Перше зіткнення з монголо-татарами

ХШ вік є важливим рубежем в історії України й усієї Європи. Це пов'язано з татаро-монгольскими завоюваннями, що мали серйозні наслідки для долі народів Азії та Східної Європи. На Русі монголів називали татарами, звідси з'явився термін "монголо-татари".

У безкрайніх степах далекої Монголії наприкінці XII - початку ХШ ст. сформувалася потужна держава на чолі з талановитим полководцем Темучином, який у 1206 р. прийняв ім'я Чингізхана (великого хана). Монголи вели постійні загарбницькі війни, їм удалося підкорити Китай, Середню Азію і Закавказзя. У 1222 р. 25-тисячний монгольський загін з'явився на східному кордоні половецьких володінь.

Половецький хан Кобяк звернувся за допомогою до руських князів. На початку 1223 р. в Києві відбувся княжий з'їзд, а незабаром на Русь прибули і монгольські посли. Монголи запропонували руським князям мир, якщо вони не втручатимуться у справи степовиків. Проте було вирішено, правда, не одностайно, виступити на допомогу половцям, при цьому монгольські посли були необачно вбиті.

На початку травня 1223 р. троє руських князів зі своїми дружинами виступили на з'єднання з половцями. У похід проти монголів рушили: київський князь Мстислав Романович, галицький - Мстислав Удатний, чернігівський - Мстислав Святославич. Руське воїнство перейшло Дніпро й об'єдналося з половцями. Битва з монголо-татарами відбулася 31 травня 1223 р. в Приазовських степах на річці Калка.

У цій битві руські князі діяли вкрай неузгоджено. Першим раптово атакував монголо-татар Мстислав Удатний. Його підтримали половецькі полки, але решта руського війська залишилася стояти на місці. Під час відчайдушної сутички з монголами половці почали відступати, зім'явши при цьому руські дружини. Побачивши поразку Мстислава Удатного, два інших руських князя стали укріпленим табором на березі ріки. Взявши в облогу табір, монголо-татари запропонували руським почесну капітуляцію, обіцяючи зберегти їм життя. Проте, коли дружини покинули свій табір, монголи напали на них і знищили велику частину воїнів. Мстислав Романович і Мстислав Святославич були захоплені в полон. Роману Галицькому з частиною своїх військ удалося втекти. Вороги переслідували руських до самого Дніпра, а потім повернули назад. Полонені князі з їх найближчим оточенням були зв'язані, покладені на землю, а зверху монголи спорудили настил з дощок, на якому бенкетували до тих пір, поки князі не задихнулися.

Розбивши руських на річці Калці, монголо-татари не зважилися відносно слабкими силами рушити углиб країни і відступили на схід. Вони зникли також раптово, як і з'явилися. Русь зітхнула з полегшенням, але, як виявилося, ненадовго.

Похід хана Батия

Фатальне для Русі рішення про похід на захід було ухвалене монголами на з'їзді їх воєначальників у Каракорумі в 1235 р. Великий Чингізхан заповідав своєму внукові ханові Батию всю Європу, але її ще треба було завоювати. Після ретельної підготовки Батий в 1237 р. повів на захід 140-тисячну нещадну і войовничу монголо-татарську орду. Першою європейською державою на її шляху лежала обширна і багата Русь, розділена на півтора десятки самостійних удільних князівств.

Взимку, наприкінці 1237 р., монголо-татари раптово з'явилися біля стін давньої Рязані. Місто не побажало підкоритися завойовникам, було взяте, розграбоване і повністю знищене. У полон монголи брали тільки майстрів, молодих жінок та інколи дітей - решта підлягала знищенню. Спалена монголами Рязань так ніколи і не змогла відродитися на колишньому місці. Потім настала черга Володимира - головного міста Північно-Східної Русі. Володимирський князь Юрій Всеволодович виступив проти полчищ Батия зі зброєю в руках. Кривава битва на річці Сіті 4 березня 1238 р. завершилася повним розгромом руських і загибеллю самого князя. Незабаром місто Володимир, яке вже практично нікому було захищати, було захоплене монголо-татарами. Пройшовши землями Північно-Східної Русі, Батий розграбував і зруйнував Ростов Великий, Суздаль, Углич, Твер, Москву та інші її міста. Восени 1238 р. монголо-татари відійшли у степ, де відпочили від важкого походу і поповнили свої ряди.

