Психодинамічна модель соціальної роботи

Протягом 20—70-х років XX ст. в соціальній роботі домінувала психодинамічна модель, її основою є психоаналітична теорія австрійського психолога, психіатра ЗігмундаФройда (1856—1939) в розумінні і поясненні природи, суті внутрішніх конфліктів людини, її поведінки і взаємодіїіз зовнішнім середовищем. ->

•

Психодинамічна модель соціальної роботи — модель соціальної роботи, яка фокусується на внутрішньому житті індивіда і послуговується психічним детермінізмом (принципом, згідно з яким дії та поведінка людини породжуються її мисленням, а не впливами між-особистісних відносин або навколишньої ситуації).

Ця модель використовувалася як метод дослідження психіки і як метод лікування психічно хворих. Психоана-літики основну увагу зосереджували на внутріпсихічних явищах, підсвідомих процесах, джерелом яких є здобутий у ранньому дитинстві психічний досвід особистості. На прикладах аналізу сновидінь, буденного життя, вільних асоціацій і фантазій пацієнтів 3. Фройд доводив, що людина не є раціональною істотою, яка свідомо керує своїми поведінкою, вчинками, значну роль у її житті відіграють несвідомі і підсвідомі мотиви, сексуальні інстинкти, вроджена агресивність.

Відповідно до запропонованої 3. Фройд ом структурної концепції психічної діяльності, людина є складною енергетичною системою, сповненою багатьма різноспрямо-ваними пориваннями, інстинктами — спрямованими у певному напрямі енергетичними зарядами. Розбалансова-ність цих сил виводить людину із психічної рівноваги. Водночас людина володіє потужним потенціалом прибор*"* кання, урівноваження цих сил, гармонізації психічного життя.

Зазнавши певних змін у працях учнів і опонентів Фрой-да (К.-Г. Юнг, А. Адлер), неофройдистів (К. Хорні, Е. Фромм, Е. Берн), ця теорія активно використовується психологами і соціальними працівниками, хоч іноді висловлюються сумніви щодо її ефективності в соціальній роботі.

Сучасний психоаналіз є розвинутим і розгалуженим напрямом психології (найбільше психологічної літератури в світі видається саме з цієї проблематики). Розвивається він за такими напрямами:

1) его-психологія — напрям психоаналітичної теорії,представники якого вважають, що Я є центром психічноїструктури особистості;

2) психологія об'єктних стосунків — напрям у психоаналізі, що концентрується на стосунках індивіда з об'єктами у ранньому віці й наслідках їхньої інтеріоризації абовтрати;

3) психологія самості (Я-психологія) — напрям у психоаналізі, який зосереджується на причинах і методах лікування нарцибтичних розладів (ранніх травм Его), поєднуючи психоаналіз із гуманістичною і екзистенційноюпсихологією;

4) структурний психоаналіз — напрям у психоаналізі,який має своїм завданням дослідження семантики несвідомого.

Психіка людини як складної енергетичної системи охоплює три функціонально різні компоненти (інстанції). Кожній із них властиве певне енергетичне навантаження, наслідком чого є їх різні цілі, що породжує конфлікт між ними.

1. Воно (Ід), або несвідоме, — вмістилище інстинктивних потягів і сил, переважно сексуальних та агресивних.Воно керується принципом задоволення і спрямоване нанегайне задоволення всіх потреб, у тому числі й несумісних між собою. Прикладом конфлікту всередині Воно можуть бути несумісність одночасних потягів до життя ісмерті, потреба оволодіти об'єктом і страх наблизитися донього.

2. Я (Его) — найбільш свідома, зріла сила (сукупністьпізнавальних психічних процесів, переробленого і засвоєного життєвого досвіду, вмінь і навичок), яка відповідає запристосованість людини до зовнішньої і внутрішньої реальності, гармонізує взаємодію в її психіці між ірраціональними прагненнями Воно і зовнішнім світом (вимогами соціуму), тобто забезпечує узгодження і розв'язанняконфліктів між вимогами Воно і Над-Я, а також конфліктів усередині кожної з цих трьох психічних інстанцій. Дієза принципрм реальності.

