Основні вимоги та принципи лікувально-евакуаційного забезпечення у системі ДСМК.

Система лікувально-евакуаційного забезпечення населення (ЛЕЗ) у надзвичайних ситуаціях включає комплекс науково обгрунтованих принципів, організаційно-практичних заходів щодо надання ураженому населенню медичної допомоги і лікування, пов'язаних з евакуацією за межі зони (осередку) катастрофи, і призначених для цього сил і засобів служби медицини катастроф.

Вид катастрофи, розміри території осередку ураження, кількість уражених, характер патології ураження населення, ступінь виходу з ладу сил і засобів охорони здоров'я в зоні катастрофи, рівень розвитку медичної науки, стан

матеріально-технічного оснащення служби медицини катастроф, наявність чи відсутність на місцевості небезпечних для людини уражуючих факторів - все це впливає на організацію ЛЕЗ.

Принципи організації екстреної медичної допомоги постраждалим у системі ЛЕЗ відображають медико-соціальні особливості цього періоду і грунтуються на загальних положеннях охорони здоров'я населення (рис.4). У цьому зв'язку для організації ЛЕЗ потерпілим під час НС виникла необхідність використання спеціально створеної системи лікувально-евакуаційних заходів та відповідних її формувань і закладів державної служби медицини катастроф, а також розробки нових форм і методів роботи служби.

В Україні використовується змішана система ЛЕЗ, що поєднує принципи лікування "на місці" з евакуацією за "призначенням".

Таким чином, ЛЕЗ - це система науково обгрунтованих, своєчасно та послідовно виконаних заходів з надання медичної допомоги і лікування потерпілих з одночасною евакуацією їх за призначенням за межі осередку катастрофи відповідно до характеру отриманого ушкодження.

При існуючій системі ЛЕЗ населення в надзвичайних ситуаціях повинні виконуватися дві основні вимоги: спадкоємність у послідовно здійснених лікувально-профілактичних заходах та своєчасність їх виконання.

Спадкоємність у наданні допомоги та лікуванні забезпечується, по-перше, єдністю розуміння виникнення та розвитку патологічного процесу, а також єдиних, завчасно регламентованих та обов'язкових для всього медичного персоналу служби науково обгрунтованих принципів надання допомоги ураженим та їх лікування при різноманітних ушкодженнях, які вони дістали в катастрофах, і, по-друге, наявністю чіткої медичної документації, яка супроводжує кожного пораненого (хворого). Медичними документами, які забезпечують обізнаність кожного наступного лікаря з тим, що було діагностовано в ураженого попереднім лікарем і яка йому надана допомога, є первинна медична картка, талон на госпіталізацію, історія хвороби (якщо заведена) та інша медична документація.

Первинна медична картка, а за її відсутності будь-який довільно заповнений документ, оформляється на всіх уражених (хворих) під час надання їм першої лікарської допомоги, якщо вони підлягають подальшій евакуації, а якщо їх затримано для лікування понад одну добу— використовується як історія хвороби (чи вкладається в неї). У цих документах записують основні дані про діагноз і характер ураження, надання медичної допомоги, способи евакуації тощо. У разі евакуації ураженого ці реєстраційні документи його супроводжують.

Своєчасність надання медичної допомоги дозволяє зберегти життя ураженому та попередити розвиток важких ускладнень. Це є критерієм для оцінки термінів її надання. Своєчасність у наданні медичної допомоги досягається якісною організацією пошуку, винесення та вивезення (евакуації) уражених з осередку на етапи медичної евакуації, максимальним наближенням першого етапу до зон виникнення санітарних втрат в осередку катастрофи, правильною організацією їх роботи і особливо за рахунок медичного сортування.

Для існуючої системи ЛЕЗ загальним принципом є двохетапна система надання медичної допомоги і лікування уражених з їх евакуацією за призначенням. Об'єктового медичного персоналу та лікувально-профілактичних закладів охорони здоров'я в осередку та поблизу нього із цією метою, як правило, недостатньо. Переміщення в короткі терміни в зони катастроф великих медичних закладів охорони здоров'я ззовні практично неможливе, оскільки вони не мають необхідної для цього рухомості. Можливості швидкої медичної допомоги, як наймобільнішого формування охорони здоров'я, у великих осередках також обмежені та швидко вичерпуються. Для їх підсилення лікувально-профілактичні заклади повинні виділяти, зі свого складу частину медичного персоналу, створюючи з нього рухомі високомобільні медичні формування різного ступеня готовності до переміщення в осередок катастрофи (бригади екстреної медичної допомоги, бригади екстреної спеціалізованої медичної допомоги, медичні загони, рухомі

