Навчально-методичний посібник ПЕРЕДМОВА 1 страница

Білоус В.Т.

Горюнова Л.І.

Цимбалюк А.В.

Цимбалюк С.Я.

ОСНОВИ ОРГАНІЗАЦІЇ ТА МЕТОДИКИ ВИКЛАДАННЯ У ВИЩІЙ ШКОЛІ.

Навчально-методичний посібник ПЕРЕДМОВА

Необхідність підвищення рівня вищої освіти в Україні потребує розробки нової стратегії і тактики викладання.

Зазначимо, що методика – це система засобів, своєрідне «ноу-хау», практика викладання, а викладання – це процес передачі знання від однієї особи (викладач) до тієї, яка бажає вчитися (студент).

Цей курс присвячений проблемі: чи зможете ви навчити інших людей знань, передати іншим те, що знаєте?

У будь-якому навчанні необхідна не тільки система знань та навичок, а й певний досвіт творчої діяльності, соціального спілкування.. У комплексі це повинно стимулювати спрямованість особистості на самоосвіту та вміння використовувати нові знання в нових ситуаціях. Таке завдання потребує широкого використання ігрових методик навчання і оцінки знань як сучасних форм активізації навчальної діяльності, що сприятиме формуванню економічного мислення. Саме ситуаційні вправи привчають до терплячого вирішення проблем.

Автори розглядають ефективність застосування різних методичних прийомів для вдосконалення системності викладання, шліфування почуття впевненості і навичок ділового спілкування, формування у студентів уміння обґрунтовувати свою точку зору, сприймати і оцінюва­ти ситуацію.

Викладачеві відводиться роль організатора і помічника, а цьому передує ґрунтовна творча робота з підготовки методичного забезпе­чення. Ми повинні навчити студентів не нашого минулого, а їхнього майбутнього, розвивати інтуїцію як основну рису спеціалістів подат­кової сфери у конкурентному ринковому середовищі, чому сприяє кіль­кість і якість прийнятих ними у процесі навчання рішень через застосу­вання методу конкретних ситуацій (МКС).

У посібнику викладені методичні положення, що пройшли апробацію в Академії ДПС України, КНЕУ, КНТЕУ, Києво-Могилянській академії та інших провідних вузах України.

Мета курсу: познайомити з основами навчально-виховного процесу у вищій школі і сформувати вміння подавати знання.

Курс допоможе слухачам оволодіти основами педагогічної майстерності, тобто дозволить розробляти, проектувати, викладати та оцінювати ефективність навчання студентів.

У результаті засвоєння курсу кожен випускник повинен:

- підготувати теоретичну розробку модуля та фрагмента заняття з дисципліни, яку викладає в академії;

- підготувати, продемонструвати для запису на відеокамеру та проаналізувати фрагмент заняття з використанням сучасних методів навчання;

~ створити і представити екзаменаційній комісії методичний ком­плекс на 54 навчальні години з дисципліни, яку викладає;

- скласти залік з питань, розглянутих на семінарі.

ЗМІСТ КУРСУ

Вступ

Мета і завдання курсу.

Модуль І. Нормативно-правова база, форми організації та методичне забезпечення навчального процесу.

1.1. Нормативна документація для організації навчального процесу.

1.2. Форми організації навчального процесу.

1.3. Методичне забезпечення навчального процесу.

1.4. Методичні розробки.

Модуль II. Методика проведення різних типів навчальних занять.

2.1. Типи та структура занять.

2.2. Методи навчання. Вибір методів навчання.

2.3. Активні методи навчання та їх вибір.

2.4. Сучасні технічні засоби навчання. Наочність, роздатковий матеріал.

Модуль III. Інноваційні технології навчання.

3.1. Модульно-рейтингова система.

3.2. Ділова гра.

3.4. Ігрове проектування.

3.5. Брейнстормінг.

3.6. Кейс-стаді.

3.7. Круглий стіл.

Модуль IV. Організація контролю та оцінка якості навчання.

4.1. Методи контролю.

4.2. Поняття про тести і методику їх складання. 4.5. Організація самостійної роботи.

Модуль V. Психолого-педагогічні основи навчального процесу.

5.1. Організація роботи викладача.

