Як і в радянській Росії, політика українського радянського уряду в цей період здобула назву «воєнний комунізм».

ТЕРМІНОЛОГІЧНИЙ СЛОВИК

Революція (від лат. revolutio — обертання, розвертання) — швидка зміна встановленого політичного, соціального чи економічного порядку суспільства здебільшого насильницьким способом.

Терор — найгостріша форма боротьби проти політичних і класових супротивників із застосуванням насилля аж до фізичного знищення

Репре́сії — каральні заходи, покарання, вжиті державними органами. Репресії — це комплекс заходів з арештів, розстрілів і переселення великих мас людей.

Диктату́ра — необмежена влада в державі особи, групи осіб, суспільної верстви, що в протилежність до демократії, тримається не на вільних і незалежних виборах, а спирається на силові структури та органи держави чи навіть на пряме насильство, репресії та терор.

Пролетаріат (від лат. proles - потомство та лат. proletarius - нижчий клас в Стародавньому Римі) — нижчий, бідніший соціальний клас суспільства, який не має власності і для якого основним джерелом засобів для життя є продаж власної робочої сили.

Комуні́зм (від лат. communis — спільний, загальний) — політична ідеологія, заснована на ідеї спільного майна, суспільства загальної рівності та свободи. В суспільних відносинах комуністичне вчення наголошує на пріоритеті інтересів колективу над інтересами окремої людини, на абсолютній домінанті, підкоренні людської особистості інтересам спільноти. Відчуження приватних інтересів особи в комунізмі починається зі скасування приватної власності на засоби виробництва, її експропріації.

Воєнний комунізм — назва внутрішньої політики більшовиків в 1918—1921 роках під час Громадянської війни. Основною ціллю більшовиків було утримання власної влади в країні та забезпечення Червоної гвардії та Червоної Армії продовольством та іншими необхідними ресурсами — в умовах війни, відсутності законної політичної влади та бездії звичайних економічних механізмів керування економікою та народним господарством.

Продрозкла́дка (рос. продразвёрстка) — система примусової заготівлі сільськогосподарських продуктів в 1918-21 роках, введена рішеннями Раднаркому у Радянській Росії і поширена на територію Української Народної Республіки військовою силою. Ця система зобов'язувала селян здавати державі за твердими цінами надлишки (понад встановлені норми на особисті і господарські потреби) хліба та інших продуктів. Проводилася органами Наркомпроду, продзагонами, за участі частин Червоної армії, спільно з комбідами і місцевими Радами. Більшовицька влада встановлювала завдання губерніям, яке потім розверстувалось за повітами, волостями, селами та селянськими дворами.

Продрозверстка була вираженням продовольчої диктатури більшовиків. 12 квітня 1919 р. Раднарком УСРР видав наказ «Про розверстку надлишків врожаю 1918 і попередніх років». Хлібна розверстка накладалася на селянські господарства площею землі понад 5 десятин, причому на господарства площею понад 10 десятин розверстка була за підвищеними нормами. Головний тягар продрозверстки був покладений на заможних селян, які і раніше доводили незадоволеність політикою більшовиків.

Спочатку продрозверстки поширювалася на хліб і фуражне зерно. У заготівельну кампанію (1919–1920 рр.) вони охопила також картоплю, м'ясо, а до кінця 1920 р. — майже всі сільськогосподарські продукти. У 1918–1919 рр. Насправді, розверстувався не лише хліб, м'ясо, картопля та інші продовольчі товари, а буквально всі види сировини тваринного і рослинного походження: пенька, щетина, кінське волосся, коров'яче волосся, копита, роги, тощо.

Продрозкла́дка — злочинна політика конфіскації, державного грабунку зернових у селян — стала головною причиною Голоду в Україні 1921–1923 р. та Голоду в Поволжі 1921–1922 р.

Січня Тимчасовий робітничо-селянський уряд України змінив назву держави. Замість назви Українська Народна Республіка вводилася назва Українська Соціалістична Радянська Республіка (УСРР). Ця назва збереглася до 1936 р.

