Формування тоталітарного режиму в КНДР та його криза.

Північна Корея обрала комуністичну модель економічного та політичного розвитку. До середини 50-х рр. було майже повністю націоналізовано промисловий сектор, а в сільському господарстві колективізовано 3/4 всіх приватних господарств. Упродовж 50—60-х рр. КНДР отримала суттєву економічну допомогу від СРСР, КНР та інших соціалістичних країн. Північна Корея запровадила систему перспективного планування. У 1954—1956 рр. здійснено "трирічку відбудови", згодом реалізовано три семилітні плани економічного розвитку — 1961—1967, 1978—1984, 1987—1993 рр. Політичний розвиток країни характеризувався зміцненням однопартійної тоталітарної системи. Протягом 1953—1956 рр. Кім Ір Сен почергово ліквідував кілька фракційних груп всередині правлячої партії. Репресій зазнали корейці-вихідці із Китаю, СРСР, а також колишні підпільники, що діяли під час японської окупації на території Корейського півострова. Єдиною групою у партійному керівництві країни, котрій довіряв лідер КНДР, були колишні партизани, з якими разом він колись воював. Згодом було підраховано, що в ході партійних "чисток" 50-х рр. загинуло більше північнокорейських генералів, аніж під час війни 1950—1953 рр. Серед 22 членів першого уряду Північної Кореї 17 осіб були розстріляні або й вбиті без суду та слідства. Вже в 50-х рр. комуністична Корея почасти свідомо, а почасти через одіозність свого політичного режиму потрапила у зовнішньополітичну ізоляцію. Щоправда, ізоляціоністський зовнішньополітичний курс не виключав продовження гострої конфронтації із Південною Кореєю. Добрі стосунки Пхеньян зберігав лише із країнами соціалістичного блоку. Після початку погіршення радянсько-китайських стосунків в 60-х рр. КНДР підтримала Китай. Однак вже в 1966 р., після початку "культурної революції", Кім Ір Сен заявив, що країна надалі розвиватиметься своїм особливим шляхом. Ідеологічною основою цього незалежного політичного курсу стала теорія "чучхе" (з корейської — "самостійність", "опора на власні сили"). У 1972 р. КНДР прийняла конституцію, яка закріпила теорію "чучхе" в статусі офіційної ідеології. Лідери Північної Кореї твердили, що на початок 70-х рр. у країні вже було збудовано соціалістичне суспільство. Конституція увела пост президента, який зайняв Кім Ір Сен. В 1980 р. напівофіційним спадкоємцем Кім Ір Сена став його син Кім Чен Ір, що призвело до закулісної боротьби за майбутню владу між Кім Чен Іром та його рідним братом Кім Пен Іром. У 1984 р. про Кім Чен Іра як спадкоємця заявлено офіційно. Характерними рисами суспільного життя Північної Кореї 70—80-х рр. стали культ особи Кім Ір Сена та надзвичайна регламентація всіх сторін життя простих корейців. Безупинне вихваляння "великого вождя" часто набирало карикатурних, з точки зору стороннього спостерігача, форм. Чітко визначений спеціальними правилами щоденний побут мешканців КНДР доповнювався тотальною системою ідеологічного виховання та поширеною практикою взаємного доносительства на "неблагонадійних". У кінці 80-х — на початку 90-х рр. КНДР почала відчувати суттєві проблеми з продуктами харчування, що почасти було спричинено повенями та засухами, які знищили частину урожаїв, а почасти — винятково неефективним веденням господарства. Після розпаду СРСР єдиним ідеологічно спорідненим союзником Пхеньяна залишився Китай. За оцінками міжнародних гуманітарних організацій, в 1996—1997 рр. у Північній Кореї голодувало майже 2 млн. осіб, принаймні 500 тис. з якихпомерло. У 1997 р. Японія та Південна Корея надали КНДР гуманітарну допомогупродуктами харчування. Показником ставлення населення Північної Кореї докомуністичного режиму є постійні втечі корейців із КНДР до Південної Кореї, Китаюта Росії. У останні роки із КНДР втекло кілька високопоставлених комуністичнихфункціонерів та військових, серед яких навіть член ЦК та один з чільних партійнихідеологів та авторів теорії "чучхе" Хван Ян Йоп.