3. Над-Я (Супер-Его) — набуті моральні норми (правила, заборони), моральна самоцензура («голос совісті»), своєрідний агент соціуму у внутрішньому світі особистості.Формується шляхом інтеріоризації (перетворення зовнішніх спонук на внутрішній план свідомості) образів і вимогбатьків, переважно в едіпальний період (період найсильні-шої дії «комплексу Едіпа») розвитку (4—6 років) та іншихвиховних впливів (мораль, релігія). Діє за принципом підкорення обов'язку, в т. ч. шляхом самопокарання за«погані» думки і вчинки. Внутрішній конфлікт у Над-Яможе ґрунтуватися на засвоєних несумісних моральнихцінностях, правилах (конфлікт між цінностями свободи іпідкорення авторитету).

Ці структурні інстанції формуються упродовж дитинства шляхом розгалуження та закріплення лібідо — енергії сексуальних інстинктів, основної енергії життя. Від їхньої розвиненості залежить гармонійність внутрішнього життя людини, її здатність до соціальної адаптації.

Психоаналіз виходить з ідеї психічного гомеостазу (збереження енергії) — рухомої рівноваги психічної системи, яка забезпечується протидією зовнішнім і внутрішнім деструктивним чинникам. За такого підходу сильне Я може успішно розв'язувати численні внутрішні і зовнішні протиріччя, узгоджувати бажання і потреби людини шляхом «відвойовування» території та енергії у Воно і Над-Я. Як стверджував 3. Фройд, завдяки психоаналітичному лікуванню там, де було Воно, має стати Я, тобто мають відбутися структурні зміни у психіці.

Структурна реорганізація з психоаналітичного погляду є центральною критичною точкою психічного розвитку, головним чинником соціалізації особистості — набуття соціального досвіду, опанування соціальних ролей, норм, цінностей. Як відомо, діти прагнуть негайного задоволення всіх своїх бажань, що з багатьох причин є неможливим; внаслідок неспроможності досягти бажаного дитина опиняється у стані фрустрації (лат. Ітизігайо — обман, руйнування планів) — стані розпачу, відчаю, люті. У процесі соціалізації, за словами 3. Фройда, дитина поступово приборкує антисоціальні імпульси, її моральний розвиток на-" буває ознак процесу інтерналізації (лат. іпіегпиз — внутрішній), через який вона рухається від екстернального (лат. ехіегішз — зовнішній) контролю (винагорода і покарання) до інтернального самоконтролю. Цей перехід тісно пов'язаний з почуттями дитини до своїх батьків. Батьківський тиск під час соціалізації робить дітей злими; вираження цієї злості і думки про неї породжують в них тривогу, частково пов'язану зі страхом втратити батьків через свою злість. Внаслідок цього діти пригнічують свою злість і обертають її проти себе, що посилює почуття провини, яке стає відчутним мотиваційним двигуном розвитку. Ін-терналізація батьківських (суспільних) правил втілюється в Над-Я, яке вважається суворим, звинувачувальним і негнучким психологічним механізмом.

Однак щоб жити, людина має знаходити способи задоволення сильних власних потреб, узгоджуючи їх з інтерналі-зованими правилами. Розвиваючись і набуваючи сили, Я може брати під контроль інстинктивні імпульси, «переглядати» деякі правила і в соціальне прийнятний спосіб задовольняти сильні бажання, що часто пов'язано з відстроченням, модифікацією задоволення. Завдяки цьому людина набуває впевненості у собі, відчуває задоволеність життям. З цього погляду, наприклад, алкоголізм і наркоманія є прямим і негайним задоволенням, що відбувається за рахунок руйнування соціальних зв'язків і спричинює зниження самооцінки і десоціалізацію особистості.

Загалом психоаналітична концепція збагатила соціальну роботу теоріями психічного розвитку людини, її соціалізації; методами уважного ставлення до суб'єктивної психічної реальності клієнта, що передбачає вміння слухати й аналізувати його висловлювання та дії; розумінням важливості встановлення з ним довірливих взаємовідносин — терапевтичного альянсу з клієнтом; привернула увагу до психологічних технік конфронтації, аналізу перенесення, опору та психологічних захистів особистості.

