Основні виміри людського життя

1. Сенс життя – для чого ми живемо? Сенс життя полягає в меті життя і в виборі життєвого шляху. Свобода – це поняття, яке характеризує сутність людини і її існування, стала можливість мислити та діяти відповідно до своїх уявлень та бажань. Свобода волі – можливість безперешкодного самовизначення людини у виконанні тих чи інших цілей і завдань особистості. Пов’язана з відповідальності людиною за свою діяльність, виконанням свого обов’язку і усвідомленням свого призначення. З категорією свободи пов’язана відповідальність – поняття, яке характеризує ставлення особистості до суспільства з погляду здійснення нею певних моральних та інших вимог з боку суспільства.

2. Життя

3. Смерть і безсмертя. Смерть це поняття, яке показує межі людської діяльності та її можливості. Безсмертя – це розуміння життя як нестандартний прояв його існування.

Марксистська філософія

Виникла як складова більш широкого вчення – марксизму. Марксизм – одна з небагатьох спроб в історії людства дати цілісне розуміння об’єктивного світу, місця і ролі людини в ньому, розкрити закони розвитку природи, суспільства, людського мислення. Маркси́зм — філософське, економічне і політичне вчення, ідеологічною метою якого є покращення суспільства й побудова комунізму. Вчення позиціонує себе як ідеологія робітничого руху.

Передумови виникнення

· Промисловий переворот у 19 ст. (нові класи – буржуазія і пролетаріат) – виникають питання про перспективи розвитку суспільства.

· Розвиток природознавства (відкриття закону збереження і перетворення енергії, речовини)

· Створення клітинної теорії живої речовини --- філософський висновок про єдність усіх живих організмів і про те, що основою цієї єдності є клітина.

· Вчення Дарвіна.

Основні поняття

· По-новому трактуються філософські ідеї Фейербаха щодо об’єктивності матерії, сутності людини, критики релігії

· Успадкувала раціоналізм як спосіб пояснення і осягнення дійсності

· Представлена віра в силу розуму, наукове знання, соціальний прогрес

· Марксизм відмовляється від багатовікової традиції, яка визнавала філософію наукою наук, всезагальною теорією, знання про все.

· Крім найзагальніших закономірностей розвитку природи, суспільства і пізнання, включають до предмета філософії людину, практику, відношення «людина-світ».

· Енгельс висуває основне питання філософії: відношення мислення до буття: 1)що існувало раніше – свідомість, дух чи матерія? 2)чи спроможна людина за допомогою власної свідомості пізнати навколишній світ?

Матеріалісти – філософи, які визнають матерію первинною, а свідомість вторинною (марксизм). Ідеалісти – ті, хто визнає первинність духу та свідомості. Об’єктивний ідеалізм проголошує незалежність ідеї, духу, ідеального начала і від матерії, і від свідомості людини. Суб’єктивний ідеалізм – залежність зовнішнього світу, його властивостей і відношень від свідомості людини. Матеріалізм стає діалектичним (виникла можливість застосовувати діалектику при аналізі не лише свідомості, а й природи, економічних, соціальних, політичних процесів. Матеріальне буття, економічний базис визначають суспільну свідомість (мораль, право, ідеї, теорії). Маркс та Енгельс відкрили феномен повторюваності у суспільних процесах; довели, що і суспільство, а не тільки природа, розвивається за певними законами; виділили окремі етапи в його розвитку (суспільно-екон. формації); дали своє розуміння причинам виникнення і функціонування держави, соц.. класів, їх боротьби між собою).

Власність, комунізм

Проблема людини пов’язана з осмисленням суспільного феномена – відчуження – складне явище, змістом якого є перетворення процесу людської діяльності і її результатів в силу, що панує над людиною, тисне на неї. Причиною відчуження є експлуатація людини людиною, в основі якої лежить приватна власність на засоби виробництва. Шлях виходу: знищення приватної власності на засоби виробництва через утвердження нового типу – власності всіх і кожного водночас.

Комунізм: 1)світле суспільство майбутнього, мета пригноблених; 2)дійсний, реальний рух, що послаблює стан відчуження. Пролетаріат (робітничий клас) – соц.. сила, здатна кардинально змінити суспільні відносини, забезпечить перехід від приватної до суспільної власності. Комуністичний суспільний ідеал не знайшов адекватної реалізації.

Ленін

Намагається максимально використати філософію марксизму для створення теорії боротьби робітничого класу.

· Об’єктивна діалектика – розвиток дійсності, навколишнього світу в тому вигляді, як він відбувається сам по собі, незалежно від впливу людей, об’єктивно. Суб’єктивна – відображення, відтворення реального процесу розвитку в свідомості людей.

· В своїй основній філософській праці «Матеріалізм і емпіріократизм»(1908) Ленін робить висновки гносеологічного характеру; обґрунтовує ідею, що в основі матерії лежить відображення – атрибут матерії, одна з її найзагальніших характеристик.