шпиталі тощо), а також використовувати збережені в осередку чи поблизу нього лікувально-профілактичні заклади. Крім того, в зону катастрофи можуть бути залучені медичні формування військових частин цивільної оборони, військово-медичної служби МО, лікарсько-санітарної служби Міністерства транспорту України та інших відомств. Комплекс цих заходів складає перший (догоспітальний) етап медичної евакуації в боротьбі за життя уражених на шляху їх евакуації в стаціонарні лікувальні заклади (територіальні, регіональні, а іноді центру), тобто на другий (госпітальний) етап медичної евакуації, де забезпечується надання повного обсягу медичної допомоги та лікування до кінцевого результату.

Отже, медичні формування та лікувальні заклади охорони здоров'я, військово-медичної служби МО, лікарсько-санітарної служби Міністерства транспорту України, медичні пункти військових підрозділів ЦО та інших відомств, розгорнуті на шляхах евакуації уражених із зони осередку катастрофи для масового приймання, медичного сортування, надання медичної допомоги, підготовки до евакуації та лікування дістали назву етапу медичної евакуації. Для кожного етапу запроваджується певний обсяг медичної допомоги.

Як правило, при НС використовується перша медична долікарська та перша лікарська допомога. Але при деяких обставинах можуть безпосередньо в осередку надаватись елементи кваліфікованої медичної допомоги. На другому етапі медичної евакуації забезпечується надання кваліфікованої та спеціалізованої медичної допомоги в повному обсязі, лікування до видужання та медична реабілітація.

Виконання лікувально-профілактичних заходів щодо максимальної можливої кількості уражених на догоспітальному (першому) етапі медичної евакуації підвищує їх шанси на виживання. Не без підстав він може розглядатись як початковий етап інтенсивної терапії доступними засобами з її продовженням в умовах стаціонарного лікувального закладу.

Необхідність в організації першого етапу медичної евакуації об'єктивно обумовлена тим, що відстань між осередком катастрофи та стаціонарними

лікувальними закладами може бути великою. Значна кількість уражених не витримає тривалої евакуації безпосередньо з осередку катастрофи після надання їм першої медичної допомоги в осередку чи на його межах.

На другому (госпітальному) етапі медичної евакуації (стаціонарні лікувальні заклади відомчого, територіального, регіонального підпорядкування охорони здоров'я) забезпечується надання повного обсягу екстреної кваліфікованої та спеціалізованої медичної допомоги ураженим та лікування їх до видужання. Для 65 - 70% потерпілих з механічною травмою і до 80% потерпілих терапевтичного профілю кваліфікована медична допомога є остаточною.

Розосередження, ешелонування медичної допомоги за видами місцевості та за часом обумовлене об'єктивною необхідністю поетапної боротьби за збереження життя потерпілих на шляху їх евакуації в стаціонарні лікувальні заклади другого етапу медичної евакуації.

Однак, це не означає, що виключаються варіанти надання повного обсягу медичної допомоги потерпілим та їх лікування до видужання в найближчіх до місця катастрофи стаціонарних закладах. Наприклад, за невеликої кількості потерпілих та наявності поблизу осередку стаціонарного лікувального закладу відповідного профілю та достатньої кількості ліжок, який до того ж може бути підсилений бригадами екстреної спеціалізованої медичної допомоги, за відсутності важкопоранених, які потребують надання медичної допомоги і лікування в спеціалізованих лікувальних закладах за межами територіальних закладів охорони здоров'я. У таких умовах для основної маси потерпілих справедливе запровадження одноетапної системи ЛЕЗ уражених (лікування на місці). Тільки окремим ураженим може бути потрібна вузько спеціалізована медична допомога у відповідних лікувальних закладах (відділеннях) регіону чи центру.

Принцип етапності у наданні медичної допомоги деякою мірою зумовлюється також терміном прибуття до осередку катастрофи сил та засобів рятівних підрозділів. У перші години після катастрофи в рятувальних роботах

беруть участь сили, які знаходяться в зоні катастрофи й зберегли працездатність, а також сили швидкого реагування, що прибули з найближчих міст та районів. Крупномасштабні катастрофи потребують залучення сил з інших регіонів країни.