5.2. Методика аналізу навчальних занять у вузі.

5.3. Педагогічна майстерність.

5.4. Педагогічний такт.

5.5. Роль і значення мови в педагогічній майстерності викладача.

 

МОДУЛЬ І НОРМАТИВНО-ПРАВОВА БАЗА, ФОРМИ ОРГАНІЗАЦІЇ ТА МЕТОДИЧНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ НАВЧАЛЬНОГО ПРОЦЕСУ

Навчальний процес у вищих закладах освіти - це система орга­нізаційних і дидактичних заходів, спрямованих на реалізацію змісту освіти на певному освітньо-кваліфікаційному рівні відповідно до дер­жавних стандартів освіти. Він охоплює всі компоненти навчання: учас­ників навчального процесу (викладачі, студенти), засоби, форми і ме­тоди навчання.

1.1. Нормативна документація для організації навчального процесу

Організація і здійснення навчального процесу у вищих закладах освіти України регламентується Законом України "Про освіту", Постановою Кабінету Міністрів України за № 1074 від 5 вересня 1996 р. "Про затвердження Положення про державний вищий заклад освіти", Наказом Міністерства освіти України № 161 від 2 червня 1993 р. "Про затвердження Положення про організацію навчального процесу у вищих навчальних закладах" та іншими нор­мативними актами з питань вищої освіти.

Навчальний процес має два головні аспекти:

- навчання як система подачі знань;

- навчання як навчальна діяльність студентів.

Структура освіти в Україні

Освіта в Україні має такі види: дошкільна, загальна середня, позашкільна, професійно-технічна, вища освіта, післядипломна освіта, аспірантура, докторантура, самоосвіта.

Вища освіта здійснюється у вищих закладах освіти відповідних рівнів акредитації:

І-ІІ - училища, технікуми, коледжі;

Ш-ІУ - інститути, консерваторії, академії, університети; і забезпе­чує підготовку фахівців за освітньо-кваліфікаційними рівнями.

Законом про освіту встановлено такі рівні освіти: Освітні Освітньо-кваліфікаційні

Початкова загальна освіта Базова загальна, середня освіта Повна загальна середня освіта

Професійно-технічна освіта - кваліфікований робітник Базова вища освіта - молодший спеціаліст, бакалавр Повна вища освіта - спеціаліст, магістр

Крім того, визначені також наукові ступені: кандидат наук; доктор наук; і вчені звання: старший науковий співробітник; доцент; професор.

Зміст освіти - це науково обґрунтована система дидактично та ме­тодично оформленого навчального матеріалу, яка визначається освітньо- професійною програмою підготовки спеціалістів ОПП, структурно- логічною схемою, навчальними програмами та іншими нормативними актами і відображається у відповідних підручниках, навчальних посіб­никах, методичних матеріалах, дидактичних засобах.

Зміст освіти складається з нормативного та вибіркового компо­нентів. Нормативний визначається державними стандартами освіти, а вибірковий - вищим закладом освіти.

Нормативна частина - це гарантований мінімум вимог до відповідного рівня. Нормативні навчальні дисципліни визначаються ОПП, дотримання їх назв і обсягу є обов'язковим для вищих закладів освіти.

Вибіркові навчальні дисципліни вводяться вищим закладом осві­ти. Вони можуть бути як обов'язкові для всіх студентів, так і ті, що обираються студентами індивідуально.

ОПП - це перелік нормативних навчальних дисциплін із зазначен­ням загального обліку часу (в годинах), відведеного для їх вивчення, та форм підсумкового контролю. Структурно-логічна схема визначає нау­кове і методичне обґрунтування процесу реалізації ОПП, послідовність вивчення навчальних дисциплін; форми і періодичність виконання індивідуальних завдань; проведення контролю.

Усі дисципліни викладаються за навчальними програмами. Навчальна програма - це нормативний документ, який визначає місце І значення навчальної дисципліни, її зміст, послідовність і орга­нізаційні форми, вимоги до знань і вмінь студентів. Розробляється і затверджується вищим закладом освіти.

Навчальна робоча програма - нормативний документ, який розроб­ляється на основі навчальної програми відповідно до навчального плану.

