Особливості організації лікувально-евакуаційного забезпечення населення в разі природних катастроф

Досвід організації медичного забезпечення населення під час аварійно-рятувальних робіт свідчить, що через певні особливості ситуації, яка виникає внаслідок стихійного лиха, великого значення набуває медична розвідка. Як правило, вона здійснюється всіма медичними ланками (формуваннями, підрозділами).

Основними завданнями медико-тактичної розвідки є збір даних щодо кількості структури патології серед потерпілих, а також місць їх розміщення, умов пошуку, збору і винесення з осередку катастрофи, визначення стану шляхів просування медичних формувань, з'ясування наявності і стану медичних сил і засобів, які опинилися в зоні стихійного лиха, приміщень, придатних для розгортання етапів медичної евакуації, визначення шляхів евакуації потерпілих до лікувальних закладів.

Основою санітарно-епідеміологічної розвідки с збір даних щодо санітарно-гігієнічної й епідеміологічної обстановки в осередку катастрофи, що включає отримання відомостей про епідемічні осередки, якість води, повітря, продуктів харчування, санітарний стан території, комунальних та інших об'єктів життєзабезпечення населення, санітарно-епідеміологічний стан лікувально-профілактичних та інших закладів, що можуть впливати па здійснення санітарно-гігієнічних заходів, уточнення санітарно-епідеміологічної обстановки та ступеня небезпеки ураження.

Організацію медичного забезпечення в зоні стихійного лиха можна умовно поділити натри періоди:

п є р ш и й - період ізоляції, який триває з початку виникнення ситуації до початку організованого здійснення рятувальних та інших невідкладних робіт (0,5-6 год);

д р у г и й - період рятування, що триває з початку рятувальних робіт до закінчення остаточної евакуації потерпілих за межі вогнища стихійного лиха (від 6 і год до кількох діб);

т р е т і й - період реабілітації, що триває з початку планового лікування та реабілітації потерпілих (постраждалих) до остаточного вилікування (від І до 90 діб).

У разі масових травматичних ушкоджень виникає невідповідність між кількістю потерпілих, що потребують медичної допомоги та кількістю медичних працівників, яких можна залучити до реалізації заходів другого періоду.

Перший етап медичної евакуації розгортається залежно від обставин. Наявність придатних для розміщення будівель, відсутність вторинних чинників ураження (СДОР, радіоактивного забруднення, нелокалізованих осередків пожеж тощо) передбачає його розгортання безпосередньо в зоні стихійного лиха. В іншому разі етап розгортається на межі осередку ураження.

Другий етап медичної евакуації формується за рахунок лікувальних закладів, що входять до складу державної служби медицини катастроф, та за потреби перепрофільованих шляхом посилення спеціалізованих бригад постійної готовності інших лікувальних закладів адміністративної території.

Організація медичної евакуації покладається на органи управління охорони здоров'я відповідного рівня із залученням засобів державної служби медицини катастроф територіального та за необхідністю державного рівня.

У першу чергу потребують медичної допомоги та евакуації діти, вагітні жінки, особи з неспиненою зовнішньою або внутрішньою кровотечею, у стані

асфіксії, шоку із синдромом тривалого стиснення, з відкритим пораненням грудної або черевної порожнини, у несвідомому або конвульсивному стані, а також ті, що зазнають впливу вторинних факторів, які обтяжують ураження.

Слід визначати, що серед потерпілих від стихійних лих значну частину населення складають діти. За даними деяких авторів їх відсоток від загальної кількості потерпілих змінюється в межах 12,6-23.2. Тому при організації медичного забезпечення дітей треба враховувати такі фактори:

- у дітей виключається такий вид медичної допомоги, як самодопомога (у
більшості випадків і взаємодопомога), через це медична допомога
насамперед надається дітям, і за однакового ступеня тяжкості ураження
вони мають перевагу перед дорослими як в осередку ураження, так і на
наступних етапах медичної евакуації;

- винесення дітей та їх евакуація в лікувальні заклади здійснюється обов'язково
в супроводі родичів (сусідів, знайомих), затримка їх на першому етапі
евакуації вкрай небажана;

- починаючи з першого етапу, треба передбачити створення 20-25%
ліжкомісць для дітей, а також створення умов для тимчасової їх
госпіталізації, використовуючи медичне майно дитячих лікарень.

Необхідно враховувати такі особливості перебігу уражень у дітей, пов'язані з їх анатомо-фізіологічними особливостями:

- чутливість дітей до крововтрати, навіть незначної: лабільний артеріальний
тиск сприяє швидкому розвитку шокового стану;

- схильність слизових оболонок дихальних шляхів до набряків; тому
напружене функціонування нирок підвищує ризик утворення легеневих
набряків, гіпергідратації або зневоднення організму дитини;

- еластичність кісткової системи у дітей зменшує частоту переломів, але
обумовлює властиві для дитячого віку пошкодження кісток (тріщина,
підкісний перелом тощо).

Як свідчить досвід організації робіт з ліквідації наслідків стихійних лих, успішне здійснення заходів щодо надання екстреної допомоги потерпілим в осередках катастроф обумовлене, передусім, узгодженими діями особового складу медичних і аварійно - рятувальних формувань, які там працюють.

У разі виникнення перешкод для доставки медичних формувань у зону стихійного лиха автотранспортом через руйнування шляхів, мостів, утворення завалів, зон затоплення їх доцільно доставляти повітряним транспортом.

