Конституційний процес та особливості Конституції України 1996 р.

Мета Конституційного процесу – розробити концепцію нової Конституції.

Декларація визначила загальну стратегію розвитку правової системи держави, ключовим елементом якої є Конституція. В жовтні 1990 р. Верховна Рада України створює Конституційну комісію, яка повинна була розробити концепцію нової Конституції.

Це було доволі складне завдання, адже Україна в цей час мала лише обмежений суверенітет, а союзні структури продовжували діяти і вчинювати тиск на республіку.

Однак уже на листопад 1991 р. було підготовлено перший проект Конституції України. Та драматичні події кінця 1991 р. і здобуття Україною незалежності радикально вплинули на зміну низки його положень. Прийнявши Акт проголошення незалежності України 24 серпня 1991 р., наша держава зробила остаточний вибір свого розвитку.

Вже на кінець січня 1992 р. Конституційна комісія розробила оновлений проект, який після правової експертизи та дебатів у стінах парламенту за рішенням Верховної Ради України був винесений на всенародне обговорення.

Воно відбувалося з 15 липня по 1 грудня 1992 р. за участю близько 200 тис. громадян України. В ході обговорення висловлювались пропозиції щодо чіткого законодавчого закріплення переваги інтересів людини над інтересами держави, закріплення повноважень різних гілок влади тощо.

Наприкінці 1993 - на початку 1994 р. Україною пройшла хвиля політичних баталій, пов'язаних спочатку з виборами до Верховної Ради, а згодом - Президента України. За таких умов питання щодо прийняття нової Конституції відійшло на другий план.

Лише з вересня 1994 р., за зверненням Президента України про необхідність продовження конституційного процесу, формується новий склад Комісії з розробки проекту Конституції. її співголовами стали Президент України і Голова Верховної Ради. Відкриваючи засідання Комісії 17 листопада 1994 р., Президент України Л. Кучма підкреслив, що в Україні поновлено процес конституційної реформи, який було зупинено майже на рік. Комісія визнала за необхідне взяти за основу проект Конституції в редакції від 26 жовтня 1993 р.

Зважаючи на складнощі в опрацюванні нової Конституції, незбалансованість дій різних гілок влади, Президент України З грудня 1994 р. запропонував Верховній Раді конституційний законопроект про владу та органи місцевого самоврядування. Увага акцентувалась на тому, що ефективне функціонування економіки можливе лише за наявності сильної державної влади, яка б здійснювала управління державним сектором економіки, забезпечувала керівництво недержавним сектором, сприяла ефективному проведенню приватизації та структурної перебудови всього господарського комплексу. Однак цей документ не було прийнято.

Президент України та Голова Верховної Ради виявили політичну мудрість та, відмовившись від протистояння, підписали 8 червня 1995 р. Конституційний договір.

Тривала робота над Конституцією, до якої були залучені кращі фахівці. З метою вивчення та узагальнення альтернативних проектів 19 червня 1995 р. було створено робочу групу Конституційної комісії. Результатом її діяльності стала підготовка погодженого проекту Конституції України.

11 березня 1996 р. співголови Конституційної комісії - Президент України та Голова Верховної Ради - підписали завершений проект.

Проте, він не став основою політичної консолідації. Незважаючи на пропозиції Л. Кучми прийняти цей документ за основу, Верховна Рада направила його на вивчення та аналіз до постійних комісій.

На початку травня 1996 р. постановою Верховної Ради була створена депутатська Тимчасова спеціальна комісія з доопрацювання проекту Конституції на чолі з М. Сиротою. До роботи в ній були залучені представники різних депутатських груп і фракцій.

Обговорення 17-18 червня 1996 р. у Верховній Раді доопрацьованого Комісією проекту було безрезультатним. Заперечення викликали вже перші положення про статус української мови, державні символи тощо. Запропоновані зміни фактично вихолощували основний зміст документа. За визнанням багатьох політиків, конституційний процес в Україні в цей час не просто затягувався, а зайшов у глухий кут.

У цій ситуації Президент України 26 червня 1996 р. оприлюднив Указ про проведення 25 вересня Всеукраїнського референдуму щодо прийняття Конституції України. На референдум передбачалось винести проект Основного Закону, підготовлений Конституційною комісією і прийнятий за основу більшістю депутатів Верховної Ради у березні 1996 р.

Прийняття нової Конституції стало важливою віхою у новітній українській історії. Конституція складається з преамбули, 15 розділів, в яких об'єднана 161 стаття, та перехідних положень. Новий Основний Закон — це політико-правовий документ, який визначає підвалини та шляхи розвитку українського суспільства.

Конституція закріплює основні принципи української демократичної, соціальної і правової держави, в якій людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, безпека визнаються найвищою цінністю. Однією з основних засадничих ідей нової Конституції є те, що саме держава функціонує для людини, а не навпаки. Український народ є джерелом влади, яку він реалізує через відповідні органи державної влади та органи місцевого самоврядування.

Конституція закріплює принцип поділу влади на законодавчу, виконавчу і судову та їх незалежність одна від одної. Основою зовнішньої політики України, згідно з Основним Законом, є забезпечення її національних інтересів і безпеки шляхом підтримання мирного і взаємовигідного співробітництва з усіма країнами світу.

Конституція базується на кращих досягненнях вітчизняного та зарубіжного законодавства, враховує набутий історичний досвід та знаходиться на рівні кращих конституцій Європи. Вперше в історії конституційного законодавства України в ній наголошується на тому, що норми Конституції є нормами прямої дії, а звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції гарантується.

Конституція набула чинності з дня її прийняття — 28 червня 1996 р. З'явилась можливість на конституційному фундаменті за допомогою передбачених Основним Законом засобів і на основі його принципів завершити розбудову розвинутого громадянського суспільства і суверенної, демократичної, правової, соціальної держави. Саме в цьому і полягає історичне значення нової Конституції.