Трансцендентальна суб'єктивність

Головна задача феноменології

Необхідно ретельно досліджувати такі проблеми, як: чим відрізняється свідомість від того, що не є свідомістю?

Гуссерль часто називає феноменологію "археологією", оскільки інтелектуальні розкопки в області свідомості, до яких прагне феноменологія, мають на меті виявлення того найглибшого шару, в якому виникають смисли, які отримують пізніше різноманітні модифікації. "Феноменологічна археологія, – писав Гуссерль, – це дослідження Я і суб'єктивного в їх «справжності», розкриття потаємної конститувної конструкції апперцептивної діяльності, результати якої постають перед нами як світ досвіду... Як у звичайній археології: реконструкція".

"Чиста свідомість", до дослідження якої прагнуть феноменологи, – це як би свідомість в її допредметній, досімволічній формі. Незвичайність феноменологічного підходу полягає в тому, що свідомість виконує при цьому подвійну функцію: будучи предметом аналітичної діяльності, вона одночасно є інструментом дослідження. Цікавлячись умовами можливості існування явищ в свідомості, умовами можливості досвіду взагалі, феноменологи саме в свідомості бачать ключ до вирішення цієї проблеми. "Якщо теорія пізнання, - вважає Гуссерль, - хоче дослідити проблеми співвідношення між свідомістю і буттям, то вона може мати при цьому на увазі буття, що постає як корелят свідомості, як те, що нами "продумано" згідно з властивостями свідомості: як сприйняте, згадане, очікуване, образно уявлене, сфантазоване, ідентифіковане, розрізнення, взяте на віру, припущене і оцінене і т.д..

Попередньою умовою феноменологічного аналізу свідомості має стати повне очищення свідомості від усього того, що не належить до неї за своєю природою, а тому має розглядатися як щось зовнішнє по відношенню до неї.

У царстві суб'єктивного панує добре виражена типологія. Так, сприйняття належить до одного типу, а спогад утворює інший тип. Поряд з існуванням таких загальних, чітко виражених типів існують також і особливі типологічні підгрупи (наприклад, сприйняття просторової речі або сприйняття людини як психофізичного істоти).

Інтенціональність

Свідомість в феноменології розглядається як утворення, надзвичайно різноманітне за своїми функціями і діяльністю. Однак найбільш фундаментальною характеристикою, що лежить в основі всіх інших його властивостей, вважається інтенціональність, тобто постійна спрямованість свідомості на предмети, бо свідомість - це завжди "свідомість про щось".

Подібно до того як предмети, що сприймаються нами для їх адекватного пізнання повинні бути сприйняті нами ясно і чітко, так само і свідомість як середовище цього сприйняття повинна ясно й чітко розумітися нами.

Однак чи можливо досягти такої ясності щодо свідомості? Яким способом можна виявити його "чисту" діяльність, свідомість як така?

Але виходить що інтенціональність разом з тим, що є базовою умовою феноменологічного методу являє собою одну з найбільших проблем для феноменолога, інтенціональність по суті перешкоджає реалізувати феноменологічну редукцію.

Феноменологічна редукція в принципі не може досягти своєї мети – повністю виключити реальність з нашої свідомості. Передусім слід звернути увагу на засіб за допомогою якого проводиться феноменологічний опис (або будь-який процес мислення), – мову. По суті вона не піддається повній редукції. То якби можна було здійснити редукцію в повному обсязі ми виявилися б німими спостерігачами внутрішніх психічних процесів і все, що ми могли б спостерігати (але вже не описувати), було б неконтрольованою і невимовною грою нашої уяви.

 

На відміну від Гуссерля більш обережні феноменологи взагалі не робили з результатів редукції ніяких онтологічних висновків. Вони бачили в редукції один із зручних методичних прийомів, який дозволяє по-новому підійти до аналізу діяльності свідомості. Так, М. Мерло-Понті писав: "Редукція є прояв нашого свідомого рішення не придушувати, а скоріше тимчасово призупиняти дію всіх тих спонтанних суджень, якими наповнене наша життя. Мета редукції полягає в тому, щоб не заперечувати їх, а зрозуміти і пояснити. Феноменологічна редукція не повинна означати зведення інформації про зовнішній світ до життєдіяльності Я, не повинна підміняти зовнішнього сприйняття внутрішнім ".

