Навчально-методичний посібник ПЕРЕДМОВА 3 страница

На кожному семінарському занятті викладач оцінює підготов­лені студентами реферати, їх виступи, активність у дискусії, вміння формулювати та відстоювати свою позицію тощо. Оцінки, одержані студентом на семінарах, враховуються при виставленні підсумкової оцінки з даної дисципліни.

Викладач в обов'язковому порядку проводить індивідуальні бе­сіди зі студентами, які пропустили семінарське заняття, перевіряє знання матеріалу з тем, які закріплювалися на семінарі.

Практичне заняття

Практичне заняття - це форма навчального заняття, де викладач організовує детальний розгляд студентами окремих теоретичних по­ложень навчальної дисципліни та формує вміння і навички їх прак­тичного застосування шляхом індивідуального виконання студентом відповідно до сформульованих завдань.

Головна мета - набуття практичних умінь і навичок.

Його завданнями можуть бути:

- підготовка до самостійного виконання практичних завдань;

- підготовка студентів до контрольних робіт;

- набуття вмінь застосування теоретичних знань на практиці;

- підготовка студентів до майбутньої практичної діяльності тощо.

Структура практичних занять досить різноманітна: формування

умінь та навичок; формування самостійної діяльності; застосування знань; проблемне заняття тощо).

Практичні заняття можуть проводитися в аудиторії і в навчальних лабораторіях, оснащених необхідними технічними засобами навчання та обчислювальною технікою. Практичне заняття, у разі необхідності, може проводитися з половиною академічної групи. Такий поділ пови­нен бути обумовлений у робочих навчальних планах.

Організація практичних занять охоплює три основні етапи: підго­товка до заняття, проведення заняття і робота зі студентами після занять.

Підготовка до занять передбачає визначення їх тематики, роз­робку планів занять, визначення мінімуму обов'язкової для вивчення літератури, методичних рекомендацій. Проведення ПЗ базується на по­передньо підготовленому методичному матеріалі - тести для виявлення ступеня оволодіння студентами необхідними теоретичними положен­нями; комплекти завдань різної складності для роботи з ними на занятті. Цей матеріал готує викладач (асистент), якому доручено про­ведення ПЗ, за узгодженням з лектором даної навчальної дисципліни. Основна мета цих занять полягає в поглибленні, закріпленні і пере­вірці знань студентів з найбільш важливих і складних тем, вивченні практичного досвіду.

Заняття в аудиторії починається коротким (5-7 хв.) вступним сло­вом викладача, у якому підкреслюється значення теми для практики, її особливість у системі курсу.

На практичному занятті студенти під керівництвом викладача глибоко і всебічно обговорюють питання теми. Для посилення актив­ності і закріплення знань викладач повинен залучати до участі в обго­воренні теоретичних І практичних питань якомога більшу кількість студентів. Це досягається постановкою додаткових питань, спрямо­ваних на розкриття, деталізацію різних аспектів основного питання, особливо практичного досвіду, складних ситуацій.

Після обговорення кожного питання викладачу доцільно дати оцінку виступів, акцентувати увагу на найбільш суттєвих положен­нях, проблемах і можливих варіантах їх вирішення. Особлива увага звертається на ті питання, в яких йдеться про роль і значення досвіду роботи в органах Державної податкової адміністрації, у вирішенні актуальних проблем.

Велику користь на практичних занятгях дають розв'язування задач за методом конкретних ситуацій на основі первинних матері­алів та складання і розв'язування кросвордів (рис. 3). У кінці заняття викладач виставляє студентам оцінки за ступінь активності при обго­воренні питань, за глибину засвоєння матеріалу, а також за належне виконання індивідуальних завдань і вміння використовувати отриманий матеріал. Оцінки, одержані студентом на практичних заняттях, врахо­вуються при виставленні підсумкової оцінки з даної дисципліни.

Якщо студент пропустив заняття або під час занять не показав відповідних знань, йому призначається індивідуальна співбесіда як одна з форм контролю за засвоєнням навчального курсу.

Практичне заняття включає проведення контролю знань, умінь і навичок.

