Методи фінансового контролю

Метод фінансового контролю можна визначити як сукупність способів, засобів і прийомів здійснення контрольних функцій. Слід зазначити, що аналіз методів фінансового контролю ґрунтується на досягненнях як фінансового права, так і деяких суміжних наук (статистики, бухгалтерського обліку, логіки).

На застосування тих чи інших методів у першу чергу впливають: обсяг компетенції контролюючого органа; цілі та задачі, що перед ним поставлені; момент проведення фінансового контролю.

Серед основних методів фінансового контролю можна виділити: спостереження, обстеження, облік, аналіз, перевірку і ревізію.

ü Спостереження (моніторинг) — загальне відстеження фінансової діяльності контрольованого суб'єкта. З деякими застереженнями сюди ж можна віднести і діяльність з фінансового моніторингу відповідно до вимог Закону України від 28 листопада 2002 р. «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом».

ü Облік являє собою досить специфічний фінансово-контрольний метод, сфера застосування якого головним чином обмежується діяльністю контролюючих органів при здійсненні реєстрації суб'єктів контролю (наприклад, платників податків) чи в інших випадках, позначених чинним законодавством (наприклад, при погашенні податкової заборгованості перед бюджетом шляхом проведення взаємозаліків). Облік не обмежується чисто реєстраційною роботою, а містить у собі також аналітичну роботу і створення інформаційної бази.

ü Обстеження найбільш характерне для попереднього контролю і проводиться відносно конкретних сторін фінансової діяльності контрольованого суб'єкта. При обстеженні здійснюється діагностика його фінансового стану і дослідження звітності, проводиться первинний аналіз дотримання фінансового законодавства, оцінка відповідності його діяльності статутним документам.

ü Аналіз проводиться на основі звітності (поточної чи за певний період) використанням таких спеціальних статистичних прийомів як індексний метод, метод середніх і відносних величин. При цьому методі фінансового контролю шляхом аналітичної діяльності досліджуються основні фінансово-економічні характеристики об'єкта контролю, що найчастіше дає змогу виявити неявні порушення фінансової дисципліни та їх причини. Ефективний при цьому такий фінансово- економічний прийом, як порівняння.

ü Перевірка.

ü Інспектування — здійснюється у формі ревізії та полягає у документальній і фактичній перевірці певного комплексу або окремих питань фінансово-господарської діяльності підконтрольної установи. Ревізія є найбільш важливим методом фінансового контролю, що має найбільшу дієвість, максимально можливу глибину і повноту. Ревізію слід віднести до наступного контролю.

ü Цей метод фінансового контролю здійснюється спеціальними органами фінансового контролю і спрямований на виявлення фактів порушення законності, достовірності і доцільності. При ревізії здійснюється вивчення й аналіз фінансово-господарської документації — правильність ведення бухгалтерського обліку, збереження коштів і матеріально-технічних ресурсів, своєчасність і повнота звітності.

ü 7. Фінансово-економічна експертиза. Відповідно до Закону України від 11 липня 1996 р. «Про Рахункову палату» до компетенції Рахункової палати віднесене здійснення експертно-аналітичної діяльності.

 

Види ревізій

Що стосується класифікації ревізій, то вона в основному ідентична класифікації перевірок, з деякими незначними застереженнями. Наприклад, окремо можна виділити такий підвид позапланової ревізії, як ревізія, призначувана за постановою органів слідства.

Можна виділити такі підстави класифікації видів перевірок залежно від:

 

а) організаційної ознаки:

планові перевірки (внесені у встановленому порядку в план роботи контролюючого органу);

позапланові перевірки (здійснюються деякою мірою раптово, поза планом, при наявності вагомих підстав: вказівки вищестоящого фінансового органу; при надходженні скарг громадян або іншої інформації про порушення фінансової дисципліни, недоглядах у роботі, що вимагають невідкладної перевірки; за вимогою компетентних державних органів);

 

б) підстави призначення:

