Психологічні особливості окремих видів злочинності

Злочинність являє собою відносно однорідне і одно­часно специфічне за видами злочинів явище.

У традиційних кримінологічних класифікаціях зде­більшого вирізняються такі види злочинності, як первин­на і рецидивна; чоловіча й жіноча; дорослих і неповноліт­ніх; організована, професійна, вулична, сімейно-побуто­ва, посадова, економічна злочинність та деякі інші.

У суто психологічній площині найбільш своєрідними та складними для вивчення є групова й організована, професійна, жіноча, корупційна, пенітенціарна злочин­ність і злочинність неповнолітніх.

Злочинність неповнолітніх, а також групова і органі­зована будуть висвітлені окремо у відповідних главах. У рамках загальної проблеми злочинності як криміналь­но-психологічного феномена зупинімося на психологіч­ній сутності й особливостях професійної, пенітенціар­ної, жіночої, корупційної злочинності.

Професійна злочинність являє собою вищу, закономір­ну стадію розвитку злочинності. Саме у професійній злочинності коріниться її новітнє відгалуження - організо­вана злочинність.

Професійна злочинність має деякі спільні, але зде­більшого відмінні ознаки стосовно рецидивної та органі­зованої злочинності.

Аж ніяк не кожний рецидивіст стає справжнім профе­сіоналом, а кримінальний професіонал всіляко уникає виявлення і взагалі може не мати судимостей. Організо­вана злочинність завжди є професійною, а водночас від­різняється від неї стійким груповим характером, пов'я­заною з нею спеціалізацією, корупційними зв'язками, легалізацією в державній, суспільно-політичній, підпри­ємницькій сферах.

Схематично взаємозв'язок професійної, рецидивної та організованої злочинності можна зобразити так.

 

Професійна злочинність

Рецидивна злочинність

Організована злочинність

 

 

У власне кримінальній площині визначальною озна­кою професійної злочинності є незаконне отримання засобів до існування чи додаткового прибутку. Але, як підкреслює М. І. Енікеєв, професійну злочинність не­обхідно розглядати і в психологічній площині, пов'язу­ючи її з професіоналізмом як діяльністю.

Для з'ясування психологічної сутності й особливос­тей професійної злочинності порівняймо її з офіційною професійною діяльністю у процесуальному, результатив­ному та виконавчому аспектах.

Офіційна професійна діяльність являє собою інтелек­туально-фізичну трудову активність суб'єкта, спеціалі­зовану за видами, засобами, умовами виконання.

У процесуальному аспекті найбільш важливою харак­теристикою професійної діяльності є нормативно-пара­метричні вимоги до її змісту, організації, умов. Наведені вимоги обов'язково містять режим, технологію чи методику і техніку безпеки діяльності. У підсумку це забезпе­чує оптимальну ефективність.

Саме за ефективністю, яка виражається у продуктах (предметах, речах, послугах та ін.), що мають певну «ко­рисність», професійна діяльність принципово відрізня­ється від діяльності аматорської.

У виконавчому аспекті визначальними характеристи­ками професійної діяльності є кваліфікація, розвине­ність певних психологічних якостей «під діяльність» і відповідальне, зацікавлене ставлення до неї виконавця. Не менш важливими у психологічному плані виступають матеріально-грошова винагорода і забезпечення засобів існування професіонала.

Характеризуючи професійну злочинну діяльність у кримінально-психологічній площині, використаймо схему, запропоновану О. І. Гуровим [6].