Лабораторне заняття

Лабораторне заняття - вид навчального заняття, на якому сту­денти під керівництвом викладача проводять натурні або імітаційні експерименти чи дослідження з метою підтвердження окремих теоре­тичних положень певної навчальної дисципліни, набувають практичних навичок роботи з лабораторним обладнанням, оснащенням, обчислю­вальною технікою, вимірювальною апаратурою, оволодівають мето­дикою експериментальних досліджень у конкретній предметній галузі.

Лабораторні заняття проводяться в спеціально оснащених нав­чальних лабораторіях з використанням обладнання, пристосованого до умов навчального процесу. В окремих випадках лабораторні заняття можуть проводитися в умовах реального професійного середовища. Лабораторні заняття проводяться з половиною академічної групи. Пере­лік тем лабораторних занять визначається робочою навчальною програ­мою. Заміна лабораторних занять іншими видами навчальних занять не допускається. Лабораторне заняття містить проведення контролю підготовленості студентів до виконання конкретної лабораторної ро­боти, виконання завдань, оформлення індивідуального звіту про вико­нану роботу та його захист перед викладачем.

Підсумкова оцінка ставиться в журналі обліку лабораторних робіт і враховується при виставленні семестрової підсумкової оцінки з даної дисципліни.

Наявність позитивних оцінок, одержаних студентом за всі лабо­раторні роботи, є необхідною умовою його допуску до семестрового контролю з дисципліни.

Індивідуальне заняття

Індивідуальне заняття проводиться з окремими студентами з метою підвищення рівня їх підготовки та розкриття індивідуальних творчих здібностей.

Індивідуальне навчальне заняття організуються за окремим гра­фіком з урахуванням індивідуального навчального плану студента.

Обсяг індивідуальних занять визначається навчальним планом, а форма і методи проведення контролю - індивідуальним навчальним планом студента.

Консультація

Консультація - це форма навчального заняття, на якій студент отримує від викладача відповіді на конкретні запитання або пояснення певних теоретичних положень чи аспектів їх практичного застосуван­ня. Під час підготовки до екзаменів проводяться групові консультації.

Консультація проводиться за встановленим кафедрою розкладом, а також за записом до викладача або усною домовленістю з ним.

Усі види занять проводяться на основі навчально-методичної карти (плану) заняття, складеної викладачем (Додаток 3).

Окрім цих форм навчальних занять, є ще інші види роботи студентів.

Індивідуальні завдання з окремих дисциплін: реферати, курсові та дипломні роботи видаються студентам у терміни, передбачені вищим закладом освіти. Індивідуальні завдання виконуються студентом са­мостійно з консультацією викладача.

Іноді допускаються випадки виконання комплексної тематики кількома студентами. У такому разі кожен студент самостійно оформляє і захищає свою частину розробки комплексної теми. Його робота (контрольна, курсова, дипломна) повинна мати всі складові й ознаки, які регламентуються вимогами до даного індивідуального завдання, якщо офіційно не передбачено інше.

 

Рис 3. Кросворд "Світова валютна система та валютні рахунки"

Питання до кросворда "Світова валютна система та валютні

рахунки"

По вертикалі: 1. Валюта, яка використовується як масштаб- для співвідношення міжнародних валют та зобов'язань, встановлення ва­лютних курсів і як міжнародний платіжний, і резервний засіб. 2. Валюта іноземних країн, що використовується в міжнародних розра­хунках. 3. Вид фіксованого курсу валюти на базі золотого паритету. 5. Вид фіксованого курсу валюти, що базується на узгодженому ета­лоні, тобто на офіційних валютних паритетах або на умовно встанов­леній ціні золота. 6. Вид валютного ринку за суб'єктами взаємодії. 7. Європейська валютна система (абр.):* 9. Вид конвертованості, коли валюта даної країни обмінюється лише на деякі валюти і при окремих видах операцій з валютно-фінансовими ресурсами. 10. Встановлення валютного курсу. 12. Валюта встановлена державою, грошова одиниця даної країни. 14. Крупні комерційні банки, які підтримують позицію 2- ох чи більше валют, володіючи внесками, вираженими в цих валютах. 17. Баланс, який є частиною рахунка поточних операцій. 20. Вид валютного ринку за режимом функціонування. 23. Комплекс правил і законів, які регулюють діяльність центральних емісійних банків на зовнішніх валютних ринках (абр.).