За наполяганням Леніна уряд УСРР очолив X. Раковський.

Історичний портрет.

Раковський Християн Георгійович (справжнє ім'я і прізвище — Кристю Станчев, 1873 — 1941). Народився в сім'ї заможного торговця. Навчався на медичних факультетах університетів Берліна, Цюріха, Моипельє. Освіту одержав у Женевському університеті (1897). Із 1889 р. брав участь у соціал-демократичному русі Болгарії, Швейцарії, Німеччини, Франції, Румунії. У 1899—1900 рр. служив у румунській армії. Неодноразово піддавався арешту та засланню. Був однією з найяскравіших постатей у лівому русі. Позиція X. Раковського є типовим прикладом еволюції від соціал-демократичних ідей до комуністичних.

У серпні 1916 р. X. Раковський був заарештований румунським урядом, а в травні 1917 р. звільнений російським гарнізоном. У 1917 р. увійшов долав РСДРП(б), вів партроботу в Одесі та Петрограді. Учасник громадянської війни, учасник мирних переговорів із Німеччиною. Із 1919 р. член ЦК РКП(б). У 1918 р.один із керівників НК в Україні, голова Верховної колегії по боротьбі з контрреволюцією. У1918 р. — голова Тимчасового робітничо-селянського уряду України. Із березня 1919 р. до липня 1923 р. — голова РНК і нарком закордонних справ України. У 1919—1920 рр. член Оргбюро ЦК. Один із організаторів радянської влади в Україні. Входив до складу радянської делегації на Генуезькій конференції (1922 р.).

Із 1933 р. працює уповноваженим представником у Великій Британії, у 1925—1927 рр. — у Франції. У 1927 р. виключений із партії XV з'їздом ВКП(б) разом з іншими учасниками троцькістської опозиції. У 1928 р. був засланий до Астрахані, потім —■- до Барнаула. Із 1934 р. — начальник управління середніх медичних навчальних закладів Наркомату охорони здоров'я РСФРР. У 1935 р. відновлений у ВКП(б), голова Радянського товариства Червоного Хреста.

У 1937 р. X. Раковський був заарештований. Як підсудний притягнутий до фальсифікованого НКВС відкритого процесу у справі «Антирадянського правотроцькістського блоку». Визнав себе винним в участі в різного роду змовах, а також у тому, що був англійським та японським шпигуном. У 1938 р. був засуджений до 20 років тюремного ув'язнення.

В останньому слові на суді заявив: «Наше нещастя в тому, що ми обіймали відповідальні посади, влада запаморочила нам голову. Ця пристрасть, цс бажання влади нас засліпило».Після початку Великої Вітчизняної війни заочно, 8 вересня 1941, був засуджений Військовою колегією Верховного суду СРСР до страти. Розстріляний в Орловському централі. У 1988 р. реабілітований і відновлений у партії.

У січні 1919 р. X. Раковський перетворив Тимчасовий уряд у постійний, який дістав назву Ради народних комісарів України.

По мірі просування радянських військ углиб України формувалися нові органи місцевої влади. Таким чином, радянська державність в Україні створювалася «зверху», тобто через Раднарком і ЦК КП(б)У.

Хоча влада називалася радянською, ради існували здебільшого в губернських центрах. У повітових і волосних центрах діяли військово-революційні комітети-ревкоми, які проголошувалися органами диктатури пролетаріату. До їхніх функцій входив відбір кандидатів у депутати рад, проведення виборів, створення апарату виконавчих комітетів рад. У селах створювалися комітети бідноти — комбіди. Для придушення опору радянській владі були створені Всеукраїнська надзвичайна комісія (ВУНК), народні суди, революційні трибунали, робітничо-селянська міліція.

У березні 1919 р. в Харкові відбувся III з'їзд КП(б)У, який рекомендував розробити Конституцію УСРР, взявши за основу Конституцію Радянської Росії.

