Способи засвоєння змісту історичної освіти

Засвоєння нової інформації починається за її сприймання, усвідомлення і запам’ятовування. Сприймання здійснюється всіма органами чуттів. У засвоєнні історичної інформації переважає сприймання словесної інформації, але можливе використання й інших видів сприймання завдяки наявності в учнів образних уявлень, безпосереднього досвіду соціального спілкування. Наприклад, опис ручного рубила передбачає наявність у них уявлень про інструмента, якими користується людина, а також показ макета рубила або його зображення. Про родову общину важко було б ефективно розповісти, якщо б у дітей не було зримого образу сім’ї, трудового обов’язку тощо. Таку інформацію, якщо вона елементарна, учні можуть відтворити словесно. З цього починається засвоєння. Якщо вчитель ознайомить учнів з порядком дій, то для засвоєння самих дій вони повинні їх декілька разів повторити. Важливу роль у цьому відіграють спеціальні вправи – вирішення проблемних пізнавальних задач.

Усвідомленого сприйняття і неодноразового повторення дій досить, щоб засвоїти готові знання і набути умінь і навичок. Тому вчитель повинен включати учнів у діяльність з самостійного переходу знань у нові умови. Це сприятиме розвитку в учнів творчості.

Другою процедурою творчої діяльності є вироблення в учнів уміння бачити проблему. Це досить складне і нелегке завдання. Для цього слід створювати відносно легкі задачі.

Суть зрушень, які відбуваються в розумовому розвитку учнів під час вирішення проблемних пізнавальних завдань можна показати на прикладі. Учитель запитав: “Які знахідки дають археологам право зробити висновок про те, що на місці розкопок була давня держава?” Для пошуку відповіді учні спочатку згадують ознаки держави і свої знання про її виникнення. Потім із суми ознак вони вибирають одну-дві і роблять висновки, що знахідка грошових скарбів або значного майнового скарбу у похованнях людей свідчить про наявність держави. Тим самим учні здійснюють процедуру переносу своїх знань у нову ситуацію. Під час вирішення інших задач вони у подібних випадках знову використають свої навички переносу знань.

Учням слід засвоїти досвід творчої діяльності самостійно і керівництво вчителя полягає не у підказці, а у конструюванні відповідних задач.

У методичній науці визначено три способи засвоєння трьох різних елементів змісту:

– усвідомлене сприймання і запам’ятовування інформації, яка перетворюється у знання;

– неодноразове відтворення за показаним зразком способів діяльності, які перетворюються у навички і вміння;

– здійснення процедури творчої діяльності під час вирішення пізнавальних проблемних задач.

Ці способи відповідають різним елементам змісту освіти і взаємопов’язані між собою як і ці елементи. Всі наступні рівні передбачають засвоєння попередніх і неможливі без них.

Характеристика трьох рівнів засвоєння важлива для розуміння того, що процес навчання учнів у школі передбачає підведення учнів стосовно основних знань і умінь, передбачених програмою, до третього, творчого рівня засвоєння. У цьому полягає одна з найважливіших умов повноцінного навчання. Проте для досягнення виховних цілей навчання історії необхідний четвертий елемент змісту навчання – досвід емоційного відношення до об’єктів, що вивчаються. Адже виховання не відбувається само по собі, автоматично. Воно передбачає обов’язковий емоційний настрій і емоційне відношення. Тому необхідним є емоційний вплив на учнів, формування у них емоцій, створення умов, при яких учні повинні проявити свої емоції.

Для виховання емоцій, спрямованих на об’єкти пізнання необхідно засвоїти спосіб засвоєння емоційного відношення до навколишнього світу – переживання. Воно забезпечує емоційне сприймання історичного змісту і емоційну реакцію на нього – позитивну та негативну. Така реакція залежить як від властивостей, особливостей кожного учня, так і від діяльності вчителя.

Всі вищеназвані рівні засвоєння знань і способів діяльності забезпечать процес виховання під час навчання історії, якщо кожен рівень засвоєння буде супроводжуватися відповідними переживаннями, завдяки чому засвоюється досвід емоційного відношення до різних елементів змісту навчального процесу.

Історичне мислення учнів можна ефективно розвивати за допомогою підручників з історії, використовуючи як текстові, так і позатекстові компоненти; посібників, дидактичних матеріалів, які містять розвивальні завдання; хрестоматій до курсів історії, у яких є історичні документи і матеріали; умовно-графічної наочності (таблиць, схем, діаграм, графіків тощо). Використання активних форм і методів навчальної роботи (уроків-семінарів, уроків-диспутів, нестандартних уроків з елементами гри, інтерактивних форм навчання) активізує розумову діяльність школярів, сприяє зацікавленню навчальним предметом, розвиває історичне мислення, вміння та навички;

Великим потенціалом у розвивальному навчанні історії володіють інформаційно-комунікативні технології, оскільки комп’ютери дозволяють успішно використовувати у навчанні завдання на моделювання різних ситуацій, на пошук і усунення деяких проблем, коли є велике число варіативних способів вирішення, сприяють виробленню вміння складати логічні схеми, розкривати причинно-наслідкові зв’язки, закономірності подій і явищ громадського життя тощо. Головними умовами ефективності використання інформаційно-комунікативних технологій є розробка спеціальних комп’ютерних навчальних програм, інформаційна культура вчителя та учнів, наявність спеціальних методик застосування комп’ютерних програм у процесі навчання історії.

За яких умов буде здійснюватися розвиток історичного мислення учнів? Що потрібно робити вчителю, щоб учні навчилися мислити історично?

По-перше, необхідно залучати учнів до діяльності, яка потребує застосування принципів та методів історичного пізнання. По суті, навчання історії в школі має імітувати діяльність історика-дослідника. Але при цьому не слід забувати, що це навчання, й не захоплюватися виключно дослідницькими проектами, хоча й вони потрібні.

По-друге, необхідно навчати учнів принципів і методів історичного пізнання й призвичаювати до наукової рефлексії, тобто постійного самоаналізу та оцінки власної розумової діяльності. Запитання „Як?, „Чому?”, „Яким чином ви дійшли цього висновку?”, „Які докази можна навести за цю думку та проти неї?” мають стати основою вивчення історичних курсів.

По-третє, залучаючи учня до дослідницької діяльності, слід потурбуватися про створення відповідної мотивації, яка у першу чергу повинна втілюватися у позитивному ставленні до предмета.

По-четверте, проблемні задачі та вправи мають стати обов’язковим атрибутом підручників, навчальних і дидактичних посібників.

По-п'яте, проблемні ситуації у навчанні повинні стати нормою. Саме проблемні методи навчання дозволяють заохотити учня до активної розумової діяльності та забезпечують якісне засвоєння матеріалу.