Оздоблення й ілюстрування кириличних рукописів XI-XIV СТ.

Загальні особливості оздоблення

Вище зазначалося, що на розвиток худож­нього оздоблення східнослов'янської книги мав значний вшшв творчий доробок візантійської книги IX—XI ст. Руські майсгри книги не лише перейняли з візантійського книжкового мис­тецтва систему посторінкової побудови тексту й ілюстративного матеріалу, а й добре засвоїли традиції ілюстрування та художнього оздоб­лення книги.

Вибір художньо-пластичного принципу ба­зувався на загальному задумі оздоблення манускрипту, який, очевидно, розробляв ведучий художник під наглядом духовної особи. Середньовічний художник книги, заду­муючи цілісну композицію майбутньої руко­писної книги, перше місце завжди відводив текстові та виступав у ролі тлумача цього тексту пластичними засобами.

Текстова сторінка будувалася залежно від розміру книги. У книзі великого формату (30x20 см і більше) текст писали у два стовпці, у книзі меншого формату (20 х 15 см) — в один стовпець.

Зразок півуставного письма. Тріодь пісіш. XIII ст.

 

У слов'янських рукописах помітне недотри­мання однакової довжини рядків, тому правий бік стовпців має вільїгу конфігурацію. Тексти на сторінках деяких рукописів облямовані орнаментально-декоративними прикрасами, композиції яких складаються з різноманітних зображень. На кінцевих сторінках писці майстерно комбінували рядки різної довжи­ни, надаючи текстові вигляду овалу або трикутника.

Традиційно у слов'янських рукописах титульний аркуш був відсутній: вихідні дані писали в кінці книги в колофоні.

Слов'янські рукописи виготовляли тра­диційно дуже барвистими. Червоною фарбою писали невеликі ініціали, окремі рядки та літери. Це робилося не тільки для прикра­шання сторінок книги, а й для створення певного ритму у процесі читання тексту — підкреслення інтонаційних наголосів і при­дихів, для необхідних структурних і функці­ональних виокремлень у тексті. Для заголов­ків, великих ініціалів, а також для ви­окремлень у тексті використовували й інші фарби: зелену, чорну, вохру, світло-жовту, лазур, свинцеве білило. В коштовних руко­писах писали золотом і сріблом. Слов'янська рукописна книга була, як правило, барвиста і святкова.

Переписуючи тексти, каліграфи звичайно залишали вільні місця для ілюстрацій, розміри яких попередньо узгоджували з художниками. В одних книгах переважали сторінкові мініатюри, іноді оточені орнаментальними рамками, в інших — ілюстрації між рядками тексту, в третіх — малюнки на полях. Іноді малюнки розміщували між главами або на початку важливих частин тексту.

Зразок

Тириовського

півуставного

письма.

Болгарія.

Середина XIV ст.

136 ВІД ПІКТОГРАФІЇ ДО МАНУСКРИПТУ

українського

скоропису.

Універсал

Богдана

Хмельшщького,

ЗО Сщктя Іві)2 p.

Ілюстрації в рукописах виконували певні фуНКІщ: сторінкові мініатюри узагальнено відображали зміст розділів або всієї книги, малюнки між рядками, як правило, стосува- лися конкретного тексту, малюнки на полях символічно трактували деякі рядки і навіть слова у тексті. У фронтиспісні мініатюри художники традиційно вводили портрети авторів рукописів. У Євангеліях на фронтиспісі зображали єван­гелістів. Фронтиспіс у книзі виконували досить репрезентативно. Монументальна рамка навколо зображення складалася з архітектурних мотивів, конструктивно-компачиційна основа яких була запозичена з кращих зразків візантійської мініатюри. Вище йшлося про те, що прийом обрамлення сюжетних композицій малюнком тріумфальної арки перейняли у римських художників не тільки візантійські, а й західно­європейські та слов'янські майстри.

У виборі сюжетів для виконання великих сторінкових мініатюр художники-ілюстратори

були обмежені іконографічними канонами, а також мистецькими традиціями. Сторінкових мініатюр у рукописах виконували не так бага­то: це, в основному, були зображення єванге­лістів у Євангеліях, царя Давида у І Ісалтирях, а також окремих авторів у видатних рукопи­сах. Лише в одному вітчизняному манускрип­ті — Київському Псалтирі 1397 р. — міститься велика кількість маргінальних ілюстрацій.