По горизонталі: 3. Можливість держави встановлювати для всіх операцій єдиний валютний курс або для різних операцій різні ва­лютні курси. 4. Види міжнародної валюти. 8. Курс валют залежно від ступеня втручання держави в сферу MBB. 11. Валюта країн, де діє за­борона на обмін валют. 13. Баланс, де відображаються систематизовані записи всіх економічних угод між резидентами цієї країни із зовніш­нім світом протягом певного періоду часу. 14. Найбільш поширена міжнародна торгова валюта, з допомогою якї здійснюється майже 2/3 міжнародної торгівлі. 15. Гроші, які використовуються в міжнарод­них валютно-фінансових відносинах і забезпечують взаємозв'язок на­ціонального та світового господарства. 16. Можливість вільного і не­обмеженого обміну однієї валюти на інші іноземні валюти. 18. Курс валют залежно від ступеня втручання держави в сферу MBB. 19. Ко­мерційні банки чи їх відділення, які зводять разом покупців та про­давців на валютних ринках, а самі не виступають безпосередніми учасниками угод. 21. Вид конвертованості, коли обмін здійснюється на будь-яку іноземну валюту при поточних операціях та операціях, пов'язаних з рухом капіталу. 22. Зниження курсу національної або міжнародної грошової одиниці по відношенню до валют інших країн. 24. Фінансовий ринок, де здійснюються міжнародна торгівля та обмін іноземних валют.

Відповіді до кросворда "Світова валютна система та валютні

рахунки"

По вертикалі: 1. Колективна. 2. Іноземна. 3. Реальний. 5. Договірний. 6. Біржовий. 7. ЄВС. 9. Часткова. 10. Котирування. 12. Національне. 14. Дилери. 17. Торговий. 20. Вільний. 23; МВС. По горизонталі: 3. Розщеплення. 4. СДР. 8. Гнучкий. 11. Некон- вертована. 13. Платіжний. 14. Долар. 15. Валюта. 16. Конвертованість. і 8. Твердий. 19. Брокер. 21. Повна. 22. Девальвація. 24. Валютний.

Реферат — це повідомлення у вигляді письмової доповіді, яка готується заздалегідь, може бути розмноженою для попереднього ознайомлення, а потім оголошеною повністю або у вигляді тез. Він часто використовується в процесі практичного заняття, ділової гри, семінару, науково-практичної конференції, методологічного семінару та при підготовці до заліку чи екзамену.

Реферати повинні характеризуватися такими основними ознаками:

- чітка структура реферату згідно з його планом;

- логіка висвітлення питання, яке розглядається;

- викладення матеріалу у вигляді тез;

- новизна проблеми, що розглядається; можливість практичного застосування рекомендацій;

- узагальнений характер оцінки фактів, подій, явищ, висновків, що наводяться (широкі висновки реферату повинні ілюструвати прикладами);

- чіткість аргументації і висновків з усіх поставлених питань; узагальнення висновків на основі аналізу наукових джерел;

- бібліографічний аналіз по темі, виступу або список літератури;

- відповідне оформлення титульного аркуша реферату з вка­зівкою прізвища автора, теми реферату, прізвища наукового консуль­танта і т. д.

У процесі підготовки реферату необхідно вивчити джерела, до­кументи, наукову та навчальну літературу за обраною темою. Сту­дент може запропонувати власну тему реферату, погодивши її з ви­кладачем. Доцільно використовувати матеріали періодичних видань, а також конкретно-соціологічних досліджень. Це збагачуватиме зміст реферату, підвищить актуальність роботи та її зв'язок з реальними життєвими процесами.

