Управління необоротними активами підприємства

Основна мета управління необоротними активами полягає у забезпеченні їх своєчасного оновлення та ефективного використання.

У процесі управління необоротними активами вирішуються такі завдання:

· визначення можливих форм оновлення основних засобів на простій і розширеній основі;

· визначення потреби нарощування необоротних активів для розширення обсягів діяльності;

· визначення можливих способів розширення основних засобів (будівництво, створення, купівля, оренда, лізинг);

· забезпечення ефективного використання раніше сформованих та нововведених основних засобів та нематеріальних активів;

· формування необхідних фінансових ресурсів для відтворення необоротних активів та оптимізація їх структури.

Організаційними формами оновлення основних засобів на простій основі є:

· поточний ремонт - часткове оновлення основних засобів (фінансується за рахунок витрат виробництва);

· капітальний ремонт - значне відновлення основних засобів і часткова заміна їх окремих видів (фінансується за рахунок частини накопичених амортизаційних відрахувань і списується на витрати підприємства);

· придбання нових видів необоротних активів - заміна зношених основних засобів у межах нагромаджених амортизаційних відрахувань.

При розширеному відтворенні формування (будівництво, створення, придбання) нових видів необоротних активів здійснюється із залученням додаткових фінансових ресурсів (понад накопиченої амортизації): прибутку, довгострокових позик, випуску цінних паперів.

Для визначення потреби у прирості необоротних активів у випадку їх розширеного відтворення аналізують:

· необхідність додаткових площ та потужностей для збільшення обсягів діяльності (якщо не можна підвищити коефіцієнт змінності використання наявних основних засобів);

· залишок необоротних активів на початок планового періоду;

· планове вибуття необоротних активів у зв'язку з їх фізичним та моральним зносом.

Важливим джерелом простого і розширеного відтворення є амортизація основних засобів та нематеріальних активів.

Залежно від прийнятої на підприємстві облікової політики можуть використовуватися різні методи нарахування амортизації основних засобів. Втім застосування підприємством прискореної амортизаційної політики є важливим стимулом для розвитку науково-технічного прогресу та активного впровадження інновацій у виробничий процес. У результаті прискореної амортизації скорочується строк окупності обладнання, прискорюється вибуття зношених основних засобів, інтенсивніше відбувається процес накопичення амортизації, що дозволяє вчасно купити нове обладнання й уникнути морального зносу технічних засобів.

Обґрунтовуючи доцільність використання окремих методів нарахування амортизації, фінансовий менеджер повинен намагатися максимізувати не лише обсяг накопиченої амортизації, а й забезпечити якнайбільше значення чистого грошового потоку, що залишається у розпорядженні підприємства (сума чистого прибутку від основної діяльності та амортизаційних відрахувань у поточному періоді).

Водночас, важливим об'єктом фінансового управління є ефективність використання необоротних активів. Постійний фінансовий моніторинг за ефективністю використання основних засобів можна здійснювати за допомогою аналітичних показників, які характеризують: 1) забезпечення підприємства основними засобами; 2) стан основних засобів; 3) ефективність використання основних засобів.

До показників, які характеризують забезпеченість підприємства основними засобами, належать: фондомісткість, фондоозброєність, коефіцієнт реальної вартості основних засобів у майні підприємства.

Фондомісткість дозволяє визначити вартість основних засобів на одну гривню виробленої продукції і характеризує забезпеченість підприємства основними засобами. Цей показник визначається за формулою:

Фм = Фк /Вп, (8.22)

де Фм – фондомісткість;

Фп – початкова (балансова) вартість основних засобів;

Вп - вартість виробленої продукції.

За нормальних умов фондомісткість повинна мати тенденцію до зменшення.

Забезпеченість підприємства основними засобами визначається рівнем фондоозброєності праці. Цей показник розраховують як відношення вартості основних засобів до чисельності працівників підприємства:

Фо = Фп /Чп, (8.23)

де Фо – фондоозброєність;

Чп - середньооблікова чисельність працівників.

Коефіцієнт реальної вартості основних засобів у майні підприємства розраховується за формулою:

Км = Фз / М, (8.24)

де Км - коефіцієнт реальної вартості основних засобів у майні підприємства;

Фз - залишкова вартість основних виробничих засобів;

М - вартість майна підприємства.

До показників, що характеризують стан основних засобів належать коефіцієнти: зносу, придатності, оновлення, вибуття, приросту основних засобів.

Коефіцієнт зносу характеризує частку вартості основних засобів, що її списано на витрати виробництва в попередніх періодах. Коефіцієнт зносу визначається відношенням суми зносу основних засобів до балансової вартості основних засобів:

Кз = Зо / Фп, (8.25)

де Кз - коефіцієнт зносу основних засобів;

Зо - сума зносу основних засобів.

Показник зносу основних засобів може визначатись також у відсотках на початок і на кінець звітного періоду і дозволяє оцінити стан основних засобів.

Коефіцієнт придатності основних засобів розраховується за формулами:

Кп =1 - Кз або Кп = 100% - Кз, (8.26)

де Кп - коефіцієнт придатності основних засобів;

Кз - коефіцієнт зносу основних засобів.

Коефіцієнт придатності показує, яка частка основних засобів придатна для експлуатації в процесі господарської діяльності.

Коефіцієнти оновлення та вибуття розраховуються за формулами:

Ко = Фу / Фп; (8.27)

Кв = Фв / Фп, (8.28)

де Ко - коефіцієнт оновлення основних засобів;

Фу - вартість введених основних засобів за звітний період;

Кв - коефіцієнт вибуття основних засобів;

Фв - вартість виведених основних засобів за звітний період.

Коефіцієнт оновлення основних засобів характеризує інтенсивність уведення в дію нових основних засобів. Він показує частку введених основних засобів за визначений період у загальній вартості основних засобів на кінець звітного періоду.

Коефіцієнт вибуття показує інтенсивність вибуття основних засобів, тобто ступінь вибуття тих основних засобів, які або морально застаріли, або зношені й непридатні для дальшого використання. Позитивною в діяльності підприємства є ситуація, коли вартість введених у дію основних засобів перевищує вартість вибулих основних засобів. Для цього розраховується коефіцієнт приросту основних засобів за такою формулою:

Кр = (Фу-Фв)/Фп, (8.29)

До показників, які характеризують ефективність використання основних засобів, належать: фондовіддача, рентабельність основних засобів, сума прибутку на одну гривню основних засобів.

Найбільш загальним показником, який характеризує ефективність використання основних засобів, є фондовіддача. Цей показник визначається за формулою:

Фв = Вп / Фп, (8.30)

де Фв - фондовіддача основних засобів;

Вп - вартість виробленої продукції за звітний період.

За нормальних умов фондовіддача повинна мати тенденцію до збільшення.

Відносним показником ефективності використання основних засобів є рентабельність. Цей показник визначається за формулою:

Рф = (Пз/Фп)*100%, (8.31)

де Рф - рентабельність основних засобів;

Пз - загальний прибуток за звітний період.

Абсолютним показником ефективності використання основних засобів є сума прибутку на одну гривню основних засобів.

До показників ефективності використання основних засобів можна також віднести показник питомої ваги активної частини основних засобів у їх загальній сумі.

Одним з найбільш складних завдань у процесі управління необоротними активами є формування необхідних фінансових ресурсів для їх відтворення, тобто вибір альтернативного варіанта – придбання цих активів у власність або їх оренда (лізинг). При виборі між цими альтернативними варіантами необхідно зважувати усі переваги і недоліки орендних (лізингових) операцій (табл. 8.3).

Таблиця 8.3