У слов'янських кириличних рукописах, як і у візантійських, наявні всі види ілюстрацій: фронтиспіси, сторінкові мініатюри, малюнки в тексті та на книжкових нолях. Основним елементом оздоблення слов'янської, зокрема української, книги були все ж таки орнамен­тально-декоративні заставки, які художники малювали майже в усіх рукописах, навіть у тих, де не було жодної текстової ілюстрації. Заставки в рукописах виконували подвійне завдання: по-перше — функціонально-службо­ве, яке полягало у підкресленні посторінкової побудови текстового матеріалу, по-друге — естетичне, яке полягало у прикрашенні книжкової сторінки. Оздоблювачі ретельно слідкували за тим, щоб композиції великих орнаментальних заставок не повторювалися. Найчастіше заставки малювали у вигляді квадрата чи прямокутника, в композиції яких залишали місця для розміщення в них заголов­ків частин або разділів. Іноді, як у візантійській книзі, заставка мала вигляд букви «П» при­садкуватої форми.

Площину заставок щільно заповнювали орнаментальними мотивами тієї чи іншої доби з рослинних, геометричних і тератологічних (від грец. teras — потвора) елементів. Верхні кути завершувалися декоративними елемен­тами, у формі трилисника. В центрі верхньої лінії заставок іноді малювали хрест або, частіше, декоративний мотив із рослинних елементів, який нагадував фонтан — символ джерела християнства. Нижня горизонтальна лінія виходила за межі загальної форми і закінчувалася на кінцях пальметами на високих стеблинах. Під заставками писали заголовки розділів або глав уставними лі­терами, а з XIII ст. в Болгари і в XIV ст. на східнослов'янських землях — в'яззю.

Багатоколірні ініціали (буквиці) у слов'ян­ських, як і у візантійських, рукописах були неоднакові і за розмірами, і за структурним призначенням.

Великі орнаментальні ініціали, які переду­вали основним розділам, щоб підкреслити

Слов'янська рукописна книга 137

значущість цих розділів, малювали щільними фарбами з використанням золота, в орнамент вводили зображення людських облич, фан­тастичних істот. Наприклад, ініціали Остро­мирового Євангелія та Київського Псалтиря виконані щільними фарбами синього, жовтого, зеленого, червоного відтінків і золотом. Ініціальні літери такого типу малювали не иисці, а художники, для яких переписувачі залишали на сторінці місце запроектованого розміру.

Трохи менші ініціали на початку глав виконували теж художники — здебільшого червоною фарбою. Тіло ініціала переважно заповнювали фарбою. У деяких рукописах орнаментальні ініціали виконували контурною лінією, залишаючи тіло літери білим. Так, виконані кіновар'ю ініціали до Юріївського Євангелія мають виразне оздоблення орнамен­том тератологічного характеру. Невеличкі ж ініціальні літери, які не мали особливих прикрас, зображали кіновар'ю безпосередньо писці. Те, що каліграфи прикрашали основний текст червоними літерами та рядками, стало традиційною особливістю східнослов'янських рукописів.

Майстри книги ретельно слідкували за тим, щоб якомога виразніше були розташовані на сторінках розгортів основні та маргінальні тексти (коментарі, різні текстові позначки на полях) і елементи графічного оздоблення — заставки, в'язеві написи, ініціали, червоні літери та рядки, ілюстрації в тексті або на книжкових полях. Особливо це помітно в ки­риличних рукописах, де почали застосовувати декоративне облямування текстових стовпців на сторінках орнаментальними прикрасами. Такий творчий прийом найбільш яскраво представлений у Євангелії з Хишевич (1546), Загоріївському Апостолі (1554) та Пересоп-ницькому Євангелії (1556—1561).

Еволюція орнаментально-декоративного оздоблення

Орнаментально-стильові особливості схід­нослов'янських рукописів за багато століть, починаючи з XI ст. і до XVI ст., постійно трансформувалися. Сучасні українські книго­знавці, зокрема академік Я. Запаско, ана­лізуючи розвиток рукописної орнаментики цього періоду, дотримуються класифікації, яку розробив російський палеограф В. Щепкін. Він визначив шість орнаментальних стилів: візантійський, тератологічний, балканський,

U

нововізантійський, стародрукарський та розви­нений рослинний. Я. Запаско вказує, що нововізантійський і стародрукарський орнамен­тальні стилі в Україні не набули значного по­ширення. Замість них в українських рукопи­сах присутня розкішна рослинна орнаментика.

