Боротьба єгипецького народу за незалежність у 1918 – 1921 рр. Конституція 1923р Визвольна боротьба у 30 х рр. ХХ ст.

Єгипет на час закінчення Першої світової війни був протекторатом Великобританії. Через два дні після закінчення війни, 13 листопада 1918 р., група депутатів єгипетського законодавчого зібрання на чолі з міністром освіти Саадом Заглул-пашею (1860—1927) звернулася до британського верховного комісара Реджінальта Уїнгейта з вимогою надати країні незалежність. Британці відмовилися. Для реалізації своїх планів здобуття незалежності депутати створили координаційний комітет "Вафд Мисрі", що зайнявся організацією антибританських виступів. На початку 1919 р. британці заарештували найактивніших діячів комітету й 8 березня 1919 р. вислали їх на Мальту. Реакцією на цей арешт стали спонтанні народні виступи. Упродовж 9—11 березня 1919 р. в столиці країни відбувалися масові заворушення. Демонстранти нападали на європейців та їх будинки. Масові народні виступи, які проходили під гаслами "Єгипет для єгиптян", британцям довелося розганяти вогнем кулеметів. У відповідь на застосування сили мусульманське населення продовжило напади на колоніальні заклади та британців на вулицях. Упродовж березня 1919 р. антибританські виступи поширилися за межі Каїра. Припинилося залізничне сполучення між містами, в багатьох місцях арабське населення створило бойові загони та органи самоврядування. Почалися заворушення в армії та "трудових корпусах" — загонах демобілізованих безробітних солдат, створених для використання на громадських роботах.З величезними труднощами британці придушили найбільші центри повстання. Для боротьби з повстанцями застосовувалася авіація та бронемашини Незважаючи на придушення виступів, Лондон усе ж змушений був піти на поступки національно-патріотичним силам. Для вивчення ситуації в Єгипті створено спеціальну комісію під керівництвом лорда Альфреда Мілнера.С. Заглул-паша отримав дозвіл виїхати до Парижа на мирну конференцію. Там представник Єгипту намагався схилити великі держави до прийняття рішення про надання його країні незалежності. Пославшись на неготовність місцевого населення до повної незалежності, йому відмовили. Однак Лондону довелося піти на переговори з представниками патріотичного руху. Тим часом комісія лорда А. Мілнера зробила висновок про потребу заміни протекторату системою розширеного самоврядування. У спільному меморандумі лорда А. Мілнера та верховного комісара в Єгипті Е.Г. Алленбі містилося кілька важливих

принципових положень. Великобританія погоджувалася визнати Єгипет незалежною державою за умови, що протягом певного часу Каїр координуватиме свою зовнішню політику із Лондоном, а на території країни залишаться британські війська. У фінансових та юридичних установах Єгипту мали працювати британські радники.28 лютого 1922 р. Великобританія оголосила про скасування режиму протекторату й перетворення Єгипту на незалежну суверенну державу. Лондон зберігав контроль над обороною та комунікаціями країни. У незмінному вигляді залишався режим британсько-єгипетського співволодіння Суданом. Крім цього, Великобританія оголосила себе гарантом недоторканості життя та майна всіх іноземців, що мешкали на території Єгипту. У політичному полі країни виникло три центри впливу: британці, султанське оточення та згуртовані навколо партії "Вафд" націоналісти.15 березня 1922 р., без погодження з британцями, султан Фуад І (1868—1936) проголосив себе королем. 18 квітня 1923 р. Єгипет прийняв конституцію, яка передбачала привілеї іноземцям, передачу Великобританії прав захисту самого Єгипту та захисту прав іноземних держав на його території, захист британцями національних меншин та зони Суецького каналу. У питанні державного устрою зберігалася монархія та двопалатний парламент. Король міг розпускати парламент і накладати вето на його рішення, призначати і звільняти міністрів, призначати 2/5 сенаторів. Конституція закріпляла статус ісламу як державної релігії, але водночас декларувала рівність всіх релігійних та національних груп перед законом.У результаті переможних для "Вафду" парламентських виборів на початку 1924 р. було створено уряд на чолі з Є. Заглул-па-шею. Наступна хвиля антианглійських виступів відбулася в травні 1931 р. під час виборів до парламенту на основі нової конституції. У окремих районах вибори вдалося провести лише оголосивши військовий стан. Змушений зважати на посилення національно-патріотичного руху, уряд вдався до деяких кроків, що мали покращити економічне становище країни. Щоб отримати парламентську підтримку І. Сідкі-паша вирішив створити "під себе" окрему політичну силу. Нею стала Народна партія, яка одержала найбільшу кількість депутатських мандатів на наступних виборах. Коли у вересні 1933 р. І. Сідкі-паша пішов з поста прем'єра, у Єгипті знову почався період слабких та нестійких урядів.У 1934 р. Єгипет запровадив обмежувальні мита на привізне зерно, що призвело до подорожчання хліба. У країні знову відбулася низка антибританських виступів та демонстрацій з економічними вимогами. Протягом 1934—1935 рр. регулярно відбувалися виступи протесту, що іноді переростали в масові заворушення. Тим часом головні патріотичні сили країни об'єдналися в складі Національного фронту. Під тиском цього об'єднання в грудні 1935 р. король змушений був відновити конституцію 1923 р., водночас поновивши переговори про підписання широкомасштабної двосторонньої угоди з Великобританією. 28 квітня 1936 р. король Фуад І помер, і на престол вступив його 16-річний син Фарук (1920—1965). На проведених 2 травня 1936 р. виборах "вафдисти" вибороли 116 із 232 парламентських мандатів і змогли сформувати уряд, який знову очолив М. Наххас-паша. Оскільки над неповнолітнім королем встановлено регентство, прем'єр-міністр став фактичним керівником Єгипту. 26 серпня 1936 р. від імені єгипетської всепартійної делегації він підписав нову англо-єгипетську угоду. Насамперед було вирішено питання перебування британських військ у Єгипті. Окупацію замінено воєнним союзом терміном на 20 років. Країни зобов'язувалися співпрацювати у військовій сфері та надавати одна одній допомогу у випадку зовнішньої агресії третьої сторони. У зоні Суецького каналу впродовж 8 років мав залишатися 10-тисячний контингент британських військ. Водночас припинявся британський контроль над єгипетською армією, а на вищі командні пости могли призначатися єгиптяни. Скасовувався пост верховного комісара у Єгипті. Угода 1936 р. відновлювала режим англо-єгипетського кондомінімуму (співволодіння) в Судані, причому ліквідовувалися встановлені раніше обмеження на еміграцію єгиптян до Судану. Великобританія обіцяла сприяти вступу Єгипту до Ліги націй та скасуванню режиму капітуляцій. У квітні 1937 р. на міжнародній конференції в Монтре капітуляції було остаточно скасовано, хоча ще протягом 12 років діяли окремі суди для європейців. У травні 1937 р. Єгипет вступив до Ліги націй.Розчаровані половинчастістю досягнутих угодою 1936 р. свобод країни, групи національно налаштованої інтелігенції в кінці 30-х рр. почали створювати підпільні антибританські організації. Особливо активно цей процес проходив у середовищі єгипетського офіцерства. У 1938 р. виник зародок таємної військової організації "Вільні офіцери", члени якої декларували метою своєї діяльності повне виведення британських військ з країни.