Навчальні і робочі програми, а також навчальні плани є основними документами, якими керуються факультети та кафедри в організації навчального процесу. Крім того, кожен викладач зобов'язаний мати інди­відуальний план роботи та робочий план дисципліни.

1.2. Форми організації навчального процесу

Основною формою навчально-методичної роботи в закладах освіти є заняття та його методичне забезпечення. Опановуючи нав­чальні дисципліни, студенти оволодівають різними способами нав­чальної діяльності, розвивають мислення, мовлення, інтелектуальні здібності, збагачують духовність. Досягти цього можна завдяки удос­коналенню заняття - єдності форми і змісту, реалізації мети і завдань. Кожне заняття несе певний обсяг інформації, однак від викладання залежить, наскільки її можуть сприйняти і засвоїти студенти, якими навчальними методами і прийомами при цьому треба скористатися, як оптимально визначити структуру заняття, методику його проведення.

Якість заняття залежить від особистісного та творчого підходу викладача до навчального процесу, взаємодії викладача та студентів, педагогіки співробітництва на занятті та інших чинників, що стиму­люють навчальну діяльність.

Основними формами організації навчального процесу у вищих навчальних закладах є такі: навчальні заняття; виконання індивідуальних завдань; самостійна робота студентів; практична підготовка; контрольні заходи.

1.3. Методичне забезпечення навчального процесу

Методичне забезпечення є невід'ємною складовою частиною нав­чального процесу та сприяє якісному засвоєнню програм підготовки.

Методичне забезпечення навчального процесу містить навчально- методичну документацію зі спеціальності (напряму) (додаток 3), навчально-методичну документацію з кожної дисципліни, а також підруч­ники і навчальні посібники, дидактичні матеріали, наочні посібники, комп'ютерні програми з дисципліни та ін.

Навчально-методична документація зі спеціальності склада­ється з:

- державного стандарту освітньо-кваліфікаційного рівня, що містить кваліфікаційну характеристику, освітньо-професійну програму підготовки, навчальні програми нормативних дисциплін і державні тести - комплексні контрольні завдання;

- навчальних і робочих навчальних планів;

- робочих програм з усіх дисциплін (обов'язкових та вибіркових);

- програм практик.

Навчально-методична документація зі спеціальності розробля­ється (за винятком її частини, що є державним стандартом освіти) ви­пускаючими кафедрами і розглядається радою факультету. Навчальні і робочі навчальні плани затверджуються ректором. Навчально-мето­дична документація зі спеціальності зберігається на випускаючих ка­федрах, в деканатах, в навчально-методичному і в навчальному відді­лах академії.

Навчально-методична документація з дисциплін містить такі документи:

- навчальну і робочу програми дисципліни;

- інструктивно-методичні матеріали до семінарських, практич­них, лабораторних занять та самостійної роботи студентів;

- опорно-логічні конспекти;

- навчальні посібники;

- підручники;

- збірники завдань, задач тощо;

- індивідуальні семестрові завдання для самостійної роботи сту­дентів з навчальних дисциплін;

- тематику курсових, дипломних робіт та рекомендації про їх виконання;

- контрольні завдання з навчальних дисциплін для перевірки рів­ня засвоєння студентами модулів навчального матеріалу;

- комплект контрольних тестових завдань або екзаменаційних білетів для семестрового контролю з дисципліни та критерії оцінки знань студентів

У разі необхідності - інші документи за рішенням кафедри, на­приклад, графік самостійної роботи студентів (виконання контроль­них робіт, здавання домашніх завдань, курсових робіт та ін.).

Навчально-методична документація з дисциплін розробляється ка­федрами, що здійснюють викладання цих дисциплін. Робочі і нав­чальні програми кожної дисципліни узгоджуються з кафедрами, де чи­таються курси, що забезпечуються цією навчальною дисципліною, та з випускаючою кафедрою зі спеціальності, розглядаються методич­ною комісією факультету.

Програми повинні затверджуватися не пізніше, ніж за 3 місяці до початку навчального року, протягом якого вивчаються відповідні дисципліни.

Навчально-методична документація з дисциплін зберігається на кафедрах, які забезпечують викладання цих дисциплін.

