Опрацювання наукової літератури

 

Після того, як ви обрали тему роботи, приступайте до опрацювання фахової літератури з проблеми. Але читати наукову літературу треба цілеспрямовано, тому ми й розповіли вам спочатку про те, як визначати мету й завдання роботи. Опрацювання наукової літератури дасть можливість з’ясувати стан дослідження обраної теми в українському мовознавстві, а цим самим убереже вас від повторення давно відомих істин.

Зрозуміло, найнеобхідніші праці вам порекомендує викладач, але треба й самому набувати вмінь визначати коло опублікованих розвідок з вашої або дотичної теми, які допоможуть у роботі.

Початковим етапом у пошуку й опрацюванні наукової літератури з досліджуваної теми повинна стати робота з довідково-бібліографічними джерелами. Сподіваємося на те, що ви вже вмієте користуватися алфавітними, систематичними й предметними й електронними каталогами університетської бібліотеки. Якщо ж у вас виникнуть труднощі, скористай-теся послугами чергового бібліотекаря. Але перед тим, як “пірнути” в каталоги, радимо звернутися до вузівських підручників і посібників з сучасноїукраїнської літературної мови, а в разі необхідності – й підручників з допоміжних лінгвістичних дисциплін: загального мово-знавства, української діалектології, історії української мови, стилістики української мови. Багато цінного матеріалу дадуть вузівські посібники з російської мови та інших слов’янських мов. Зважте на те, що в багатьох підручниках, посібниках є зноски, примітки, пояснення до тексту, де автори покликаються на інші публікації, що можуть вас зацікавити. А в багатьох підручниках до кожного розділу (чи в кінці книги) подається рекомендована література, яка є важливим джерелом наукової інформації.

Покликання на інших авторів ширше використовуються в спеціальних наукових книгах і статтях, це так звана пристатейна та прикнижкова бібліографія. Так, майже кожна стаття в науковому виданні супроводжу-ється списком посилань, який може налічувати кілька десятків позицій. Прикнижкова бібліографія значно більша, так, у монографії Є.А.Карпілов-ської “Суфіксальна підсистема сучасної української літературної мови: будова та реалізація” (К., 1999), наприклад, вона складається з 225 назв.

Загальне уявлення про ту чи іншу проблему можна отримати, опрацювавши відповідні статті енциклопедії (“Українська мова: Енциклопедія / Редкол.: Русанівський В.М., Тараненко О.О. (співголови), Зяблюк М.П. та ін. – 2-ге вид., випр. і доповн. – К.: Вид-во “Українська енциклопедія” ім. М.Бажана, 2004.) та словників лінгвістисних термінів.

Слід пам’ятати, що є спеціальні бібліографічні видання, у яких місти-ться інформація про літературу з усього комплексу проблем. Наприклад, бібліографічний покажчик Л.І. Гольденберга та Н.Ф. Королевич “Українська мова” (К., 1963) інформує про видання про українську мову в пожовтневу добу. Досить інформативним є бібліографічний покажчик П.Ю.Висоцької, О.В. Бистрякова, О.А. Євдокименко та ін. “Видання Академії наук УРСР (1919-1967). Суспільні науки” (К., 1969), спеціальний розділ якого вміщує перелік праць, виданих Інститутом мовознавства ім. О.О. Потебні; Видання Інституту української мови НАН України (1991-2007). – К., 2008.

Одним з найповніших довідників є періодичні бібліографічні покажчики “Слов’янська філологія на Україні”, “Філологічні науки на Україні”, які видає Центральна наукова бібліотека АН України, а також видання Книжкової палати України: бібліографічні покажчики “Літопис книг”, “Літопис газетних статей”, “Літопис журнальних статей”, “Літопис рецензій”, „Нові видання України: Видавничий бібліографічний покажчик книг та брошур”, “Періодичні та продовжувані видання”, “Літопис авторефератів дисертацій” тощо. Чимало інформації можна почерпнути з київських часописів: “Вісник Книжкової палати”, “Книжковий огляд”, “Бібліотечний вісник”.

Певний інтерес у цьому плані становлять списки (покажчики) друкованих праць викладачів кафедр вишів України: “Список друкованих праць членів кафедри української мови Ужгородського державного університету за 20 років” (Ужгород, 1965); “Друковані праці професорів, викладачів і співробітників Львівського університету за 1944-1960 рік” (Львів, 1962); Бібліографічний покажчик / Укл. О.Д. Закривидорога, Є.Ш. Калочай, Ю.В. Костю, Л.О. Мельник. – Ужгород, 1991; Систематичний покажчик до видань Чернівецького державного університету (1948 - червень 1965) / Упор. З.А. Івашкевич, М.В. Ніколаєв, М.Я. Рабінович. – Чернівці, 1965. – Вип. 1. (гуманітарні науки) тощо.

