Розділ 1. Культурологічна герменевтика

МІНІСТЕРСТВО КУЛЬТУРИ УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ КЕРІВНИХ КАДРІВ КУЛЬТУРИ І МИСТЕЦТВ

О. С. Колесник

ФЕНОМЕН ІНТЕРПРЕТАЦІЇ

В ХУДОЖНІЙ КУЛЬТУРІ

МОНОГРАФІЯ

Київ НАКККіМ 2014

УДК 130.2

ББК 71.063.131я44

К-60

Рецензенти

Волков С. М., доктор культурології, професор, учений секретар Інституту культурології НАМ України

 

Герчанівська П. Е., доктор культурології, професор, зав. кафедри культурології та інноваційних культурно-мистецьких проектів Національної академії керівних кадрів культури і мистецтв

 

Столяр М. Б., доктор філософських наук, завідувач кафедри філософії та культурології Чернігівського національного педагогічного університету

ім. Т. Г. Шевченка

 

Рекомендовано до друку вченою радою

Національної академії керівних кадрів культури і мистецтв

(протокол № 4 від 29 квітня 2014 р.)

 

Колесник О. С.

К-60 Феномен інтерпретації в художній культурі: монографія / Олена Сергіївна Колесник. – К.: НАКККіМ, 2014. – 265 с.

 

ISBN 978-966-452-155-7

 

У монографії у контексті культурологічної герменевтики розглядається феномен інтерпретації та пропонується класифікація форм, яких він набуває в художній культурі. Аналізуються зв’язки мистецтва й інших сфер духовної культури (комунікативний досвід, наукові дані, релігійні та філософські теорії), в яких інтерпретація є інтегруючим фактором. Окреслюються типи інтерпретації універсалій культури, передусім – наративних інваріантів. Особлива увага приділяється культуротворчому потенціалу виконавського мистецтва, інтер-лінгвістичних, інтерсеміотичних та інтертекстуальних транспозицій.

Для фахівців галузей культурології, філософії, естетики, мистецтвознавства, історії мистецтва, аспірантів, студентів та загалу читачів.

УДК 130.2

ББК 71.063.131я44

 

ISBN 978-966-452-155-7 © Колесник О.С., 2014

© Національна академія керівних кадрів культури і мистецтв, 2014

ЗМІСТ

ПЕРЕДМОВА.................................................................................................4

 

Розділ 1. КУЛЬТУРОЛОГІЧНА ГЕРМЕНЕВТИКА

ЯК МЕТОДОЛОГІЯ ДОСЛІДЖЕННЯ

ФЕНОМЕНА ХУДОЖНЬОЇ ІНТЕРПРЕТАЦІЇ.....................................8

1.1. Культурологічна герменевтика: основні поняття

аналізу текстів і контекстів культури...........................................................8

1.2. Культурологічна герменевтика:

інтерпретативна інтеграція смислових рівнів тексту..............................29

1.3. Сутність художньої інтерпретації та герменевтичні

принципи класифікації її типів....................................................................46

Висновки до розділу 1..........................................................................54

 

Розділ 2. ХУДОЖНЯ ІНТЕРПРЕТАЦІЯ

ЯК ФОРМА ОСМИСЛЕННЯ РЕАЛІЙ

КУЛЬТУРНОГО БУТТЯ В МИСТЕЦТВІ............................................ 57

2.1. Інтерпретація зовнішнього та внутрішнього досвіду:

мімезис та його межі.....................................................................................58

2.2. Культур-герменевтичне розуміння впливу

наукових учень на структуру та фабулу творів мистецтва...................76

2.3. Художня інтерпретація релігійних вірувань

і філософських теорій..................................................................................91

Висновки до розділу 2.......................................................................111

 

Розділ 3. ІНТЕРПРЕТАЦІЯ НАРАТИВНИХ ІНВАРІАНТІВ

У ХУДОЖНІЙ КУЛЬТУРІ.....................................................................114

3.1. Феномен художньої інтерпретації міфу................................115

3.2. Парадигмальний твір і магістральний сюжет:

