Глава 5. Соціальна робота з дітьми вулиці

/. "Діти вулиці"... та їх шлях до вулиці

Державна система соціального захисту, яка трансформується в нових умовах, поки ще не є настільки гнучкою, щоб своєчасно і адекватно реагувати на існуючі негативні соціальні прояви.

Незахищеною категорією у будь-якій країні є діти, члени сімей яких потребують допомоги від суспільства у вирішенні своїх проблем. Діти з таких сімей, як правило, перебувають у складному матеріальному, психо­логічному, емоційному стані. Небажаючи примиритися з реальністю, діти йдуть із рідних домівок. У значної частини таких дітей фактично немає рідних сімей, оскільки батьки п'ють, бродяжать, перебувають у місцях позбавлення волі тощо. Діти вимушені проживати у чужих людей, у сім'ях родичів, в оточенні інших дітей, на вокзалах, у залишених будів­лях тощо.

За останні 10-15 років кількість дітей, які більшу частину свого часу, у тому числі й нічного, перебувають на вулиці, набула великого масштабу. З'явилася нова категорія дітей, яких звично називають "дітьми вулиці". У державних закладах про них говорять як про безпритульних, соціальних сиріт, позбавлених батьківської опіки.

У Законі України "Про охорону дитинства" (№ 2402 -III від 26 квітня 2001 р.визначенні поняття безпритульна дитина "дитина-сирота".

В Україні спостерігається катастрофічне збільшення кількості дітей, позбавлених батьківського піклування. Із 80 тисяч дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківської опіки, лише близько 7% — біологічні сироти, тобто реально не мають батьків. Решта — діти, котрі стали сиротами при живих батьках. Частина таких дітей іде жити на "вулицю", і вулиця стає для них домівкою.

Саме тому посталала необхідність надання соціальної допомоги цим Дітям, що дозволить їм повернутися (при можливості і доцільності) до рідної сім'ї, знайти інше постійне місце проживання (інтернат, опікунсь­ку чи прийомну сім'ю), розпочати повноцінне самостійне життя.

У 90-х роках для вирішення даної проблеми в Україні була створена система державних і недержавних притулків. Однак більшість із них є

268 Соціальна робота

закладами закритого типу, куди діти підліткового віку добровільно не звертаються. Крім того, там не передбачена вулична соціальна робота, яка б дозволила знайти контакт з "дітьми вулиці", зацікавити їх у зміні життєвої ситуації.

Хто ці діти? Звідки вони з'явилися? Чому залишаються на вулиці?

За визначенням ЮНІСЕФ, "діти вулиці — це неповнолітні, для яких вулиця (в широкому розумінні слова, що містить і незайняте жит­ло, і незаселені землі і т.п.) стала постійним місцем перебування" [1].

Безперечно, дане визначення не охоплює велику кількість варіантів існування дітей, які з різних причин опинилися на вулиці. Адже серед них є й такі, котрі мають домівку, батьків або близьких людей. У ряді країн паралельно функціонують два поняття: "діти, які працюють на вулиці" і "діти, які живуть на вулиці". Іноді зустрічається таке поняття, як "діти, котрі живуть на вулиці разом із своєю сім'єю".

За визначенням Дитячого Фонду Об'єднаних Націй (ЮНІСЕФ), до "дітей вулиці" належать:

- діти, які не спілкуються зі своїми сім'ями, живуть у тимчасових помешканнях (покинутих будинках тощо) або не мають взагалі постійно­го житла і кожен раз ночують у новому місці; їхніми першочерговими потребами є фізіологічне виживання і пошук житла (безпритульні діти);

- діти, які підтримують контакт із сім'єю, але через бідність, перена-селенння житла, експлуатацію та різні види насилля (фізичне, сексуаль­не, психічне) проводять більшу частину дня, а іноді й ночі, на вулиці (бездоглядні діти);

- діти —- вихованці інтернатів та притулків, які з різних причин втекли з них і перебувають на вулиці (діти, які перебувають під опікою держави)[ 10].

Збільшення кількості "дітей вулиці", в першу чергу, зумовлено ди­намікою сімейного життя. Як зазначалось у доповіді ЮНІСЕФ Неза­лежній комісії з гуманітарних питань ООН у 1990 році, "дитина потрап­ляє на вулицю через те, що ЇЇ сім'я переживає кризу, і якщо ще не розпалася, то перебуває на межі розпаду[6] ".

Результати досліджень Державного інституту проблем сім'ї і молоді, проведених на замовлення Державного центру соціальних служб для молоді у 2002 році показали, що до "дітей вулиці" в Україні слід відне­сти наступні групи неповнолітніх: [1]

^ безпритульні діти — діти, які не мають постійного місця прожи­вання через втрату батьків, асоціальну поведінку дорослих у сім'ї; діти, котрих вигнали з дому батьки;