Визначальними психологічними ознаками професій­ної злочинної діяльності є такі:

1) вузька спеціалізація та постійність діяльності за ви­дами, засобами, умовами. За ознакою «вид» традиційни­ми є квартирні та кишенькові крадіжки, шахрайство,контрабанда, надання кримінальних послуг (збут краде­ного, інформаційне наведення тощо). За ознакою «умо­ви» розповсюджені 9 основних варіантів надання сексуальних послуг; для здійснення квартирних крадіжок застосовується 6 видів технічних знарядь і т. д.;

2) рівень кваліфікації щодо підготови, виконання, маскування діяльності, який забезпечує тривале успішне її здійснення. Так, наприклад, початкова підготова ки­шенькового злодія під керівництвом наставника — «шлі­фувальника» складає 6 місяців, надалі його дії та спе­
ціальні навички доводяться до автоматизму;

3) результати, себто «продукти» злочинної діяльності у вигляді грошей, матеріальних цінностей виступають єдиним чи, принаймні, основним засобом забезпечення «гідного» існування та збагачення. Показовим є нама­гання багатьох злочинців-професіоналів влаштуватися
для прикриття на «зручну» офіційну роботу;

4) контакти і зв'язки з «колегами» по діяльності, до­ тримання у поведінці норм специфічної загальної та спеціальної субкультури (атрибутика, татуювання, жаргон та ін.). Так, наприклад, основний жаргон залежно від злочинної спеціалізації має 100—400 термінів і виразів.

Зрозуміло, що під соціально-правовим кутом зору професійна злочинність не може кваліфікуватися як офіційна професійна діяльність. Але у психологічній площині простежується переважний збіг чи, принаймні, схожість. Виходячи з цього, професійну злочинність можна з певним допущенням прирівняти до професій­ної діяльності, а осіб, які її провадять назвати професіо­налами.

Пенітенціарна злочинність — це сукупність злочинів, що скоюються в особливих соціально-правових умовах особами, які вже мають кримінальний досвід.

Названі обставини обумовлюють кримінально-пси­хологічну специфіку пенітенціарної злочинності. Вона полягає в такому.

1. Соціальний об'єкт злочинних посягань вельми зву­жений та складається з самих засуджених і персоналу пенітенціарних установ. Найбільш розповсюдженими злочинами є завдання тілесних ушкоджень, убивство, хуліганство, сексуальне домагання, злочини, пов'язані з незаконним обігом наркотичних речовин і предметів. Поряд із цим пенітенціарна злочинність характеризу­ється злочинами, які, образно кажучи, неможливі за інших умов. Це — втеча з пенітенціарної установи, ухилення від відбування покарання, злісна непокора персоналові установи, дезорганізація роботи установи (тероризування засуджених чи напад на персонал). Пе­реважну більшість серед них (понад 60%) становлять вте­чі та злісна непокора. У цих злочинах яскраво проявля­ється своєрідна психологія засуджених: кожен робить свою справу — «ми» (засуджені) протестуємо, «вони» (персонал) утискують.

2. Сприятливим криміногенним тлом скоєння злочи­нів є тюремна субкультура, концентрованим виразом якої виступають неформальні норми поведінки і стосун­ків засуджених між собою та з пенітенціарним персона­лом. Порушення цих норм спричиняє конфлікти.Значна частина конфліктів вирішується злочинними способами.

Типовими порушеннями неформальних норм, які призводять до злочину, є такі: несплата боргів і недотри­мання зобов'язань, співробітництво з персоналом уста­нови, крадіжки в інших засуджених («крисятництво»), контакти із соціально неадаптованйми засудженими («ображеними» та «опущеними»).

Абсолютну більшість злочинів (понад 80%) скоюють засуджені негативної спрямованості, щонайперше ті, хто перебуває на профілактичному обліку та порушує режим утримання.

3. Високий рівень латентної злочинності. За оцінками незалежних експертів, латентна пенітенціарна злочин­ність в окремі періоди може дорівнювати офіційному станові пенітенціарної злочинності. Основними причи­нами неповідомлення жертвою про злочин є такі: страх перед суб'єктом злочину, невіра у спроможність персо­налу розкрити злочин і захистити жертву, оцінка шкоди як незначної, небажання компрометувати себе контак­том з персоналом.

Наведений перелік свідчить, що висока латентність пенітенціарної злочинності переважно обумовлена кри­мінально-психологічними чинниками.

