Освітньо-виховна діяльність

Особливості формування освітньо-виховної діяльності на заповідних територіях. Формування природоохоронного мислення пройшло тривалий шлях, починаючи від утилітарного світосприйняття й завершуючи усвідомленням першочерговості природних законів i невідворотності формування та існування біосфери і ноосфери. Сучасне суспільство стало перед проблемою гармонійних взаємовідносин з природою та оптимізацією довкілля, єдністю пізнання законів природи i їх використання для блага Homo sapiens. Вирішення цих проблем можливе за досягнення високого рівня свідомості, культури, освіти та виховання. При цьому екологічна освіта та виховання сприяють формуванню громадянина, його свідомості, патріотизму та професіоналізму.

Завдяки усвідомленню цього зв’язку в середині XX століття в багатьох країнах світу було поставлено питання про екологічну освіту та виховання, як необхідну складову загального процесу навчання та виховання. В Законі України “ Про охорону навколишнього середовища” (1991 р.) в ст.7 вказано” Підвищення екологічної культури суспільства і професійна підготовка спеціалістів забезпечується загальною обов’язковою комплексною освітою та вихованням в галузі охорони навколишнього природного середовища, в тому числі в дошкільних дитячих закладах, в системі загальної середньої, професійної та вищої освіти, підвищенням кваліфікації та перепідготовки кадрів.” А в Концепції громадського виховання особистості в умовах української державності вказується, що “громадська зрілість передбачає дбайливе ставлення до природи, що є справою як внутрішньодержавною, так і міжнародною. Це ставлення виявляється в особистій причетності і відповідальності за збереження і примноження природних багатств, вироблення вміння співіснувати з природою, нетерпимості і безкомпромісній боротьбі проти губителів природи, усвідомленні особливостей і основних проблем навколишнього середовища.”

Комплекс екологічних цінностей зумовлює безперервний процес екологiзацiї освіти i виховання, який повинен розпочинатися з моральних устоїв в родині, а надалі здійснюватися через громадські організації, освітянські, навчальні заклади, суспільні, державні та недержавні організації.

Формальна екологічна освіта i виховання формується в спеціальних закладах i установах. В межах державної освіти розрізняють дошкільну, шкільну та позашкільну форми екологічної освіти. Перші дві форми чітко визначені i працюють за конкретними програмами, які враховують принцип послідовності i перманентності. Цілеспрямована екологiзацiя освіти проводиться у середніх спеціальних та вищих учбових закладах з урахуванням особливостей фаху. Окремим напрямком є перепідготовка та підвищення квалiфiкацiї спецiалiстiв різних галузей народного господарства, освіти, культури, яка враховує попередній рівень та передбачає набуття нових знань i продовження формування екологічної культури. Позашкільна екологічна освіта зараз дуже різноманітна. Вона може бути як доповнююча до попередніх видів формальної освіти з елементами поглиблення знань i формування екологічної свідомості.

В останні десятиліття в нашій державі створено державні природоохоронні заклади, які також активно займаються проблемами екологічної освіти та виховання. До них передусім відносяться такі установи, як заповідники, національні природні парки, ландшафтні парки, природничі музеї. Такі організації є місцем впровадження формальної i неформальної екологічної освіти, а також самостійно організовують і проводять освітньо-виховну діяльність. Особливість таких закладів полягає у тому, що тут сконцентровані наукові й освітянські кадри, існують розвинені iнформацiйнi бази, ведеться екологічний моніторинг за станом природного середовища, є можливості для формування, колекцій, музеїв, бібліотек, поєднання теоретичних та практичних аспектів наукових досліджень i пропаганди екологiзацiї виробництва, освіти, виховання.

В основних освітніх програмах, в т.ч. в Національній доктрині розвитку освіти України в ХХI столітті, природно-заповідні установи, не визначені безпосередньо як освітні заклади екологічного спрямування. Але в Законі України “Про природно-заповідний фонд” (ст. 9) вказано, що “території та об’єкти природно-заповідного фонду... можуть використовуватися в... освітньо-виховних цілях”, а в ст. 66 зазначеного Закону вказується, що з метою міжнародного співробітництва в галузі охорони та використання заповідних територій організується спільна еколого-виховна робота. Також у Концепції екологічної освіти при характеристиці неформальної освіти наголошується на допомозі співробітників центрального органу виконавчої влади в галузі навколишнього природного середовища для проведення заходів, спрямованих на екологічну освіту, а також про сприяння природничо-заповідних об’єктів неформальній екологічній освіті населення.