Робоча програма дисципліни складається на основі навчальної програми дисципліни та навчального плану і є нормативним докумен­том вузу. Робочі програми дисциплін повинні щорічно розглядатися на кафедрі щодо відповідності до останніх досягнень науки і техніки у галузі знань та до навчального плану.

У робочій програмі викладено конкретний зміст навчальної дис­ципліни, організаційні форми її вивчення, розподіл навчальних годин за видами занять, форми і засоби поточного та підсумкового контролю, інформаційно-методичне забезпечення дисципліни. Структурними складовими робочої програми є такі розділи:

1. Розподіл загальних навчальних годин на дисципліну за семес­трами і видами навчальних занять (лекції, практичні, семінарські, лабораторні заняття, індивідуальна робота, самостійна робота студен­тів) відповідно до навчальних планів.

2. Мета і завдання дисципліни, її місце в навчальному процесі. Мета вивчення дисципліни має бути настільки конкретною, щоб можна бу­ло визначити необхідний рівень оволодіння навчальним матеріалом. Завдання вивчення дисципліни повинні чітко визначати, що необхід­но знати та вміти, про що повинні мати уявлення студенти, щоб була забезпечена можливість розробки засобів поточного й підсумкового контролю у вигляді контрольних завдань, тестів тощо.

3. Зміст навчального матеріалу. В основній частині робочої програми викладається зміст курсу з розподілом за видами занять. Лек­ційна частина матеріалу розбивається на розділи, теми та лекційні за­няття. Після кожного розділу наводиться перелік навчальних і наоч­них посібників та рекомендованої літератури із зазначенням розділів і сторінок.

Аналогічно має відбуватися розбивка матеріалу, який вивчається на практичних заняттях, із зазначенням стислого змісту кожного за­няття, методичного матеріалу, навчальних, наочних та інших посіб­ників, рекомендованої літератури (окремо - для використання під час самостійної роботи).

Окремо наводиться перелік тем лабораторних і семінарських за­нять, контрольних заходів, їх обсяг у годинах.

У самостійні частини цього розділу робочої програми доцільно виділити розділи і теми (їх стислий зміст), що пропонуються для са­мостійного вивчення: індивідуальні завдання (курсові роботи, типові розрахунки, реферати та ін.), виконання яких контролюється виклада­чем; розділи і теми за вибором студента, призначені для поглибленого вивчення дисципліни.

4. Навчально-методичні матеріали з дисципліни. Список літера­тури складається з двох частин - основної і додаткової. До списку ос­новної літератури входять підручники, навчальні посібники, тексти лекцій і конспекти, методичні вказівки до лабораторних та ігрових за­нять, плани семінарських занять та ін. Список додаткової літератури призначений для більш поглибленого вивчення окремих розділів чи курсу в цілому. В окремій частині цього розділу вміщується перелік технічних засобів навчання до різних видів занять: інформаційні засоби (кодограми, діапозитиви, діафільми, плакати), наочні посібники (ма­кети та ін.), автоматизовані навчальні курси та навчальні системи тощо.

Складовою частиною програм є засоби для проведення заплано­ваних контрольних заходів.

Навчальні плани, робочі програми та інша навчально-методична документація, опрацьована на кафедрах, є інтелектуальною власністю академії і може бути використана іншим вузом лише з дозволу керівництва.

 

1.4. Методичні розробки. Опорні конспекти

Методична розробка містить детальний опис теоретично обґрун­тованих і, як правило, практично апробованих методичних прийомів викладання якогось предмета, його розділу або теми, а також методики проведення певного виду заняття або виховного заходу чи їх елементів.

Такі методичні розробки складають, звичайно, досвідчені викла­дачі. Проте до цієї роботи необхідно залучати і молодих викладачів. Для них це буде своєрідною "пробою сил", звітом перед колегами про педагогічну самоосвіту, про застосування отриманих знань на практиці, про творчі пошуки фахового удосконалення.

Навчально-виховна робота в академії багатогранна і складна, тому і тематика методичних розробок дуже різноманітна.

У залежності від особливостей проблеми, яка розробляється, досвіду і ступеня підготовки автора обрана тема може бути широкою і вузькою, загальною і конкретною.