· Розрізняють відображення на рівні неживої, живої природи і на рівні свідомості. Пізнання світу – процес відображення, відтворення властивостей об’єкта пізнання у свідомості людини.

· Проблема матерії. Визначальні характеристики матерії = об’єктивність, здатність відображатись.

· Ленін намагається розібратись, яку роль у житті окремих індивідів відіграє свідомість, суб’єктивний фактор.

· Питання функціонування суспільства. Бачить рушійну силу суспільного розвитку у класовій боротьбі.

· Шлях практичного подолання експлуатації пролетаріату – соціалістична революція, диктатура пролетаріату. Революція – якісний стрибок, що забезпечує перехід суспільства на новий ступінь свого розвитку і передбачає кардинальну зміну форм та характеру власності на засоби виробництва, соц., полі., і духовного життя суспільства.

· Держава розглядається як спеціальний орган, машина, за допомогою якої здійснюється управління суспільством в інтересах пануючого класу.

· Відстоював принцип партійності

· Дотримувався думки, що марксистська філософія виступає як форма самоусвідомлення робітниками свого місця і ролі в суспільстві.

Філософія життя

Як філософський напрямок склалась у кінці 19 століття у Німеччині та Франції.

· Опозиція класичному раціоналізму

· Звертається до життя як первинної реальності цілісного органічного процесу. Поняття «життя» багатозначне: 1)в біологічному плані(Ніцше), 2)космологічному (Бергсон); 3)культурно-історичному (В.Дільтей, Г. Зіммель)

За концепцією Ніцше, основа життя – воля (не абстрактна, а конкретна – воля до вигоди). Якщо відсутня воля до вигоди, істота деградує. Вчення про надлюдину ґрунтується на: 1)цінність життя є єдиною, безумовною цінністю і збігається з рівнем «волі до влади»; 2) існує природна нерівність людей, обумовлена відмінністю їхніх життєвих сил та «волі до влади»; 3) сильна людина, природжений аристократ є абсолютно вільним і не зв’язує себе ніякими морально-правовими нормами.

Для Бергсона життя – це метафізичний політичний процес, могутній потік творчого формування: із послабленням напруги життя розпадається, перетворюючись на матерію, тобто бездушну масу. Людина – творча істота, здатність до творчості якої визначається ірраціональною інтуїцією, що як Божий дар дається лише обраним.

Для О. Шпенглера життя – це «доля», «душа» культури, яка обґрунтовує ідею катастроф, що регулярно повторюючись в історії, призводить до виникнення і смерті замкнутих «у собі» сцивілізацій. У праці «Присмерк Європи» висунув концепцію культури (визначається як єдність стилістики, втіленої у формах економ, політ, духовного, релігійного, практичного, художнього життя). Єдиної культури не існує. Виділяє 8: єгипетську, індійську, вавилонську, китайську, греко-римську, візантійсько-арабську, західноєвропейську і культуру майя. Кожному культурному утворенню наперед визначені часові рамки. Коли культура вимирає, вона перероджується в цивілізацію. Співіснування культур – свідчення не єдиного процесу світової історії, а єдності проявів життя у Всесвіті.

Екзистенціальна філософія

Одна з провідних течій суспільної думки 20 ст., що на перший план висунула ідею абсолютної унікальності людського буття, зосередившись навколо проблеми людини та її місця в світі, проблеми духовної витримки людини, яка потрапила в потік подій і втратила контроль.

· Сьорен К’єркегор – «екзистенція» - «внутрішнє» буття.

· Основна ідея феноменології Гуссерля – неможливість взаємного зведення і в той же час нерозривність свідомості і людського буття, особистості і предметного світу, психофізичної природи, соціуму, духовної культури – трансформувалась у теорію екзистенціалізму – філософське вираження глибоких потрясінь Зх. Цивілізація 20 ст., що оголили нестійкість, слабкість, кінцевість будь-якого людського існування.

· Найглибинніше знання людини – усвідомленість нею власної смертності і недосконалості.

· В центрі уваги: питання провини та відповідальності, рішення та вибору, ставлення людини до смерті.

· Основні проблеми: людина, як унікальна істота, філософія буття, гуманізм, історія західноєвропейської цивілізації, проблема свободи та відповідальності, смерті, часу.

· Хайдегер, Сартр: екзистенція є буттям, яке спрямоване до «ніщо» і яке усвідомлює свою кінцевість. Тлумачать екз. як часовість, реальною точкою підрахунку якої є смерть.

· 3 форми часу (минуле, сучасне, майбутнє) – 3 структурні елементи існування.

· Специфічність людської екзистенції вбачається у її постійній «націленості» на майбутнє. Розкривається через неповторність, унікальність людської особи, що знає своє місце у цілях, задумах проектах, звернутих у майбутнє.

· Екзистенція – трансцендування – вихід за свої межі. Ясперс: екзистенціалізм – філософія буття людини, яка виходить за межі людини. Сартр, Камю: трансценденція є «ніщо», яке виступає як найглибша таємниця екзистенції.