Воспаление сухожильных влагалищ запястья 3 страница

14. Грижі. Класифікація, клінічна характеристика і лікування пупочних та пахових гриж. пупочная грыжа - это заболевание, при котором происходит выход внутренних органов через патогенно расширенное кольцо пупка. Как правило, органом, который выпячивается через пупочную грыжу часть кишки или сальник. Считается, что причинными заболевания могут быть врожденными и приобретенными. Основным внешним симптомов проявления пупочной грыжи является выпяченная брюшина. В области пупка при развитии грыжи появляется характерная опухоль, болезненная при пальпации. Лечение:хирургичный метод В процессе операции больным вправляют органы и накладывают удерживающие швы. В некоторых случаях, возможно проведение бескровное проведение операции. При бескровном проведении операции не делается разрез, а сшиваются мышцы специальными нитями, таким образом, все органы встают на свои места, а животное поправляется в рекордные сроки. Паховая грыжа Грыжевым отверстием может быть неестественно широкая щель (паховый канал) или разрыв тканей брюшной стенки. Грыжевое отверстие может быть - грыжевое кольцо, в том случае если оно необычно узкое и короткое или грыжевые ворота, когда происходит разрыв тканей с пересечением стенки полости под углом и удлиненно. Любое грыжевое отверстие у животных имеет тенденцию к расширению с течением времени. По состоянию содержимого бывают: вправимая, невправимая и ущемленная паховая грыжа. Вправимая – содержимое ее свободно перемещается, и наполнение мешка не сопровождается болезненными ощущениями. Ткани немного растянуты, но остаются эластичными даже после репозиции содержимого при легком надавливании рукой или при изменении положения тела животного. Паховая грыжа симптомы определяются пальпаторно, с помощью аускультации и определения размера, формы и плотности грыжевого кольца. Невправимая грыжа – появляется после срастания содержимого с грыжевым мешком, по причине образования спаек или последующих хронических воспалительных изменений, которые сопровождаются фиброзом. При таких грыжах симптоматика существенно отличается, и зависит от ширины кольца и свойств содержимого.

 

15. Деформовані копита. Деформація копит і копитець бувають: природжені (неправильна постановка кінцівок) та набуті (внаслідок порушень правил догляду та утримання тварин).Деформації копитець:1. гострокутні (довгі, або стійлові);2. криві. Гострокутні (довгі) копитця – утворюються при стійловому утриманні, коли протягом року не стирається роговий башмак на пальці, а лише відростає і як наслідок утворюється так звані «стійлові» копитця. Криві копитця утворюються поступово (протягом 1-2 років), переважно у молодих тварин, з неправильною постановкою кінцівок або при розвитку патологічного процесу на одному з пальців. Внаслідок перевантаження стінка згинається і покриває підошву та змінює напрям вісі пальцевих кісток.

Деформації копитФорми деформації:1. Плоскі 2. Повні 3. Косі 4. Стиснуті 5. Криві 6. Тупокутні 7. торцеві 8. їжакове.

Плоскі копита – підошва знаходиться на одному рівні з підошовним краєм рогової стінки. Рогова підошва більш тонка, ріг низької якості, швидко стирається як наслідок виникають наминки. Причини – руйнування білої лінії, мацерація рога підошви, надмірного зрізування підошви під час розчищення, хронічний дифузний. пододерматит, підковування на високі шипи. Виправлення – усунути причину, берегти ріг підошви при розчищенні, підковувати на круглу підкову з широкими гілками.

Повні копита – підошва виступає нижче підошовного краю стінки. Кінь не може нормально рухатися через защемлення основи шкіри підошви при спиранні (ваговози). Причини – аналогічні. Виправити копито неможливо, коней кують лежачи.

Косі копита - в них бокова і п’яточна стінка знаходяться у положенні відлоги,а протилежна прямовисна при цьому порушується механізм копитаі виникає атрофія м’якушавідповідної гілки копитної кістки. Причини – екстер’єрний недолік (широка чи вузька постанова кінцівок), неправильне обрізання бокової і п’яткової стінки, поганий догляд за молодими кіньми,Копита косина яких спричинена неправильною постановою кінцівок не виправляють. Можна підковувати на тричвертну підкову (одна гілка має нормальну довжину,а друга вкорочену і поступово потоншену), або поетапне зрізання довгої рогової стінки з інтервалом 2 тижні.