індивідуальна інтерпретація загальних мотивів у текстах культури.135

Висновки до розділу 3.......................................................................154

 

Розділ 4. ІНТЕРПРЕТАЦІЯ ЯК ВІД - ТВОРЕННЯ:

ВИКОНАВСЬКЕ МИСТЕЦТВО, ПЕРЕКЛАДИ

І ТРАНСПОЗИЦІЇ.....................................................................................156

4.1. Інтерпретація у виконавських мистецтвах.............................157

4.2. Інтерлінгвістичний переклад у контексті діалогу культур.169

4.3. Культуротворчий потенціал

інтерсеміотичних транспозицій у мистецтві..........................................185

4.4. Художня інтерпретація та інтертекстуальність....................206

Висновки до розділу 4.......................................................................223

ПІСЛЯМОВА.............................................................................................226

ЛІТЕРАТУРА.............................................................................................229

ПЕРЕДМОВА

Проблема інтерпретації, завжди одна з центральних у «науках про дух» (В. Дільтей), набула особливої актуальності в сучасній культуро-логії. Це пов’язано із завданнями ідентифікації в постмодерній культурі, зокрема, з визнанням необхідності переходу від чистої суб’єктивності до інтерсуб’єктивності, однак без втрати індивідуальної неповторності як об’єкта інтерпретації, так і особистості інтерпретатора.

Інтерпретація в наш час усе частіше розуміється як складний загальнокультурний феномен, і як такий вона потребує комплексного дослідження на стику гуманітарних наук і методологічних підходів, переходу до «…системного, коеволюційного, синергетичного бачення.., вміння не стільки вичленовувати, скільки згруповувати різні явища, виявляти не їхню субординацію, а паралельне, синхронне, «паритетне» існування» [262, 28]. Пошуки в цьому напряму вже ведуться, про що свідчать, між іншим, термінологічні інновації Ю. Борєва (герменевтика мистецтва), С. Гатальської (культурософія), В. Герасимчук (культуро-логічне літературознавство як міждисциплінарний проект), В. Дарен-ського (герменевтика культурних універсалій).

Щоб осягнути художню культуру як суцільний процес інтерпре-тацій та ре-інтерпретацій у культурологічному просторі сучасного суспільства, слід звернутися до евристичного потенціалу герменевтичної традиції (В. Дільтей, Ф. Шлейєрмахер). Необхідно доповнити її дося-гненнями інших методологічних підходів (аналітична психологія, структуралізм тощо), спираючись на розвинуту такими мислителями, як М. Бахтін, Г.-Ґ. Ґадамер, М. Гайдеггер, П. Рікер, думку про розуміння як спосіб буття людини у світі.

Герменевтична тема розуміння, завжди актуальна, набуває особли-вого значення в наш час радикальної зміни культурних парадигм. Сучасні дослідження – історичні, соціальні, навіть біологічні – показали, що переосмисленню (отже, і ре-інтерпретації) підлягає весь життєвий світ людства. Перевизначенню підлягає навіть сама сутність культури. Зокрема, накопичено багато даних про «протокультуру» тварин як систему «позагенетичного передавання інформації про світ і форми активності в ньому» [320, 7 – 8].

Світ виявився складнішим, ніж передбачав філософський механі-цизм. Тому на зміну йому приходить нова світоглядна парадигма, яку можна назвати екологічною, не тільки через її увагу до проблем навколишнього середовища, але й через загальну модель, яка передбачає складне динамічне переплетення різноманітних зв’язків [459]. Водночас, існує виразна тенденція до інтеграції різних сфер всередині «тіла» культури. Наприклад, мистецтво та його соціокультурні функції все важче розглядати поза контекстом науки, особливо соціальних і при-родничих дисциплін.