6—10 березня 1919 р. в Харкові було скликано III Всеукраїнський з'їзд Рад, який прийняв Конституцію УСРР. Згідно з Конституцією, в Україні оформилася радянська форма державності: влада була закріплена за робітничим класом. Конституція встановлювала, що вища влада в республіці належить Всеукраїнському з'їзду рад, а в період між з'їздами — Всеукраїнському Центральному Виконавчому Комітету — ВУЦВК, до складу якого увійшли більшовики і бороть-бісти. Головою ВУЦВК став Г. Петровський. Було затверджено також склад Раднаркому республіки на чолі з X. Раковським.

Зверніть увагу!

На відміну від Росії, органи державної влади в Україні були бага-топартійними. Лівоесерівські партії (боротьбісти і борьбісти) заявили про свою підтримку комуністичної програми. І хоча вони вимагали рівних прав пролетаріату та трудовому селянству, а замість диктатури пролетаріату висували лозунг диктатури трудящих класів, більшовики не могли не рахуватися з ними, оскільки.авторитет есерів на селі був дуже високим. При цьому підкреслюється, що більшовики домоглися значної кількісної переваги в органах влади, забезпечивши свій цілковитий контроль.

Додаткова інформація

Українські ліві есери взяли назву Українська партія соціалістіа-револю-ціонерів-комуністів. Скорочено — УПСР (комуністи — боротьбісти) назва походить від центрального друкованого органу «Боротьба».

Українська партія лівих соціалістів-революціонерів як відгалуження загальноросійської партії лівих есерів розкололася, і була утворена Українська партія лівих соціалістів-революціонерів УПЛСР (борьбистів). Ця назва також походить від назви центрального друкованого органу російськомовної газети «Борьба».

УСРР і політика «воєнного комунізму».

Політика більшовиків, яка проводилась в Україні в першій половині 1919 р., заднім числом отримала назву «воєнний комунізм». «Воєнний» — тому що ця політика проводилась в умовах громадянської війни. «Комунізм» —тому що була здійснена спроба «атаки на капіталізм».

Більшовицька ідея

В основу воєнного комунізму була покладена ідея відмови від капіталізму та швидкого революційного переходу до комуністичного ладу шляхом одержавлення власності, згортання товарно-грошових відносин, тотального підпорядкування суспільних, групових, індивідуальних інтересів державним. В економіці — це обвальна націоналізація промислових підприємств, поміщицьких маєтків, торговельних закладів. Воєнний комунізм передбачав примусовий державний перерозподіл ресурсів, у тому числі предметів і товарів широкого вжитку та продовольства, державну монополію на хліб та інші продукти харчування. Практичним утіленням останньої стала так звана продрозкладка за допомогою спеціальних продовольчих загонів. У політичному житті — це перетворення Рад із широких представницьких органів на органи диктатури з обмеженням виборчих прав, масова заміна Рад ревкомами, комбідами, переслідування опозиційних партій, створення привілейованих умов для РКП(б). В ідеології та культурі воєннокомуністичні заходи полягали в пропаганді комунізму, запереченні старих культурних надбань, у формалістичних пошуках нового в літературі й мистецтві.

В галузі економіки політика воєнного комунізму зазнала повного краху, і Ленін був змушений починаючи з Х з'їзду РКП(б) (березень 1921) визнати її недієвість і шукати шляхи відступу, компромісу з народними масами, невдоволення яких набрало характеру політичної кризи. На зміну військовому комунізму прийшла нова економічна політика. В Україні вона була запроваджена з осені 1921.

У другій половині 1918 р. Ленін підтримав ідею лівих комуністів. Раднарком приступив до реалізації комуністичних перетворень.

Серед них слід виокремити такі:

— запровадження загальної трудової повинності;

— мілітаризація праці;

— заборона приватної торгівлі;

— продрозкладка;

— карткова система постачання міського населення;

— націоналізація всіх підприємств;

— «червоний терор»;

— бюрократизація державної влади.

