Соціал-демократична та соціалістична моделі соціальної політики

Соціал-демократичну модель соціальної політики нерідко називають патерналістською, а соціал-демократію часто ототожнюють з розвиненою соціальною політикою, сильною системою соціального захисту. Із перебуванням соціал-демократичних партій при владі в Західній Європі пов'язано створення дієвого державного сектора економіки, збільшення частки національного доходу у соціальних витратах, та формування соціальної державності в цілому.

Чільне місце в соціал-демократичній ідеології займають проблеми соціальної справедливості, солідарності, рівності, та свободи. Рівність означає рівну цінність всіх людей і є неодмінною умовою вільного розвитку як окремої особистості, так і всього суспільства; свобода виявляється в тому, що кожен має право бути вільним від політичного примусу, діяти у відповідності зі своїми цілями та індивідуальними можливостями, дотримуючись при цьому солідарності. Солідарність як загальний принцип спільності людства є дуже вагомим у соціал-демократичній ідеології, поряд зі справедливістю.

В кінці ХХ ст. більше місця в світогляді соціал-демократів почали займати питання співвідношення соціальних витрат та економічного потенціалу, роль ринкових та комерційних механізмів. Зокрема, 1990-ті роки нерідко сприймаються як час зникнення «шведського соціалізму». В цей період були проведені значні скорочення в системі соціального страхування, асигнуваннях на медичне обслуговування та освіту.

Деякі дослідники впевнені, що одна з основних причин кризи шведської моделі - ідеологічна. Наприклад, Г. Еспінг-Андерсен вважає, що реальне джерело нестійкості шведських соціал-демократів - це проблема рівності, яка є вічною «ахіллесовою п'ятою» соціал-демократичної моделі. Вчений стверджує, що шведська соціал-демократія, скоріше за все, повинна буде відмовитись від одного з наріжних каменів соціалізму та погодитись із тією ідеєю, що рівність може бути лише метою другого порядку.

Соціал-демократи виступають за широке розуміння соціальної держави, підкреслюють необхідність розглядати соціальну політику цілісно з іншими напрямами державної політики. Соціальна політика має самостійне, а не другорядне значення, і не повинна перетворюватися на побічну функцію економічної та фінансової політики.

Отже, згідно з соціал-демократичними поглядами, соціальна політика повинна гарантувати надійну безпеку індивіда від негараздів, неминуче пов'язаних із ринковою економікою, - злиднів, безробіття, бідності з незалежних від людини причин. Саме через таку систему можна втілити уявлення про соціальну справедливість, рівність та солідарність. Соціальний захист - це відповідальність усього суспільства за кожну окрему людину, і його рівень свідчить про свідомість, зрілість соціуму, здатність суспільства взяти на себе обов'язки по утриманню тих, хто цього потребує, таким чином суспільство виявляє свою цивілізованість.

Наявні спільні риси соціал-демократичних поглядів на соціальний захист та соціалістичних. Однак, на відміну від соціалізму, загальним орієнтиром соціал-демократії є «демократичний соціалізм» і формування соціально орієнтованого ринкового господарства - економічної парадигми, яка поєднує принципи ринкової свободи та соціального вирівнювання. Метою соціального ринкового господарства є створення загальних інституціональних умов господарської діяльності для максимальної самореалізації кожного члена суспільства в економічній сфері. Це так звана «золота середина», компроміс між ринком капіталізму та соціальними гарантіями соціалізму.

Більш зважена позиція соціал-демократів у порівнянні з соціалістами відображається в концепції «третього шляху», що полягає у поєднанні соціальної солідарності з динамічним розвитком економіки. Це і є серединний варіант між капіталізмом та соціалізмом, індивідуалізацією та одночасним прагненням людей жити в зручному суспільстві, що забезпечує безпеку та соціальну гармонію. Шлях зменшення фінансового тягаря, пов'язаного з об'ємом соціальних виплат в системі соціального захисту, соціал-демократи вбачають у практиці субсидіарності - перекладанні частини таких виплат на місцеві громади, благодійні організації та фонди.

У пошуках нових шляхів у розвитку соціальної політики демократи звертаються до ідей відомого англійського соціолога Ентоні Гідденса, який вирішальну роль у суспільстві відводить соціально активному індивідууму, що повинен сам будувати своє життя, самостійно осмислювати методи вирішення складної життєвої ситуації, а до держави звертатись лише у крайньому випадку. В своїх роботах Е. Гідденс підкреслює, що глобалізація охоплює не лише матеріалізований світ, але й весь соціум, який на рівні індивіда вчиться долати нові ризики за допомогою так званої «соціальної рефлексії».

Таким чином, соціал-демократична модель соціальної політики є найбільш розвиненою. За цією ідеологією, соціальний захист має самостійне значення. Соціал-демократична соціальна політика має забезпечувати надійний захист індивіда від ринкових негараздів - злиднів, безробіття, бідності. Саме таким чином реалізовуються головні положення соціал-демократичної ідеології - уявлення про соціальну справедливість, рівність та солідарність. Незважаючи на складнощі розвитку соціальної державності та загальні волюнтаристські тенденції, соціал-демократи впевнені в необхідності подальшого посилення соціального захисту як втілення відповідальності всього суспільства за кожну окрему людину.

Виокремлюється також соціалістична модель соціальної політики, основні відмінності якої можна вивчити на прикладі Радянського Союзу. Для цієї моделі характерний перш за все патерналізм, який виявляється в охопленні соціальним забезпеченням практично всього населення країни, наявності значних фінансових зобов’язань з боку держави по відношенню до громадян. Цей фінансовий тягар є потенційною небезпекою, адже держава, без участі громадського сектора, об’єктивно не може постійно нести тільки на собі відповідальність за вирішення всіх соціальних проблем країни. До того ж патерналістська система універсальна для всіх категорій населення, а відтак не потребує високого рівня перевірки рівня нужденності. Це може спричиняти виплати тим громадянам, хто насправді цього не потребує, та брак уваги до дійсно бідних. Наступний момент – соціалістична соціальна політика не включає медичного страхування, страхування на випадок безробіття.

Таким чином, в узагальненому вигляді ідеологічні моделі соціальної політики можна охарактеризувати наступним чином. Для консервативної моделі в «чистому вигляді» характерний мінімалізм. «Ідеальний» консервативний соціальний захист не розглядається як засіб реалізації рівності; не може виходити за межі мінімуму та повинен надаватися тільки у крайньому випадку; його фінансування максимально перекладене з державного на приватний сектор, громадські організації. Соціал-демократична модель найбільш розвинена, така соціальна політика має самостійне значення, призначена забезпечувати надійний захист індивіда від ринкових ризиків. Ліберальна модель займає серединне положення між консервативною та соціал-демократичною, характеризується поміркованістю, адресністю, вельми дозована, передбачає розширення системи соціального страхування, активну та динамічну політику прибутків. Соціалістична соціальна політика – універсальна для всіх категорій громадян, централізована, колективістська.

Разом з тим, на практиці сьогодні доволі важко простежити чітку відповідність ідеологічних гасел реальній політиці. Трансформація соціальної політики в останні роки підпорядковується головним чином принципам прагматизму, про що свідчать подекуди «ідеологічно невідповідні» стратегії західноєвропейських «партій влади». Прагматизм виявляється в готовності використовувати різні варіанти рішень незалежно від того, до якої політичної платформи чи ідеології вони належать, критерієм відбору є лише ефективність заходів.