Усе це обумовлює необхідність нового підходу, який можна визначити як культурологічну герменевтику через його спрямування на розуміння й осягнення не лише тексту, але і його найширшого контексту, який складається з культури як цілісності, «прафеномен» якої визначає специфіку життєсвіту автора та реципієнта. Цей напрям спря-мований на осягнення суті культурних універсалій та їхніх індивіду-альних, національних та історичних художніх інтерпретацій, а також подальших переінтерпретацій, які роблять твір розімкнутим і здатним долати часові та просторові межі.

Крім суто теоретичного інтересу, який викликає ця проблематика, вона має безпосередні виходи на соціокультурну практику, оскільки художня інтерпретація в наш час є одним із найголовніших чинників створення (і перестворення) культурного середовища.

Теоретичною основою культурологічної герменевтики є класична герменевтика Ф. Шлейєрмахера та В. Дільтея, онтологічна герменевтика М. Гайдеггера, Г.-Ґ. Ґадамера і П. Рікера, морфологія культури О. Шпен-глера, аналітична психологія К. Г. Юнга та інші сумісні з ними напрями. Методологічне для культур-герменевтичного дослідження значення мають праці таких українських дослідників, як: Є. Бистрицький, П. Гер-чанівська, В. Горський, В. Даренський, В. Кебуладзе, О. Кирилюк, С. Кримський, В. Личковах, С. Пролеєв, І. Юдкін-Ріпун.

Окрім таких традиційних форм художньої інтерпретації, як виконавство в музиці, режисерське й акторське прочитання в театрі, перекладацьке перестворення тексту, в наш час особливу увагу привер-тають інші варіанти тлумачення не тільки першотвору, але й поза-художньої реальності.

Розвиток нових технічних засобів веде до виникнення все нових форм міжвидових транспозицій та виникнення явища трансмедіа. Сама настанова постмодерної культури на мозаїку цитацій приводить до масштабного переосмислення класичної (та некласичної) культурної спадщини як норми творчості (а не винятку, як раніше). Крім цього, об’єкт художньої культури продовжує розширюватися, що приводить до активізації інтерпретації позахудожніх форм, у т. ч. – філософських і наукових теорій, міфологічних і релігійних текстів. Таким чином, мистецтво та художня інтерпретація набувають дедалі ширших світоглядно-інтегруючих, культуротворчих функцій.

Усі ці процеси стимулюють формування нового типу «споживача культури», чиє сприйняття може бути не настільки глибоким, як у класичну епоху, проте передбачає миттєве охоплення відразу багатьох смислових рівнів твору. Відбувається впізнавання якщо не всіх цитат і алюзій, то, щонайменше, самої структури полістилістичного, поліфо-нічного твору, який спрямовує реципієнта на самостійний розшук його «першоджерел» і провокує його на співтворчість, у т. ч. – й у вигляді дописування чи переписування «першотексту». В такий спосіб весь культурний процес можна уявити як суцільну сітку, яка пов’язує всі твори – вже існуючі та потенційні в єдиний мега- чи гіпертекст. Однак, це плетиво не є абсолютно аморфним, оскільки має свої «центри» та магістралі, власні ритми пульсації стилів і тем.

Дослідницька проблема полягає в тому, що різні типи художньої інтерпретації, в основному, розглядаються окремо, без наскрізної системи, поза культурним контекстом. Чи не єдиним винятком є праця Є. Гуренко «Проблеми художньої інтерпретації» [130].

Проте, існує значний корпус наукових праць із конкретних специ-фікацій інтерпретаційної проблематики.

