Ірраціональний напрям етики: А.Шопенгауэр, Ф. Ніцше.

Розвиток етичної думки кінця XIX - почала XX вв. знаходилося залежно від розвитку індустріальної цивілізації. З посиленням кризових явищ в суспільстві в буржуазній моралі відбувається відмова від принципів гуманізму і набувають поширення ідеї націоналізму. Етичні концепції кінця XIX - другої половини XX вв. засновані на принципах релятивізму, суб'єктивізму і волюнтаризму.

Артур Шопенгауер (1788 - 1860) - автор песимістичної концепції моралі. А.Шопенгауэр висловив радикальні сумніви з приводу класичних уявлень про людину і піддав різкій критиці основні ідеї традиційної етики, поклавши початок новому иррационалистическому напряму. Етичні проблеми зачіпав в роботах "Мир як воля і уявлення", "Про волю в природі", "Дві основні проблеми етики" і ін.

Шопенгауер виступив проти ідей:

1. Проти ідеї людської раціональності (заснованою на вірі в те, що людина володіє розумом і здатний контролювати свої дії; проти думки, що в свідомості і велінні людини домінують раціональні цілі і мотиви).

2. Проти ідеї добродіяння людини (заснованою на вірі в те, що людина прагне до благополуччя інших людей).

3. Він також виступив проти ідеї належного як досяжної мети (людство існує вже декілька тисяч років, але за цей проміжок люди, на думку Шопенгауера не стали добрішими або розумнішими, тому навряд чи вони стануть такими впродовж наступних тисячоліть).

Переворот в етиці, здійснений Шопенгауером, ґрунтується на відкритті ним сфери несвідомого (яку він називає "волею), а також на переконанні, що ця воля є "злою", "егоїстичною" і "порочною".

Головна ідея Шопенгауера - миром править не розум, а воля. Шопенгауер стверджував, що:

1) у основі всесвіту лежить воля;

2) воля - ірраціональна сила, "річ в собі", незбагненна розуму людини (як кантівський ноумен).

Шопенгауер розумів волю як свідоме бажання, несвідомий інстинкт, "сліпу волю до життя", яке осягнулося внутрішнім сприйняттям людини. Тим, що суть миру - воля - безрозсудна і сліпа, Шопенгауер пояснював недосконалість нашого миру (він стверджував, що це - гірший з світів). В світі відбувається "боротьба всіх проти всіх" - джерело всіх страждань на землі.

Воля породжує все живе, і вона ж вбиває. Вона пожирає сама себе, бо, окрім неї, немає нічого, а вона - голодна воля. Наприклад, воля виявляється в статевому інстинкті, підступність якого полягає в тому, що це ваблення згасає відразу після свого задоволення, а потім воно знову виникає, але вже по відношенню до іншого об'єкту.

Воля знаходиться поза мораллю. Тому людина - аморальний. Всі красиві слова, які він вимовляє, є прикриттям аморальних, егоїстичних мотивів. У житті людини насолода після того, як воно досягнуте, залишає відчуття незадоволеності. Задоволення - це недовговічна відсутність страждань, реальним є тільки страждання. Позбавлення від страждань можливо за допомогою подолання "волі до життя", переходу в тишу, небуття (аналог буддійської нірвани) - "квиетива воля ". "Квієтіва волі" можна досягти за допомогою співчуття, філософського пізнання, естетичного споглядання.

Критерієм моральності Шопенгауер вважав відсутність егоїстичних мотивів. Єдина форма моральності - взаємна симпатія людей. Чуже страждання повинне сприйматися як своє. Співчуття Шопенгауер підрозділяв на дві норми поведінки: пасивне співчуття ("не шкодь"); активне співчуття ("допомагай").

Шлях до припинення страждань лежить "через свідоме придушення волі аскетичним запереченням життя, відмовою від прагнення до продовження роду і тим самим - відмовою від постійного ланцюга мук" (А. Шопенгауер).

Фрідріх Вільгельм Ніцше (1844 - 1900) свої етичні думки виклав в працях: "Людське, дуже людське", "По той бік добра і зла", "До генеалогії моралі", "Так говорив Заратустра", "Антихристиянин" і ін.

Ніцше знаходився під впливом ідей Шопенгауера. Згідно Ніцше завдання етики полягає в критиці моральної свідомості. Ніцше стверджував, що існує багато моралей, які можна розділити на типи. Серед них - " мораль рабів". Вона панує в Європі, сформувалася під впливом античної і християнської етики і виражена в гуманістичних традиціях людства.