Ці заходи здійснювалися в Україні пізніше, ніж у Росії. Початком реалізації цих заходів в Україні стало опублікування 11 січня 919 р. декрету про порядок націоналізації підприємств. Протягом кількох місяців були усуспільнені підприємства цукрової промисловості, великі шахти, металургійні й машинобудівні заводи. Загальне керівництво націоналізованою промисловістю здійснював Укррад-наргосп.

На початку 1919 р. було запроваджено продовольчу розкладку: вилучення всіх хлібних надлишків на селі (крім посівного фонду), здавання державі хліба, виходячи з потреб держави, а не з наявності зерна в сім'ї. Здійснення розкладки на місцях покладалося на комбіди, яким допомагали робітничі продовольчі загони. При цьому частина хліба залишалася вселі для розподілу між наймитами й бідняками, решта —здавалася державі. Обурене селянство всіляко опиралося конфіскації хліба. Практично в 1919 р. замість 140 млн пудів вдалося зібрати лише 8, хоча й були створені загороджувальні загони, щоб перешкодити вільній торгівлі хлібом.

Не легше розв'язувалося й земельне питання. Якщо в жовтні 1917 р. було прийнято рішення про передачу поміщицьких і всіх інших земель у користування селян на засадах зрівняльного поділу, то в 1919 р. більшовики проголосили гасло утвердження на селі «великого соціалістичного виробництва». 14 лютого 1919 р. ВЦВК прийняв. декрет «Про соціалістичне землевпорядкування і про заходи переходу до соціалістичного землеробства». Після того, як III Всеукраїнський з'їзд рад схвалив цей декрет, почалася його реалізація. Селяни змушені були об'єднуватися в радгоспи та комуни, що привело до могутньої хвилі селянського протесту. Це змусило Леніна і Раковського переглянути аграрну політику. ЦК КП(б)У вернувся до місцевих органів влади з вимогою суворо дотримуватися принципу добровільності при створенні комун, але було пізно.

Як і в радянській Росії, політика українського радянського уряду в цей період здобула назву «воєнний комунізм».

Суть, зміст і мета політики «воєнного комунізму. «Воєнний комунізм» - система надзвичайних заходів керування економікою, що проводилася більшовиками в 1918-1921 pp. (з 1919 р. - в Україні).

Метою політики «воєнного комунізму» були: побудова комунізму насильницькими методами, мобілізація ресурсів для боротьби з противниками радянської влади, підготовка до світової соціалістичної революції.

Політика «воєнного комунізму» містила в собі: одержавлення економіки, припинення товарно-грошових відносин, введення продрозкладки (примусове вилучення продовольства у селянства), загальної трудової повинності, введення зрівняльної оплати праці, мілітаризацію суспільства, скасування комунальних платежів, плати за проїзд в транспорті тощо.

У 1919 р. політика «воєнного комунізму» була введена в Україні.

Націоналізація промисловості. Держава намагалася взяти важелі керування пріоритетними галузями у свої руки. Була встановлена державна монополія на торгівлю найважливішими товарами - цукром, чаєм, сіллю, вугіллям, металом тощо. Приватні підприємства, які ще не були націоналізовані, повинні були дотримуватися цін, установлених Раднаркомом РСФРР. У 1920 р. були націоналізовані практично всі підприємства України.

Трудові відносини. Більшовики ввели загальну трудову повинність, трудову мобілізацію. Щоб змусити людей працювати, вони дорівняли робітників до солдатів в армії. Запроваджувалися мілітаризація праці, примусова праці «буржуазних елементів». У 1920 р. була створена Українська трудова армія.

Торгівля та фінанси. При «воєнному комунізмі» торгівля була заборонена, здійснювався прямий продуктообмін; скасовувалася оплата за паливо, житло, транспорт тощо; влада намагалася повністю скасувати гроші; вводилася карткова система розподілу товарів і продуктів.

Політика «воєнного комунізму» на селі. У ході здійснення політики «воєнного комунізму» заборонялася оренда, наймана праця, робилися спроби запровадити колективні форми господарства (комуни).