Стиснуті копита – копита стиснуті у п’ятках, п’яточні стінки зближені, деколи заходять одна на одну (м’якуш і рогова стрілка вузькі). Якщо хвороба задавнена виникає окостеніння м’якушного хряща. Рухи коня сковані. Причини – без вигульне утримування, значне зрізання заворотніх ділянок стінок і рогової стрілки, неправильний підбір підкови, гниття стрілки. Коні які працюють не підкованими стиснутих копит не мають. Виправлення можливе тільки напочаткудо настання атрофії стрілки та скостеніння м’якушевих хрящів. Можна підкувати коня на напівмісяцеву чи круглу підкову.

Криві копита – бокові і п’яткові стінки з одного боку стиснуті з іншого ввігнуті (у молодих коней). Причини помилки при утриманні коней з м’яким та еластичним рогом при відсутності моціону та при не обрізанні копит такий ріг легко згинається. Виправлення можливе тільки на початкудеформації коли не відбулися глибокі зміни в кістках шляхом зрізування рога), що розрісся (в декілька етапів і активного моціону. Для підковування використовують круглу підкову в якій одна гілка ширша і більш закруглена а, інша вужча і пряма.

Тупокутне копито – з зачепом утворює кут 60-90º (45-55º норма) а, довжина п’яткової стінки така як і в зачіпної, підошва надто вигнута, а стрілка дещо менша за норму. Причини екстер’єрний недоліккінцівки відведені назад для таких коней це норма їх підковують на напівпідкову. Набуті в наслідок надмірного обламування чи обрізання підошвенного краю зачіпної стінки, хронічних хворобах м’якуша. Виправлення лікування основної хвороби та поетапне розчищення копита.

Торцеві копита – мають круто поставлену зачіпну стінку утворюючи з землею прями кут, зачіпна та п’яткова стінка мають однакові розміри і таке копито має форму циліндра. Причини хронічні процеси в суглобах, згиначах пальців, контрактури, анкілоз суглоба. Тварини спираються тільки на зачіпну частину копита, п’яткові участі у спиранні не беруть тому не стираються і вільно відростають, підошва стирається не достатньо як наслідок погано стирається, стає крихкою і товстою.Такі копита не виправляються. Їм підбираються спец. підкови із дзьобом в зачепі або великим відворотом та високими п’ятковими шипами.

Їжакове копито формується в наслідок хронічного ревматичного запалення копит має подовжену і більш пологу зачіпну стінку, більш жорстку, п’яткові стінки надмірно подовжені, біла лінія в зачепі розширена, підошва пласка, на поверхні стінки – повздовжні кільцеподібні потовщення значно зближені між собою на зачепі, а в напрямі п’яткових стінок вони розходяться. Лікування: вкорочують за ворітні стінки до рівня підошви і рогової стінки, зачіпну стінку зрізають так щоб вона мала нормальний кут нахилу. Для підковування беруть круглу широку підкову з глибокою бухточкою.