Значну цінність для соціальної роботи має обґрунтована представником Его-психології, американським психологом Еріком Еріксоном (1902—1994) концепція психосо-ціального розвитку людини у суспільстві, яка враховувала як внутріпсихічні процеси, так і особливості соціальних зв'язків на різних його етапах. Згідно з нею розвиток людини відбувається через кілька психосоціальних криз, успішне подолання кожної з яких є основою для наступної фази розвитку. Наприклад, психосоціальною кризою першого року життя вважається боротьба довіри до оточення з недовірою (переважно у стосунках з матір'ю), її позитивним наслідком є розвиток базової довіри до людей, до життя і віри у те, що сильні бажання можуть бути досяжними. Основним набутком розвитку людини на всіх стадіях Е. Еріксон вважав почуття ідентичності — уявлення про себе як унікальну індивідуальність, яке формується у підлітковому віці (переважно у групах однолітків). Усталена Его-ідентичність є основою формування партнерських і близьких стосунків, успішної самореалізації.

Сильні, «несоціалізовані» первинні інстинкти, надто жорстоке, караюче або, навпаки, слаборозвинене Над-Я разом зі слабким Я зумовлюють нездатність Я ефективно функціонувати. Наслідком цього, як правило, є невротичне розв'язання конфліктів, коли ззовні вони начебто розв'язуються, а насправді тільки пом'якшуються, віддаляються, блокуються шляхом утворення невротичного симптому, який засвідчує зіткнення, конфлікт між культурою (свідомим) й інстинктом (несвідомим). Щоб усунути тривогу, біль і напруження від нерозв'язаних конфліктів, зберегти самооцінку, слабке Я схильне вдаватися до різних форм психологічного захисту — несвідомих механізмів невротичного запобігання конфлікту. До зрілих форм психологічного захисту, притаманних і невротичному рівню розладів, і нормі, належать:

а)витіснення — усунення зі свідомості неприємних,травмуючих або несумісних із самооцінкою спогадів і думок, наприклад людина може «забути» про свій ганебнийвчинок або про болісну образу;

б)проекція — приписування іншим людям або об'єктам неприйнятних для себе якостей, видів поведінки та їїмотивів: «це не я, це інші люди жадібні, злі, агресивні»;

в)раціоналізація — псевдологічне пояснення причинвласних дій, що начебто усуває існуючі протиріччя, втілює вміння людини доводити собі та іншим, що вона задоволена тим, що не досягла бажаного;

г) формування реакцій — переорієнтація неприйнятного ставлення або бажання на протилежне. Наприклад, садистичні імпульси людина компенсує у намаганні допомагати іншим і захищати їх;

ґ) сублімація — каналізація психічної енергії у творче або професійне русло, спосіб знаходити символічне задоволення заборонених бажань у діяльності; писати про це книги, картини, знімати кіно або реалізовувати агресивні дії через виконання певних професійних ролей.

Незрілими, примітивними формами психологічногозахисту, що спостерігаються у дітей та за глибоких (погра-ничних і психотичних) розладів, є: •»'

а)регресія — повернення на один з попередніх рівніврозвитку; наприклад, при народженні молодшої дитинистарша може «розучитися» користуватися горщиком;

б)розщеплення — ментальне розділення несуміснихуявлень і почуттів, що використовуються почергово; людина може поводити себе то як дуже м'яка і лагідна, то якгнівливо-агресивна без переходів і видимих зовнішніхпричин;

в)ізоляція афекту — утворення ізольованих «капсул»,в яких утримуються неприйнятні почуття; наприклад,почуття ненависті або заздрості до людини, яку требатільки любити й поважати за її статусом;

г)проективна ідентифікація — переадресація (передача) власних неприйнятних почуттів іншій людині, внаслідок чого вона починає їх відчувати і відповідно діяти; будується на здатності людини до ідентифікації (уподібнення себе іншому). Перебуваючи у контакті з людиною, якане здатна переробляти нестерпні почуття (страху, тривоги,ненависті), можна відчути їх як свої власні. Це те, що часто відбувається між маленькою дитиною і матір'ю, а також у психотерапії; і мати, і терапевт повинні переробити(перетравити) ці почуття й повернути їх у прийнятномудля дитини або пацієнта вигляді.