Для герменевтичного з’ясування сутності універсалій культури концептуальне значення мають праці таких мислителів, як: Р. Барт, М. Бахтін, Е. Гуссерль, М. Еліаде, Дж. Кемпбелл, К. Леві-Строс, Є. Меле-тинський, Н. Фрай, З. Фрейд, О. Фрейденберг, М. Фуко, К. Г. Юнг. Культур-герменевтичною проблемою співвідношення спадкоємності та новаторства в культурі та мистецтві займалися А. Аверькова, В. Андреєв, Л. Аннінський, А. Бушмін, Р. Вейтман, П. Виходцев, Ю. Гречанюк, Н. Грознова, А. Каменський, А. Краєва, С. Крючкова, А. Нямцу, Є. Ста-рикова, С. Шабоук та ін.

Для розуміння феномена художнього перекладу велике значення мають праці М. Гаспарова, І. Кашкіна, Ю. Левіна, І. Лєвого, У. Рижина-швілі, В. Розенцвейга, П. Топера, С. Флоріна, Л. Щерби. Цікаві теми в площині художньої інтерпретації порушують В. Бялик, О. Васильченко, І. Демуров, О. Дубенко, Н. Ісаєва, В. Коніна, О. Паликова, М. Пирог, О. Поломарчук, О. Пурвін, С. Сухарев, Г. Філіпенко, Н. Хоменко, Ю. Хоменко та ін.

До культур-герменевтичної проблематики міжвидового худож-нього перекладу безпосереднє відношення мають праці А. Моля та Ю. Лотмана. Зі сучасних українських дослідників слід назвати В. Сав-ченко, яка обґрунтувала поняття трансвидового перекладу, спираючись на досвід таких дослідників візуальної інтерпретації художнього слова, як: Б. Віппер, Ю. Герчук, О. Голубець, С. Грушкіна, Н. Дмитрієва, Н. Желєзнова, Р. Кодьєва, Ю. Молок, С. Пахомов, О. Подобєдова, О. Пушонкова, Ю. Тинянов, М. Чегодаєва, В. Фаворський.

Важливу для культурологічної герменевтики тему інтеркуль-турності осмислювали: М. Бахтін, М. Бубер, Б. Вальденфельс, Л. Вітген-штейн, М. Гайдеггер, І. Гердер, Ф. Гогартен, Л. Гумільов, Е. Гуссерль, Ф. Розенцвейг, О. Розеншток-Хюссі та ін. Різними аспектами інтер-текстуальності як складного діалогу авторів і творів займалися О. Білецький, Ж. Дерріда, М. Драгоманов, Ю. Крістєва, І. Франко; в сучасній Україні – Н. Бідненко, Є. Більченко, С. Волков, С. Гатальська, Г. Горенок, А. Жулинська, І. Комарова-Кримська, К. Константиненко, Н. Колосова, М. Карацуба, Ж. Кононова, І. Матвейцева, С. Пригодій, В. Редя, Є. Романова, С. Садовенко, Н. Стопченко, Л. Терещенко-Кайдан, М. Черкашина-Губаренко, В. Шульгіна, О. Яковлев та ін.

Ґрунтуючись на різноманітних розробках окремих аспектів проблем художньої інтерпретації, наше дослідження має своїм завдан-ням концептуальний синтез результатів згаданих студій концептуально розпорошених інтерпретаційних тем на основі єдиної культур-герменевтичної методології, яка може стати базою нового напряму куль-турології – теорії інтерпретації в культурі.

Це завдання має і значну практичну актуальність, оскільки в результаті існуючого дискретного підходу до різних проявів інтерпре-тації як загальнокультурного феномена, відмінні форми та види можуть змішуватися, оцінюватися за неправильними критеріями, або й взагалі ігноруватися. Це приводить до викривлень у рецепції конкретних творів мистецтва, а інколи і до суттєвих міжкультурних непорозумінь, які стають усе менш припустимими в сучасному глобалізованому світі. Цілісна концепція інтерпретації в художній культурі допоможе не лише зберегти традиції розуміння класичного мистецтва, а й відкриє шляхи до побудови нових інтерпретаційних моделей некласичного мистецтва в контексті постсучасної культури.

Розділ 1. КУЛЬТУРОЛОГІЧНА ГЕРМЕНЕВТИКА