Продовольча диктатура. Більшовицький режим увів продовольчу диктатуру. Влада поклала обов'язки на селян у примусовому порядку здавати запаси зерна та інших сільськогосподарських товарів за державними (украй низькими) розцінками, а ринкова торгівля цими товарами заборонялась і розглядалась як спекулятивна. Така політика здобула назву «продовольча розкладка» - «продрозкладка». Це була фактична конфіскація товару в селян. Для вилучення продовольства створювалися спеціальні «продовольчі загони» (продзагони). У 1920 р. продрозкладка була поширена на овочі, м'ясо, молоко тощо.

Створення комнезамів. Для зміцнення свого режиму на селі більшовики створювали з найбідніших селян комітети незаможників (комнезами). Вони повинні були доповідати державним службовцям і членам продзагонів про те, хто із селян має запаси хліба і де їх ховають. У 1919 р. комнезами почали створюватися в українських селах.

Впровадження політики «воєнного комунізму призвело до господарської розрухи, формування адміністративних методів управління, масового невдоволення населення. Уже в 1920-1921 pp. ця політика зазнала повного краху.

Політика більшовиків у 1920р. На початку 1920 р. радянська влада в Україні була встановлена втретє (вперше - 25 грудня 1917 p., вдруге - 6 січня 1919 р.). Більшовики створили надзвичайні органи влади- революційні комітети (ревкоми). Ще в грудні 1919 р. у Москві був створений Всеукраїнський революційний комітет (Всеукрревком), якому передавалася законодавча і виконавча влада. У лютому 1920 p. у зв'язку з виборами до Рад усіх рівнів Всеукрревком і ревкоми на місцях ліквідувалися, і всі владні повноваження переходили до Рад.

Вибори до Рад відбувалися під контролем більшовиків, тому вони одержали 80% місць у губернських виконкомах і 70% місць у повітових виконкомах.

У 1920 р. Кремль намагався створити враження про зміну своєї політики стосовно України:

- проголошувалося визнання незалежності УСРР;

- була дана обіцянка ширше враховувати інтереси середнього селянства, забезпечити добровільність у створенні комун.

На ділі проголошення цих «змін», особливо стосовно визнання незалежності України, мало демагогічний характер. У 1920 р. в Україні затвердилася політична диктатура КП(б)У в формі радянського режиму.

Більшовики продовжили політику «воєнного комунізму». До продзагонів було мобілізовано 15 тис. робітників. Влітку 1920 р. продрозкладку здійснювала 1-а Кінна армія С. Будьонного.

Значно поширилася націоналізація підприємств, фактично була згорнута приватна торгівля. Ліквідувалися поміщицькі господарства; створювалися радгоспи (їм було відведено понад 1 млн десятин землі) і комуни, куди селяни не бажали вступати. Відповідно до закону про землю від 5 лютого 1920 р., конфіскована поміщицька земля віддавалася працюючим селянам без викупу. Поміщиків не тільки позбавляли землі та інвентарю, але і виселяли разом із сім'ями з маєтків.

«Червоний терор». Становлення більшовицького режиму супроводжувалося посиленням «червоного терору». У 1919 р. була створена Всеукраїнська надзвичайна комісія (ВУНК), яку з квітня 1919 р. очолив М. Лацис. Створювалися «народні суди» й революційні трибунали, робітничо-селянська міліція.

Фізично знищувалися «класові вороги»: поміщики, капіталісти, офіцери царської армії, члени антирадянських партій, священики, представники інтелігенції, селяни та ін. Правові і моральні норми не бралися до уваги. Методами «червоного терору» були: військова блокада, захоплення заручників, кругова порука, виселення сімей, масові страти. Знищувалися як реальні супротивники більшовиків, так і випадкові люди. Особливо багато жертв було серед повстанців-махновців, селян півдня України.

Цього часу в Україні створювалася система примусових робіт і перші концтабори, через які в 1920-1921 pp. пройшли 25-30 тис. чоловік.