Є також бібліографічні покажчики, присвячені окремим розділам українського мовознавства: ономастиці (Корепанова А.П. та Симонова К.С. Матеріали до бібліографії з української радянської ономастики. – К., 1968; Ономастика. – М., 1976; 1978), діалектології (Москаленко А.А. і Терлецька В.М. Бібліографічний покажчик з української діалектології. – Одеса, 1966), лексикології та лексикографії (Москаленко А.А. і Терлецька В.М. Лексика. Лексикологія. Лексикографія. – Одеса, 1973; Кульчицька Т. Українська лексикографія ХІІІ – ХХ ст.: Бібліографічний покажчик. – Львів, 1999), термінознавства (Терминоведение на Украине: Библиогр. указ. (1947-1980) /Cост. М.Ф. Богуцкая, А.В. Лагутина. – К., 1982), правопису (Москаленко А.А. і Терлецька В.М. Український правопис. – Одеса, 1971) тощо.

Потрібну інформацію можна роздобути з праць “Розвиток мовознавства в УРСР у 1967-1977 роках” (1980); “Мовознавство на Україні за 50 років” (1967); “Дослідження з мовознавства в Українській РСР за 40 років” (1957).

Не забувайте, що різного роду бібліографічні покажчики видаються і в інших країнах слов’янського світу. Бібліотекар допоможе вам знайти покажчики тих країн, мову народів яких ви розумієте.

Найсвіжішу інформацію про нові дослідження з різних розділів мовознавчої науки ви одержите, коли погортаєте останні номери науково-теоретичних журналів “Мовознавство”, “Українська мова” (вид. з 2001 р.), науково-методичних часописів “Дивослово” (до 1991 р. “Українська мова і література в школі”), “Українська мова й література в середніх школах, гімназіях, ліцеях та колегіумах” (вид. з 1999 р.), “Українська мова і література в школі” (вид. з 1999 р.) та ін. Мовознавчі розвідки друкують всеукраїнські наукові збірники “Українське мовознавство”, “Проблеми слов’янознавства”, “Культура слова” та ряд вісників, що їх видають навчальні заклади України. Не забувайте, що згадані видання друкують рецензії на найбільш вагомі видання в нашій країні і за кордоном.

Заслуговують на увагу персональні бібліогріфії праць відомих учених, наприклад: Білодід І.К. Леонід Арсенович Булаховський / Бібліографія складена Н.Ф.Королевич. – К.: Наук.думка, 1968; Йосип Олексійович Дзендзелівський: Бібліогр. покажчик / Укл. О.Д.Кізлик; Передм. Я.В. Закревської; Відп. ред. Л.Л. Гумецька. – Львів: Вид-во Львів. б-ки ім. В.Стефаника, 1981; Професор Степан Пилипович Бевзенко / Упор. П.Ю. Гриценко. – К., 1999 тощо.

Видані також бібліографії праць О.О. Потебні, А.Ю. Кримського, В.Сімовича, О.Горбача, В.В. Німчука, П.М. Лизанця, Я.В. Закревської, П.П. Чучки, Л.М. Полюги, В.О. Горпинича та інших українських мовознавців.

Література, відсутня у фондах університетської бібліотеки, може бути виписана через міжбібліотечний абонемент (МБА) з інших бібліотек України.

На основі прочитаного укладається перелік книг, журналів і т. д., які треба опрацювати. Без сумніву, цей список у процесі роботи буде розширюватися.

Тепер можна приступити до опрацювання літератури. Треба сказати, що в кожного науковця тут є свої секрети. Сподіваємося, що згодом і у вас виробиться свій стиль роботи. А поки що можете скористатися нашими порадами в роботі з літературою.

З дібраних статей, брошур, книг робляться виписки, які стосуються теми роботи. Часто ці виписки потім використовуються в роботі у формі цитат. Тому слід звернути пильну увагу на те, щоб виписка відповідала оригіналу й мала посилання на джерело виписаного тексту - повну назву праці, сторінку. Підкреслимо, що матеріалу, як правило, збирають значно більше, ніж буде використано в роботі: у подальшому багато чого несуттєвого відсіється, а те, що, на перший погляд, здавалося несуттєвим, може визначити напрямок, характер роботи. Виписки групуються за змістом. Після цього на кожній сторінці бажано підкреслити кольоровим олівцем головну думку і на основі цього відповідним чином згрупувати виписане.

Щоб у виписках легше було орієнтуватися, радимо робити їх на однакових за розміром аркушах (картках), бажано невеликих і з одного боку. Чому невеликих? На папірцях невеликого формату, як би ви не старалися, дуже багато не запишете: один-два абзаци, у яких сформульована одна думка. Думки ж учених вам доведеться систематизувати, отже, легко буде оперувати виписками, не треба розрізати папірці, “відокремлюючи” одну думку від іншої.