Мерло-Понті відкриває за порогом «інтеціональності акту» ще й «діючу інтеціональність» (intetionalite operante), над якою не має влади свідомість.

А. Пфендер бачив в «епохе» всього лише методичну операцію, мета якої полягає в тимчасовій нейтралізації нашої свідомості щодо тих чи інших предметів

"Феноменологический фундаментальний метод трансцендентального епосі, - пише Гуссерль, - називається трансцендентальної-феноменологічної редукцією, оскільки він повертає нас до трансцендентальної значенням буття"

Трансцендентальна редукція переорієнтує увагу дослідника від корелятів інтенціональних актів свідомості (тобто феноменів) до аналізу самих актів свідомості, що дозволяє проаналізувати ту неусвідомлену інтенціональну діяльність, завдяки якій конституюються феномени. "Результатом феноменологічного пояснення сенсу буття реального світу і можливого світу взагалі, - пише Гуссерль, - є те, що тільки трансцендентальна суб'єктивність має сенс абсолютного буття, тільки вона є безвідносною, в той час як реальний світ, хоча й існує, є відносним, оскільки він є інтенціональним смисловим утворенням суб'єктивності ".

 

Якщо ейдетична редукція знайшла серед феноменологов і деяких представників громадських наук визнання і була взята ними на озброєння, то розробку проблем трансцендентальної редукції і тієї сфери трансцендентальної етології, яка відкривається в результаті її проведення, Гуссерлю довелося здійснювати в повній самоті. Ніхто з феноменологов не слідував за ним, вважаючи, що це область суто спекулятивних домислів і феноменології не гоже займатися подібними спекуляціями.

X. Шмітц в роботі "Особистість" дає дуже цікаве і, як видається, правильне пояснення тієї виняткової напруженості і завзятості, з якими Гуссерль наполягав на необхідності трансцендентальної редукції. Переживаючи важкі сумніви, Гуссерль прийшов до висновку, що його існування в якості філософа залежить від того, чи вдасться йому знайти останні підстави для своєї філософської діяльності, причому ці підстави повинні бути ясними і чіткими. У цій ситуації трансцендентальна редукція виступала в ролі фактора, який сприяв кристалізації його особистої переконаності, його особистої емансипації. Такий тип особистісної емансипації Шмітц називає "стабілізуючою". Ейдетична редукція була не в змозі служити цій меті, бо вона орієнтувала свідомість на феномени, що постійно змінюються в потоці свідомості, а не на пошуки стабільної структури суб'єктивності. Цій меті могла відповідати тільки трансцендентальна редукція.

 

Трансцендентальна суб'єктивність

Незважаючи на метафізичність, поняття "трансцендентальна суб'єктивність" є цілком правомірною філософською ідеалізацією. При трансцендентальному аналізі свідомості вона постає як чиста свідомість. Однак поряд із цим виявляється і суперечливий характер цього поняття. Гуссерль, а слідом за ним і деякі сучасні феноменологи, онтологізуючи поняття трансцендентальної суб'єктивності, все ставлять з ніг на голову, бо понятійний апарат феноменологічної філософії не пояснюється ними за допомогою аналізу дійсності (в даному випадку реальної діяльності людської свідомості), але, навпаки, сама дійсність розглядається як щось похідне від філософської ідеалізації (і це незважаючи на постійне підкреслення досвідного характеру феноменологічного дослідження).

Подібна синкретичність феноменологічної установки свідомості дозволяє пояснити зазначену вище трактування редукції як способу персональної емансипації феноменолога. Цю особливість редукції визнавав і сам Гуссерль, який писав в "Кризі..." про те, що "тільки феноменологічна установка і належить їй епосі означають по своїй суті насамперед повне особистісне перетворення, яке можна порівняти з релігійним зверненням" [115, т. 6, с. 140].

Природно, що наукове знання не може бути побудовано на фундаменті релігійної переконаності, скільки б вона не була для когось ясною і виразною. * Однак сам по собі факт релігійно-ідеалістичного тлумачення активної діяльності свідомості, і зокрема такого його властивості, як здатність здійснювати епосі, не може служити підставою для негативного ставлення до самої проблематики, пов'язаної з дослідженням цієї діяльності, тим більше що Гуссерль ні, зрозуміло, першим, хто звернувся до аналізу активної природи свідомості.