Мистецтво Німеччини та Австрії. На початок XVІІІ столітті Германія складалась з 300 дрібних дер­жав, 50 Вільних міст, та тисячі дрібних лицарських маєтків

На початок XVІІІ столітті Германія складалась з 300 дрібних "дер­жав", 50 "Вільних міст," та тисячі дрібних лицарських маєтків. Таким був ре­зультат Селянської війни. Відкриття Америки, подібно до долі Іспанії, підірвало розвиток німецької торгівлі і промисловості. Банкрутства Іс­панії нищать і німецьких банкірів. Конкуренція Нідерландів гальмує розвиток економіки на півночі. Поява дорогоцінних металів з нового світу руйнує саксонські срібні рудники. Зубожіння країни посилюється тридцятилітньою війною 1618- 1648 років. Завмирає культурне життя, майже припиняється масштабне будівництво. Занепад захоплює і мистец­тво: зникає національна художня школа, митці навчаються за кордоном І працюють за зразками Італії, Фландрії, Голандії.

Лише з початку XVIII століття, з посиленням Прусії, Австрії, Сак­сонії починає відновлюватись художнє життя на території Германії. В цей час формується найсильніша в Європі музична школа, творить геніальний Й.-С. Бах, пише своє нове дослідження про людський розум Лейбніц, пізніше починає діяльність Е.Кант. В образотворчому мистецтві найкращих успіхів досягає архітектура.

Архітектура. На відміну від інших старих європейських художніх шкіл німецька архітектурна школа в названу добу розвивається саме як провідний вид націо­нального мистецтва і це пов'язано з абсолютним характером влади в ні­мецьких державах. Влада - а в південних землях і католицька церква -залишаються головним замовником. Особливо пишними виглядають південно-нїмецькі собори, що демонструють власний варіант Італійського ба­роко.

Велику роль відіграють архітектура та скульптура Андреаса Шлютера (І659- І7І4), який працював при дворі Фридриха II в Берліні. Для будинку Берлінського Цейхгаусу він виконує виразну високофахову серію голів помираючих воїнів. Він зумів проявити тут стриманість і, водночас, різноманітність в передачі страждання. Великою роботою Шлютера як скульптора був кінний монумент Фридриху Вільгельму. Він бере за взірець пам’ятник Людовику XIV Жирардона. Але німецький, правитель відрізня­ється більшою грузністю, нерухомістю форм. Фігуру поставлено на невисокий і пишний постамент, прикрашений чотирьма постатями скутих рабів.

Шлютер оформлює також північний та південний фасади королівського палацу в Берліні та його інтер’єри. В цій роботі відчутні впливи Берніні. Південний фасад з сірого каменю з двома могутніми ризалітами. Кожен з них має по 4- колони на рустованому цоколі, які завершуються і продовжуються декоративними статуями балюстради.

Найвідомішим будівничим Прусії тієї доби був Данієль Пеппельман (1862- І736), який спорудив найзначніший пам’ятник - дрезденський Цвінгер. Палац зводився для життєлюбного короля Августа і призначався для свят і банкетів. Широкий парадний двір з 3-х боків оточений павільонами, що служили ніби лоджіями для глядачів урочистих церомоній, що проходили на цьому дворі. В декорі павільйонів виявлено масу чарівної фантазії. Ниж­ні поверхи бічних павільйонів прикрашені півфігурами веселих атлантів, що перемовляються між собою, виконаних австрійцем Балтазаром Пермозером. Карнізи верхнього поверху, здається, "прогинаються" під вагою численних статуй, ваз, маскаронів та гірлянд. Щедрий декор підкреслює легкість конструк­ції павільйонів. Цвінгер прикрашає знаменита ажурова брама під короною. В цілому архітектура Цвінгера нагадує майбутнє рококо, але поскільки відсутня інтимність, то це, так би мовити, "рокайльне" бароко.