16. Диспансеризація великої рогатої худоби. Диспансеризація - це система планових діагностичних, профілакдуктивних стад тварин. В основу методики диспансеризації тварин покладені принципи вибіркової сукупності і безперервності. Аналіз виробничих показників. Враховують молочну продуктивність, витрати кормів на одиницю продукції, захворюваність тварин патологією внутрішніх органів, вихід телят від 100 корів, втрати молодняку (загибель, вимушений забій), масу новонароджених телят ступінь вибракування корів та ін. З'ясовують епізоотичну ситуацію щодо інфекційних та інвазійних хвороб за кілька попередніх років Низькі надої молока (менше 4000-4500 кг на корову), значні витрат кормів на одиницю продукції (більше 1-1,1 ц корм. од. на 1 ц молока)висока неплідність маточного поголів'я (одержання менше 90 телят від 100 корів), народження приплоду з ознаками гіпотрофії (менше 25 кг)високий ступінь захворюваності та загибелі молодняку є показникам неблагополучності господарства (ферми), серйозних технологічних порушень ведення молочного скотарства. Визначення клінічного статусу корів і нетелей Проводять клінічний огляд корів і нетелей та клінічне дослідження тварин контрольних груп. Під час клінічного огляду звертають увагу на габітус, стан волосяного покриву, шкіри, органів руху, дихальні рухи, апетит. Добрий загальний стан, жвава й швидка реакція на звук, блискучість волосяного покриву, середня вгодованість, добрий апетит характерні для здорових тварин. Тьмяний волосяний покрив і так звана глазур копитцевого рогу, заломи рогового башмака, виснаження або ожиріння, болючість під час вставання й під час руху, хрускіт суглобів, провисання спини, згорбленість свідчать про патологію обміну речовин. Для клінічного дослідження виділяють контрольні групи тварин, в які відбирають корів перших 1-2 тижнів і двох місяців лактації, сухостійних корів за два, а нетелей - за три місяці до отелення. У кожній групі обстежують 15-20 корів. Визначають габітус, стан волосяного покриву, шкіри, кон'юнктиви, лімфатичних вузлів, серця, органів дихання, травлення, печінки, сечовиділення, кістяка, вим'я тощо. В жарку пору року, коли можливе перегрівання тварин, проводять термометрію. Вгодованість тварин, стан волосяного покриву й шкіри є об'єктивними показниками забезпечення їх поживними та біологічно активними речовинами. Нестача купруму (міді), наприклад, часто проявляється депігментацією волосяного покриву, йоду - ростом довгогогрубого волосся на потиличному гребені (чубок) та холці (грива), вітаміну А - посиленою кератинізацією, складчастістю й сухістю шкіри. Кон'юнктива у здорових корів рожева або червона. Її анемічність найчастіше виникає внаслідок нестачі в раціоні протеїну, купруму, кобальту, феруму (заліза).У корів досліджують передлопаткові лімфатичні вузли та вузли колінної складки. У разі їх збільшення досліджують інші лімфатичні вузли, а корів - на лейкоз згідно з існуючою інструкцією. Функцію серця визначають за частотою пульсу та аускультацією. Визначають силу, ритм, частоту і чіткість тонів, можливі шуми та інші патологічні ознаки. Послаблення і приглушеність тонів серця, їх розщеплення, роздвоєння, акцентування одного з тонів, аритмії є ознаками ураження міокарда, наявність шумів - ураження ендокарда та перикарда, пороків серця. Звертають також увагу на наповнення яремної вени. Набухання її є ознакою перикардиту або міокардіодистрофії. Стан органів дихання спочатку оцінюють за частотою, глибиною, типом дихання, наявністю задишки, кашлю, носових витікань. За виявлення яких-небудь ознак патології проводять дослідження легень. Початкове уявлення про стан органів травлення дають спостереження за апетитом, прийомом корму і жуйкою тварин. Часто виявляють спотворення смаку (лизуху), що є важливим показником порушень обміну речовин (кетоз, остеодистрофія, гіпокобальтоз, гіпокупроз, нестача кухонної солі). Частоту скорочень рубця підраховують за 2 хв. За виявлення зменшених за