Конституційні засади співвідношення законодавчої та виконавчої гілок державної влади в Україні.

Вирішення проблеми співвідношення й взаємодії законодавчої та виконавчої гілок влади в Україні коректується конкретними реаліями в економічній, суспільно-політичній, соціально-культурній, державно-правовій та інших галузях.

За відправне та вирішальне для розгляду питання слід взяти головне функціональне призначення Верховної Ради — здійснення законодавчої діяльності.

Чинна Конституція України відводить спеціальну статтю, присвячену суб'єктам законодавчої ініціативи у Верховній Раді (ст. 93). Коло названих суб'єктів включає: Президента України, народних депутатів України, Кабінет Міністрів та Національний банк. Розглядаючи даний перелік в контексті досліджуваної проблеми, нема підстав визначити його оптимальним. У ранг суб'єкта законодавчої ініціативи не підноситься народ. В той же час виконавча влада має кількох суб'єктів. В умовах організації державної влади на основі принципу розподілу влад таке рішення не асоціюється з необхідністю забезпечення всебічних і жорстких гарантій зосередження законодавчої влади в руках парламенту.

Одним з важливих аспектів проблеми взаємовідносин законодавчої влади України і Президента являється співвідношення законів і указів. В такому ключі позитивним рішенням чинної Конституції виступає норма, що закріплює підзаконність президентських актів.

Конституція містить самостійну статтю (ст. 92), що закріплює закритий перелік сфер, що визначаються і встановлюються виключно законами (всього 31 пункт).

Законами визначаються:

— права та свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод;

основні обов'язки громадянина;

— громадянство, правосуб'єктність громадян, статус іноземців й осіб без громадянства;

— права корінних народів і національних меншин;

— порядок застосування мов;

— засади використання природних ресурсів, виключної (морської} економічної зони, континентального шельфу, освоєння космічного простору, організації та експлуатації енергосистем, транспорту та зв'язку;

— основи соціального захисту, форми та види пенсійного забезпечення;

засади регулювання праці й зайнятості, шлюбу, сім'ї, охорони дитинства, материнства, батьківства; виховання, освіти, культури і охорони здоров'я; екологічної безпеки;

— правовий режим власності;

— правові засади та гарантії підприємництва; правила конкуренції та норми антимонопольного регулювання;

— засади зовнішніх зносин, зовнішньоекономічної діяльності, митної справи;

— засади регулювання демографічних і міграційних процесів;

— засади утворення та діяльності політичних партій, інших об'єднань громадян, засобів масової інформації;

— організація та діяльність органів виконавчої влади, основи державної служби, організації державної статистики й інформатики;

— територіальний устрій України;

— судоустрій, судочинство, статус суддів, засади судової експертизи, організація та діяльність прокуратури, органів дізнання і слідства, нотаріату, органів й установ виконання покарань; основи організації та діяльності адвокатури;

— засади місцевого самоврядування;

— статус столиці України; спеціальний статус інших міст;

— основи національної безпеки, організації Збройних Сил України та забезпечення громадського порядку;

— правовий режим державного кордону;

— правовий режим воєнного та надзвичайного стану, зон надзвичайної екологічної ситуації;

— організація й порядок проведення виборів і референдумів;

— організація й порядок діяльності Верховної Ради України, статус народних депутатів України; — засади цивільно-правової відповідальності, діяння, які є злочинами, адміністративними або дисциплінарними правопорушеннями, та відповідальність за них.

Виключно законами України встановлюються:

— Державний бюджет України і бюджетна система України; система оподаткування, податки та збори; засади створення та функціонування фінансового, грошового, кредитного й інвестиційного ринків; статус національної валюти, а також статус іноземних валют на території України; порядок утворення та погашення державного внутрішнього та зовнішнього боргу; порядок випуску й обігу державних цінних паперів, їх види та типи;

— порядок направлення підрозділів Збройних Сил України до інших держав; порядок допуску й умови перебування підрозділів збройних сил інших держав на території України;

— одиниці ваги, міри та часу; порядок встановлення державних стандартів;

— порядок використання та захисту державних символів;

— державні нагороди;

— військові звання, дипломатичні ранги й інші спеціальні звання;

— державні свята;

— порядок утворення та функціонування вільних й інших спеціальних зон, що мають економічний чи міграційний режим, відмінний від загального.