Наприклад, є досить широкі теми, які потребують спостереження та аналізу занять з окремих предметів, з'ясування найбільше типових вад у методиці викладання, прогалин у знаннях студентів, їх класифіка­ції, визначення шляхів і методів поліпшення навчального процесу.

Теми з методики викладання певного розділу предмета набагато вужчі. їх успішно може розробити викладач і з невеликим досвідом, але лише той, хто вміє аналізувати методи і результати своєї праці.

Теми методичних розробок і рекомендацій повинні бути пов'я­зані з проблемами, над якими працює увесь педагогічний колектив.

Далі складається план роботи колективу над темою. Кожний ви­кладач визначає свою участь у колективній праці. У плані робош викладача над темою вказується, у які терміни він повинний її вико­нати, чий досвід засвоїти, чому навчитися. Тут же вказується, де, коли й у якій формі викладач повідомить про результати своєї праці - вис­туп на засіданні кафедри, доповідь на педагогічних читаннях, пові­домлення на засіданні навчально-методичної ради І т.д.

Бажано планувати кожному викладачу 1-2 методичні розробки на рік.

Кожна кафедра в перспективному плані передбачає теми мето­дичних розробок викладачів з урахуванням особливостей навчаль­них предметів, окремих тем і педагогічного досвіду.

Потім кожний викладач визначає тему методичної розробки на навчальний рік, кафедра і методичний відділ надають йому консуль­таційну допомогу в роботі над обраною проблемою.

Заслуговує на увагу досвід проведення викладачем відкритого заняття за темою методичної розробки. Це дозволяє перевірити на практиці пропозиції викладача за методикою ведення заняття і визна­чити її практичну цінність.

Методична розробка й заняття обговорюються на засіданні ка­федри, робиться висновок і даються конкретні вказівки щодо викори­стання прийомів і методів, рекомендованих автором.

Під частковою методикою мається на увазі методичний посіб­ник з предмета в цілому або з окремих тем, з курсового і дипломного проектування, з навчальної і виробничої практики. Методична роз­робка складається на одне заняття або на комплекс занять за даною темою програми. Вона може бути присвячена також окремому еле­менту заняття з даного предмета (наприклад, методиці опитування, методиці закріплення знань та ін.) або елементам навчального процесу (застосування наочних посібників, практичні роботи та ін.). Часткова методика визначає загальні принципові методичні напрями і методи навчання студентів даному предмету, що випливають з його змісту, висвітлюючи водночас і найбільш важливі методичні прийоми.

Методична розробка повинна допомогти викладачу в підготовці заняття за якомога кращим його варіантом, дати конкретні методичні вказівки про кожний елемент і етап розроблюваного заняття. Вона повинна не стільки відповідати на запитанняпро те, що необхідно вивчити на заняття, скільки на питання про те, як треба подати мате­ріал, організувати засвоєння студентами теми, найбільш ефективно провести заняття в цілому.

Особливо важливі часткові методики з найбільш складних тем курсу. Упорядкування їх підвищує кваліфікацію викладачів, тому що потребує глибокого знайомства зі спеціальною і методичною літе­ратурою та підручниками, а також з практичним досвідом інших викладачів.

Завідувач кафедри разом з викладачем повинен вибрати предмет, їх розділи і теми, найбільш складні для засвоєння і викладання.

Підготовка методичної розробки повинна містити такі основні елементи: вибір теми; упорядкування плану підготовки; вивчення від­повідної літератури; збір, аналіз і узагальнення фактів; оформлення результатів вивчення досвіду; висновки та рекомендації.

У плані підготовки методичної розробки автор має передбачити, як він буде розробляти обрану тему, яку літературу необхідно підіб­рати, заняття яких викладачів відвідати, які контрольні роботи варто планувати і т. д.

Після вивчення відповідної літератури автор складає план мето­дичної розробки, у якому більш повно відбиває її зміст: назви розділів, зміст та обсяг кожного розділу.

План може бути коротким або більш докладним (якщо автор не має достатнього досвіду), із розбивкою кожного розділу на підрозділи чи параграфи.

Часткова методика з курсового проектування повинна дати від­повідь на питання про вимоги до завдання, його принциповий зміст і форму, видачу завдань студентам, порядок і методику проведення консультацій та здійснення перевірки робота студентів над проектами, методи перевірки й оцінки готових проектів і використання резуль­татів перевірки.