При підготовці рефератів часто зустрічаються такі недоліки: не­достатньо доводяться актуальність, ступінь розробки проблеми, еле­менти новизни, практична і теоретична значимість; мають місце край­нощі змістового характеру: надмірна концентрація теоретичних аспектів або, навпаки, лише опис практики, що не дає можливості дослідити і довести єдність теорії і практики; робляться поверхові висновки тощо.

Реферат потрібно оцінювати з урахуванням його актуальності та ступеня розробленості теми, глибини аналізу, наявності органічного зв'язку теоретико-методологічних і практичних аспектів; уміння автора використовувати першоджерела, документи, монографічну та іншу нав­чальну літературу; наявності спроб дата нові визначення, ввести нові предметні категорії, рівня культури викладення, оформлення і т. д.

Реферат оцінюється на семінарі після відповідного повідомлення. Письмова рецензія на реферат необхідна у випадку, якщо оцінка ре­ферату враховується при складанні іспиту.

Курсові роботи виконуються з метою закріплення, поглиблення й узагальнення знань, набутих студентами за час навчання, та їх зас­тосування для комплексного вирішення конкретного фахового зав­дання. Це навчальне доручення студенту планується і з окремих, най­більш важливих для формування майбутнього фахівця дисциплін, але не більше ніж з однієї курсової роботи на семестр на денній формі навчання.

Тематика курсових робіт повинна відповідати завданням нав­чальної дисципліни і бути тісно пов'язаною з практичними проблемами конкретного фаху. Керівництво курсовими роботами здійснюється, як правило, кваліфікованими викладачами.

Захист курсової роботи проводиться перед комісією у складі двох викладачів кафедри за участю керівника курсової роботи. Після вико­нання і захисту курсової роботи студенту виставляється диференці­йований залік.

Дипломні роботи виконуються на завершеному етапі навчання студентів в академії і передбачають:

- систематизацію, закріплення, розширення теоретичних і прак­тичних знань зі спеціальності та застосування їх у вирішенні конкрет­них наукових, технічних, економічних, виробничих та інших завдань;

- розвиток навичок самостійної роботи та опанування методики дослідження й експерименту, пов'язаних з гемою роботи.

Студенту надається право обрати тему дипломної роботи, визна­чену випускаючою кафедрою, або запропонувати іншу з обґрунтуван­ням доцільності її розробки.

Керівниками дипломних робіт призначаються професори і до­центи (викладачі) академії, а також висококваліфіковані спеціалісти виробництва (за наказом ректора).

Дипломні роботи зберігаються в архіві протягом п'яти років, потім списуються в установленому порядку.

Практична підготовка студентів

Практична підготовка студентів є обов'язковим компонен­том ОПП для здобуття кваліфікаційного рівня і має на меті набуття студентом професійних навичок і вмінь. Вона здійснюється за нас­крізними програмами практики і має такі форми: навчальна, вироб­нича та переддипломна практика.

Практика проводиться на сучасних підприємствах, в установах і організаціях різних галузей господарства під організаційно-методичним керівництвом викладача академії та спеціаліста з місця проходження практики.

Кінцевим етапом практичної підготовки є переддипломна прак­тика, під час якої поглиблюються та закріплюються знання дисциплін професійної підготовки, збирається фактичний матеріал для виконання дипломної роботи.

Програма практичної підготовки затверджується ректором, а терміни її проведення визначаються навчальним планом.

2.2. Методи навчання. Вибір методів навчання

Як відомо, успіх будь-якої діяльності визначається її умовами. Серед усіх умов навчання найважливіше значення мають методи навчання у сукупності з методичним забезпеченням навчального процесу. Завдяки їм у навчальному процесі забезпечується передача від педагога до студента знань, умінь, видів діяльності та практичних навичок.

Метод (від гр. - шлях до будь-чого) - спосіб діяль­ності, спрямований на досягнення певної мети. Це сукупність дидак­тичних, методичних, організаційних та інших прийомів, які забезпе­чують вирішення завдань навчання.

Класифікація методів навчання за принципом Ю.К. Бабанського

І. Методи за джерелом знань:

Словесні:

- монологічні (розповідь, пояснення, лекція);

- діалогічні (бесіда, диспут, семінар, робота з книгою). Наочні:

- спостереження;

- ілюстрація (плакат, діапозитив);

- демонстрація (кінофільм, діюча модель та ін.). Практичні:

- вправи;

- метод лабораторних робіт, дослідницька робота;

- конструювання;

- моделювання.

