної науки, поглиблювалися уявлення про джерела права та способи їх пізнання. Водночас, попри тривалий період вивчення цієї проблеми вчені не дають однозначної відповіді, який смисл слід вкладати в поняття «джерело права». Разом з тим, в появі права розрізняють матеріальні фактори, фактичні відносини між людьми; ідеальні фактори, пов’язані з суспільною і правовою свідомістю; наголошують на важливій ролі держави у процесах правоутворення тощо.

Визначимося з питаннями, навколо яких будемо вести мовув цьому посібнику, вивчаючи зовнішню історію українського права, тобто історію його джерел

– про поняття «джерело права» у історичному вимірі;

– про звичай як джерело соціальних норм та про виокремлення права із системи соціальних норм;

- про еволюцію джерел (форм) об’єктивування норм права. Зокрема, як відбувалась трансформація звичаю у правовий звичай; про шляхи і форми набуття правовими звичаями юридичного значення; які інститути визначали зміст звичаєвої правової норми на теренах України;

– про інтеграцію правових звичаїв у общинне звичаєве право та у правові норми держави;

– як на теренах України правоутворення співвідносилось з процесом державотворення. Останнє має розкрити специфіку формування позитивного права (права в юридичному значенні, як владнозобов’язувального інституту), його в літературі ще називають об’єктивним правом – інституційне утворення, яке має ознаки могутнього регулятора суспільних відносин;

– про джерела українського права у соціокультурному контексті. Зокрема, будемо вести мову про проблему рецепції візантійського права в Києво-Руську добу української історії; про існування об’єктивних підстав для поширення в українських містах магдебурзького права в епоху раннього і розвиненого середньовіччя..