Якщо розробка висвітлює загальні методичні питання І містить передовий досвід, цінний для всього колективу, вона виноситься на обговорення навчально-методичної ради.

Кращі розробки зберігаються в навчально-методичному відділі Академії.

Одним з видів методичної розробки може бути опорний конспект лекції.

Опорний конспект (ОК) - це система опорних сигналів, які мають структурний зв'язок і є наочною конструкцією, що замінює систему значень, понять, ідей як взаємопов'язаних елементів.

Розробка ОК складається з кількох етапів:

1.Аналіз матеріалу теми з метою виявлення причинно-наслідкових зв'язків. Проводиться логічне перегрупування матеріалу і його систематизація. При цьому важливо визначити, яка інформація головна у цій темі, а яка - другорядна.

2. Тематична концентрація навчального матеріалу на основі укрупнення дидактичних одиниць (блоків). Це робить матеріал більш упорядкованим, він легко розглядається і запам'ятовується.

3. Розробка умовної символіки для кодування інформації:- використання скорочень, спеціальних термінів, а для відображення вза­ємозв'язків м іж різними положеннями - введення графічних знаків.

4. Компонування ОК - це групування закодованої інформації у блоки, вибір шрифтів і кольорової гами.

Таким чином, ОК - це сторінка, на якій матеріал теми зако­дований в образній легкодоступній формі: основні цифри - умовні моменти теми. Стрілки, рамки, колір, шрифт показують рух думки, рух ідей. Кожний ОК містить кілька блоків, ізольованих один від одного формою і контурами.

Під час використання опорних конспектів студентам бажано ви­дати малі (чорно-білі) копії опорного конспекту і з першого заняття забезпечити кожного студента набором опорних конспектів. Під час до­машньої роботи студенти вивчають матеріал за підручником, вико­ристовуючи ОК.

ОК можна використовувати і як засіб контролю знань студентів на початку наступної лекції або на семінарському занятті, коли студентам пропонується написати ОК попереднього заняття по пам'яті у зошитах. При усних відповідях студентів на семінарах також можна використовувати ОК.

ОК дають студентам реальну можливість вивчити літературу в на­лежному напрямі та в заданому обсязі перед кожним заняттям. Техно­логія навчання з ОК за умови систематичних занять з боку студентів сприяє розумінню та ефективному опануванню ними положень навчального курсу.

Опорно-логічні конспекти вперше у вітчизняну практику ввів викладач математики Шаталов В.Ф., розкривши їх методику у статті "Куди і як поділися "трійки?". Саме цей метод інтенсифікує лекцію. Опорні сигнали коротко формалізовано відображають курс лекції, а використання опорно-логічних конспектів дає можливість проблемно розкривати найбільш важливі положення теми (Додаток 1).

Опорно-логічні конспекти - це робочий зошит (навчальний по­сібник), призначений для співпраці викладача і студента. На початку навчального семестру кожен студент отримує посібник, який склада­ється з двох основних розділів: опорних конспектів лекцій і терміно­логічного міні-словника.

Опорні конспекти лекцій допомагають більш успішно, ніж шляхом традиційних методів, опановувати основи навчальної дисципліни. Міні- словник містить тлумачення основних понять і термінів, оскільки, щоб оволодіти будь-якою галуззю знань, насамперед необхідно ово­лодіти тими поняттями і термінами, які у цій галузі використовуються. Кожна нова тема опорного конспекту відкривається початковим бло­ком, де подано найменування теми лекції та її тези, які повністю роз­криваються лише під час усної розповіді викладача. Крім того, у по­чатковому блоці наведено список навчальної літератури.

Основний матеріал відображається в інформаційних блоках, кількість яких на одне заняття не повинна перевищувати 5-6.

Використання проблемних блоків має на меті щонайменше роз­винути творчі здібності студента, а також дати основи курсу, що вивчається.

