Встановлення влади гетьмана П. Скоропадського.

Усунення з історичної арени Центральної Ради означало припинення української державності. Вона продовжила своє існування у Гетьманаті — періоді, який тривав в Україні трохи більш як півроку.

Переворот 29 квітня

29квітня 1918 p., удень, коли припинила діяльність Центральна Рада, у Києві, у приміщенні цирку Крути­кова, зібрався з'їзд хліборобів-землевласників, на який прибуло бл. 8 тис. учасників в основному представників заможного селянства. Його делегати в промовах різко критикували політику Центральної Ради, окрема аграрну, вимагали відновлення приватної власності на землю та встановлення в Україні міцної дер­жавної влади. Учасники з'їзду одноголосно обрали геть­маном України Павла Скоропадського — великого зем­левласника, нащадка старовинного козацького роду на Полтавщині, колишнього ад'ютанта російського монар­ха Миколи II, авторитетного царського генерала.

Повалення Центральної Ради населення України в цілому сприйняло байдуже. Адже, на загальну думку, Рада соціалістичними експериментами довела країну до хаосу та беззаконня, її необхідно було замінити силь­ним, дієздатним державним органом.

Німецька військова адміністрація вирішила встановити в Україні новий політичний режим у формі диктатури. На роль диктатора були намічені багатий землевласник Є.Чикаленко та генерал П.Скоропадський. На нараді 24 квітня 1918 р. в резиденції начальника Штабу німецьких військ в Україні генерала В.Тренера, який мав величезну реальну силу, перевагу було оста­точно надано П.Скоропадському. Українська народна громада, яка виступала проти Центральної Ради, пого­дилася на умови німецького військового командуван­ня. Головними з них були: визнання Брестського дого­вору, розпуск Центральної Ради, перенесення дати скли­кання Установчих зборів до «повного заспокоєння» України, відповідальність перед польовими судами осіб, які виступали проти німецької окупації, впровадження вільної торгівлі, відновлення права приватної власності на землю, оплата Німеччині за воєнну допомогу.

Протягом 29 квітня 1918 р. прихильники держав­ного перевороту майже без кровопролиття оволоділи всіма державними установами.

«Грамоті до всього Українського Народу», проголошеній того ж 29 квітня 1918 p., гетьман заявляв, що він «відкликнувся на поклик трудящих мас Українського народу і взяв на себе тимчасово всю повноту влади». Відповідно до цього документа, Центральну Раду й усі земельні комітети розпускали, міністрів та їх товаришів звільняли з посад, а рядовим державним службовцям належало продовжувати роботу. Було відновлено право приватної власності. Гетьман повідом­ляв, що незабаром видасть закон про вибори до Україн­ського Сейму. Саме до його скликання мали діяти «Закони про тимчасовий державний устрій України», видані першого дня гетьманського перевороту. У них було визначено головні напрями діяльності Гетьмана­ту в політичній сфері, організації державного управління, дано гарантії громадських прав населення, оголошено про встановлення Української Держави замість Української Народної Республіки. Нова держава Ґрунтувалася як на республіканських, так і на монархіч­них засадах, її устрій, більшість пізніше прийнятих закон|в багато в чому нагадували дореволюційну сис­тему.

Документи від 29 квітня 1918 р. були скріплені «отаманом Ради Міністрів» М.Сахном-Устимовичем. Йому, однак, не вдалося сформувати уряд — через відмову представників Української партії в соціалістів-федералістів увійти до нього. 30 квітня 1918р. гетьман призначив на посаду голови Ради міністрів відомого наукового та громадсько-політичного діяча
М.Василенка.

Чимало труднощів виникло при спробі створити збройні сили Гетьманату замість демобілізованих військових підрозділів Центральної Ради. З поперед­нього періоду нерозформованою залишалася тільки Запорізька дивізія, яка обороняла північно-східні кордо­ни України. У липні 1918 р. було створено Сердюцьку дивізію під командуванням полковника Клименка в кількості 5 тис. вояків, вихідців із хліборобських родин. Ще з березня того ж року, після укладення Брестського договору (миру), за домовленістю з Австро-Угорщиною у м. Володимирі-Волинському розпочалося формування так званої Сірожупанскої дивізії, яка складалася з військовополонених українців — вояків колишньої російської армії. В серпні вона була передана гетьманському урядові й отримала назву 1-ї Ко-стрілецької дивізії. У листопаді 1918 р. почалося відновлення Галицько-буковинського куреня Січових стрільців. Відроджувався Чорноморський флот.

Неабиякого значення гетьманська держава надала аграрному питанню. З перших днів діяльності гетьман­ський уряд вживав заходів щодо нормалізації станови­ща на селі, яке потрясали невдоволення, суперечності, ексцеси. Для підготовки нового аграрного закону й полагодження конфліктів між землевласниками і селя­нами було створено губернські та повітові комісії

Тривала відбудова транспортних магістралей краї­ни.

За короткий час існування Гетьманат досяг відчутних результатів у культурно-освітній сфері. Було вжито кілька мільйонів примірників українських підручників для початкових шкіл, у більшості з них введено українську мову. Наприкінці гетьманської доби в Україні діяло 150 українських гімназій не тільки в містах, а й у деяких селах. У жовтні 1918 р. в Києві та Кам’янці - Подільському було відкрито українські державні університети.

Великою подією в культурному житті країни стало від­криття 24 листопада 1918 р. Української академії наук. Першим іі президентом призначили відомого україн­ського вченого В.Вернадського. Гетьманський уряд зав­дяки своїй непохитній волі фактично поклав початок автокефалії Української православної церкви.