Притча про пастиря і чужинця.

(Пс.22; 1Пет.5:4. Євр.13:20)

1. Істинно, істинно кажу вам: Хто не дверима входить в кошару овечу, але перелазить деінде, той злодій і розбійник;

2. А той, що дверима входить, є пастир вівцям;

3. Йому брамник відчиняє, і вівці підкоряються голосові його, і він кличе своїх овечок на ім‘я і виводить їх;

4. І коли виведе овечок своїх, то йде перед ними, а вівці йдуть за ним, тому що знають голос його;

5. А за чужинцем не йдуть, але втікають від нього, тому що не знають чужого голосу.

6. Оцю притчу сказав їм Ісус; але вони не зрозуміли, про що їм оповідав.

7. Тому Ісус знову сказав їм: Істинно, істинно кажу вам, що Я – двері вівцям.

8. Усі, скільки їх переді Мною не переходило, є злодії і розбійники; але вівці не послухали їх.

9. Я є двері: хто увійде Мною, той урятується, і увійде, і вийде, і пасовисько знайде.

10. Злодій приходить лише для того, щоб украсти, вбити і погубити; Я прийшов для того, щоб мали життя і мали його уповні.

11. Я – пастир добрий: добрий пастир життя своє покладе за овечок.

12. А найманець, не пастир, котрому вівці не свої, бачить вовка, що прийшов, і залишає овечок і втікає, а вовк викрадає овечок і розганяє їх;

13. А найманець утікає, тому що найманець, і не дбає про овечок.

14. Я добрий пастир, і знаю Моїх, і Мої знають Мене.

15. Як Батько знає Мене, отак і Я знаю Батька, і життя Моє кладу за овечок.

16. Є у Мене й інші вівці, котрі не з цієї отари, і тих належить Мені привести: і вони почують голос Мій, і буде одна отара і один Пастир.

17. Тому любить Мене Батько, що Я віддаю життя Моє, щоб знову його прийняти;

18. Ніхто не відбере його в Мене, але Я Сам віддаю його: маю владу віддати його, і владу маю знову прийняти його; цю заповідь одержав Я від Батька Мого.

19. Від цих слів знову стався розбрат поміж юдеями.

20. Чимало було таких, котрі казали: Він одержимий демоном і божеволіє; нащо слухаєте Його?

21. Інші казали: Це слова не біснуватого; чи може демон відкривати очі сліпим?

22. А було тоді в Єрусалимі свято Оновлення, і була зима.

23. І ходив Ісус у храмі, у притворі Соломоновому.

24. Тут юдеї обступили Його і казали Йому: Чи довго триматимеш нас у непевності? Якщо Ти Христос, скажи нам відверто.

25. Ісус відповів їм: Я сказав вам, і не вірите; діяння, котрі вчиняю Я в ім‘я Вітця Мого, вони свідчать про Мене.

26. Але ви не вірите, бо ви не з овець Моїх, як Я сказав вам;

27. Вівці Мої підкоряються голосові Моєму, і Я знаю їх, і вони йдуть за Мною,

28. І Я даю їм життя вічне, і не загинуть повік, і ніхто не вирве їх з руки Моєї;

29. Батько Мій, Котрий дав Мені їх, більший від усіх, і ніхто не може викрасти їх з руки Батька Мого;

30. Я і Мій Батько – одне.

31. Аж тут юдеї знову схопили каміння, щоб убити Його.

32. Ісус відповів їм: Багато добрих діянь Я показав вам від Батька Мого; за котре з них хочете забити Мене камінням?

33. Юдеї сказали Йому у відповідь: Не за добрі діяння хочемо забити Тебе камінням, але за зневагу до Бога і за те, що Ти, будучи людиною, маєш Себе за Бога.

34. Ісус відповів їм: Чи не написано в законі вашому: Я сказав: ви боги?

35. Якщо Він назвав богами тих, до котрих було слово Боже, і не може порушуватися Писання,

36. Чи Тому, Котрого Батько освятив і послав у світ, ви кажете: Зневажає Бога, тому, що Я сказав: Я Син Божий?

37. Якщо Я не вчиняю діянь Батька Мого, не вірте Мені;

38. А якщо вчиняю, то, коли не вірите Мені, вірте діянням Моїм, щоби пізнати і повірити, що Батько в Мені і Я в Ньому.

39. Тоді знову шукали нагоди схопити Його; але Він ухилився від їхніх рук,

40. І пішов знову за Йордан, на те місце, де передніше хрестив Іван, і залишився там.

41. Чимало прийшло до Нього і казали, що Іван не вчинив жодного дива; але все, що сказав Іван про Нього, було правдиве.

42. І багато там увірували в Нього.

Івана 11

Воскресіння Лазаря.

1. Був такий (чоловік) Лазар, котрий хворів, – з Віфанії, із поселення, де мешкала Марія і Марта, її сестра.

2. А Марія, що її брат Лазар був хворий, була та, котра помазала Господа миром і витерла ноги Його волоссям своїм.

3. Сестри послали сказати Йому: Господе! Ось, кого Ти любиш, занедужав.

4. Ісус почув те і сказав: Це хвороба не на смерть, але на славу Божу, щоби прославився через неї Син Божий.

5. А Ісус любив Марту, і сестру її, і Лазаря.

6. А коли почув, що він занедужав, то пробув два дні на тому місці, де знаходився.

7. Після цього сказав учням: Рушаймо знову до Юдеї.

8. Учні сказали Йому: Равві! Чи давно юдеї шукали убити Тебе камінням, а Ти знову йдеш туди?