Навесні 1239 р. Батий почав новий наступ, цього разу його метою були південноруські князівства. На території сучасної України монголо-татари вперше з'явилися під Переяславом. Спроба русичів відбити натиск орди не вдалася, місто було зруйноване і спалене. Наступною жертвою монголів став древній Чернігів. Ослаблена в боях орда не ризикнула відразу ж рушити на Київ і знову відкотилася в степ.

Тільки восени 1240 р. величезне військо хана Батия підійшло до Києва. Літописець, підкреслюючи численність монгольського війська, говорить: "Нічого не було чути із-за скрипу возів його, реву верблюдів його та іржання коней його". Монголо-татари були вражені величчю і красою давньої столиці і запропонували її жителям відкрити ворота міста. Проте кияни вирішили битися до кінця. Київський князь Михайло втік із міста. Керувати обороною Києва прибув посланець князя Данила Галицького воєвода Дмитро, людина хоробра й обізнана у військовій справі.

Облога Києва була довгою і жорстокою. Маючи величезну чисельну перевагу, монголи безперервно штурмували місто. За допомогою стінобитних машин їм часто вдавалося робити проломи у міських стінах, але кияни кожного разу знаходили сили для їх відновлення. Проте така нерівна боротьба не могла продовжуватися нескінченно. На початку грудня 1240 р. монголо-татари вдерлися до міста. Відчайдушні бої в Києві йшли за кожну вулицю, за кожен будинок. Незабаром єдиним оплотом киян залишилася давня Десятинна церква, але її зводи завалилися, не витримавши безлічі людей і поховали під собою останніх захисників міста. Поранений воєвода Дмитро був схоплений моногло-тарами, але хан Батий побажав зберегти життя мужньому воїнові.

На початку 1241 р. хан Батий рушив на західно-українські землі - Волинь і Галичину. Багато міст не чинили опору монголо-татарам і не були зруйновані. Героїчно билися проти загарбників Володимир і Звенигород, але обидва ці міста були взяті і зруйновані, причому Звенигород так ніколи і не відродився. Проте монгольська армія, зазнавши величезних втрат на Русі, була вже не така сильна. Крім того, лісиста і гориста місцевість не давала повною мірою використовувати всі переваги монгольської кавалерії. Батий прагнув захопити Західну Європу й обмежився офіційним визнанням своєї верховної влади над Волинню і Галичиною.

Минувши територію Галицько-Волинського князівства, Польщі й Угорщини, монголо-татари вдерлися до Чехії. Тут у 1242 р. в битві під Оломоуцем вони зазнали поразки від об'єднаних сил західноєвропейських лицарів, і були вимушені повернути на південь. Монголо-татарська кіннота дійшла до узбережжя Адріатичного моря і тільки після цього повернула назад, на схід. Завойовники осіли у степах нижньої Волги й організували тут свою державу - Золоту Орду з центром у місті-стані Сараї.

У результаті походу хана Батия Давньоруська держава припинила своє існування. На руських землях встановилося панування іноземців - монголо-татарське ярмо. Проте героїчний опір Русі кочовикам у значній мірі врятував від неминучого руйнування західноєвропейську культуру.

Хоча завойовані руські князівства політично не входили до складу Золотої Орди, вони повинні були платити монголо-татарам важку данину, а руські князі затверджувалися на престолі монгольськими ханами. Для народів, які населяють територію сучасної України, так само, як і для інших східнослов'янських народів, монголо-татарське ярмо явилося величезним негативним чинником. Воно означало масову загибель людей, знищення величезних матеріальних і культурних цінностей, ізоляцію від європейських країн. Все це гальмувало розвиток історичного прогресу на території колишньої Київської Русі.