Міжнародне право в період збройних конфліктів: цілі, принципи і джерела

Відповідно до основних принципів міжнародного права та положень Статуту ООН держави повинні вирішувати міжнародні спори мирними засобами. Але сучасне міжна­родне право припускає можливість правомірного застосу­вання збройних сил (самозахист від агресії, застосування збройних сил ООН, реалізація права на самовизначення).

Діяльність держав під час війни регулюється принципа­ми та нормами, що відносяться до міжнародного права, яке застосовується в період збройних конфліктів і визначає при­пустимість засобів і методів ведення збройних конфліктів, забезпечує захист їхніх жертв, встановлює взаємовідноси­ни між державами, що воюють, і такими, що не воюють.

До кінця ХІХ ст. основну роль у регламентації права збройних конфліктів відігравали міжнародні звичаї – “закони і звичаї війни”. Про це йдеться, зокрема, у так званому “застереженні Мартенса”, викладеному у Преамбулі до Гаазької конвенції ІІ 1899 р.: “Поки не буде видано повнішого зводу законів війни, високі договірні Сторони вважають доречним заявити, що у випадках, не охоплених ухваленою конвенцією, населення та воюючі сторони залишаються під охороною та верховенством принципів міжнародного права, якими вони викарбувалися зі звичаїв, встановлених між цивілізованими націями, законів людяності та вимог громадської свідомості”.

Міжнародні звичаї мають значення і зараз, але більшість норм права збройних конфліктів містять міжнародні договори, а саме:

Петербурзька декларація про скасування застосування вибухових і запалювальних куль 1868 р.; Гаазька декларація про заборону застосовувати кулі, що легко розгортаються або сплющуються в тілі людини, 1899 р.;

Гаазька конвенція про закони і звичаї війни на суходолі 1899 р.;

Конвенція про положення ворожих торговельних суден на початку воєнних дій 1907 р.;

Конвенція про встановлення підводних мін, які автоматично вибухають від дотику, 1907 р.;

Конвенція про бомбардування морськими силами під час війни 1907 р.;

Конвенція про деякі обмеження використання права захоплення у морській війні 1907 р.;

Женевський протокол про заборону застосування на війні задушливих, отруйних чи інших подібних газів і бактеріологічних засобів 1925 р.;

Правила про дії підводних човнів щодо торговельних суден у воєнний час 1936 р.;

Ніонська угода 1937 р. про заходи боротьби з піратськими діями підводних човнів;

Женевські конвенції про захист жертв війни від 12.08.1949 р. (про покращення долі поранених і хворих у діючих арміях;

про покращення долі поранених, хворих і осіб, що постраждали від аварії корабля, зі складу збройних сил на морі;

про поводження з військовополоненими; про захист цивільного населення під час війни);

Додаткові протоколи І та ІІ 1977 р. до зазначених Женевських конвенцій 1949 р.; Гаазька конвенція про захист культурних цінностей 1954 р.;

Конвенція про заборону виробництва та накопичення запасів бактеріологічної (біологічної) і токсичної зброї та про їх знищення 1972 р.;

Конвенція про заборону або обмеження використання конкретних видів звичайної зброї, яка може вважатися такою, що завдає надмірних ушкоджень чи має не вибіркову дію, 1980 р., та чотири протоколи до неї (про невідшуку-вані осколки; про заборону чи обмеження застосування мін, мін-пасток й інших пристроїв з поправками, внесеними 3 травня 1996 р.; про заборону чи обмеження застосування запалювальної зброї; про засліплюючу лазерну зброю);

Конвенція про заборону розробки, виробництва, накопичення та застосування хімічної зброї і її знищення 1993 р.;

Конвенція про заборону застосування, накопичення запасів, виробництва та передачі протипіхотних мін і про їх знищення 1997 р. тощо.

Міжнародне співробітництво у сфері збройних конфліктів зараз розвивається у таких напрямах:

запобігання збройним конфліктам;

правове положення у конфлікті держав, що беруть і не беруть у ньому участь;

обмеження засобів і методів ведення війни; захист прав людини під час конфліктів;

забезпечення відповідальності за порушення норм міжнародного права.