Тема 6. Правочин та види правочинів.

Питання для обговорення

1. Поняття правочину та його ознаки. Види правочинів.

2. Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину.

3. Форма правочину. Способи волевиявлення. Вимоги до письмової форми правочину. Правочини, які належить вчиняти у письмовій формі. Нотаріальне посвідчення правочину. Державна реєстрація правочину.

4. Тлумачення змісту правочину.

5.Недійсність правочину та її правові наслідки.

6.Поняття нікчемного та оспорюваного правочину. Види нікчемних правочинів.

7.Оспорювані правочини та їх види. Удавані та фіктивні правочини.

8. Види правових наслідків недійсних правочинів.

8.1.Реституція як правовий наслідок недійсності правочину.

8.2.Цивільна конфіскація як правовий наслідок недійсності правочину.

8.3.Правові наслідки недодержання форми правочину.

8.4.Правові наслідки недійсних правочинів з дефектом суб’єктного складу.

8.5.Правові наслідки правочину, вчиненого під впливом помилки, обману та насильства.

8.6.Правові наслідки правочину, вчиненого у результаті зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною та під впливом тяжких обставин.

8.7.Правові наслідки фіктивного та удаваного правочину.

9.Визнання нікчемного правочину дійсним.

 

Методичні рекомендації

Одним з найпоширеніших юридичних фактів є правочин. Під правочином розуміють правомірну вольову дію дієздатної особи, спрямовану на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків.

Правочин має такі основні ознаки: 1) це вольовий акт;

2) правомірна дія; 3) спрямованість на виникнення, зміну чи припинення цивільних правовідносин. Кожну із вказаних ознак студент має розтлумачити.

Необхідно знати класифікацію правочинів за різними критеріями.

Для того, щоб правочин мав природу юридичного факту потрібно, щоб він був дійсним. При цьому, закон передбачає презумпцію правомірності правочину, якщо тільки його недійсність прямо не встановлена законом або якщо його не визнано недійсним судом.

Умовами дійсності правочину є: 1) законність змісту; 2) здатність фізичних та юридичних осіб, що його укладають, до участі в правочині; 3) відповідність волі та волевиявлення в правочині; 4) дотримання форми правочину; 5) спрямованість на реальне настання правових наслідків.

ЦК України передбачає, що правочин може бути укладено в усній або письмовій формі. У випадках встановлених законом правочин укладається в письмовій формі із його нотаріальним посвідченням та підлягає державній реєстрації. Нотаріальне посвідчення письмового правочину може також застосовуватися і на вимогу фізичної або юридичної особи, щодо будь-якого правочину за її участі. Необхідно точно з’ясувати в якій формі і які саме правочини можуть вчинятися.

Тлумачення змісту правочину регулюється ст. 213 ЦК України. Потреба в тлумаченні змісту правочину виникає, якщо сторони по-різному розуміють його. Студентам необхідно з’ясувати хто може тлумачити правочин та які правила і загальні підходи можуть використовуватися при тлумаченні правочину.

Згідно з ч. 1 ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов’язані з його недійсністю. Це означає, що його вчинення не є підставою набуття тих прав та обов’язків, на що спрямовано правочин, зокрема, особа не стає власником майна, переданого їй за правочином, визнаним недійсним.

Слід звернути увагу, що наслідки недійсності правочину залежать від того, чи було його виконано. Якщо сторона не приступила до виконання правочину, то він не підлягає виконанню. Якщо правочин вже виконано повністю або частково (передано майно, сплачені кошти), то наслідки є такими:

1) двостороння реституція;

2) відшкодування вартості одержаного за недійсним правочином (за користування майном, виконані роботи, надані послуги тощо);

3) відшкодування збитків, завданих стороні правочину або третій особі, вчиненням недійсного правочину;

4) відшкодування моральної шкоди стороні недійсного правочину або третій особі;

5) цивільна конфіскація;

6) інші правові наслідки, передбачені ЦК України або іншими законами.

Особливу увагу необхідно приділити відновленому у ЦК України такому правовому наслідку як цивільна конфіскація. Законом України від 2 грудня 2010 р. ст. 228 ЦК України була доповнена частиною третьою, яка передбачила конфіскацію майна, інших об’єктів цивільних прав у разі недійсності правочину, який порушує публічний порядок і вчинений з метою, що суперечить інтересам держави і суспільства.