Формулювання мети й завдань

Після обґрунтування актуальності наукової роботи звичайно формулюють її мету й завдання. Молоді науковці часто не розрізняють цих речей. Аби запобігти можливим помилкам, спробуємо пояснити, що це таке. Мета роботи – це сукупний кінцевий її результат, це те, чого ми хочемо досягти. Але мета досягається поетапним виконанням певних завдань. Слід підкреслити, що завдання в процесі їх виконання можуть розширюватися, уточнюватися. У наукових творах кожна думка формулюється дуже скрупульозно, щоб вона звучала однозначно й точно.

У науковій лінгвістичній роботі є своя специфіка у формулюванні мети й завдань. Ключовими словами у формулюванні мети виступають або дієслова в неозначеній формі (дослідити, описати, здійснити, вивчити, розкрити і т.ін.), або відповідні віддієслівні іменники (дослідження, опис тощо). Оскільки мета – це понятття ширше, ніж завдання, тут часто вживаються означення комплексний, всебічний (комплексне дослідження, всебічне вивчення), монографічний. Намагайтеся мету формулювати якомога компактніше, бажано, щоб у ній проглядалася головна думка наукової розвідки, а при визначенні завдань не доводилося іншими словами повторювати вже сказане - мету. Наводимо приклад вдалого формулювання мети. Тема роботи, яку виконувала мовознавець В. Лєснова, – “Номінація людини та її рис у східнослобожанських українських говірках”. Мета – ономасіологічний та ареальний аналіз лексики для характеристики людини та її рис у східнослобожанських говірках. Помітили, як вдало одним іменником (аналіз) й двома прикметниками-означеннями (ономасіологічний та ареальний) “вкручена” ідея?!! Отже, мета націлює на виявлення й опис особливостей принципів називання людини в згаданих говірках. А ось приклад невдалого формулювання мети: встановити склад, структуру й особливості функціонування (далі йде найменування мовних одиниць) в (далі вказується період і джерела дослідження). Автору цієї розвідки при формулюванні завдань нічого не залишалося, як дещо ширше та трохи іншими словами повторити сказане: 1. Виявити склад (називаються досліджувані мовніодиниці) в (йде назва джерел)2. Дати структурно-генетичну характеристику (називаються згадані мовні одиниці).3. Проана-лізувати функціонування (називаються ті ж мовні одиниці) з різних поглядів (називаються ці підходи). Нового, як бачимо, у завданнях, порівняно з метою, небагато. Не радимо мету розбивати на пункти. Практика показує, що як тільки мета формулюється з чотирьох-п’яти пунктів, то в цього автора завдання обов’язково у видозміненому вигляді повторюють мету. Варто форму-лювати мету так, щоб було видно напрямок роботи: якщо пишете описати, то не забувайте сказати як, з якого боку, якщо дати аналіз, то який тощо.

Завдання потрібно не лише правильно й чітко сформулювати, а й поставити їх у певному порядку, так, щоб перед читачем розгорталася програма дій науковця. Спостереження показують, що в лінгвістичних розвідках звичайно ставляться завдання, які можна поділити на чотири групи. Перша група завдань може бути пов’язана з розглядом стану досліджуваної проблеми в теорії і практиці, виробленні теоретичних засад дослідження. Друга група завдань спрямована на чіткіше окреслення предмета й об’єкта вивчення. Завдання третьої групи (їх, як правило, кілька), мають у більшості випадків процесуальний характер – це безпо-середній аналіз мовних одиниць. Завдання четвертої групи – узагальню-вального, підсумкового типу. Тепер розглянемо ці завдання детальніше.

Будь-яка наукова робота починається з вивчення наукової літератури з проблеми – це питання техніки роботи. Тому не варто формулювати перше завдання, як це інколи буває, так: вивчити й проаналізувати літературу з проблеми (називається проблема). Лінгвістична розвідка може починатися з аналізу різних теорій, на базі чого будується власне розуміння предмета дослідження, концепція роботи. Цілком сприйнятливий вигляд мають завдання, що починаються словами розробити (обґрунтувати) (теоретичні) засади (вказується чого), з’ясувати статус (лінгвальну природу) (певних мовних одиниць, категорій тощо), визначити поняття (називається об’єкт), визначити природу (називаються мовні одиниці, явища і т.ін.), обґрунтувати (принципи, підходи, методику тощо). Так, А.Мойсієнко, автор великої наукової розвідки “Слово в аперцепційній системі поетичного тексту”, перше завдання закономірно (і дуже доречно!) сформулював так: обґрунтувати теоретичні засади розуміння феномену поетичного тексту як аперцепційної системи, а перший розділ назвав “Текст як аперцепційна система”. Без виконання згаданого завдання неможливо вести подальше дослідження, а без відповідного розділу читач (який хоч і знає, що слово аперцепція означає “зумовленість сприйняття читачем тексту його попереднім досвідом та психічним станом у момент сприйняття”), не зрозуміє наступного тексту опублікованої праці. Мовознавець В. Мозгунов у кандидатській дисертації “Перехідність як тип валентності дієслова” (валентність – це здатність слів сполучатися з певними іншими словами) першим завданням записав таке: установити статус категорії перехід-ності / неперехідності дієслова в системі дієслівних значень. Авторка розвід-ки “Лінгвістика стислого тексту” О. Панченко закономірно й дуже логічно сформулювала перше завдання так: визначити поняття стислого тексту й головних складових процесу його творення (суб’єкта, адресата, об’єкта).