2.Методи організації пізнавальної діяльності: Проблемно-пошукові:

- репродуктивний (відтворюючий);

- частково-пошуковий (самостійна робота, узагальнення);

- проблемне викладання;

- евристичний (евристична бесіда);

- дослідницький.

3.Методи стимулювання та мотивації навчання:

Колективної розумової діяльності (КДС):

- пізнавальні та навчальні дискусії;

- аналіз виробничих ситуацій; мозкова атака. Імітаційні (ігрові):

- індивідуальні (імітаційні вправи, вирішення конкретних ситуацій);

- колективні (розігрування ролей, ігрове проектування, ділові ігри).

4. Методи контролю і самоконтролю: -усний (індивідуальний, фронтальний);

- письмовий (індивідуальний, фронтальний);

- графічний (складання схем, графіків);

- практичний;

- комп'ютерний;

- ущільнений (змішаний);

- лабораторно-експериментальний;

- самоконтроль (самооцінка, рецензування робіт);

- тестування;

- рейтинг;

- заохочення;

- комбінований.

5. Методи науково-дослідницькі:

- спостереження;

- бесіда; -анкетування;

- аналіз (спектральний), факторний, статистичний, реферативний);

- вивчення досвіду;

- експеримент;

- метод соціометричних вимірювань;

- моделювання;

- методи математичної статистики;

- кореляція.

Часткові (окремі) методи:

- діагностика;

- дослідницька робота;

- лабораторний аналіз;

- експеримент, препарування;

- спостереження, прогнозування;

- проектування;

- моделювання, робота з документацією;

- господарсько-економічний аналіз;

- порівняння.

Бінарність методів навчання ;№ Метод Прийоми роботи п/п   Викладач Студенти 1. Розповідь Розповідає Слухають, конспектують 2- Ілюстрація Показує Спостерігають,     (ілюструє) замальовують 3. Проблемний Створює Беруть участь у   (проблемні проблемну вирішенні проблемної   ситуації) ситуацію ситуації

 

2.3. Активні методи навчання та їх вибір

Сучасна вища школа вимагає від студентів не тільки засвоєння комплексу навчальних дисциплін, але і вмінь моделювати дії спеціаліста тієї чи іншої сфери професійної діяльності (ситуації).

Для відпрацювання такої узагальненої моделі дій спеціаліста, а також найбільш типових ситуацій майбутньої професійної діяльності використовуються різні форми і методи активного навчання. До них належать: комплексні контрольні завдання, ситуаційні задачі, аналіз кон­кретних виробничих ситуацій, ділові ігри, ігрове проектування, різно­манітні дослідницькі та індивідуальні роботи студентів тощо.

Центральним організуючим моментом педагогічного процесу є активізація, тобто діяльність, яка полягає в розробці та використанні змісту, методів, форм, прийомів та засобів навчання, які сприяють підвищенню інтересу, активності, творчої самостійності студентів у засвоєнні знань, формуванні вмінь та навичок, використанні їх на практиці (рис. 4).

Загальні ознаки активного навчання:

1. Примусова активність студентів.

2.Співставлення часу активності студентів та викладача.

3.Самостійне вироблення рішень студентами.

4.Постійна взаємодія слухачів із викладачем за допомогою пря­мого та зворотного зв'язків.

Ознака імітаційних методів - імітація професійної діяльності студентів.

Ознаки імітаційних ігрових методів:

1. Взаємодія студентів.

2. Наявність та розподіл ролей.

Методи активного навчання - це способи, прийоми, що спону­кають до творчої розумової діяльності — імітаційні, проблемно-пошу­кові, колективної розумової діяльності, словесні діалогічні, практич­ні, а саме:

- метод проблемного викладання;

- евристична бесіда;

- самостійна робота з книгою;

- імітаційні вправи;

- диспут;

- аналіз виробничих ситуацій;

- розігрування ролей;

- ігрове проектування;

- навчальні ділові ігри;

- мозкова атака;

- моделювання;

- конструювання;

- дослідницька робота;

- експеримент;

- частково-пошуковий.