частотою, послаблених і неритмічних його скорочень досліджують книжку, сітку і сичуг з тим, щоб виявити першопричину дистонії рубця, якою може бути травматичний ретикуліт, ретикулоперитоніт, закупорення книжки чи інші первинні захворювання. Часті випадки гіпотонії передшлунків характерні для порушення мінерального обміну, остеодистрофії, нестачі в раціоні кухонної солі, гіпокінезії. Печінку тварин досліджують пальпацією і перкусією ділянки її розміщення. За жирової гепатодистрофії, амілоїдозу, гіпертрофічного цирозу, гнійного гепатиту ділянка печінкового притуплення збільшується, особливо краніо-вентрально, іноді відмічається болючість органа. З метою оцінки стану кістяка досліджують останні хвостові хребці, ребра, попереково-реберні відростки поперекових хребців та інші кістки. У випадках розладу мінерального обміну, збіднення кістяка на солі кальцію, фосфору й магнію у тварин виявляють розсмоктування останніх хвостових хребців, ребер, стоншення лопатки та інших кісток, на ребрах і маклаках - фіброзні потовщення. Під час дослідженняорганів руху звертають увагу на наявність кульгавості, стан суглобів, вінчика, копитець. Часті випадки деформації копитцевого рогу, запалення вінчика, бурсити, артрози й артрити можуть бути наслідком порушень обміну речовин. Для визначення стану сечостатевих органів оглядають ділянку підгруддя, нижню частину черева й інші ділянки тіла тварин для того, щоб виявити набряки. Вібраційною перкусією перевіряють болючість нирок, досліджують ділянку піхви для виявлення виділень із зовнішніх статевих органів за ендометриту, метриту та інших хвороб. Звертають увагу на акт сечовиділення. Клінічні форми маститу визначають шляхом огляду та пальпації молочної залози, а також за наявністю пластівців і згустків у молоці (секреті) під час пробного здоювання на фільтрувальний папір. Стан ендокринних органів оцінювати клінічно дуже важко. Гіпотиреоз характеризується низькорослістю корів, порушенням росту волосяного покриву (кучерявість, грива, чубок, алопеції), западанням очей (енофтальм), слизовим набряком міжщелепного простору (мікседема), брадикардією, сухістю, складчастістю та гіперкератозом шкіри, народженням телят з рідким волосяним покривом або зовсім без нього, іноді зі збільшеною щитоподібною залозою. Враховують біогеохімічну зону (найчастіше гіпотиреоз зустрічається у північно-східній і західній зонах України) та радіаційну ситуацію. Результати клінічного обстеження записують у спеціальний журнал або диспансерну картку. Лабораторні дослідження Дослідження крові, сечі,молока і молозива, вмісту рубця. Аналіз одержаних результатів Після закінчення диспансеризації слід заповнити диспансерні картки на кожну тварину, а потім провести аналіз одержаних результатів. Визначають у процентах кількість тварин середньої, нижчесередньої та вищої вгодованості, з ураженням серцево-судинної системи, органів дихання, гіпотонією й атонією передшлунків (менше трьох скорочень рубця за 2 хв), зі збільшенням і болючістю печінки, ознаками остеодистрофії, маститами та іншими хворобами. За результатами дослідження сечі має бути зрозуміло, яка кількість проб (у процентах) з кожної групи корів (дійні, сухостійні) та нетелей містить ацетонові тіла чи білок у високій концентрації, має низький або високий рН. Результати дослідження крові зводять у таблицю, визначають кількість проб у процентах із відхиленням досліджених показників від норми. Висновки та пропозиції. Висновок про стан здоров'я і обмін речовин у тварин роблять за результатами клінічних і лабораторних досліджень, аналізу годівлі та утримання. В підсумку дають оцінку клінічного статусу стада, стану обміну речовин, вказуючи патологію й супутні хвороби, їхні основні причини. У пропозиціях наводять лікувально-профілактичні заходи на певний період і на перспективу. Результати диспансеризації тварин доводять до керівника господарства (фермера) для проведення необхідних організаційно-господарських заходів.