повторні перевірки (проводяться через деякий час після первісної фінансової перевірки у випадку визнання її неякісно проведеною або з метою контролю за усуненням виявлених порушень. Така перевірка проводиться з тих же питань і охоплює той же період часу, що і первісна);

додаткові перевірки (здійснюються для з'ясування питань, що не ставилися перед первісною перевіркою, найчастіше у зв'язку зі знов виниклими обставинами);

 

в) обсягу:

повні перевірки (охоплюють всі сторони фінансово-господарської діяльності);

часткові перевірки (чи неповні, у ході їх перевіряються окремі сторони фінансово-господарської діяльності);

комплексні перевірки (здійснюються, як правило, групою фахівців, при цьому перевірці підлягає дуже широке коло взаємозалежних питань). Як один з підвидів комплексної перевірки можна виділити наскрізну перевірку, що охоплює фінансово-господарську діяльність ряду організацій чи підприємств, зв'язаних між собою відносинами субординації;

тематичні перевірки (або цільові, присвячені певному колу питань, ділянці роботи (темі), охоплюють окремий напрямок діяльності суб'єкта, що перевіряється, чи визначений тип операцій);

 

г) повноти охоплення:

суцільні (фронтальні) перевірки (вивчаються абсолютно всі документи й облікові записи за визначений період);

вибіркові перевірки (контролю підлягає не весь суб'єкт, а його підрозділ чи окремий напрямок діяльності, виділений за певним принципом);

 

ґ) місця проведення:

виїзні перевірки (здійснюються за місцем розташування об'єкта контролю);

камеральні перевірки (проводяться за місцем дислокації органу фінансового контролю);

 

д) характеру контрольованих показників:

формальні перевірки (при яких здійснюється перевірка правильності оформлення документів, наприклад, з'ясовується дійсність підписів, наявність підчищень і виправлень, правильність заповнення реквізитів);

арифметичні перевірки (зводяться до оцінки правильності математичних розрахунків і таксувань);

 

е) характеру контролюючих суб'єктів:

позавідомчі перевірки (покладаються на органи іншого відомства або міністерства стосовно організації, що перевіряється,);

відомчі перевірки (здійснюються в рамках того самого відомства або міністерства, але працівниками більш високого рівня, вищестоящої організації).

Термін проведення ревізії не може перевищувати 30 днів (продовження цього терміну допускається тільки з дозволу керівника органу, що призначив ревізію).

За результатами ревізії складається акт. Керівник, що призначив ревізію, зобов'язаний у тижневий строк розглянути її результати і вжити заходів до усунення виявлених порушень, відшкодування завданого матеріального збитку, притягнення до відповідальності винних осіб, усунення причин і умов, що призвели до порушення фінансової дисципліни.

 

15. повноваження рахункової палати у сфері фінансового контролю

Контроль за використанням коштів Державного бюджету України від імені Верховної Ради України здійснює Рахункова палата (постійно діючий орган контролю, що створюється Верховною Радою України, підпорядкований і підзвітний їй). її діяльність регулюється Законом України від 11 липня 1996 р. «Про Рахункову палату». До завдань Рахункової палати слід віднести:

ü організацію і здійснення контролю за своєчасністю виконання видаткової частини Державного бюджету України, використанням бюджетних коштів;

ü здійснення контролю за створенням і погашенням внутрішнього і зовнішнього боргу України, визначення ефективності і доцільності витрат державного бюджету, валютних і кредитно-фінансових ресурсів;

ü контроль за фінансуванням загальнодержавних програм економічного, науково-технічного, соціального і національно-культурного розвитку охорони навколишнього середовища;

ü контроль за дотриманням законності при наданні Україною кредитів і економічної допомоги іноземним державам, міжнародним організаціям, передбачених у Державному бюджеті України;

ü контроль за законністю і своєчасністю руху коштів Державного бюджету України і коштів в установах Національного банку України й уповноважених банків;

ü аналіз установлених відхилень від показників Державного бюджету України і підготовка пропозицій з їх усунення, а також з удо­сконалення бюджетного процесу в цілому.