Після здійсненої систематизації виписаного ви помітите, що одні й ті ж речі можуть по-різному кваліфікувати різні мовознавці, ілюструватися зовсім інакшим мовним матеріалом. Ось де простір і для вашої творчості! З’являються власні думки, гіпотези, висновки. Хоча справедливості ради скажемо, що дослідники-початківці в теоретичних питаннях звичайно пристають до думок інших учених. Але й тут вони користуються методикою наукового опрацювання літератури: матеріал глибоко осмислюється, у ньому визначається головне й другорядне, основні положення, що відповідають темі роботи, належним чином узагальнюються, унаслідок чого думки з певної проблеми, які були викладені в кількох працях інших учених або занадто широко, або лише принагідно, у роботі юного мовознавця можуть зазвучати об’ємніше, повніше, а головне – цілеспрямованіше.

Вивчення будь-якого питання слід починати за працями більш широкого характеру, найкраще за вузівськими посібниками та підручниками, де звичайно подаються відомості, які є загальноприйнятими в науці про мову. У дослідника має сформуватися певний каркас знань, на який він “нанизуватиме” знання, здобуті зі спеціальних, більш вузьких досліджень. При читанні книг, статей слід дотримуватися правила – не пропускати жодного незрозумілого слова. Для з’ясування незрозумілих слів, термінів треба звертатися до тлумачних, енциклопедичних словників, спеціальних довідників, а найперше – до словників лінгвістичних термінів. Довідникові видання також дуже корисні при формуванні каркаса знань з досліджуваної проблеми.

Досвідчені мовознавці часто радять по ходу читання літератури давати оцінку прочитаному, а оскільки власні думки забуваються так же швидко, як і чужі, то необхідно записувати їх. Це розвиває науковий стиль мовлення, а окремі ваші спостереження, твердження надалі можуть цілими блоками лягти в текст майбутньої праці. Але тут чигає небезпека сплутати власні слова з чужими. Тому слід виробляти в собі звичку дослівно відтворюваний текст брати в лапки й обов’язково зазначати в дужках сторінку оригіналу.

Цитувати інших мовознавців ви будете не тільки при виробленні теоретичної позиції дослідження (у теоретичному розділі вашої роботи), а й у процесі аналізу конкретного мовного матеріалу. Так ви не лише виявите свою лінгвістичну ерудицію, а й убережете себе від можливих помилок.

Як уже згадувалося, одним із результатів опрацювання наукової літератури може бути підготовка теоретичного розділу роботи: на це часто націлює перше завдання роботи. У цьому розділі бажано подати тему вашої роботи як лінгвістичну проблему: загальна схема теоретичного розділу на початку трохи нагадує ту частину вступу, де ви обґрунтовували актуальність роботи. Але тут думки викладаються в розгорненому вигляді, широко аргументуються. Часом виникає потреба показати спершу розвиток лінгвістичної думки (вітчизняної й зарубіжної) в обраному напрямку дослідження, а вже потім окреслювати коло нез’ясованих питань, шляхи й методику їх розв’язання. Окреслення теоретичних засад дослідження попутно супроводжується уточненням предмета і об’єкта дослідження.

У теоретичному розділі обґрунтовується ідея вашої роботи, тому не радимо його називати, як це інколи буває, “ безіменно ”, типу “ Теоретичні основи дослідження ” або ще гірше – “ Огляд літератури з проблеми ”. Наводимо приклади, на нашу думку, вдалого формулювання назви теоретичної частини досліджень.

 

Тема роботи: “Український відприкметниковий словотвір”. Назва теоретичного розділу: “Проблеми основоцентричної дериватології” (Автор В.В. Грещук).

 

Тема роботи: “Функціонально-семантичні особливості ключових слів художнього тексту”. Назва теоретичного розділу: “Ключові слова в системі досліджень художнього тексту” (Автор В.М. Титикало).

 

Тема роботи: “ Структурно-семантична типологія відприкметникових словотвірних ланцюжків у сучасній українській мові”. Назва теоретичного розділу: “Словотвірні ланцюжки як одиниці словотвірної системи” (Автор Л.І. Коржик).

 

Тема роботи: “Динаміка аугментативно-пейоративного словотворення українського іменника”. Назва теоретичного розділу: “Проблема аугмента-тивно-пейоративного словотвору в східнослов’янському мовознавстві ” (Автор В.Ф. Христенок).

Кількість опрацьованих джерел не лімітована ні для курсових, ні для дипломних і магістерських робіт. Це залежить від теми, завдань і предмета дослідження.