17. Диспепсія новонароджених телят: класифікація, диференційна діагностика, принципи лікування і профілактика. Діагностичний етап диспансеризації полягає в щоденному триразовому клінічному огляді телят до семиденного віку, а надалі - дворазовому до 20-денного віку; клінічному дослідженні захворілих телят;лабораторному аналізі крові, у тому числі для визначення імунного статусу новонароджених дво-триденних телят; контролі за годівлею телят, гігієнічним станом пологового відділення і профілакторію, контролі якості молозива. Маса тіла новонародженого теляти має становити приблизно 7 % від маси матері. У нього швидко з'являється рефлекс вставання (через 15-30 хв), а за ним - рефлекс смоктання. Рухи координовані, тонус м'язів виражений. За ручного напування перший раз (через 45-90 хв після народження) теля має одержати орієнтовно 2 л молозива (50-70 мл/кг маси тіла), а потім, через 5-6 год, ще таку саму кількість. Під час отелення слід стежити не лише за матір'ю, а й за новонародженим, у якого можуть спостерігатися асфіксія та кровотеча з пуповини (венозна, коли кров витікає невеликою цівкою, або артеріальна). Безпосередньою причиною асфіксії є передчасне дихання плода під час родів внаслідок защемлення пуповини. Розрізняють білу і синю асфіксії. За білої у новонароджених відсутні ознаки життя, тони серця ледь прослуховуються, пульс не промацується, язик випадає, кон'юнктива анемічна; за синьої асфіксії дихання поверхневе, з хрипами, слизові оболонки ціанотичні. Надалі у телят можна виявити запалення пуповини (омфаліт), пупкові грижі, різні хвороби, які супроводжуються діареєю, гіпопластичну анемію, порушення обміну речовин. Омфаліт перебігає у вигляді гангрени культі пупкового канатика, гнійного омфаліту, флегмони пуповини, параомфальних абсцесів, пупкового сепсису. За гнійного омфаліту уражуються не лише периферичні тканини, а й пупкові артерії та вени, розміщені в черевній порожнині, а також кишечник, печінка, сечовий міхур. Виникають перитоніт, абсцеси в печінці й легенях, артрити, сепсис. Основна причина хвороби - потрапляння різних мікроорганізмів у тканини культі пуповини за її невмілої первинної обробки. За пупкового сепсису асоціації мікроорганізмів потрапляють із культі в кров'яне русло і заселяють різні органи. Найсерйознішою проблемою в пологовому відділенні і профілакторії є хвороби, що характеризуються симптомом діареї: аліментарна диспепсія, казеїно-безоарна хвороба, молозивний токсикоз, гострий катар сичуга і кишечнику, ешерихіоз, рота- та коронавірусний ентерити, анаеробна ентеротоксемія, сальмонельоз, а також діареї, що спричинюються адено-, ентеро-, корона- і парвовірусами. Часто діареї виникають під дією асоціацій різних мікроорганізмів, тобто з'являються змішані, або асоціативні інфекції. Для диференціальної діагностики цих хвороб застосовують клінічні, патолого-анатомічні та лабораторні дослідження, враховують умови утримання й годівлю корів у сухостійний період та пологовому відділенні, догляд і годівлю телят, епізоотичну ситуацію. Лабораторний аналіз крові новонароджених телят проводять у двотриденному віці щоквартально (10-15 проб). У крові визначають вміст гемоглобіну, у сироватці крові - загального білка та імуноглобулінів,рідше - інші показники (вітамін А, кальцій і фосфор). У крові новонароджених має бути 95-125, а у телят 10-деного віку - 90-125 г/л гемоглобіну, знижений вміст його є показником анемії, найчастіше гіпопластичної.Вміст загального білка у сироватці крові має становити 60-70, імуноглобулінів - не менше 18—20 г/л. Низький уміст імуноглобулінів у сироватці крові дво-триденних телят (менше 18) та загального білка (менше 55 г/л) характеризують імунодефіцитний стан новонароджених, який є передумовою для виникнення різних інфекційних хвороб. Основними причинами імунодефіцитного стану є пізнє перше напування телят молозивом, випоювання його в малій кількості, низька якість молозива (нестача імуноглобулінів, білка і т.д.), нездатність новонароджених засвоювати імуноглобуліни внаслідок морфофункціонального недорозвинення, у тому числі зумовленого протеїновим і каротинним голодуванням матері. Аналіз утримання телят У пологовому відділенні телят утримують протягом першого дня життя в деннику біля матері, а потім переводять або в профілакторій, або індивідуальні будиночки на відкритому повітрі. У профілакторії облаштовують ізольовані секції, кількість яких залежить від поголів'я корів. На фермах з поголів'ям 400, 600 і 800 корів слід мати по чотири секції відповідно на 10, 14 і 18 місць. Об'єм секцій -14-20 м3на одне теля, мікробна забрудненість повітря - не більше 20 тис/м3, температура повітря 18-20 °С, відносна вологість - 70 %, природна освітленість 1:10. Кожну секцію забезпечують опаленням, автономканалізацією і вентиляційною системою. Утримують телят в індивідуальних клітках. Секції мають бути обладнані ультрафіолетовими лампами і генераторами для аерозольної дезінфекції. Кожна секція профілакторію послідовно заповнюється телятами протягом 3-4 днів відповідно до циклограми й експлуатується за принципом "все вільно - все зайнято". Молодняк утримують у секції 10-12 днів, а потім переводять у телятник. Після кожного циклу секція профілакторію залишається вільною не менше трьох днів. Для підвищення збереження телят за відсутності пологового відділення або у випадках, коли воно експлуатується безперервно, тварин вирощують в індивідуальних будиночках на відкритому повітрі. Годівля телят. До 5-7-денного віку молодняку випоюють материнське молозиво і молоко 3-4 рази на добу, а пізніше - збірне. В перший день добре розвиненим телятам випоюють по 50-70 мл молозива на 1 кг маси (орієнтовно 2 л) 3 рази на добу (5-6 л). Телятам-гіпотрофікам молозиво випоюють у меншій кількості (0,8-1 л на одне давання) 3-4 рази на добу. Для новонароджених, одержаних від корів, хворих на мастит і ендометрит, рекомендується заготовляти глибокоохолоджене молозиво першого удою від корів третьої - четвертої лактацій. Його фасують по 1,5-2,0 л і охолоджують до -18 -25 °С. З початком родів молозиво розморожують за температури не вище 45 °С, підігрівають до 38-40 °С. Телятам від клінічно здорових корів випоюють лише материнське молозиво. Із триденного віку телятам дають переварену воду (18-20 °С) по 0,5 л через 1,5-2 год після напування молозивом два рази на добу, а з тритижневого віку їх привчають до поїдання грубих кормів (сіна і трав'яної січки). З 3-5-денного віку для годівлі телят використовують невеликі порції стартерного комбікорму, споживання якого збільшується з 14-21 днів життя. В останні роки практикується з 10-15-денного віку випоювати телятам замінники незбираного молока (ЗНМ), які містять сухе знежирене молоко (СЗМ), суху молочну сироватку або сироваткові протеїни, рослинний білок, жирові компоненти, добавки - вітаміни і мікроелемента у вигляді преміксу, амінокислоти, пробіотики (Lactobacillus, Enterococcen та ін.), пребіотики, органічні кислота, емульгатори. В ЗНМ міститься лляне борошно або борошно лляного шроту, багате на поліненасичені жирні кислота (Омега-3 і Омега-6). Вміст сирого протеїну у ЗНМ складає 20-22 %. Концентрація замінника має становити 120-125 г на 1 л води температурою 42-45 °С (1:8). Розмішують у відрі або автозмішувачами за температури 41 °С. Випоюють ЗНМ телятам по 7-8 л на добу до 90-денного віку з індивідуальних відер з соскою. Випоювання телятам ЗНМ у поєднанні з раннім поїданням предстартерних комбікормів сприяє швидкому розвитку папілових ворсинок рубця і формуванню його всисної поверхні, а згодовування сіна - розвитку об'єму і мязів рубця.

