Види та методи соціальної діагностики

Продовження таблиці

Таким чином можна зробити висновок про те, що вибір діагностично­го інструментарію, нерш за все, обумовлений такими чинниками, як на­прям соціальної роботи (соціальна профілактика, соціальна реабілітація, допомога у працевлаштуванні, соціальне обслуговування тощо), типоло­гією клієнта та видом діагностики. Комплексне врахування цих чинників у процесі діагностування забезпечує об'єктивність і валідність його ре­зультатів та добір оптимальних технологій для подальшої соціальної ро­боти з клієнтом чи групою.

Так, донори і організатори, тобто люди, які повинні приймати рішення стосовно долі проекту (розвитку, згортання, збереження на існуючому рівні) хочуть мати для цього об'єктивні підстави; менеджери, інший пер­сонал, користувачі проекту зацікавлені знати, у який спосіб можна удос­коналити проектну діяльність, — які компоненти посилити, від яких, мож­ливо, відмовитись тощо. Інші члени суспільства, навіть не причетні до проекту, також мають право отримувати соціально значущу інформацію.

З точки зору наукового супроводу соціальних проектів, оцінкою, на думку авторів, можна вважати дії зі збору, обробки, систематизації, аналізу, узагальнення та порівняння даних стосовно процесів та/або результатів проекту з певними стандартами (еталонами), які слугу­ють критеріями досягнення очікуваних результатів або відповідності ре­альної діяльності тій, що була запланована.

В житті можуть траплятися випадки упередженої, необ'єктивної оці­нки, коли вона здійснюється на підставі емоцій, а не фактів і детермі­нується особою оцінювача. Аби запобігти цьому, до оцінки, яка вико­нується в ході наукового супроводу соціальних проектів, висуваються певні вимоги щодо її об'єктивності і науковості.

Так, оцінка має бути систематизованою, тобто відбуватися в межах певної системи положень, умов і обмежень, які чітко визначають поря­док оціночних дій. Таку систему, у даному випадку, утворюють загаль­ноприйняті канони і правила виконання наукових досліджень у сфері суспільних наук.

Також оцінка має бути спрямована саме на процеси і результати того проекту, що оцінюється, а не на щось інше в межах проекту або поза його межами.

Крім того, оцінка має здійснюватися за визначеними критеріями, якими слугують певні стандарти для порівняння. Стандартами, залежно від конкретної ситуації, можуть бути очікувані результати, цілі і завдан­ня проекту, вплив і показники проектної діяльності, показники стану об'єктів проекту, очікування користувачів, орієнтири, визначені соціаль­ною політикою країни, інші, які аргументовано можуть бути представ­лені як еталони, яких має прагнути проектна діяльність. Дані стосовно процесів і результатів проекту, які збираються в ході оцінки, порівню­ються із зазначеними стандартами. Факти досягнення певних стандартів або ступінь наближення до них реальних проектних показників і характе­ристик слугують оціночними критеріями. Наприклад, об'єктивними кри­теріями наукової оцінки можуть бути факти або рівень досягнення очі-

рішення щодо її впровадження. Для цього може бути влаштоване пілоту­вання або експериментальна перевірка розробленої програми діяльності із обмеженим контингентом користувачів і малими ресурсами. В цьому випадку підсумкова оцінка має підтвердити результати базової і, при потребі, показати, що слід скоригувати у розробленій програмі. Підсум­кова оцінка здійснюється також коли проект (або окремий вид діяль­ності) закінчується і потрібно оцінити досягнуті результати та уроки, які випливають із проектної діяльності. Метою вихідної оцінки після закінчення виконання проекту є надання фундаторам, донорам, розроб­никам тощо інформації для прийняття рішень стосовно продовження або припинення, звуження або поширення проекту.