Педагогічні технології:

- проблемного навчання;

- модульного навчання;

- ігрового навчання;

- комп'ютерного навчання;

- розвиваючого навчання.

Хоча дані методи відрізняються як формою, так і завданнями, які необхідно вирішувати в навчальному процесі, однак вони мають спільну мету:

- активізувати сприйняття матеріалу в навчальному процесі;

- відтворити реальні професійні ситуації та фрагменти май­бутньої професійної діяльності;

- прищепити навички творчого аналізу фактичного матеріалу та самостійного (або колективного) опрацювання рішень з проблемних питань;

- виховувати системне мислення, вміння розуміти ситуацію, що склалася;

- оволодіти методами моделювання ситуацій, наслідків при­йняття рішень, виконання дій.

Крім того, окремі методи активного навчання (комплексні контрольні завдання, ситуаційні задачі, ділові ігри та ін.) можуть виконувати не тільки навчальну функцію, але і контрольно-перевіркову. Вони використовуються для поточної атестації студентів (оцінки ступеня засвоєння окремих блоків тем); для підсумкового стану вивчення курсу (при проведенні заліків, іспитів), для перевірки готовності студентів до вирішення професійних завдань і виконання функцій, передбачених кваліфікаційними вимогами (комплексні контрольні кваліфікаційні завдання).

Вибір конкретних форм і методів активного навчання здійсню­ється, виходячи із структури і змісту навчальної дисципліни, конкрет­ної мети та завдань навчання, а їх використання - після опрацювання типових методик І застосування традиційних форм навчання.

И g

Комплексні контрольні завдання

Під комплексними контрольними завданнями розуміється • ряд ситуаційних питань, з якими студент може зіткнутись у майбутній професійній діяльності і які потребують комплексного розуміння проблем, творчого застосування засвоєних з даної дисципліни знань, умінь і навичок.

У кожне комплексне контрольне завдання може входити 2 і більше завдань, одне з яких має бути практичним.

Загальні вимоги. Комплексне контрольне завдання повинне:

1) мати чітке, ясне формулювання, яке не допускало б інших тлумачень;

2)охоплювати найважливіші теми дисципліни;

3)мати проблемний характер;

4) мати комплексний характер.

Ситуаційні задачі

Ситуаційна задача є однією з найбільш ефективних і простих з погляду організації навчального процесу форм активних методів навчання.

Суть задачі - в поданні ситуації на певний момент функціону­вання конкретної соціально-економічної системи (підприємство, його підрозділ тощо). Завдання студентів - дати комплексний аналіз ситуації і прийняття рішення в її рамках.

Залежно від мети навчання і методичних підходів до розробки таких ситуацій можна виділити:

- теоретичні ситуаційні задачі;

- практичні ситуаційні задачі, які мають прикладний характер;

- прості ситуаційні задачі, пов'язані з матеріалом однієї теми або блоком тем однієї дисципліни;

- комплексні задачі, пов'язані з матеріалами декількох різних тем курсу або інших дисциплін;

- проблемні ситуаційні задачі, які не мають однозначного рішення.

Ситуації повинні бути побудовані таким чином, щоб їх рішення

відбивало логіку дій спеціаліста, а саме:

- аналіз ситуації: оцінка стану, що склався на даний момент;

- постановка задачі або комплексу задач, що випливають із даної ситуації;

- розв'язання проблеми (визначення і опрацювання різних ва­ріантів, вирішення і вибір найбільш оптимального);

- доведення правильності рішення, ефективності запропоно­ваних дій та методів.

Ситуація повинна мати характер не притаманний діловій грі (тобто, має бути відсутній ланцюжок рішень характерний для ділової гри).

Багатоваріантність рішень. Вона може закладатись у структурі інформації або в структурі самої задачі.

Наявність надлишкової інформації. Студент повинен знати, де і як знайти необхідну для вирішення інформацію.