 

18. Діагностика, терапія та профілактика маститу у тварин. Если мастит коровы протекает в острой форме – его достаточно легко диагностировать: в молоке наблюдаются белковые сгустки (иногда – кровавые), вымя - отечное, горячее, корова выглядит вялой. В запущенных случаях возможен абсцесс и гангрена.Но в поглощающем большинстве случаев мастит коров проходит в хронической форме, и тогда внешний вид молока особо ничем не отличается от нормального. Молоко может стать более водянистым, не таким жирным, могут быть видны небольшие хлопья казеина. В таких случаях следует проводить пальпацию вымени для выявления уплотнений. Они и являются тревожными вестниками хронического воспалительного процесса молочной железы коровы. Для обнаружения мастита на анализ берут молоко коровы. Делают эту процедуру ежемесячно, начиная с первых дней после отела. В период сухостоя анализ проводят дважды: после запуска и за пару недель до отела.Диагностику следует проводить в ветеринарной лаборатории, но некоторые фермеры делают ее в домашних условиях при помощи раствора димастина 5% и молочно-контрольных пластин (МКП-1 и МКП-2).Для домашней диагностики в ячейки сцеживают по 1 мл молока из каждой доли вымени (первые капли следует сцедить в другую посуду, так как в них содержатся бактерии). В образцы добавляют по миллилитру димастина и перемешивают. В течении 15 минут содержимое изменит цвет и консистенцию, по результатам определяют наличие или отсутствие мастита:

· однородная жидкость – отрицательно;

· видны следы желе – слабо положительно;

· появились сгустки – положительно;

· малиновый или красный цвет – патология;

· оранжевый – норма

Лечение мастита у коров

Самым эффективным считается лечение мастита антибиотиками, но оно подойдет только для коров «в запуске», так как после применения этих препаратов молоко непригодно к использованию в течение месяца. Схему лечения назначает ветеринарный врач.