Утримуючи одну з найбільших у світі за чисельністю особового складу армій, Північна Корея не полишає ідеї військового об'єднання півострова. Левову частку свого скромного бюджету КНДР витрачає на озброєння. Скандального розголосу набрала історія спорудження комуністами таємних тунелів під прикордонною смугою укріплень на 38-й паралелі, через які, за задумом пхеньянських стратегів, війська КНДР мали непомітно проникнути на територію Республіки Корея. З середини 80-х рр. Пхеньян провадить розробку власної ядерної зброї та ракетоносіїв. У 1994 р., опинившись перед лицем економічного колапсу, корейські комуністи погодилися згорнути свою ядерну програму та демонтувати два недобудовані графітні реактори. В обмін на це США обіцяли профінансувати будівництво двох ядерних реакторів на легкій воді й щорічно постачали у КНДР 500 тис. тонн нафти. Оскільки США не виконали своїх обіцянок, Пхеньян відмовився допускати на свої секретні об'єкти міжнародних спостерігачів і відновив програму ядерних досліджень. 31 серпня 1998 р. КНДР успішно випробувала ракету середньої дальності "Тайно Дон", що здатна вразити будь-яку точку Південної Кореї та Японії. За офіційною версією Пхеньяна, запуск мав на меті вивести на навколоземну орбіту телекомунікаційний супутник. У 1996—1998 рр. на південь півострова кілька разів намагалися пробратися північнокорейські диверсанти. У сіті південнокорейських рибалок 22 червня 1998 р. потрапив військовий підводний човен диверсантів КНДР. Не бажаючиздаватися у полон, командир корабля перестріляв свій екіпаж і застрелився сам. Після смерті 8 липня 1994 р. Кім Ір Сена новим лідером країни став його син — Кім Чен Ір. За офіційною версією, Кім Чен Ір народився у лютому 1942 р. у партизанському таборі корейських комуністів біля гори Пекту, а за неофіційною — роком раніше на території СРСР, у с. Вятське в 70 км від Хабаровська. Закінчивши військове училище та Пхеньянський університет, Кім Чен Ір служив у особистій охороні батька, згодом у апараті ЦК Трудової партії Кореї, а з 1991 р. — головнокомандувачем збройними силами КНДР. Після смерті Кім Ір Сена в Північній Кореї оголошено трирічний траур, по закінченню якого Кім Чен Ір запровадив нове літочислення, що веде свій відлік від дня народження колишнього комуністичного лідера (15 квітня 1912 р.). Цей день проголошено Днем Сонця — найбільшим національним святом країни. Перший крок до порозуміння між двома корейськими державами було зроблено улітку 1971 р. На переговорах товариств Червоного Хреста Північної та Південної Корей обговорено питання пошуку загублених під час поділу країни родичів та можливості їх контактів. Обидві сторони у липні 1972 р. погодилися щодо того, що стратегічною метою обох держав є об'єднання. Висунуті в наступні роки ініціативи створення конфедеративної держави зі збереженням існуючих політичних режимів, поетапного скорочення збройних сил, запровадження вільного пересування громадян обох країн по території всього півострова так і не були реалізовані. Лише-1990 р. КНДР погодилася на перші візити членів колись роз'єднаних родин. Жахлива криза, що вразила економіку Північної Кореї 1997 р., змусила Пхеньян зробити чергову поступку. Комуністи погодилися зняти свою попередню вимогу виведення американських військ із Південної Кореї як умови початку ведення переговорів. Північна Корея розвивалася цілковито іншим шляхом, аніж південна частина Корейського півострова. Офіційною ідеологією КНДР стала розроблена правлячою партією теорія "чучхе", що полягала в сповідуванні беззастережного державного патріотизму, пропагуванні національної самобутності корейців, крайніх формах обожнювання партійного керівництва та теорії побудови комуністичного суспільства винятково власними силами. Для утримання населення у покорі корейські комуністи створили колосальний апарат насильства та велетенську пропагандистську машину. Сучасна влада Північної Кореї втручається у всі сфери життя людини, постійно нагнітається шпигуноманія. За даними міжнародних гуманітарних організацій, на початок 90-х рр. у Північній Кореї налічувалося 200 тис. політичних в'язнів. Комуністичний режим Північної Кореї створив одну з найгірших антиутопій тоталітарного ґатунку.