Важливим є вибір місця для розгортання і роботи медичних формувань у зоні стихійного лиха. Воно повинно відповідати таким вимогам:

бути максимально наближене до осередку масових санітарних втрат;

розташоване на незначний відстані від основних маршрутів евакуації

населення;

забезпечувати захист потерпілих та особового складу формувань від

впливу негативних факторів навколишнього середовища та виключити

його постійну передислокацію.

При землетруса х категорично забороняється розміщувати медичні формування і заклади в будівлях що лишалися неушкодженими через можливість їх руйнування під час повторних поштовхів. Треба широко використовувати намети або пневмокаркасні модулі. Усі місця розташування медичних формувань обов'язково позначаються покажчиками, а в темну пору доби освітлюються.

Під час проведення рятувальних робіт перша медична допомога здійснюється шляхом само- та взаємодопомоги, безпосередньо особовим складом рятувальників, а потім вже медичними працівниками бригад швидкої медичної допомоги. Якщо кількість потерпілих значна, визначаються місця їх збору. Розгортаються тимчасові медичні пункти. На ці пункти направляється санітарний транспорт загального призначення. Звідти

здійснюється евакуація потерпілих (після надання їм певного обсягу медичної допомоги) у медичні заклади для подальшого лікування.

Значне місце в структурі заходів медичного забезпечення потерпілих при землетрусах посідає профілактика і припинення масових психічних реакцій та надання психоневрологічної допомоги.

Статистичні дані свідчать, що в середньому в зоні землетрусу 52% потерпілих отримували першу медичну допомогу шляхом само- і взаємодопомоги, а в 35% випадків вона надавалася рятувальниками і медичними працівниками. Першу лікарську допомогу, без попередньої першої медичної, отримували близько 10% потерпілих.

Досвід роботи медичних формувань під час землетрусів доводить, що організація їх постачання медичним майном у достатній кількості необхідна вже з перших годин роботи. Тому при організації медичного забезпечення населення в сейсмонебезпечних зонах передбачається створення певного резерву медичного майна на базі лікувальних та аптечних закладів на спеціальних складах.

При повенях надання медичної допомоги організовується як на затопленій, так і на прилеглій території. Надання першої медичної допомоги в зоні затоплення здійснюється силами рятувальних груп. За певних обставин до складу таких груп бажано включати медичного працівника. Перша медична допомога надається потерпілим безпосередньо на плавзасобах і передбачає зігрівання, штучну вентиляцію легень, непрямий масаж серця, тимчасову іммобілізацію переломів, введення знеболюючих препаратів.

Для надання першої лікарської допомоги потерпілим поблизу зони затоплення розгортаються разом з пунктами збору та сортування тимчасові медичні пункти. Надання цього виду допомоги, як правило, обмежується заходами, спрямованими на підтримку життєвих функцій організму: введення серцево-судинних препаратів, транквілізаторів, дихальних аналептиків, проведення кисневої терапії, транспортної іммобілізації тощо. Подальша

евакуація здійснюється в стаціонари лікувальних закладів, які відповідно до плану виконують функції приймання і надання кваліфікованої (спеціалізованої) медичної допомоги потерпілим через повінь.

Окремо треба зазначити: поряд з травмами, переломами кінцівок більшість потерпілих у разі повеней належить до терапевтичного профілю. Найчастішим наслідком перебування людей у воді, особливо в холодну пору року, є розвиток пневмоній. У свою чергу, гострий характер порушення життєвих функцій організму потребує негайного запровадження комплексу необхідних заходів медичної допомоги.

Основним змістом роботи лікувальних закладів другого етапу медичної евакуації в зазначеній ситуації буде виведення потерпілих із стану, що загрожує життю. Це передбачає завчасну підготовку медичного персоналу з питань реанімації та протишокової терапії, розгортання реанімаційних відділень або перепрофілізацію ліжок за рахунок інших відділень, а також підсилення їх анестезіологами і спеціалістами з інтенсивної терапії. Можливе також підсилення лікувальних закладів за рахунок бригад спеціалізованої медичної допомоги відповідного профілю.

При пожежах, особливо на значних територіях, у населення виникають не лише термічні опіки та отруєння монооксидом вуглецю, а й морально-психологічні травми. Надання медичної допомоги при пожежах має особливості, оскільки розшук потерпілих ускладнюється через задимленість території або будівель, а також виникнення комбінованих уражень: опіки + травма, опіки + отруєння димом, опіки + психічний шок тощо.

До надання першої медичної допомоги населенню під час пожеж окрім підрозділів пожежегасіння та особового складу рятувальних ланок, негайно залучаються бригади швидкої медичної допомоги і в разі поодиноких, незначних за розміром пожеж вони впораються зі своїм завданням.

Окремо треба зазначити, що порядок введення медичних формувань до об'єктів з метою здійснення рятувальних робіт визначається старшим начальником, який організовує пожежегасіння. Місце збору (винесення)

потерпілих визначається в кожному випадку окремо з обов'язковим урахуванням прогнозу розвитку пожежі.

Перша лікарська допомога мас бути надана в максимально стислий термін неподалік від місця пожежі. При значній кількості опікових хворих та отруєних монооксидом вуглецю лікувальні заклади посилюються спеціалізованими бригадами постійної готовності другої черги (опіковими, токсикотерапевтичними) і повинні мати певний запас ліків та перев'язувальних засобів.

Враховуючи особливості ураження і надання кваліфікованої і спеціалізованої медичної допомоги потерпілим, другий етап медичної евакуації розгортається на базі обласних опікових і токсикологічних центрів (відділень).