Основною характеристикою рабської моралі є претензія на безумовність, абсолютність. Рабська мораль є стадною, такою, що знеособлює. Вона:

• відстоює інтереси спільності (стада), а не осіб;

• направляє солідарність, милосердя, співчуття на підтримку хворих, убогих і невдах;

• вимагає зречення від своїх інтересів, придушення свого "я" ради служіння інтересам більшості;

• через норми моралі зрівнює всіх індивідів.

Феномен Ressentiment (фр. - вторинне переживання) був відкритий Ніцше в результаті психологічних досліджень. Цей складний психофізичний комплекс Ніцше вважав мотивом моралі. Складові цього мотиву:

• первинні неприємні емоції (злість, сором, образа), викликані приниженням достоїнства людини. Це приниження є постійним і закономірним, витікає з положення людини по відношенню до інших людей;

• вторинне переживання первинних емоцій (спогад), їх переосмислення, результатом якого є ненависть, відчуття мести і др.;

• усвідомлення неможливості мести, тобто нанесена образа є наслідком вищого положення (або переваги) кривдника;

• відчуття безсилля і відчаю;

• спрага мести, не маючи можливості утілитися в адекватні вчинки, трансформується.

Ressentiment отримує ідеальне втілення: безсилля перетворюється на силу (наприклад, людина вірить в розплату за свої образи на тому світі), відчуття відділяється від конкретних осіб, соціального положення. Ніцше визначав Ressentiment як уявну помсту, помста безсилого, як витиснену ненависть.

Ressentiment існує в двох формах:

• стадна мораль - вона экстравертна (переносить відчуття провини назовні);

• аскетичний ідеал - він интровертен (переносить провину всередину).

Ніцше стверджував, що Ressentiment, що утілився в європейську мораль, є єдино доступною рабиням формою опору. Він перешкоджає піднесенню людини і встановленню щирих відносин між людьми.

Мораль "надлюдини". Мораль принижує людину, співчуття (християнське або соціалістичне) безглузде, це співчуття того, хто сам страждає. Справжнім є співчуття сильних.

Ніцше виділяв етапи розвитку моралі:

• доморальный - вчинок оцінюється по його наслідках;

• моральний - вчинок оцінюється по намірах;

• внеморальный - наміри вчинків - лише їх "поверхня і оболонка". У розвитку європейської моральності Ніцше виділяв два напрями, які розрізняються по цінностях, чеснотах, носіях моральності і пр.:

• аристократична (рицарська) моральність;

• міщанська моральність, яка в результаті синтезу християнської моралі і буржуазної практики стала такою, що очолює. Ніцше вважав, що нова мораль повинна повернутися до аристократизму. Аристократизм - синонім всього благородного, високого. Частіше зустрічається в середовищі аристократів, але не є їх привілеєм. Аристократичні чесноти (особливості моралі "надлюдини"), описані Ніцше:

• "готовність до величезної відповідальності";

• "відірваність від натовпу... її чеснот";

• "захист того, чого не розуміють і на що обмовляють";

• "шанування правдивості, безстрашності" і ін.

Також властивостями аристократизму є презирство до:

• людині боязкому, малодушному;

• "що думає про вузьку користь";

• "собачій породі людей, що виносять погане поводження";

• "лестивцям і перш за все лестивцям".

Основні особливості " надлюдського" типу людей:

• усвідомлення себе "не функцією", а "сенсом", мірилом цінностей;

• самодостатність в своїй величі;

• здібність і готовність до великої відповідальності;

• природжений аристократизм, що поєднується з природною потребою індивіда в самоствердженні.

Чесноти аристократа, філософа і ін. - природний наслідок його натури, умов життя, його потреба, спосіб життя.

Ніцшеанська "надлюдина" знаходиться " по той бік добра і зла". Згідно Ніцше поняття "добро" і "зло" - результат протесту рабів. Поняття " зло" первинне, є персоніфікацією ворогів, всього того, що рабині не могли подолати. Поняття " добро" виникло як антипод зла, це трансформована заздрість, нездійснена помста. Асоціації Ніцше: добро - ілюзія добра, слабкість, бездіяльність, убогість чоловіка; зло - розум, хитрість, руйнівна потужність. Подолати рабську мораль - означає ставати "по той бік добра і зла", залишити під собою ілюзію морального засудження. ("Ця вимога витікає з пізнання, сформульованого вперше мною: що не існує зовсім ніяких моральних фактів". Ніцше.) Ніцше розмежовував поняття "хороше" і "погане":

• хороше - це високе, знатне;

• погане - низовинне, на відміну від зла не є предметом роздумів, пояснень, а просто ігнорується. ("...Врага не вважають поганими: він здібний до відплати... Не той, хто заподіює нам шкоду, а... той, хто порушує презирство, вважається поганим".)