При серозной форме мастита корове делают внутривенные вливания Новокаина 0,25%, который готовят на изотоническом растворе хлорида натрия (от 0,5 до 1 л на один килограмм массы животного). В вымя втирают ихтиоловые или камфорные мази.

Для лечения мастита у коров активно используются такие препараты, как «Мастицид», «Пенерсин» и «Мастисан». Они вводятся в вымя при помощи специальных стерильных катетеров. Длительность лечения – 3-4 дня, на пятые сутки молоко пригодно к использованию.

При мастите корову доят только вручную каждые 2-3 часа, это позволяет избежать образования сгустков крови. Любые массажи противопоказаны, вымя следует обмывать холодной водой до 5 раз в день. При мастите сочные корма заменяют сухими, ограничивают питье.

Пораженную часть вымени обмывают теплым отваром крапивы или подсоленной водой. После доения помассируйте участки с уплотнениями сверху вниз, это позволит вывести из протоков гнойные массы.

При фиброзном и катаральном мастите очень эффективны глиняные аппликации. Для этого смешивают красную или белую глину с отваром тысячелистника, крапивы и подорожника. Такой массой на ночь обмазывают пораженный участок, утром ее смывают настоем крапивы.

 

Мастит предотвратить легко, соблюдая некоторые рекомендации:1)Подпускайте к работе с животным только специалистов;2)Кормите корову натуральными продуктами и поите очищенной водой;3)Поддерживайте чистоту спального места и коровника в целом;4)Введите за правило регулярно производить осмотр ветеринаром;5)Незамедлительно обращайте внимание на любые порезы и повреждения, своевременно устраняя их;6)Бережно обращайтесь с выменем и сосками, исключив грубое обращение;7)Производите регулярное сцеживание с равным интервалом;8)Делайте расслабляющий массаж вымени;9)Следите за гигиеной рук работающего персонала и за стерильностью дойных машин.

19. Екземи. Етіологія, класифікація, патогенез, симптоми, лікування та профілактика. Экзема — заболевание поверхностных слоев кожи воспалительного характера.Различают острую, подострую и хроническую формы, каждая из которых может быть ограниченной или диффузной и протекать в виде мокнущей или сухой экземы. Хроническая экзема чаще бывает сухой. Различают рефлекторную, невропатическую, околораневую и паратравматическую экземы. Экзема сопровождается зудом, расчесыванием, исхуданием животного, иногда лихорадкой и заболеванием почек.Различают следующие стадии течения болезни: покраснение, образование узелков (папул), пузырьков (везикул), гнойничков (пустул), мокнущей поверхности, корок (струпьев) и чешуек (чешуйчатая стадия). При экземе все эти стадии или часть из них могут наблюдаться в одно и то же время на экзематозной поверхности.Острая форма экземы у собак протекает в виде диффузных поражений на покрытых густой шерстью местах (под ушами, на шее, у корня хвоста, в области наружной поверхности бедер и лопаток).Хроническая форма встречается чаще в области спины от корня хвоста до холки и головы. Зуд и расчесы приводят к образованию язв на хвосте. Болеют чаще старые животные. Экземе подвергаются также спинка носа, щеки, шея, ушные раковины, глазные дуги, пяточные бугры, мошонка, что обусловливается дополнительными раздражителями (намордник, ошейник, секрет, экскрет и др.).У кошек наблюдаются острая и хроническая экземы, что чаще всего бывает у старых особей и при неполноценном кормлении.Причин возникновения экзем очень много. Считают, что болезнь развивается при наличии внешних и внутренних раздражителей.К внешним относятся загрязненность и плохой уход за кожей животного либо частое мытье щелочами, стиральными мылом; загрязнение кожи секретами и экскретами; механическое трение (намордник, ошейник и др.); эктопаразиты (вши, блохи,клещи); химические раздражители (медикаменты, линолеум и т. п.); микрофлора.К внутренним раздражителям относятся нерациональное питание (недостаток или избыток белков), минеральная или витаминная недостаточность, расстройство пищеварения (поносы, запоры), хронические болезни (гематомы, нефрозы и нефриты, простатиты, воспаление параанальных желез), ложная беременность, старость, ожирение, некоторые медикаменты, применяемые внутрь (йод, бром), генетическая предрасположенность и др. внутренние раздражители, вызывающие повышенную чувствительность кожи.