Використання психодинамічного підходу в роботі з клієнтами полягає в урахуванні типових несвідомих механізмів, що обумовлюють їхні вікові або поведінкові особливості. Наприклад, для спеціалістів, які працюють з правопорушниками, важливо аналізувати психологічні чинники, що можуть впливати на скоєння злочинів, якими можуть бути негативні уявлення правопорушника про себе; недостатній розвиток Я, Над-Я та Я-ідеалу, посередні розумові здібності. Як свідчать дослідження, правопорушники менш прив'язані до родичів, мало гралися та навчалися у дитинстві, не відчувають поваги до порядку і закону, а їх схильність до скоєння злочинів проти особистості супроводжується високим рівнем агресії. Психоаналіз трактує агресію як відхилення назовні внутрішнього прагнення до смерті, що притаманне несвідомому поряд із лібі-дозним прагненням до життя. Оскільки кінцевою метою існування є смерть, то лібідо може тільки зробити цей шлях довшим, відхиляючи імпульс саморуйнування на зовнішні об'єкти. Агресія може проявлятися як бажання вбити, бажання бути вбитим і бажання померти. Класичним мотивом суїциду, згідно з цією теорією, є позасвідомий агресивний імпульс, який спершу був спрямований назовні, але повернувся всередину, на інтроектований об'єкт любові, що викликає змішані почуття. Психодина-мічні теорії припускають, що руйнівний імпульс може бути спрямованим проти самої людини (суїцидальна поведінка) під впливом Над-Я, щоб захистити її від проявів скерованої на інших людей агресії, тобто від скоєння злочину і пов'язаного з ним почуття провини. Тому, надаючи допомогу людині із суїцидальними думками, намірами або після незавершеного суїциду, їй дають змогу вивільнити (виразити вербальне або символічно) злість і гнів до інших людей. З дозволеним вивільненням несвідомих внутрішніх деструктивних потягів психоаналітики пов'язують і жорстокість та насильство в міжетнічних, військових конфліктах. А саме поняття «потяг до смерті» 3. Фройд обґрунтував, осмислюючи події Першої світової війни.

Таке поведінкове відхилення, як алкоголізм, психоди-намічна модель пояснює надмірним обмеженням або надмірною свободою в дитинстві, що породжує надмірні неусві-домлені потреби, які, будучи нереалізованими, витісняються у підсвідомість, викликають тривогу і напругу. За таких умов алкоголь у дорослому житті може стати засобом зняття напруги, появи хибного відчуття сили і величі. ВитВере-зіння знову повертає людину до почуття невпевненості й стурбованості і підштовхує людину до вживання алкоголю.

Психодинамічна модель збагатила соціальну роботу такими ключовими техніками, як використання перенесення, контрперенесення, інтерпретації в індивідуальній та груповій роботі з клієнтами.

Перенесення (трансфер). Суть його полягає у спонтанному, несвідомому перенесенні на партнера по взаємодії позитивних або негативних почуттів, сформованих у стосунках з іншими людьми. Для соціальної роботи важливо знати його зміст, механізми, наслідки, що дає змогу соціальним працівникам правильно вибудовувати свою поведінку у взаємодії з клієнтами. Отже, перенесення у соціальній роботі є особливим типом об'єктних відносин, які характеризуються переживанням клієнтом певних почуттів стосовно особистості соціального працівника, які насправді стосуються іншої людини, тобто воно є повторенням раніше сформованих об'єктних відносин, до яких соціальний працівник не був причетним.

Ознаками реакцій перенесення є їхня недоцільність, інтенсивність, амбівалентність (суперечливість, роздвоєність), неусталеність, ригідність (негнучкість). Перенесення може проявлятися у невиправдано негативному або прихильному ставленні, у зовні немотивованих реакціях ненависті або закоханості, страху або конфронтації. Основою його є традиційна реакція клієнта на іншу людину з його минулого, стосунки з якою за деякими аспектами подібні на реальні відносини із соціальним працівником. Такі реакції необхідно обговорювати з клієнтом, доводити до його розуміння їх суть і механізми, особливо якщо вони перешкоджають розв'язанню його проблем або створюють додаткові труднощі в його житті.

