Методи історичного пізнання.

Для розвитку історичного мислення дуже важливими є знання методів історичного пізнання. Йдеться про методи пізнання історії, притаманні всім соціально мислячим людям. Учні повинні засвоїти основи цих методів.

В історичній науці довгий час мало уваги приділялось вивченню цих методів. Тільки в кінці 60-х і в 70-і роки з'явилися узагальнюючі праці на цю тему. Для нашої теми важливі методи історичного пізнання на рівні загальної середньої освіти.

Історичне мислення використовує специфічні як змістовні (історичні), так і методологічні поняття (принципи пізнання або установки), що властиві суто історичній науці, а також оперує специфічними методами пізнання, які, безумовно, можна розкласти на базові логічні операції, але від цього вони не втрачають своєї унікальної властивості суто історичних методів дослідження. Наприклад, до найважливіших методологічних принципів, що учні мають засвоїти на уроках історії, можна віднести об'єктивність, історизм, соціальний підхід, множинність підходів (або мультиперспективність). Принцип об'єктивності передбачає обов'язкове розглядання історичної реальності в цілому, незалежно від бажань, уподобань, установок суб'єкта, розглядати кожне явище в його різноманітності й суперечливості. Принцип історизму вимагає вивчення будь-якого історичного явища з точки зору того, коли, де, внаслідок яких причин це явище виникло, яким воно було спочатку і яким чином розвивалося у зв'язку зі зміною загальної обстановки і внутрішнього змісту, як змінювалась його роль, як його оцінювали на тому чи іншому етапі, яким воно стало зараз, що можна сказати про перспективи його розвитку. Соціальний підхід передбачає врахування певних соціальних і класових інтересів, всієї сукупності соціально-класових відносин. Важливим є принцип множинності підходів до розгляду історичного процесу: цивілізаційного, формаційного, культурологічного, соціального та ін.

І.Я. Лернер виділив методи історичного пізнання, які мають загально-освітнє значення, і розробив конкретні шляхи реалізації кожного. Без засвоєння учнями конкретних операцій, властивих цим методам, не можна реалізувати методологічні принципи і установки і здійснювати розумові дії.

Це зокрема:

1. Порівняльно-історичний метод.

2. Метод аналогій.

3. Статистичний метод: вибірковий, груповий тощо

4. Встановлення причин за наслідками.

5. Визначення мети людей і груп по їх діях і наслідках цих дій

6. Метод зворотних висновків (визначення минулого за існуючими пережитками).

7. Узагальнення формул пам'яток звичаєвого і писаного права, анкет, що характеризують масовість тих або інших явищ.

8. Реконструкція цілого за його частиною.

9. Визначення рівня духовного життя за пам'ятками матеріальної культури.

10. Лінгвістичний метод.

Історичне мислення є єдністю змісту методичних знань, способів розумових дій і установок особи та їх застосування в пізнанні і осмисленні конкретних історичних явищ. Компонентами історичного мислення є:

а) способи аналітико-синтетичного мислення, які реалізуються за допомогою логічних дій (узагальнення, абстрагування, класифікація, індукція, дедукція

б) основні принципи мислення, що здійснюються у відповідності із законами діалектики;

в) досвід творчої діяльності, що виявляється в її процедурах і їх поєднаннях;

Усвідомлення цих ідей як орієнтирів і засобів пізнання повинно досягти рівня установок особи на їх методологічне застосування.

Наступним компонентом є гносеологічні основи історичного мислення. До них відносяться:

1. Уміння описувати явища в його істотних емпіричних проявах.

2. Інтерес до історичного факту, його аналізу і поясненню в світлі зв'язків з іншими фактами залежно від тієї або іншої закономірності.

3. Установка на з'ясування причин і умов виникнення явища, його розвитку, значення наслідків.

4. Переконаність в пізнаваності історичного процесу на основі повторюваності типових історичних явищ, схожості тенденцій розвитку в аналогічних умовах, іноді далеких в просторовому і тимчасовому відношенні.

5. Установка на з'ясування закономірності історичних явищ пов'язаних з ними процесів. Прагнення знайти в частковому явищі межі загальної закономірності. Увага до специфіки закономірностей історії.

6. Підхід до пізнання і осмислення явища з погляду принципу історизму, встановлення його етапів і періодів розвитку.

7. З'ясування тенденції розвитку, закладеної в кожному історичному явищі.

Між всіма компонентами історичного мислення є взаємозв'язок, і в реальному процесі такого мислення вони переплітаються один з одним і поперемінно обумовлюють один одного

Гносеологічні основи історичного мислення реалізуються в методах пізнання. Методи наукового пізнання є інструментом реалізації і засобом прояву всієї решти компонентів, тобто самого мислення, звернутого на конкретне минуле людства. Таким чином можна підійти до визначення історичного мислення як прояву загальних норм, і принципів мислення, регульованому специфікою історичних методів пізнання.

Історичне мислення можна ще охарактеризувати і як готовність до аналізу, осмислення суспільних явищ. Історичне мислення не орієнтується тільки на минуле. Воно проектує історичну свідомість на сучасність, її суперечності, її окремі прояви в світлі їх виникнення і розвитку у властивій їм системі зв'язків.

Таким чином, історичне мислення є єдністю змісту методологічних знань (методів історичного пізнання), способів розумових дій і установок особистості на їх застосування у пізнанні і осмисленні конкретних історичних явищ. Компонентами історичного мислення є:

а) способи аналітико-синтетичного мислення, які реалізуються шляхом логічних дій (узагальнення, абстрагування, класифікація, індукція, дедукція) на предметному змісті історії;

б) основні принципи мислення;

в) досвід творчої діяльності, який проявляється у процесі навчання.