Поточна оцінка застосовується, коли проект (або окремий вид діяль­ності у межах цього проекту) вже впроваджений і, не очікуючи його закінчення, потрібно оцінити перебіг подій — чи насправді реальна діяльність відповідає запланованій, чи потрібні якісь зміни, наприклад коригування завдань, охоплення, ресурсів тощо. Крім того, соціальні проекти, як правило, мають ту властивість, що в ході впровадження змінюються і до цих змін адаптуються. Такі зміни можуть походити, наприклад, від менеджерів, якщо проглядаються більш ефективні шляхи досягнення результатів; від змін декотрих виконавців; від вимог клієнтів, які в ході проекту розвинули свої потреби тощо. Зміни вимагають додат­кових розробок проекту, нового планування тощо, і це тягне потребу поточної оцінки, яка дає зворотний зв'язок стосовно того, як удоскона­лити роботу.

За ознакою того, що саме оцінюється — характеристики діяльності, яка відбувається в межах проекту (процеси) або наслідки цієї діяльності (результати), розрізняють оцінку процесів і результатів.

Оцінка процесів зосереджена на залученні учасників, видах діяль­ності, заходах, роботі персоналу, діях клієнтів тощо. Оцінка резуль­татів зосереджена па тому, що сталося з клієнтами внаслідок участі в проекті. Оцінка процесів вивчає ефективність проектної діяльності, зас­тосованих методів соціальної роботи, визначає необхідність їх змін і поліпшення. Для цього можуть бути використані показники кількісних характеристик послуг, що надаються, їх якості, характеристики клієнтів, механізмів надання послуг, методик самого оцінювання. Така оцінка вив­чає складові проектної діяльності, дії учасників проекту, взаємини і впливи, що складаються серед виконавців, клієнтів, тих, хто приймає рішення, та в навколишньому середовищі.

відає витратам на проект, порівняти це з досвідом інших проектів схо­жого спрямування (можливо, існують дешевші проекти, що можуть дати таку саму або навіть більшу вигоду);

^ аналіз змін у політиці. Оцінюється вплив проекту на соціальну політику в середовищі, де проект діє. Наприклад, спеціально організова­не в межах проекту навчання тих, хто приймає рішення, може сформува­ти в них зацікавленість і розуміння проблем, що вирішуються в проекті, викликати підтримку цієї діяльності на політичному рівні, уможливити відповідні управлінські рішення і отримання додаткових ресурсів для проекту;

^ оцінка досягнень. Така оцінка передбачає більше ніж визначення кількісних і якісних результатів окремих видів діяльності і проекту зага­лом — визначаються не лише безпосередні результати дії проекту, а й те, які зміни в поглядах, поведінці клієнтів і соціумі це спричинило, який досвід набуто для майбутньої роботи.

За ознакою того, хто здійснює оцінку — персонал проекту або сто­ропій фахівці та експерти, розрізняють внутрішню і зовнішню оцінку.

Внутрішня оцінка має бути постійним процесом, невід'ємним від упровадження, передбаченим на етапі розробки як постійне джерело інфор­мації стосовно реалізації проекту. Вона більше спрямована на удоскона­лення самого процесу реалізації проекту, ніж на інші аспекти оцінки. Досвід показує, що постійна участь у процесі внутрішньої оцінки підви­щує відповідальність учасників проекту, стимулює їх до творчого пошу­ку оптимальних шляхів розвитку.

Зовнішня оцінка переважно зосереджена на відповідності реальної діяльності запланованій, відповідності результатів цілям і завданням про­екту і, як вважається, забезпечує об'єктивний погляд завдяки незалежній позиції спеціалістів-дослідииків стосовно персоналу проекту. Але це не означає, що зовнішня оцінка ефективніша, ніж внутрішня, і навпаки. Кожен різновид оцінки має свої переваги, залежно від завдань оцінки у кожному конкретному випадку. Світовий досвід численних оціночних кампаній доводить, що внутрішня оцінка більш ефективна стосовно по­точного удосконалення діяльності, а зовнішня — стосовно вироблення неупереджених суджень про розвиток проекту в перспективі.

Завдання оцінки. Найчастіше завдання, що зустрічаються в практиці оцінки, можна поєднати за п'ятьма напрямами:

1. Оцінка для продовження (поширення) проекту. Таке завдання може висуватися, якщо виникає потреба продовжити діючий проект або