Законом України оголошується амністія.

Згідно з чинною Конституцією (ст. 85) до відання Верховної Ради, зокрема, належить:

— затвердження державного бюджету та внесення змін до нього, контроль за виконанням державного бюджету; прийняття рішення щодо звіту про його виконання;

— визначення засад внутрішньої та зовнішньої політики;

— затвердження загальнодержавних програм економічного, науково-технічного, соціального, національно-культурного розвитку, охорони навколишнього середовища;

— усунення Президента України з поста в порядку імпічменту;

— надання згоди на призначення Президентом Прем'єр-міністра України;

— здійснення контролю за діяльністю Кабінету Міністрів України; — надання згоди на обов'язковість міжнародних договорів України та денонсація міжнародних договорів України;

— здійснення парламентського контролю.

Однією із найважливіших форм контролю Верховної Ради є відповідальність перед нею Кабінету Міністрів

До демократичних установлень належить закріплення певних гарантій здійснення парламентського контролю. Це, зокрема, класичний інструмент контролю — депутатський запит. Народний депутат України, передбачає ст. 86, має право на сесії Верховної рада звернутися із запитом до органів Верховної Ради України, Кабінету Міністрів, керівників інших органів державної влади та органів місцевого самоврядування, а також керівників підприємств, установ та організацій, розташованих на території України, незалежно від їхнього підпорядкування та форм власності. Виявом провідної ролі Верховної Ради у співвідношенні з Президентом виступає такий дієвий і конструктивний інструмент як здійснення контролю Верховною Радою за діяльністю Президента України.

Контроль парламенту за діяльністю глави держави — неодмінна риса демократичного політичного режиму. Контроль є юридичним вираженням парламентаризму, його домінантною рисою, і саме у здійсненні контролю проявляється провідне становище парламенту в системі поділу влади.

Світова конституційна теорія і практика справедливо розглядає імпічмент — особливу процедуру відсторонення президента з посади — наймогу-тнішим знаряддям впливу парламенту на президента.

Основний Закон України передбачає необхідність участі у процедурі імпічменту, крім парламенту, також інших суб'єктів: Конституційного суду і Верховного Суду України.

 

Главою держави є Президент України, законодавчу владу здійснює Верховна Рада України, виконавчу – Кабінет Мінiстрiв України, інші центральні органи виконавчої влади, місцеві державні адміністрації. Судову владу здійснюють Конституційний Суд України, загальні й арбітражні суди.

Президент України як глава держави, гарант Конституції, державного суверенітету, територіальної цілісності України, прав свобод людини й громадянина здійснює низку функцій у сфері державного управління:

 

1. Президент формує стратегію соціально-економічного розвитку країни. Моральне право формування стратегії головою держави обумовлене тим, що Президент обирається громадянами України на засаді загального, рівного і прямого виборчого права

2. Президент здійснює правове регулювання економічних відносин. Глава держави має право законодавчої ініціативи у Верховній Раді.

3. Президент здійснює кадрову політику. У цій сфері він має право:

• призначати за згодою Верховної Ради України Прем’єр-міністра України,
• припиняти його повноваження й приймати рішення про його відставку;
• призначати за поданням Прем’єр-міністра України членів Кабінету Міністрів України, керівників інших центральних органів виконавчої влади, а також голів місцевих державних адміністрацій і припиняти їхні повноваження;
• призначати половину складу Ради Національного банку України;
• призначати на посади й звільняти з посад за згодою Верховної Ради України голів Антимонопольного комітету України, Фонду державного майна України та інших державних органів.

4. Організаційна функція Президента полягає в тому, що він здійснює координацію діяльності державних органів.