Орнамент візантійського стилю (перша половина XI—XIII ст.). Цей орнамент базувався на декоративних мотивах рослин­ного й геометричного орнаменту.

В основу візантійського рослинного орна­менту покладено малюнок візантійської три­пелюсткової квітки крини (від грец. krinon — лілія), мотиви якого з'явились у IX ст. в грецьких рукописах, та п'ятипелюсткової квіт­ки арніки. Квітки малювали з пелюстками різної величини і компонували у кола й овальні форми. Цим орнаментом, наприклад, запов­нені заставки, обрамлення сторінкових мініа­тюр і фронтиспісів до таких манускриптів: Остромирове Євангеліє, Ізборник Святослава (1073), Мстиславове Євангеліє. Візерунчасті книжкові оздоби виконували щільними фарбами з додаванням золота, яким обводили пелюстки квітів і в'юнкі пагінці. Своєю стилістикою вони перегукувалися зі знамени­тими київськими перегородчастими емалями XI ст., мистецтво яких на той час досягло високого рівня.

Не менш виразним було книжкове оздоб­лення, виконане з елементів візантійського геометричного орнаменту, який складався з ромбів, трикутників, інших геометричних фігур, різноманітних знаків, парних дужок, східчастих узорів і плетінки. Це і декоративні рамки навколо сторінкових мініатюр та фронтиспісів, і заставки, і численні ініціальні літери. Найвиразніші мотиви геометричного характеру використано в оздобленні таких рукописів, як Остромирове Євангеліє, Ізборник Святослава, а також Юрїївське Євангеліє. Геометричні прикраси малювали здебільшого коричневою фарбою, а іноді й чорнилом теплого кольору.

Орнамент тератологічного стилю ('друга половина XIII—XIV ст.). Цей орнамент

Зразок в'язевого письма.

138 ВІД ПІКТОГРАФІЇ ДО МАНУСКРИПТУ

Остромироае

Євангеліє.

Застивші

візантійського

стилю.

1056-1057 pp.

став панівним у книжковому мистецтві з XIII ст., хоча його елементи з'явилися в східнослов'янських рукописах ще в XI ст.

Прикраси тератологічного характеру буду­вали на основі злиття зображень чудовиськ і декоративних мотивів плетінчастого та рос­линного орнаменту. Ці елементи, поєднані в цілісну композицію заставок, ініціальних літер і різноманітних обрамлень, створювали фантастичні образи.

Поява та поширення тератологічного орна­менту у вітчизняному ужитковому мистецтві й оздобленні українських рукописів були не випадковим явищем, а мали під собою істо­ричне підґрунтя. Слов'яни Середнього Подні­пров'я, починаючи з VII—VIII ст., вели жваву торгівлю не тільки з візантійськими купцями — на їх землі прибували каравани з різно­манітним товаром і з країн Сходу, зокрема з Ірану. Тому східні слов'яни були добре ознайомлені з виразними зооморфними при­красами (зображення богів в образі тварин),

Остромировр

Євангелії;. Ініціала

тератологічного

стилю.

1056-1057 pp.

 

якими іранські майстри оздоблювали ужиткові предмети, тканини, зброю й особливо ювелірні вироби. Це, до речі, підтверджується знахідка­ми турячих рогів (датуються X ст.) під час розкопок Чорної могили (Чернігівщина), на розкішних срібних оправах яких зображення тварин і птахів майстерно сплетені у щільні химерні композиції.

Зародки тератології зооморфічного харак­теру вже наявні в одинадцяти великих ініціа­лах до Остромирового Євангелія: це зображен­ня фантастичних тварин і птахів — лева, дракона, грифона, орла, інших істот, обля­мованих примхливим рослинним візерунком. В оздобленні одноколірних ініціальних літер до Юрїївського Євангелія тератологічний орнамент відзначається вже цілком сфор мованим виглядом.

У XIV ст. орнаментика тератологічного характеру досягла свого розквіту. Варто зазначити, що в українських рукописах тератологічні прикраси використовувалися дещо скромніше, ніж у кириличних рукописах південних слов'ян і росіян. Проте у вітчиз­няних манускриптах композиції зооморфного характеру значно ускладнені: в зображеннях драконів, однорогів, змій, грифонів та інших фантастичних істот з'являється внутрішня напруженість — вони ніби намагаються звіль­нитися від плетінчастих пут і динамічно проти­стоять один одному.