9. Ісус відповів: Хіба не дванадцять годин у дні? Хто ходить удень, той не спотикається, тому що бачить світло світу цього.

10. А хто ходить уночі, спотикається, тому що немає світла з ним.

11. Повідавши це, відтак сказав їм: Лазар, приятель наш, заснув, але Я піду розбудити його.

12. Учні Його сказали Йому: Господе! Якщо заснув, то одужає.

13. Ісус казав про смерть його; а вони гадали, що Він сказав про звичайний сон.

14. Тоді Ісус сказав їм відверто: Лазар помер;

15. І радію за вас, що Мене там не було, щоб ви увірували, але ходімо до нього.

16. Тоді Хома, інакше званий Дідим, сказав учням: Ходімо, ми також помремо з ним.

17. Коли Ісус прийшов, то виявив, що він (Лазар) уже чотири дні у гробі.

18. А Віфанія була поблизу Єрусалиму, приблизно за п‘ятнадцять стадій,

19. І багато юдеїв прийшло до Марти і Марії втішити їх у скорботі за братом їхнім.

20. Марта почула, що йде Ісус, і пішла Йому назустріч; а Марія сиділа вдома.

21. Тоді Марта сказала Ісусові: Господе! Якби Ти був тут, то не помер би мій брат;

22. Але й зараз відаю, що все, що Ти попросиш у Бога, дасть Тобі Бог.

23. Ісус сказав їй: Воскресне твій брат.

24. Марта сказала Йому: Знаю, що воскресне у воскресіння, останнього дня.

25. Ісус сказав їй: Я є воскресіння і життя; хто вірує в Мене, якщо й помре, – оживе;

26. І кожний живий, що вірує в Мене, не помре повік. Чи віриш цьому?

27. Вона сказала Йому: Так, Господе! Я вірую, що Ти Христос, Син Божий, що приходить у світ оцей.

28. Сказавши це, пішла й покликала потайки Марію, сестру свою, кажучи: Учитель тут і кличе тебе.

29. Вона, тільки-но зачула, квапливо підвелася і пішла до Нього.

30. Ісус ще не входив до поселення, але був на тому місці, де зустріла Його Марта.

31. Юдеї, котрі були з нею в домі і втішали її, побачили, що Марія квапливо підвелася й вийшла, також пішли за нею, вважаючи, що вона пішла до гробу – плакати там.

32. А Марія, коли прийшла туди, де був Ісус, і побачила Його, впала Йому до ніг і сказала Йому: Господе! Якби Ти був тут, не помер би мій брат.

33. Коли Ісус побачив її у сльозах, та юдеїв, які прийшли з нею і також плакали, Сам відчув жалощі в дусі, зворушений,

34. І сказав: Де ви поклали його? Сказали Йому: Господе! Піди й подивися.

35. Ісус заплакав.

36. Тоді юдеї загомоніли: Він таки справді любив його!

37. А деякі з них сказали: Хіба не міг Він, що відкрив очі сліпому, вчинити, аби й цей не вмер?

38. А Ісус, страждаючи в Собі, прийшов до гробу. То була печера, і камінь лежав зверху.

39. Ісус сказав: Відкотіть каменя. Сестра померлого, Марта, сказала Йому: Господе! Зараз уже смердить, бо він чотири дні, як помер.

40. Ісус сказав їй: Чи не сказав Я тобі, що, коли будеш вірувати, побачиш славу Божу?

41. Тим часом, відкотили каменя від печери, де лежав померлий. А Ісус підвів очі до неба і сказав: Батьку! Дякую Тобі, що Ти почув Мене;

42. І Я знав, що Ти завжди почуєш Мене; але сказав це для народу, що тут стоїть, аби повірили, що Ти послав Мене.

43. Сказавши це, Він гукнув дужим голосом: Лазарю! Вийди!

44. І з‘явився померлий, сповитий по руках і ногах поховальними запиналами, і обличчя його було підв‘язане хустиною. Ісус сказав їм: Розв‘яжіть його, нехай іде.

45. Тоді чимало юдеїв, які прийшли до Марії і бачили, що вчинив Ісус, увірували в Нього;

46. А деякі з них пішли до фарисеїв і сказали їм, що вчинив Ісус.

47. Тоді першосвященики і фарисеї зібрали раду і казали: Що нам сподіяти? Цей Чоловік багато див учинив;

48. Якщо залишимо Його так, то всі увірують в Нього, – і, прийдуть римляни і оволодіють і краєм нашим, і народом.

49. А один із них, Кайяфа, що був того року першосвящеником, сказав їм: Ви нічого не знаєте,

50. І не зважаєте, що краще нам, щоб один чоловік помер за людей, аніж, щоб увесь народ загинув.

51. А це він сказав не від себе, але, будучи на той рік першосвящеником, провістив, що Ісус помре за народ,

52. І не лише за народ, але також за те, щоб розкиданих дітей Божих зібрати в одне.

53. Від того дня ухвалили вбити Його.

54. А тому Ісус уже не ходив явно поміж юдеями, а пішов звідти в країну поблизу пустелі, до міста, що звалося Єфрем, – і там залишався з учнями Своїми.

55. Наближалася Пасха юдейська, і багато людей із усієї країни прийшли до Єрусалиму, щоб очиститися.

56. Тоді шукали Ісуса і, стоячи в храмі, казали один одному: Як ви гадаєте? Чи не прийде Він на свято?

57. А першосвященики і фарисеї наказали, що коли хтось дізнається, де Він буде, то нехай повідає про те, щоб схопити Його.

Івана 12