До складу блоків однієї лекції входять (Додаток 1):

1) власне проблемний блок, де ставиться проблема, вирішення якої базується на творчому розумінні добре засвоєного змісту поточ­ної лекції;

2) синтезований блок, де викладено задачу, розв'язання якої вимагає тривалого засвоєння матеріалу як поточної, так і попередньої лекцій;

3) розширювальний блок, де міститься незвичайне завдання, ви­конання якого передбачає розуміння не лише теорії курсу, але й знання Інших дисциплін, вивчених студентами раніше.

Кожна тема лекції супроводжується двома кінцевими блоками: контрольним і проблемним. Контрольні блоки призначено для по­дальшої повторної перевірки засвоєних знань. Вони поділяються на три категорії:

Блок самоконтролю — для самостійної перевірки нескладних тем курсу.

Блок взаємоконтролю - для взаємоперевірки студентами знань один одного та широкого обговорення більш-менш складних питань навчальної дисципліни.

Узагальнюючий блок - для активного повторення вивченого матеріалу.

В опорних конспектах для позначення змісту матеріалу вико­ристовують певні позначки, їх називають сигналами або опорними сигналами (ОС). ОС несе інформацію, яка допомагає відтворити дані, відсутні у сигналі як носії інформації. Саме властивість ОС як стимулу до розкриття суті матеріалу теми І використовується для організації навчальної діяльності студентів.

У якості опорних сигналів моя^й, використовуватися графіки, формули, схеми, назви, рисунки, діорами, незвичні компоненти (ос­новні слова, фрази, цікаві малюнки,/які поза розповіддю викладача не мають прямих смислових зв'язків з теоретичним матеріалом).

Будь-яка асоціація може стати опорною схемою. Смисловий опорний символ - це коротке, стисле викладення матеріалу, але у той же час воно містить більш широку інформацію.

Отже, опорний сигнал - це асоціативний символ, який замінює змістове значення і здатний миттєво поновити у пам'яті відому раніше і зрозумілу інформацію.

Навчальний посібник може стосуватися окремого модуля або окремої теми і розрахований на те, щоб студент міг поглиблено вив­чати матеріал, передбачений навчальною програмою.

Підручники пишуться згідно з вимогами до їх розробки, відпра­цьованих світовою практикою. Зміст підручників повинен бути зрозу­мілим, містити відомості про останні досягнення і відкриття у даній галузі. Крім того, у підручнику повинні бути подані питання для самоконтролю. Тому для написання його слід опрацювати всю Інфор­мацію як вітчизняних, так і зарубіжних джерел.

За європейськими стандартами підручники будуються за мо­дульною системою і в них використовуються всі форми активного сприйняття матеріалу.

Кожна тема чи модуль повинна починатися з міні-словника ос­новних термінів (їх бажано виділити жирним шрифтом), які концен­трують увагу І спрямовують роботу студента на вивчення основних теоретичних положень для досягнення навчальної мети, сформульо­ваної викладачем. У кінці теми ці слова слід вводити до питань само­контролю, щоб підкреслити важливість їх смислового навантаження.

Міні-лексикон, тести, проблемні питання є стимулом до роботи студентів з іншими науковими та навчальними джерелами.

Підручник повинен бути спрямованим на вирішення конкретних завдань.

 

МОДУЛЬ II МЕТОДИКА ПРОВЕДЕННЯ РІЗНИХ ТИПІВ НАВЧАЛЬНИХ ЗАНЯТЬ

Методика викладання - це оптимальне поєднання загальнодидактичних методів, прийомів і засобів навчання, які застосовуються в таких відомих формах навчання, як лекції, семінари, практичні заняття, науково-дослідна робота, курсова робота, реферат, практика, дипломна робота тощо.

На рис. 1 подано деякі форми активізації методики викладання, їх кількість можна збільшити, але використання цих форм завжди виз­начатиметься конкретними знаннями, навичками й уміннями, досвідом творчої діяльності та соціального спілкування, здатністю до само­освіти ваших майбутніх студентів.

Великому Д.І. Менделєєву належать слова: "Тільки тоді, коли лю­дина, що володіє знаннями, спробує передати їх іншим, тоді, і тільки тоді, вона по-справжньому зрозуміє, що таке трудність, складність". Радимо запам'ятати ці слова людини, яка, погодьтеся, добре знала свій предмет. Це допоможе вам, коли будете готувати та проводити заняття, рольові вправи, ігри тощо.