У дослідницьких працях академіка Я. За­паска підкреслюється, що тератологія в оздоб ленні українських рукописів кінця XIII і XIV ст. значно посилюється, а в декоративних прикрасах з'являються вигадливі композиції.

Слов'янська рукописна книга 139

 

 

Знавець української рукописної книги зазна­чає: «У кращих тератологічних композиціях відчуваегься сила, борагьба, стрімкий рух. Фанта­стичні істоти ніби намагаються порвати плетіння, але безсилі подолати перешкоду, що їх стримує».

До найраніших мистецьки оздоблених тера­тологією рукописів слід віднести Оршанське

ЄваНГелІЄ (вИГОТОВЛЄНЄ у Другій ПОЛОВИНІ Юріівське

XIII ст. на Київщині) та Пандекти Антіоха

ФрОНПШСПІС.

Чорноризця (Іо07), тератологічні заставки до jp(t;mK

ЯКИХ ЩІЛЬНО розфарбовані ТеМІЮ-ГОЛубиМ, використання

нізшипшськом

геометрично»)

ЗелеНИМ, ЖОВТИМ І ВИШНевИМ КОЛЬОраМИ.

Цікавими зразками тератологічного орнаменту є також заставки й ініціали до Луцького Єван-гелія другої половини XIV ст. та Київського

140 ВІД ПІКТОГРАФІЇ ДО МАНУСКРИПТУ

Київське

Євангеліє.

Заставші

тератологічного

стилю.

1393 р.

 

Євангелія 1393 р., в декорі яких художники використали зображення химерних істот-хижаків з роззявленими пащами, які намага­ються схопити інших хижаків. Зображені істоти обплетені стрічками, закомпонованими в складну художню систему.

Орнамент балканського стилю (кінець XIV—перша половина XVI ст.). Для цього орнаменту характерне геометричне стрічкове плетення з елементами стилізованих прикрас рослинного характеру. У XV ст. він став панівним в оздобленні української книги.

У книгознавчій літературі цей плетінчастий орнамент отримав назву «балканський», адже

Юрйвське

Євангеліє.

Ініціали

тератологічного

стилю.

1119-1128 pp.

 

він з'явився завдяки приїздові багатьох ченців-каліграфів і художників книги з балкаиських країн — Болгарії та Сербії — у східнослов'ян­ські монастирі в період захоплення їхніх земель турками-османами. Рятуючись від ворогів православ'я, ченці привезли з собою багато оздоблених богослужбових рукописів, попов­нивши ними бібліотеки східнослов'янських монастирів. Працюючи поряд із південно­слов'янськими майстрами книги, вітчизняні оздоблювані рукописів збагатили свій творчий арсенал балканською плетінкою.

Я. Запаско, однак, вважає, що елементами плетінчастого орнаменту руські майстри користувалися набагато раніше. Він під­креслює: «Широкий розвиток плетінчастої орнаментики в XV—XVI ст. пояснюється на­самперед її глибокою самобутністю. Джерелом рукописної плетінки були багаті традиції цього орнаменту в місцевому східнослов'янському декоративному мистецтві».

Вітчизняні оздоблювачі книги постійно збагачували композиції книжкових нлетінчас-тих прикрас, вивчаючи творчий доробок майстрів ужиткового мистецтва, які виготов­ляли тканини, вироби з соломи, лози, лика та шкіри. Прикладом можуть бути стрічкові

Слов'янська рукописна книга 141

композиції заставок до Євангелія з Глинян (1498), які нагадують звичайну плетінку з соломи, лози чи лика. В інших рукописах трапляються заставки, стрічки в яких намальо­вані під прямим кутом. Такі заставки дуже скидаються на плетені килимки (наприклад, Євангеліє XV—початку XVI ст.).

У середині XV ст. серед книжкових прикрас плетінчастого характеру провідне місце почали займати заставки, виконані з округлих гео­метричних форм так званого циркульного, або концентричного, орнаменту. Ці геометричні форми нагадували коло, а також цифру «8».

