Міжнародне повітряне право: поняття, суть і принципи

Міжнародне повітряне право - це сукупність спеціальних принципів і норм, які регулюють відносини між суб'єктами міжнародного права щодо використання повітряного простору цивільною авіацією.

Пред­метом регулювання міжнародного повітряного права є на­самперед правопорядок, взаємовигідне використання по­вітряного простору з метою міжнародних повітряних по­льотів. Багато міжнародно-правових норм, що визначають режим повітряного простору, як правило, мають кінцевим адресатом не тільки самі держави, але й численних інших власників авіаційної техніки. Це накладає на держави обо­в'язок забезпечити однакове дотримання норм повітряного права своїми фізичними та юридичними особами.

Міжнародне повітряне право ґрунтується на тих самих принципах, що і загальне міжнародне право, але має свої галузеві принципи: поваги повного та виняткового сувере­нітету держав у межах їхнього повітряного простору; сво­боди відкритого повітряного простору; забезпечення безпе­ки міжнародної цивільної авіації. Найважливішими інсти­тутами міжнародного повітряного права є інститут міжнародних польотів, інститут безпеки цивільної авіації.

Міжнародно-правове регулювання користування по­вітряним простором міститься в декількох міжнародних договорах. 7 грудня 1944 р. в Чикаго були підписані Кон­венція про міжнародну цивільну авіацію¹, Угода про міжна­родне транзитне повітряне сполучення й Угода про міжна­родний повітряний транспорт, що поклали кінець деякій правовій невизначеності, що зберігалася в питаннях міжна­родного регулювання повітряних сполучень.

Підтвердивши повний і винятковий суверенітет держав над своїм повітряним простором (ст. 1 Чиказької конвенції), угоди визнають існування на основі взаємності п'яти так званих свобод повітря, що включають: транзитні безпоса­дочні польоти через територію іноземної держави; посадку в аеропортах на чужій території з некомерційними цілями -для техогляду, заправлення пальним тощо; висадження на чужій території пасажирів і вивантаження привезеного зі своєї території багажу, вантажів і пошти; прийняття на борт для перевезення на свою територію пасажирів, пошти і ба­гажу з території іноземної держави; доставку на територію іноземної держави з будь-яких третіх країн пасажирів, по­шти, багажу, а також прийняття на борт пасажирів, пошти і багажу для доставки їх у будь-яку третю державу.

Чиказька конвенція визначає також порядок здійснен­ня регулярних і нерегулярних польотів цивільної авіації, питання реєстрації повітряних суден і їхньої національної приналежності, вимоги до екіпажів, а також деякі інші питання міжнародного цивільного повітряного транспорту.

Крім Чиказької конвенції, що є основним кодифікова­ним актом у цій галузі, правовий режим повітряного про­стору регулюється й іншими міжнародними договорами.

У 1929 р. у Варшаві було підписано Конвенцію для уніфі­кації деяких правил, що стосуються міжнародних повітря­них перевезень. Її було доповнено Гаазьким протоколом 1955 р. про вимоги до оформлення перевізної документації. У1971 і 1975 роках у ці документи були внесені значні зміни Гватемальським протоколом і Монреальськими протокола­ми. Гвадалахарська конвенція 1961 р. поширила положен­ня Варшавської конвенції на випадки, коли юридичний і фактичний перевізники не збігаються.

У 1948 р. в Женеві була прийнята Конвенція про міжна­родне визнання прав на повітряне судно. За умови, що ці права мають бути встановлені та зареєстровані відповідно до законодавства держави реєстрації повітряного судна, вони включають: право власності, право власника судна придба­ти його у власність за договором купівлі-продажу; право ко­ристування судном за договором довгострокової (більше 6 місяців) оренди; іпотеку, заставу й ін. аналогічні права, що виникають за згодою сторін для забезпечення боргу, а також право на винагороду за пошук і порятунок повітряного суд­на та питання накладення арешту і примусового продажу.

Римська конвенція 1952 р.¹ і Монреальський протокол до неї 1978 р. установили умови відшкодування збитків, заподіяних іноземним повітряним судном на поверхні третім особам, і страхування відповідальності.