Жіноча злочинність у кримінологічній площині ви­значається як сукупність злочинів, скоєних жінками. У психологічній площині жіночу злочинність можна розглядати ширше — у вигляді сукупності злочинів, пов'язаних із жінками.

Ця сукупність містить злочини, скоєні:

♦ тільки жінками (умисне вбивство матір'ю своєї но­
вонародженої дитини) або переважно жінками (прости­
туція, зараження вегіеричною хворобою, невиліковною
інфекційною хворобою);

♦ лише проти жінок (незаконне проведення аборту)
чи переважно проти жінок (зґвалтування, примушуван­
ня до статевого зв'язку, «сексуальні» вбивства).

Питома вага злочинів, скоєних жінками, у загальній структурі злочинності не перевищує 20%, але темпи її зростання вищі за чоловічу злочинність. Жіноча злочин­ність має яскраво виражену корисливу спрямованість, яка проявляється у різноманітних варіантах крадіжок, обмані, шахрайстві, розкраданні. Зазвичай це пов'язано з професійною діяльністю жінок, здебільшого у сферах торгівлі, громадського харчування, освіти, медицини, легкої промисловості. Корисливі злочини сягають 70% від загальної кількості злочинів, скоєних жінками.

Насильницькі злочини традиційно вчиняються жін­ками у сімейно-побутовій сфері внаслідок конфліктів, сварок, вживання алкоголю. Різко зростають в останній час насильницькі злочини, пов'язані з наркотиками і на­данням сексуальних послуг, «замовленням» жінками вбивств близьких родичів, найчастіше, чоловіка чи коханця.

Злочинність жінок тісно пов'язана з такими їхніми психологічними рисами, як імпульсивність, бентеж­ність, депресивність, застрягаюча ригідність, емоційна чутливість, які мають акцентуйований характер. У жі-нок-злочинниць значно частіше порівняно з чоловіками спостерігаються психопатії збудливого, істеричного, ім­пульсивного типів.

Необхідно також враховувати, що на загальний пси­хічний стан жінок можуть суттєво впливати фізіологічні особливості їхнього організму, пов'язані з репродуктив­ною функцією. Це періоди менструацій, вагітності, клі­максу. На такому підґрунті виникають роздратування, емоційне напруження, ревнощі, навіть маячіння та га­люцинації. Об'єктивно все це знижує рівень усвідомлен­ня власної поведінки і контролю за нею.

Одним із психологічних наслідків емансипації жінок є так звана маскулінізація. Вона полягає у формуванні певних особистісних рис, відповідному оформленні зов­нішності та чоловічій манері поведінки. Негативними проявами маскулінізації виступають надмірне вживання тютюну, алкоголю та наркотиків, безладне статеве життя.

Ще одна риса жіночої психології — демонстратив­ність, особливо у поєднанні з сексапільністю, виступає визначальним провокуючим чинником злочинів, які скоюються проти жінок. їхня поведінка, як свідчать до­слідження, має необережний, відверто провокуючий, але переважно неусвідомлюваний характер.

Сексапільність жінок породжує ще дві тісно пов'язані кримінальні проблеми - транснаціональну торгівлю і проституцію. Обидві набули в Україні загрозливого ха­рактеру.

Кожну категорію клієнтів забезпечує бригада відпо­відної кваліфікації. У повному обсязі кваліфікаційні ви­моги криють у собі: стан здоров'я, зовнішність, різнома­нітність у наданні сексуальних послуг, манери і культуру поведінки, знання мов, рівень освіти.

Завершуючи кримінально-психологічну характерис­тику жіночої злочинності, відзначимо передбачуваність її мотивації, непередбачуваність скоєння, вибіркову ла­тентність, різноманітність зовнішніх проявів.

Корупційна злочинність — це сукупність умисних зло­чинів, учинених певною категорією громадян в особис­тих інтересах або в інтересах третіх осіб.

Перша особливість корупційної злочинності полягає в тім, що її суб'єктами є чиновники, тобто посадові осо­би державної влади та органів місцевого самоврядування.