Контрперенесення. У процесі взаємодії іноді буває, що один із її учасників або обидва виявляють внутрішній (емоційний, ментальний) відгук на прояви перенесення іншого учасника. Вони можуть одночасно переживати певні почуття стосовно один одного, навіяні досвідом взаємодії у своєму минулому з іншими людьми.

У соціальній роботі контрперенесення може реалізовуватися у внутрішньому відгуку соціального працівника на перенесення з боку клієнта. Може воно проявлятися і у власних реакціях перенесення соціального працівника на клієнта як на фігуру зі свого минулого.

Такі реакції і почуття притаманні всім людським стосункам, але професійний підхід до них передбачає усвідомлення їхньої необґрунтованості, відокремлення їх від реальних почуттів до клієнта. Самоаналіз контрперенесення допомагає краще зрозуміти клієнта, його проблеми у стосунках з іншими людьми. Тому непродуктивними і помилковими є дїї соціальних працівників стосовно своїх клієнтів на основі своїх контрперенесених почуттів. Однак знати, розуміти і зважати на них у своїй роботі необхідно.

Інтерпретація. У будь-якій сфері життєдіяльності людини можуть відбуватися події, процеси, які їй важко зрозуміти, осягнути їх причини, суть і можливі наслідки. Часто перед такою проблемою опиняються клієнти соціальної роботи, що спонукає соціальних працівників до використання такої психоаналітичної техніки, як інтерпретація (лат. іп-іегргеі,аі;іо — пояснення, трактування) — забезпечення клієнта альтернативною системою координат, в якій можна розглядати життєві ситуації. Нерідко вона супроводжується інсайтом (осяянням, проясненням) — миттєвим, цілісним розумінням проблеми, ситуації загалом. У подальшій роботі потрібні спільний із клієнтом аналіз проявів його не-адаптивної поведінки і взаємодії в різних сферах життя.

Інтерпретація є ефективною технікою, що забезпечує структурні зміни у психіці індивіда. Важливо, щоб вона була своєчасною і щоб клієнт був підготовленим до неї, здатним сприйняти і засвоїти її зміст, що потребує сильного Его. Клієнтам зі слабким, нарцистично вираженим Его вона може бути непосильною. У роботі з ними ефективнішими є емоційно коригуючі (теплі, довірливі, підтримуючі) стосунки, що допомагають їм переживати тривоги й заповнювати внутрішні емоційні пустоти, зміцнювати своє Его, яке стає більш спроможним справлятися з внутрішніми і зовнішніми труднощами власного існування.

Попри те що психодинамічна модель відчутно впливає на теорію і практику соціальної роботи, вона є й об'єктом серйозної її критики. Найчастіше її критикують за такі особливості:

1) акцентування на домінуючій ролі несвідомих процесів і сексуальності, недостатня увага до соціальних мотивів у поведінці людини;

2) біологізаторські тлумачення психологічних і соціальних процесів;

3) медична модель відносин соціального працівника зклієнтом (пацієнт-лікар, експерт), яка є нерівноправною;

4) патерналістичні (покровительські, зверхні) позиції,в яких проглядається стереотипне патріархальне, дискримінаційне ставлення до жінок;

5) латентно (приховано) звинувачувальний підхід доклієнта, від якого вимагається відчути власну відповідальність за недостатнє пристосування до умов оточення;

6) лікування розмовами, що обмежує можливості людей, недостатньо спроможних вербалізувати власні думки;

7) індивідуалістична спрямованість і недостатня зацікавленість у соціальних реформах.

Ці зауваження переважно стосуються клінічних аспектів використання психоаналізу. Однак у соціальній роботі ним послуговуються нечасто, оскільки її метою є надання різних видів соціальної підтримки для полегшення соціального існування клієнтів.

Останнім часом психодинамічний підхід втратив провідні позиції в сучасній зарубіжній практиці соціальної роботи, тоді як в Україні його впровадження тільки починається. Ініціаторами цього процесу є психоаналітичні асоціації Києва, Харкова, Львова, Одеси, які займаються вивченням і поширенням ідей психоаналізу, в т. ч. й у практику консультування, корекції та соціальної допомоги. Поширення психоаналітичного підходу в Україні залежить насамперед від підготовки фахівців, що має відповідати прийнятим у світі стандартам, які, зокрема, передбачають набуття фахівцями власного психоаналітичного досвіду.