Перед розробкою ситуаційних задач:

- аналізуються зміст і окремі теми курсу, виділяються ті розділи, в яких можуть бути розроблені ситуаційні задачі;

- аналізується обсяг методичного забезпечення традиційних се­мінарських і практичних занять, визначається коло питань, що про­робляються за допомогою ситуаційних задач;

- розробляється перелік ситуаційних задач із кожного розділу з визначенням їх характеру і місця в навчальному курсі.

До методичного забезпечення ситуаційних задач входять:

- перелік ситуаційних задач;

- інформаційне забезпечення для їх розв'язання;

- типове рішення задач (або виклад методичних підходів до їх розв'язання), яке може доповнюватись рекомендаціями щодо їх обго­ворення.

Обговорення ситуаційних задач на практичних і семінарських заняттях може мати різний характер. Наприклад, створюється декілька груп, кожна з яких опрацьовує свій варіант рішення з подальшим за­гальним обговоренням. При обговоренні можлива організація поперед­нього рецензування, захист рішень і інші форми.

Оптимальним варіантом інформаційного забезпечення є створення єдиної комплексної бази інформації для розв'язання всіх ситуаційних задач (або для всіх методів активного навчання). Для цього прово­диться розгляд декількох об'єктів (5-6 підприємств із залученням сту­дентів старших курсів), у процесі якого вивчається зміст усіх функцій, особливості організації, структури управління, типові положення про підприємство; формується масив статистичних, планово-розрахункових, бухгалтерських даних. Одержана інформація може використовуватись 2-3 роки і щорічно доповнюватись новою довідковою інформацією.

2.4. Сучасні технічні засоби навчання. Наочність та роздатковий матеріал

Процес пізнання починається з відчуттів, які виникають внаслі­док впливу предметів і явищ на органи чуття.

Фізіолог І.М. Сєченов, характеризуючи цей процес, зазначав, що в першу мить ми схоплюємо найхарактерніші особливості площинного зображення, а вже потім вивчаємо сам предмет.

Отже, щоб аудіовізуальні посібники стали ефективними засобами навчання, потрібно знати психолого-педагогічні особливості їх сприй­мання. Адже застосування їх, зв'язок наочність - слухачі розгляда­ється не як механічна передача знань, а як творчий процес, що зале­жить від багатьох факторів, зокрема, від особливостей аудіовізуального матеріалу (ідейне спрямування, науковість, логічність, наочність, обсяг, вагомість інформації) та індивідуальних особливостей слухачів (життєвий досвід, світогляд, здатність до узагальнення).

Сприйняття буває зоровим, слуховим, руховим, нюховим, дотиковим.

Перевага належить зоровому, адже зір має виняткове значення для людини. Проте його домінуючий характер не може замінити ролі інших органів чуття. І саме взаємовплив та комплексність дають змогу використовувати ці засоби.

Методично правильне їх використання збуджує орієнтовно-дос­лідний рефлекс, який, на думку І.П. Павлова, проявляється в допит­ливості і дає орієнтацію в навколишньому світі. У корі головного мозку збуджуються одні і гальмуються інші ділянки, внаслідок чого увага концентрується на певних об'єктах.

Застосування аудіовізуальних посібників повинно активізувати навчальну роботу, адже зміст посібників звернений не лише до розуму, логічного сприймання, а й до почуттів. Одночасний вплив на інтелект та емоції підвищує результативність навчання.

Існує два основних фактори, що мобілізують увагу: організована інформація, закладена в екранних та звукових засобах, та відповідна методика їх застосування.

Аудіовізуальні засоби використовують так, щоб не тільки пода­вати інформацію, а й організувати пізнавальну діяльність слухачів.

У кращих посібниках завжди дотримується психологічна рівновага між логікою та емоціями, подана інформація розкривається в цікавій формі.

Сприймаючи інформацію, студента засвоюють її шляхом "спів­творчості". Сам процес співтворчості може мати об'єктивний (структур­на змістовність, ідейна довершеність) і суб'єктивний характер (рівень розвитку слухачів, активність асоціативного мислення та творчої уяви).