Друга особливість полягає в тім, що вчинення злочи­нів відбувається через зловживання владними повнова­женнями або посадовим становищем.

До корупційних належать такі злочини, як хабарни­цтво (отримання та провокація хабара), зловживання владою або посадовим становищем, розкрадання, служ­бове підроблення. Ще вирізняють групу так званих ймо­вірних (умовних) злочинів, пов'язаних із різноманітни­ми порушеннями прав громадян, перевищенням влад­них або посадових повноважень (явно незаконний арешт, невиконання судового рішення, перешкоджання законній громадській і професійній діяльності тощо). Означені злочини стають корупційними за наявності певних ознак, що стосуються суб'єкта і суб'єктивної сто­рони злочину.

Корупційна злочинність є серцевиною корупційних правопорушень, корупції як соціального явища.

Корупція (від лат. — підкуп) — соціально-пра­вове явище, яке полягає в сукупності різних за характе­ром і ступенем суспільної небезпеки, але єдиних за психологічною природою корупційних діянь (кримі­нальних, адміністративних, цивільно-правових, дисцип­лінарних), а також порушень професійної етики посадо­вих осіб, пов'язаних із вчиненням таких діянь.

Як слушно зазначає В. Л. Васильєв, корупція являє собою не так правове, як синтетичне кримінологічне та соціально-психологічне явище і відповідне наукове по­няття. Розповсюджуючи це положення на корупцій-ну злочинність, що становить найбільш важливу складо­ву корупції, в ній доцільно виокремити власне психоло­гічну площину.

Психологічна площина корупції має два основні аспекти: індивідуально-психологічний і соціально-психологічний.

Індивідуально-психологічний аспект передбачає з'ясу­вання мотиву корупційного злочину або індивідуальної мотивації корупційної злочинності.

Мотив корупційного злочину характеризується висо­ким рівнем усвідомлення, умислом, ретельно продума­ним щодо особистої безпеки способом вчинення. Такий спосіб передбачає посередництво (одно- чи кількаетапне), максимально контрольовані умови (відсутність свід­ків, можливості аудіо-, відеозапису) і навіть маскування зовнішності.

Провідна спрямованість корупційного мотиву - ко­рислива, тобто одержання й використання матеріальних цінностей та благ. Поряд з цим спостерігається умовно-корислива (нематеріальна) спрямованість, пов'язана зі службовою кар'єрою, влаштуванням долі родичів (прий­няття на роботу, навчання, надання необгрунтованих пе­реваг), забезпеченням притягнення чи ухилення від юридичної відповідальності тощо. Виглядають цікавими окремі дані щодо кількості близьких родичів посадових осіб державних органів, які працюють поруч із ними. Зокрема (на одну посадову особу) [20]:

—Міністерство праці та соціальної політики — 4,23;

—Кабінет Міністрів України — 3,75;

—Адміністрація Президента — 3,21;

—Районні державні адміністрації — 2,97.

Ще одним варіантом реалізації умовно-корисливої спрямованості є призначення посадових осіб почесними президентами, радниками комерційних фірм, недержав­них навчальних закладів, різноманітних фондів.

Соціально-психологічний аспект передбачає з'ясуван­ня сутності корупційного злочину під кутом зору стату­су, позиції та рольової поведінки суб'єкта.

Нагадаймо, що статус — це сукупність прав, можли­востей, авторитету і престижу особи, які делегуються, надаються їй перебуванням на посаді. Позиція являє со­бою ставлення особи до статусу інших осіб крізь призму власного статусу. Таке ставлення має вибірковий, оцін­ний характер і яскраво проявляється у спілкуванні (офі­ційному та неофіційному) з іншими громадянами. На­решті, рольова поведінка полягає в реалізації статусу на основі певного ставлення до нього під час міжособистісних контактів. Така реалізація може відповідати або не відповідати юридично-етичним нормам, передбаченим статусом та уявленням і очікуванням інших осіб.