В цей же час у Вюрцбурзі, резиденції князя- єпископа Йогана фон Шенборна архітектор Балтазар Нейман (І687- І75З) зводить третю знаме­ниту будівлю - палац єпископа, намагаючись надати споруді рис шляхетної величності і ясної стриманості. Довгий /І67 м/ і спокійний фасад вихо­дить на відкритий парадний двір, що нагадує версальський. Середня час­тина висунута вперед і стримано декорована. Найбільше уславились па­радні сходи палацу: величні і легкі, стрімкі і гнучкі, з розкішним але не перевантаженим декором. Стеля сходів, як і вже згадуваний Імператорський зал, розписана Д.Т’єполо.

Ще одна вдала робота Б.Неймана - церква у Фірценгеймгені. Вона приваблює вишуканою жвавістю форм. Особливо цікавим є рішення інтер'є­рів: овально - круглих, що надає простору активної динаміки. Це - ча­рівне пізнє бароко, пишне і життєрадісне. Водночас, тут, як і у всіх культових спорудах Південної Німеччини, відчутний потяг до містики і певний внутрішній зв'язок з середньовіччям,

Ще більше зазначені риси притаманні сакральному живопису та скуль­птурі. Вони використовують всі досягнення формально-технічного харак­теру всі я галузі для посилення містичного настрою. Улюблена тема німецького сакрального мистецтва - чудо. Характерно, що митці майстер­но застосовують синтез мистецтв: в цей час на південних землях пра­цюють справжні майстри "синтезатори". Такою була творчість братів Азамів з Мюнхену; Космас Даміан був живописцем, а Егід Квірін - скуль­птором. Вони оформлювали Вівтар у Вельтенбурзі і особливо – інтер’єр монастирської церкви в Рорі. Все оформлення будується на принципі вра­жаючого театрального видовища. Найцікавішою є багатофігурна скульптур­на композиція "Знесення Марії". Навколо пишного барочного саркофагу-чаші згруповані апостоли, а Марія з двома ангелами підноситься над ними. Композиційна єдність і динаміка поєднуються з ефектом невидимого для глядача освітлення з бічних вікон. Живопис підпорядкований загальному задуму.

Брати Азами цілком створили маленьку церкву св. Іоана Непомука у Мюнхені. Декор фасаду викликає почуття невизначеного неспокою і воно посилюється у рішенні інтер’єру. Центральне місце належить вівтарній композиції з скульптурною групою Трійці,

Визначним майстром пізньонімецького бароко в галузі сакральної скульптури був Ігнац Гюнтер (І725- І775). Він створював великі вівтар­ні композиції, такі як "Оплакування" та "Благовіщення" у Веймяарі. Трагізм і глибока емоційність характеризують першу з них і граціозна рокайльна галантність – другу. Тієї ж грації сповнений і мотив "По­клоніння ангела".

Широко розвивається бароко у першій половині століття в Австрії. На цей час країна перетворюється на одну з сильніших в Європі. До її складу увійшли Чехія, Силезія, Угорщина, Бельгія, італійські землі. Відповідно до цього політичного піднесення починається розквіт музики та, меншою мірою, образотворчого мистецтва. Звичайно, Австрія відчуває величезний вплив італійського мистецтва і менше - національних традицій. Мистецтво має придворно- аристократичний характер.

Як і в сусідній Німеччині архітектура відіграє визначальну роль. Пишно відбудовується після пожежі 1693 року Відень: саме в цей час фор­мується блискучий бароковий вигляд міста. Талановитим послідовником ідей Борроміні був Фішер фон Ярлах (Іб5б- І723), що тяжів до напруженого неспокою. Він спорудив церкву Карла Борромея у Відні з дивним поєднанням різних елементів. Овальному плану відповідає овальне купольне перекрит­тя. Фасад розташований перпендикулярно поздовжній осі. 3 боків фасад фланкують дві башточки, а в центрі - стриманий шестиколонний портик з двома "колонами Траяна", дзвіницями,що його замикають.

В творчості Лукаса фон Гільдебранда (І668- І745) напружена енер­гія поступається місцем легкій ошатності, але цей майстер мислить ціліс­ним ансамблем. Його кращою роботою є Палац Бельведер для принца Євгенія Савойського, Довга будівля головного - Великого Бельведера - має два, фасади: парадний, що виходить на трикутний двір, та парковий. Цен­тральна частина Великого Бельведера - трьохповерхова, при двоповерхо­вих крилах; по боках - восьмикутні павільйони. Силует доповнюють високі баштоподібні покрівлі. Обидва фасади мають пишний декор.