На основі вищезазначених законів розроблено Положення “Про наукову діяльність заповідників та національних парків України” (зареєстровано в Мінюсті України від 29.08.97 №358/2162) та “Про еколого-освітню діяльність заповідників і національних парків України (зареєстровано в Мінюсті України від 05.10.1998 р. № 630/3070). Згідно цих документів, усі природоохоронні об’єкти є базою для проведення еколого-освітніх та виховних заходів. При цьому такі природоохоронні об’єкти, як заповідники, НПП, зоопарки, ботанічні сади, регіональні ландшафтні парки та парки-пам’ятки садово-паркового мистецтва загальнодержавного значення мають адміністрацію і працівників, що налагоджують еколого-освітню роботу. Інші категорії ПЗФ, не мають таких спеціалістів, але використовуються для ведення освітньо-виховної діяльності.

Метою освітньо-виховної діяльності організацій природно-заповідного фонду України є формування нових етичних стосунків людини з природою, на що вказується в матеріалах конференції ООН з довкілля та розвитку (Ріо-де-Жанейро-92), сприяння сталому розвитку суспільства та природи, формування екологічної свідомості та екологічної культури всіх верств населення, виховання розуміння сучасних екологічних та природоохоронних проблем та сприяння вирішенню їх на регіональному та державному рівнях, підтримка природно-заповідної справи широкими верствами населення як необхідної умови виконання ними своїх природоохоронних функцій.

Основний об’єктом, який є базовим при веденні освітньо-виховної діяльності на територіях ПЗФ, - це природне середовище. Саме тут, а не в шкільних класах чи студентських аудиторіях, провадяться заняття та інші ведуться інші форми освітньої роботи з населенням. На територіях ПЗФ можуть формуватися зоопарки, живі куточки, колекції, розсадники, виробничі ділянки, гідрометеомайданчики, пробні площі, моніторингові ділянки, які використовуються як модельні чи базові об’єкти для демонстрації і ведення освітньо-виховної роботи.

Освітня та виховна діяльність в природно-заповідних об’єктах має гуманістичну спрямованість, при якій використовуються компоненти змісту шкільної освіти. Діяльний компонент складається із пізнавального, цілісного, технологічного, розвивального підкомпонентів, комунікативного та рефлексивного компонентів. Пізнавальний підкомпонент забезпечує опанування знань про природу, зокрема про ПЗФ, ландшафти, рослинний і тваринний світ. Ціннісний - поглиблює усвідомлення загальносвітових та загальнодержавних, національних природних цінностей (види флори і фауни, які мають символічне значення і використовуються в традиціях і обрядах, мають наукове і народногосподарське значення). Технологічний підкомпонент сприяє оволодінню та закріпленню методів та методик дослідження природних об’єктів, навичок практичної роботи, розвиває вміння формувати базу даних, проводити камеральну обробку зібраного матеріалу. Розвивальний підкомпонент розвиває та закріплює раніше набутий інтерес до пізнання природних явищ, процесів, біорізноманіття та неживої природи, сприяє творчому мисленню, активізації та поглибленню наукових знань.

Комунікативний компонент екологічної освіти та вихованні забезпечує смислове сприйняття навколишнього середовища через спілкування з екологами, природоохоронцями, природолюбами. Фахівці природно-заповідних установ сприяють формуванню моральних засад природокористування, етики поведінки в природі. Рефлексивний компонент екологічної освіти сприяє формуванню життєвої позиції щодо збереження довкілля та створенню екологічно безпечного життя і здоров’я людини та сприятливих умов для існування біорізноманіття.

Освітньо-виховна діяльність проводиться з використанням різних педагогічних методів і прийомів та організацією різних форм освіти і виховання. При цьому необхідно враховувати ставлення людини до природи. Виділяють чотири компоненти цього ставлення: емоційний, пізнавальний, практичний, вчинків. Емоційний компонент характеризує ставлення до природи, яке пов’язане з оцінювальними судженнями, перевагами і почуттями людини щодо природи. Пізнавальний компонент характеризується ступенем готовності сприймати, бажанням отримувати, шукати та опрацьовувати інформацію про природу (відвідувати лекції, музеї, візит-центри, працювати з літературою, спеціалістами тощо). Практичний компонент характеризується готовністю і бажанням до практичної діяльності (спілкування з природою). Компонент вчинків характеризується активністю людини, спрямованою на зміну довкілля відповідно до її ставлення до природи. Важливим при впровадженні цього компоненту є позитивні зміни: охорона, збереження, відтворення та раціональне природокористування, і, призупинення негативних змін, які виникають при використанні довкілля для задоволення особистих чи колективних потреб.