Лечение проводят с учетом стадийности развития, клинического проявления экзематозного процесса и состояния больного животного. Общее лечение заключается в применении седативных средств (препаратов брома, кофеина, хлоралгидрата и др.). Назначают также неспецифическую десенсибилизирующую терапию, для чего вводят внутривенно растворы тиосульфата натрия, кальция хлористого, внутримышечно — натрия глюконат; применяют аутогемотерапию, поливитамины, димедрол или супрастин (кальция глюконат 0,5-2,0 г, натрия тиосульфата 5,0-10,0 г внутривенно в 30%-ном растворе; димедрол или супрастин 0,04-0,08 г в течение 7-12 дней внутрь). Хорошие результаты дают новокаиновая и глюкокортикоидная терапии. Особого внимания заслуживает применение пирогенала, радиоактивного фосфора-32 (с помощью специального аппликатора) и рентгенотерапия.При длительно протекающих экземах используют кортикостероиды внутрь или в виде мазей со стероидными гормонами (1%-ная гидрокортизоновая или 0,5%-ная преднизолоновая). Если установлена связь возникновения экземы с каким-либо общим заболеванием внутренних органов животного, то проводят одновременно лечение (например, при экземе на почве эндокринных расстройств используют соответствующие органопрепараты).Для ускорения выведения продуктов обмена из организма внутрь назначают фуросемид либо гексаметилентетрамин, гипотиазид. Из растительных средств можно использовать листья и почки брусники, березы, почки, плоды можжевельника, почечный чай, мочегонный сбор, лист толокнянки, траву хвоща полевого.Одновременно с общим лечением осуществляют местное. При этом необходимо учитывать, что водные растворы противопоказаны.Для проведения лечебной процедуры с участков экзематозной зоны и вокруг нее выстригают волосы, а поверхность обрабатывают 70%-ным спиртом.При образовании пузырьков, пустул и мокнущей экземы назначают антисептические средства, обладающие вяжущим, уплотняющим и ограничивающим экссудацию действием (раствор риванола 1: 500, 0,25%-ный или 2%-ный раствор нитрата серебра (ляписа). Антисептическим препаратом смазывают пораженные участки тела животного или накладывают увлажненные салфетки. В стадии, когда экссудация уменьшена, используют индифферентные мази (цинковую, ксероформную, салицилово-цинковую пасту и др.). В хронических случаях применяют линимент Вишневского.При ослаблении острых экзематозных явлений и при наличии признаков застойной гиперемии для рассасывания экссудата, инфильтрата и пролиферата к вышеперечисленным мазям рекомендуется добавить ихтиол (3-5%), деготь (1-3%), АСД-3 (3-5%) или резорцин (до 1%).Одновременно с общим лечением проводят местное. Необходимо учитывать, что процесс может протекать как при кислой, так и при щелочной среде, возможно привыкание экзематозного участка к лекарственным средствам. Воду для очистки поверхности применяют минимально, используют лекарства с обратной для экзематозной среды рН, часто меняя их.При экземах показаны также следующие лекарственные средства: дерматол, руган, нафталановая мазь, деперзолон, дермозолон, лоринден, кортикомицин, преднизолон, фторокорт. Из средств народной медицины эффективны мазь из листьев лопуха, настой цветов крапивы внутрь, кашица из ягод земляники, компрессы или примочки из растертых ягод черники, свежий капустный лист (на поверхность экземы), настойка березовых почек для примочек, отвар девясила (внутрь).