Католицька церква в Австрії була міцна і заможна тут зводяться грандіозні монастирські комплекси, такі як монастир у Мельку, побудований Якобом Прандтауером (І658- 1726). Величезна споруда стоїть на. скеляс­тому березі Дунаю; вглиб території направлені могутні корпуси, а між ними - компактний собор. Його башти панують над ансамблем.

В австрійській скульптурі яскраво виділяється постать Балтасара Пермозера, який прикрашає Цвінгер. Він був майстром широкого емоційного діапазону. Поряд з жартівливо-примхливими атлантами Цвінгера він створює сповнений похмурої експресії, нервовий бюст "Відчай проклятого". Образ людини, що горить в пекельному полум’ї, пронизує безмежний трагічний пафос і майже фізично відчутні страшні муки.

На відміну від Пермозера дуже спокійним по світосприйняттю скульптором був Рафаель Доннер (І693- І74І). В його роботах можна віднайти гармонійні риси майбутнього класицизму. Типовим зразком є кінна статуя "Св. Мартин і жебрак". В створеній для собору в Страстбурзі композиції, на відміну від підкресленої барокової трьохмірності головна увага приділяється чіткому силуету. Ще більш класицистичними видаються декоративні постаті для фонтану на Новій площі Відня. Їм притаманна класич­на ясність образів, зовнішній спокій та стриманість контурів.

Віденська живописна школа також представлена яскравими майстрами. її стрімкий розвиток у другій половині століття пов'язаний з творчістю Франца Антона Мауельбертча (І724- 1796). Він навчався у віденській Академії мистецтв і після отримання в І750 році звання одразу ж здобуває популяр­ність і до кінця життя завалений замовленнями по всій Австроугорщині і Німеччині. Раннє "Хрещення євнуха" свідчить про впливи Т’єполо та інших венеціанців. Сам сюжет трактований дещо фантастично. Кольорова гама побудована на співставленні різних відтінків двох барв: червоної та синьої.

Зрілий Маульбертч захоплює на лише декоративним розмахом та виключним, і колоритом, а широтою емоційного діапазону: від напружено - нервового до радісно- сентиментального. Крім фресок, які писались лише літом, він створив багато вівтарних композицій. "Св. Текла" своїм вишу­каним колоритом, побудованим на біло-блакитних та рожево-золотистих тонах, свідчить про небайдужість до рокайльної вишуканості.

До речі, рококо в Німеччині і Австрії, не виявляючись в живописі і скульптурі, розквітає в архітектурі і прикладному мистецтві. і найславішим пам’ятником цього напрямку став палац Сан- Сусі, створений у Потсдамі Георгом Кнобельєдорфом. Невеличкий заміський палацик- павільйон служить за своїми художніми якостями взірцем європейського рококо. Невеличка споруда складається з перекритого куполом овального залу та двох бокових крил. Парковий фасад прикрашено півфігурами попарних ат­лантів і кариатид, що тримають карніз.

В Баварії подібними рисами позначений крихітний палацик-павільйон Амалієнбург, побудований Франсуа Кювільє. Французький майстер створив тут шедевр рокайльного інтер’єру. Ліпні прикраси суцільним килимом вкривають стіни і стелю, не залишаючи і клаптика вільного простору. Дзер­кала і панно, всі меблі розроблялись Кювільє і це надає Амаліснбургу виключної стильової єдності.

Прикладне мистецтво Німеччини досягає слави у новій галузі - вироб­ництві порцеляни. Саме тут в цю добу розкрили секрет "китайського" складу порцеляни і в Мейсені розквітає її виробництво під керівництвом Іоахима Кендлера (І706- І775). За його ескізами створюють грандіозні сервізи, вази люстри і чудову малу пластику світової слави. Іронічно- граційні "кринолінові групи" відображають дух рококо.