Для науки часто буває дуже важливим виявлення кола тих мовних одиниць, явищ, які будуть досліджуватися. Тому нерідко формулювання другого завдання може починатися словосполуками виявити склад (моделі, мовні одиниці), з’ясувати корпус (інвентар), визначити (уточнити) межі поширення, окреслити сукупність і т.ін. Виконання цього завдання, з одного боку, дасть можливість мати ширше уявлення про об’єкт і предмет дослідження, з другого ж - у багатьох випадках, особливо там, де об’єкт дослідження виділяється вперше, визначення кількості тих одиниць мови, які мають вивчатися, - це вже вагомий результат роботи, що має самодостатнє значення. Проте не варто формулювати завдання цього типу, як це часто можна спостерегти, так: зібрати, класифікувати матеріал. Це належить до сфери техніки виконання роботи: майже кожна лінгвістична праця починається зі збирання, систематизації й класифікації дібраного матеріалу. На нашу думку, не є вдалим і таке формулювання завдання: увести в науковий обіг новий фактичний матеріал. Кожна робота, яка ґрунтується на дослідженні самостійно зібраних мовних фактів, має ввести в науковий обіг новий фактичний матеріал. Але цей матеріал буде “введено в науковий обіг” лише тоді, коли робота буде добре виконана, викличе широкий інтерес мовознаців, коли її читатимуть.

Якщо завдання першої і другої групи в студентських лінгвістичних дослідженнях можуть не ставитися (коли в цьому немає потреби), то без завдань третьої групи не можна обійтися, адже їх виконання – це основа роботи, це безпосередній аналіз дібраних мовних фактів. Починається формулювання цих завдань словами з’ясувати значення (походження, семантику, генезу, причини, шляхи появи, особливості, природу, роль, місце, специфіку, частотність, фактори тощо), дослідити (характер, характеристики, фактори, властивості, походження, зв’язки, потенціал, засоби, механізми, функції, співвідношення, одиниці, історію, структуру), виявити (ознаки, причини, поширення, відношення, шляхи, засоби, специфіку, чинники, типи, фактори, співвідношення, структуру), вивчити (можли-вості, специфіку, функціонування, потенціал), проаналізувати (структуру, семантику, характер, залежність, особливості, реалізацію), описати (функціонування, спосіб), визначити (обсяг, типи, моделі, структуру, потен-ціал, функції, продуктивність, засоби, систему, групи, спільне і відмінне, характеристики), встановити (взаємозв’язки, взаємодію, функції, ступінь продуктивності, мотиви, вплив, типи, ознаки, особливості, зв’язки, роль, критерії), здійснити (аналіз, опис), простежити (функціонування, особли-вості, залежність, засоби, розвиток, глибину, еволюцію, співвідношення) визначити (динаміку, можливості, процеси, межі, специфіку, місце, роль, належність), показати (зв’язок), описати (особливості, групи, засоби, механізми, значення, конструкції), зіставити (форми), розкрити (характер, статус, функції, особливості, зміст, вплив), розглянути (взаємодію, засоби), охарактеризувати (особливості, засоби, типи, специфіку), уточнити (хронологію, межі, етимологію), висвітлити (взаємодію) тощо. Уважний читач уже побачив, що додатки при поданих дієсловах часто повторюються. А це тому, що згадані дієслова нерідко виступають синонімами в цих частинах тексту наукової праці, і вибір потрібного дієслова супроводжується кропітким аналізом його семантичних відтінків. Звичайно, у конкретному дослідженні подані словосполучення “обростають” додатками чи означеннями, які увиразнюють, конкретизують поставлені завдання: простежити особливості творення (чогось), дослідити історію формування (якоїсь категорії), визначити ступінь продуктивності суфіксів, визначити провідні засоби і способи номінації, встановити лексико-семантичні зв’язки (між чимось), окреслити місце внутрішньої форми слова в структурі лексичного значення слова тощо.

Завдання четвертої групи не обов’язково ставити наприкінці, хоч у більшості випадків їм там стояти “спідручніше”: вони базуються на виконанні попередніх завдань. Послухаймо, як вагомо й узагальнююче звучать їх основні компоненти: визначити (окреслити) місце й роль, виявити (встановити) тенденції розвитку, з’ясувати закономірності творення, розробити практичні рекомендації.

Звичайно, у курсовій (на противагу бакалаврській, дипломній і магістерській) роботі не завжди будуть завдання першої і четвертої груп, але завдання третьої групи необхідно виконувати, бо без цього не відбудеться наукова робота. Принагідно зауважимо, що завдання виконуються, а не розв’язуються, вирішуються, як це помилково інколи пишуть. А тепер наведемо приклади, на наш погляд, вдалого формулювання мети й завдань дослідження. Тема роботи: “Формування словотвірної структури прислівників в історії української мови”. Мета – монографічне дослідження динаміки словотвірної структури прислівників в українській мові. Завдання: 1. Простежити особливості творення прислівників української мови протягом писемного періоду її функціонування. 2. Вивчити умови й причини виникнення, розвитку чи зникнення адвербативів, шляхи формування їх основних лексико-словотвірних типів. 3. Виявити домінуючий спосіб творення прислівників, прийоми розмежування морфолого-синтаксичних за походженням конструкцій і утворень за моделями, що склалися. 4. Уточнити етимологію й хронологію окремих прислівників. 5. Виявити тенденції розвитку прислівникової словотвірної системи.

І на завершення розмови про формулювання мети й завдання треба наголосити: наукове дослідження – це творча, але досить копітка праця, до формулювання окремих положень, а тим більше тих положень, що визначають характер, напрямок роботи, ви повертатиметеся не раз, мета й завдання обов’язково зазнáють певних змін, уточнень, деталізації тощо як на етапах підготовки матеріалів, так і під час виконання роботи, її остаточного редагування.