Отже, в соціально-психологічному аспекті корупцій-на злочинність — це специфічна рольова поведінка, яка не відповідає юридично-етичним нормам і публічним уявленням та очікуванням. У її основі лежить ставлення до статусу як сприятливої умови отримувати особисту вигоду.

Важливими кримінально-психологічними рисами корупційної злочинності в Україні є такі:

- висока суспільна небезпека, яка реально загрожує конституційному ладові, національній безпеці, визна­чальним аспектам суспільного життя України (економі­ці, політиці, управлінню, громадській свідомості та ін.);

— широка розповсюдженість у повсякденній поведін­ці, поступова трансформація із соціальної аномалії у припустиму поведінку. Показовими у цьому плані є ре­зультати дослідження щодо рівня корумпованості дер­жавних органів, проведеного на замовлення Української правничої фундації (максимальний рівень корумпова­ності - п'ять балів):

1) державна автомобільна інспекція — 4,17;

2) медичні заклади — 4,09;

3) міліція в цілому — 4,04;

4) вищі навчальні заклади — 4,04;

5) міністерства, інші центральні органи виконавчої
влади - 3,99;

6) органи місцевого самоврядування — 3,93;

7) митниця — 3,93;

8) податкова адміністрація — 3,89;

9) Верховна Рада — 3,88;

 

10) суди - 3,82;

11) прокуратура — 3,76;

12) Адміністрація Президента — 3,71;

13) органи приватизації - 3,52;

- тісний обопільно вигідний зв'язок з організованою злочинністю і тіньовою економікою. За експертними оцінками, 75% населення України бере участь у тіньовій економіці, а для 2,5 млн осіб вона є основним джерелом прибутку. До 50% коштів і матеріальних цінностей, отримуваних організованою злочинністю, направляєть­ся на забезпечення корупційних зв'язків;

— швидке та ефективне пристосування у формах і способах вчинення корупційних злочинів до нових со­ціально-правових, економічних умов; високий рівень маскування і латентності відносно правоохоронних органів. Так, наприклад, за офіційною статистикою хабарництво не перевищує 0,5% від загальної кількості за­реєстрованих злочинів. При цьому до суду доходить мен­ше половини порушених кримінальних справ. Кожний засуджений за хабарництво викривається в середньому лише на двадцятому випадку одержання хабара;

— наявність сприятливого психологічного тла у вигляді:

а) девальвації цінностей чесного заробітку, збагачен­ня законним способом;

б) примирливого ставлення до корупційних проявів, низької готовності особисто протидіяти корупції. Так, за даними опитувань, практично кожний громадянин да­вав хабара посадовим особам, а більше 70% робили це неодноразово;

в) загальної недовіри громадян до влади, невіри у спроможність державних органів ефективно боротися з корупцією. Об'єктивним підґрунтям невіри виступають дані офіційної статистики, згідно з якими кількість ви­явлених правоохоронцями фактів корупції зворотно
пропорційна посадовому рівню чиновників. Абсолютну більшість викритих корупціонерів складають посадові особи нижчого, первинного рівня.

На завершення кримінально-психологічної характе­ристики корупційної злочинності зазначимо, що сьогод­ні в Україні відсутні необхідні соціально-психологічні умови, політична воля та загальна психологічна консолі­дація державних органів і суспільства для ефективної протидії корупції.

Отже, кожен із розглянутих видів злочинності (про­фесійна, пенітенціарна, жіноча, корупційна) має психо­логічні особливості, пов'язані насамперед із суб'єктом та суб'єктивною стороною їх вчинення.

Контрольні запитання і завдання

1. Дайте загальну характеристику злочинності як кримі­
нально-психологічного явища.

2. Охарактеризуйте тенденції динаміки злочинності в су­
часній Україні.

3. У чому полягає індивідуально-психологічна основа зло­
чинності?

4. За допомоги яких показників висвітлюються кількісно-
якісні аспекти злочинності?

5. З'ясуйте ознаки злочинного професіоналізму.

6. Дайте визначення корупції як кримінально-психологіч­
ного явища.