Книгознавець Ф. Буслаєв вважає, що у східнослов'янських країнах циркульна пле­тінка почала розвиватися під безпосереднім впливом балканського друкарського орна­менту. Але дослідниця книжкової структури О. Зернова дійшла висновку, що плетінчаста орнаментика в російській книзі вживалася задовго до появи книгодрукування на Бал­канах. Такого ж висновку стосовно україн­ської книги дійшов і український книго­знавець Я. Запаско. Як приклад він наводить заставки до Галицького Євангелія 1266 р., у композиціях яких вже присутні елементи циркульного орнаменту.

У рукописах XV ст., які дійшли до нашого часу, трапляються плетінчасті заставки з концентричних кіл, виконані на досить високому мистецькому рівні. Це такі рукописи, як пергаментне Євангеліє (середина XV ст.) та паперове Євангеліє (1491), виготовлене в Жидичинському монастирі біля Луцька. У цих рукописах заставки за технікою виконання і системою розфарбовування споріднені: золотим контуром стрічок обведені циркульні форми кіл, тло кіл покрито блідо-синіми та блідо-зеленими фарбами і пожвавлене білими прикрасами у вигляді штрихів та крапок.

Київське Євангеліє. Заспішиш, оздоблена

спииію. Близько ]У26 p.

Свангеліє

Глинян.

Заставка.

Зразок

стрічкової

композиції.

1498 р.

142 ВІД ПІКТОГРАФІЇ ДО МАНУСКРИПТУ

Київський

ІІсалти/>.

Заставка

у іинюніжп-

тшсько.иу

стилі.

1397 р.

Київський Пс(шпщ).

Плстінчасті заставки до паперового Євангелія, написаного дияконом Волошиним у 1477 р. у м. Львові, намальовані іншими фарбами: золотисто-жовтою, бронзовою, кіноварною та світло-синьою. Одним із кращих українських рукописів першої половини XVI ст., оздобле­них концентричною плетінкою, є Київське Євангеліє, написане у 1526 р. Рукопис оздоб­лений чотирма заставками, композиції яких вибагливо скомпоновані з двох рядків щільно сплетених між собою кілець або овалів. Декоративні ремінці, які виходять із кутків заставок, завершуються елементами рослинного орнаменту.

Орнамент нововізантійського стилю ('кінець XIV—початок XV ст.). Цей орнамент створений на основі заставок візантійських манускриптів X—XII ст., виконаних геометрич­ним орнаментом у поєднанні з рослинно-квітковими мотивами. Яскраво розфарбовані декоративні елементи в заставках компону­валися з численними перегородками і за твор­чою манерою віддалено нагадували техніку київської персгородчастої емалі XI ст. В Укра­їні цей орнаментальний стиль не набув належного поширення: геометрично-рослин­ними нововізантійськими прикрасами був оздоб-

Ініціали

у нововізантійському

стилі.

1397 р.

 

лений лише один вітчизняний рукопис — Київський Псалтир.

Орнамент стародрукарського стилю ('перша половина XVI — початок XVII ст.). Цей орнамент створено на основі ксилографічних орнаментально-декоративних прикрас друків Івана Федорова. Орнаментика стародрукар­ського стилю вплинула на оздоблення руко­писів лише частково і значного поширення, особливо в українській рукописній книзі, не набула. Це пояснюється тим, що художня виразність орнаментики базувалася не на колірності (а це було основою рукописної книги), а на новій книжковій естетиці — спів­відношенні чіткого друкованого чорною фарбою тексту та білого паперу.

Орнамент розвиненого рослинного стилю (кінець XV—XVII ст.). В українських рукописах XIV—XV ст. рослинний орнамент ще займав незначне місце: сі [рощені рослинні елементи використовуваліи'я тільки для допов­нення тератологічних і плетінчастих заставок та ініціальних літер. З кінця XV—початку XVI ст. декор із рослинного орнаменту значно ускладнився, його елементи почали наближа­тися до природних форм. Рослинні прикраси стати з'являтися на книжкових полях, іноді облямовуючи текстові стовпці на сторінках. Вітчизняні майстри книги перейняли цей прийом оздоблення книжкових розгортів у західноєвропейських, зокрема у чеських і польських митців.

Я. Запаско виділив розвинений рослинний стиль як окремий стиль української орнамен­тики і встановив, що в українських рукописах, починаючи з кінця XV і протягом XVI—

Слов'янська рукописна книга 143

XVIII ст., рослинна орнаментика зазнала трьох стильових видозмін — Готичної, ренесансної та барокової.

