Мотив у психологічному механізмі злочину

Ззовні злочин має вигляд сукупності складних психо­моторних рухів, скоординованих у часі та просторі. У ре­гулятивному аспекті вони підпорядковані свідомості та волі. Саме волю та свідомість кримінальне законодавство визнає головними процесуальними психологічними чинниками злочину.

Внутрішньо злочин містить такі елементи:

мотив — мета — засоби досягнення (спосіб скоєн­ня) — результат.

Чільним, визначальним психологічним елементом злочину є мотив. Не випадково кримінальне та кримі­нально-процесуальне законодавство передбачає з'ясу­вання мотиву (мотивів) злочину, поєднуючи його з влас­не оцінними термінами «корисливий», «хуліганський», «особистий», «явної неповаги» тощо. Вирішення цього психологічного завдання має важливе значення для:

v визначення ступеня суспільної небезпеки злочину;

v кваліфікації злочину;

v кримінальної характеристики особи, яка скоїла
злочин;

v визначення виду та розміру покарання, достатніх для виправно-попереджувального впливу.

Цим розкривається зовнішня, так би мовити, об'єк­тивна площина мотиву. Але поряд із цим існує внутріш­ня, суто індивідуальна площина мотиву, яка розкрива­ється через особистісний сенс, тобто значення, цінність когось або чогось саме для конкретної особистості.

Особистісний сенс мотиву — це, образно кажучи, ло­комотив людської поведінки та діяльності.

Нагадаємо, що мотив (від лат. — рухаю, штов­хаю) являє собою різною мірою усвідомлене особою спо­нукання до певної активності. В основі мотиву лежить потреба, себто прагнення чогось, що не вистачає особі, і переживається як невдоволеність, психологічна депри-вація.

Мотиви виконують загальностимулювальну, вибірково-спрямувальну та регуляторну функції.

У кримінальному плані суттєвим є розрізнення моти­вів за мірою усвідомлення. Названий психологічний кри­терій передбачає розрізнення таких видів мотивів:

♦ потяги: мінімально усвідомлені мотиви, за яких ме­та (цілі) та її уявний образ не конкретизовані. На рівні потягу визначається тільки загальний вектор активності чи зона пошуку. Типовими психологічними станами, які супроводжують потяги, є знемога (млість), бентежність, невпевненість;

♦ бажання: переважно усвідомлені мотиви, за яких окреслюються загальні контури мети як класу (сукуп­ності) предметів, явищ, речей та їх узагальнений образ. Типовими психічними станами є: подив, радість, сумнів, розчарування;

♦ хотіння: в основному усвідомлені мотиви з конкрет­ною метою та її психічним образом. Важливою рисою хотінь є вольове забарвлення у вигляді станів цілеспря­мованості, ініціативності, рішучості. Інші типові психіч­ні стани: пристрасть, нетерпіння, уважність, бадьорість;

♦ переконання: повністю усвідомлені, стійкі мотиви, які мають форму узагальнених соціальних установок (атитюдів), базових цінностей, домагань (прагнення до­сягнути цілей певного рівня складності). Переконання мають найбільший регуляторний потенціал, яскраве во­льове забарвлення. Типові супроводжувальні психічні стани: оптимізм, очікування, настійливість, упертість.

 

Мотиви нижчого рівня усвідомлення (переважно по­тяги та бажання) обумовлюють скоєння імпульсивних, ситуативно-реактивних злочинів, злочинів із необереж­ності.

Мотиви вищого рівня усвідомлення (переконання та переважно хотіння) обумовлюють скоєння умисних зло­чинів, багатьох злочинів за попередньою змовою, про­фесійних злочинів і злочинів, скоєних організованою групою чи злочинною організацією. Вони також показо­ві для злочинів за звичкою, які ззовні схожі на ситуатив­ні, але мають іншу психологічну природу. Остання поля­гає у високій стереотипності, автоматизованості злочин­ного діяння як результату неодноразового скоєння. Щодо свідомості, то вона активно «втручається» у зло­чин на процесуальній стадії.

З'ясування рівня усвідомлення мотиву злочину віді­грає важливу роль у визнанні осудності, обмеженої осуд­ності особи, пом'якшувальних (наприклад, сильне ду­шевне хвилювання) та обтяжливих (наприклад, особли­ва жорстокість) обставин злочину. Крім усвідомленості мотиву, суттєве кримінальне значення мають такі його психологічні ознаки, як стійкість та інтенсивність. Стійкість являє собою стабільність, незмінність мо­тиву як регулятора активності протягом певного часу. Стійкий мотив впливає на загальну спрямованість осо­бистості, визначаючи її просоціальний, асоціальний, кримінальний характер.

Інтенсивність мотиву або його енергетична сила по­лягає в непереборності намагання до чогось, повній мо­білізації емоційної, інтелектуальної, вольової сфер осо­бистості для досягнення мети.

З'ясування стійкості та інтенсивності мотиву злочину дозволяють більш глибоко пояснити неодноразовість і рецидивність, наявність прямого умислу, готування до злочину, створення сприятливих умов і вчинення злочи­ну у несприятливих умовах, виконання різних ролей (ор­ганізатор, підбурювач) у вчиненні групових злочинів.

У навчальній літературі з юридичної психології та кримінології [1] не знаходимо задовільної відповіді на одне з чільних запитань: що саме надає мотивові злочин­ний характер?

Твердження про те, що існують власне кримінальні мотиви, обумовлені потребою у скоєнні певного злочин­ного діяння, не виглядають переконливими.

Сам по собі мотив як спонукання не може бути гар­ним або поганим, соціально прийнятним або неприй­нятним. Про його кримінальне забарвлення можна вести мову ймовірно від моменту виникнення мети і до­стовірно — від моменту вибору способу її досягнення.

Отже, злочинний (кримінальний) мотив — це такий мо­тив, мета якого ймовірно, через результат, а спосіб її до­сягнення обов'язково мають протиправний, караний ха­рактер.

У випадку, коли мотив виразно усвідомлюється осо­бою, злочин скоюється у вигляді складного вольового акту, якому передує умисел чи попередня змова.

Формування мотиву злочину має три основні стадії:

перша стадія: здійснюється актуалізація потреби, тобто усвідомлення необхідності у чомусь (чогось бра­кує, чогось хочеться) без співвідношення з можливістю задоволення потреби;

друга стадія: визначається загальна можливість за­доволення потреби, конкретизується спосіб скоєння злочину (зміст і послідовність дій, використання засобів і знарядь) визначаються найбільш сприятливі умови та час, можливі труднощі, необхідність приховування чи маскування злочину та алібі (переконливого свідчення непричетності до злочину);

третя стадія: вибирається рішення на скоєння злочину та його способу (головний елемент стадії), роб­ляться вольові зусилля, переживаються мобілізаційні емоції та почуття (впевненість, радість, смакування очі­куваного результату), формується загальний психологіч­ний стан готовності до скоєння злочину.