Рослинні книжкові прикраси готичного характеру, побудовані з кострубатих гілок, не набули широкого розповсюдження в українсь­ких рукописах. До нашого часу дійшло кілька польських (переписаних латиною) манускрип­тів, виготовлених у Львові на межі XV—XVI ст. Сторінки цих рукописів обрамлені ґотичними рослинними прикрасами.

Декоративні прикраси рослинного харак­теру у вітчизняних рукописах першої половини XVI ст. починають набувати рис ренесансного стилю. Майстри книги поступово відходять від гілчастих обрамлень текстів, які мали вигляд подовжених паростків у великих ініціальних літерах, і створюють на нолях рукописів само­стійні рослинні композиції. «Розвиток рослин­ного орнаменту в обрамленні тексту в першій половині XVI ст. проходив... надзвичайно інтенсивно, — пише Я. Запаско, — бо уже в середині цього століття появляється ряд рукописів, рослинне обрамлення яких від­значається високим художнім рівнем, реие-сансовою відточеністю».

До рукописів середини XVI ст., чудово оздоблених рослинною орнаментикою рене­сансного характеру, слід віднести Євангеліє з Хишевич, написане дияконом Єремією в Го­родку Солоному у 1546 р. (тепер с Хишевичі Городоцького р-ну Львівської обл.). В цьому рукописі початкові сторінки усіх чотирьох Євангелій, а також зображення євангелістів обрамлені хвилеподібним рослинним орнамен­том у вигляді безперервної гнучкої гілки зі стилізованими листками. У Загорівському Апостолі, написаному у 1554 р. на Волині, 22 сторінки були прикрашені чудовим рослин­ним орнаментом на суцільному золотому тлі; на жаль, рукопис пропав під час війни 1941—1945 pp., але збереглася його кольорова репродукція. Досконалістю рослинних форм відзначаються й декоративні прикраси на шмуцтитулах у Служебнику XVI ст., виконані художником Андрійчиною на пергаментних аркушах і вклеєні у рукопис. Але найбільш повно та виразно рослинна орнаментика рене­сансного характеру використана в оздобленні Пересопницького Євангелія (1556—1561). Художнє оздоблення цього рукопису буде проаналізоване далі.

У XVII ст. в українській рукописній книзі поширилася рослинна орнаментика барокового

характеру. Майстри, розробляючи рослинні прикраси з ознаками нового стилю, намагалися зображати рослини, квітки та плоди не натура­лістично, а узагальнено, прагнучи розкрити за їх допомогою підтекст рукопису. Традиційні ренесансні символи почали трактуватися пишніше, їх тлумачення значно ускладнилось, а у читача з'явилася можливість асоціативно збагатити думку. У бароковому рослинному декорі митці почали відмовлятися від прямих ліній, підкреслюючи вигнутість і заокругленість рослинних форм, які стали масивними та важкими. У рухливі й контрастні рослинні прикраси художники почали вкладати нові змістові нюанси, досягаючи глибшого розуміння символіки декору.

Пишні та неспокійні форми барокового рослинного орнаменту широко використо­вувалися при оздобленні культових споруд і

оСцнимлсшіям. Львівщина. Початок XVII ст.

144 ВІД ПІКТОГРАФІЇ ДО МАНУСКРИПТУ

Оспцюмщюве

Свшиели:. Ініціал

тератологічного

спішно.

1056-1057 pp.

палаців, у церковному різьбленні на дереві та в іконописі, а особливо в оформленні друко­ваної книги. У вітчизняних рукописах барокові рослинні прикраси не набули такого поширен­ня, як у друкованій книзі. Пишне обрамлення зображень євангелістів на фронтиспісах і ти­тульних аркушах, а також композиції заста­вок, кінцівок, ініціалів народні майстри, як правило, копіювали з книжкових гравюр. При цьому вони значно спрощували композиції чудових дереворитів або мідьоритів, а іноді й зовсім відходили від гравійованих книжкових прикрас. Я. Запаско зазначає: «Відтіснена друкованою книгою, рукописна книга від­даляється від основних культурних центрів, поступово приходить у середовище народних майстрів і перетворюється, по суті, в один з видів народного мистецтва».