Теоретичні основи соціальної роботи 69

— актуальність і перспективність (відповідність вимогам життя, тен­денціям суспільного розвитку, науково-технічного прогресу, робота дос­віду "на перспективу", бачення нових можливостей удосконалення соц­іальної діяльності);

— новизна в цілепокладанні, відборі змісту, форм та засобів органі­зації соціальної роботи;

— відповідність основних категорій базовим положенням сучасної соц­іальної науки (урахування таких провідних підходів, як: співробітництво і співтворчість; сполучення індивідуального підходу і колективної діяль­ності; розвиток активної життєтворчої позиції учасників соціально-вихов­ного процесу; оновлення змісту і способів реалізації завдань);

— наявність відчутних, стабільних отриманих результатів (передо­вий досвід має приносити вагомі результати: позитивні зрушення в ха­рактері соціалізації, рівні вихованості, в загальному та соціальному роз­виту клієнтів, підвищенні престижу установи і т.п. Кожен з названих критеріїв, в свою чергу потребує подальшої деталізації);

— можливість творчого застосування досвіду в близьких умовах, його трансформації в роботі з іншими об'єктами (мають бути створені технології використання досвіду, що дозволяють "відділяти" досвід від особистості носія і відтворювати цей досвід в нових умовах);

— оптимальний розподіл сил, засобів, часу і ресурсів для досягнен­ня найкращого можливого результату;

— достатня апробація досвіду (мається на увазі і лонгітюдність дос­віду, що досліджується і достатня кількість учасників соціальної взає­модії);

— вимірюваїшість (застосування математичних, соціологічних, пси-хологочних методів оцінки результатівв, що дозволяють підтвердити на­явність якісних чи кількісних позитивних зрушень).

Узагальнення вищенаведених поглядів на систему технологізації соц­іальної роботи дозволяє зробити висновок, що основним завданням роз­витку технологій соціальної роботи сьогодення є розробка шляхів резуль­тативного та раціонального цілеспрямованого соціального впливу; засто­сування технологізації як способу оптимізації соціального результату.

Література

1. Актуальні проблеми соціальио-педагогічної роботи (модульний курс дистанційного навчання) / А.Й.Капська, О.В.Безпалько, Р.Х.Вайнола; Заг.ред.А.Й.Капської. — К.,2002.

70 Соціальна робота

2. Методика и технологии работьі социального педагога: Учеб.посо-бие для студ. вьісш. учебн. заведений/ Б.Н.Алмазов, М.А.Белязва, Н.Н.Бессоноваидр.;Под ред. М.А.Галагузовой, Л.В.Мардахазва.- М.:Из-дательский центр "Академия",2002.

3. Никитин В. А. Начала социальной педагогики: Учебное пособие. — М.: Флинта: Московский психолого-социальньш институт, 1998.

4. Технологии социальной работи:Учебник /Под общей ред. Е. И. Хо-лостовой. - М.; ИНФРА, 2001.

5. Технології соціально-педагогічної роботи: Навчальний посібник / За заг. ред. проф. А. Й. Капської -К.: 2000.

6. Технология социальной работьг. Учеб.иособие для студ. вьісш. учебн. заведений/ Под ред И.Г.Зайнишева.-М.: Гуманит.изд.ценр ВЛАДОС,2002.

7. Фурдей С. Г. Понятие социальной технологии // Социальная работа /Под общей ред. проф. В. И. Курбатова. Ростов на Дону "Фе-никс", 1999.

Питання для самоперевірки

1. В чому полягає зміст проблеми технологізації соціальної роботи?

2. Розкрийте зміст основних технологічних компонентів соціальної роботи.

3. Розробіть перелік об'єктивних та суб'єктивних умов реалізації соц-іально-педагогічних технологій. Обґрунтуйте свій вибір.

4. Визначити критерії ефективності реалізації соціальних технологій.

2. Діагностика соціальної роботи як умова успішного її прогнозування

Діагностична функція є провідною у соціальній роботі як різновид професійної діяльності, спрямованої на забезпечення належного соціаль­ного, культурного та матеріального рівня життя членів суспільства та надання допомоги різним категоріям людей. Ще наприкінці ХІХ-иоч.ХХст. родоначальник теорії соціальної роботи Мері Річмонд у своїй книзі "Соц­іальні діагнози" (1917р.) докладно представила власний метод соціаль­ної роботи. Найважливішим і головним компонентом у ній М.Річмоид вважала здатність у кожному конкретному випадку поставити соціальний діагноз, тобто провести оцінку, як особистості клієнта, так і його соц­іального оточення та взяти його результати діагностики за основу при визначенні методу допомоги.

Теоретичні основи соціальної роботи 71

Сьогодні діагностика як спосіб отримання вичерпної інформації про досліджуваний процес чи об'єкт застосовується в різних галузях діяль­ності та має різні цілі. Варто зазначити, що в соціальній роботі найчастіше застосовуються такі види діагностики: соціальна, медична, соціально-пси­хологічна, соціально — педагогічна. Тому розглянемо окремо особли­вості кожного з зазначених різновидів діагностики у соціальній роботі.

Соціальна діагностика — процес наукового виявлення та вив­чення причинно-наслідкових зв'язків і взаємостосунків у суспільстві, що характеризують його соціально-економічний, культурно-правовий, мораль­но-психологічний, медико-біологічний та санітарно-екологічного стану. В більш вузькому розумінні — це вивчення причин соціальних проблем, котрі створюють складні життєві ситуації для індивіда, сім'ї, окремих груп [1, 314].

Оскільки діагностика носить процесуальний характер, то рівень її ефективності обумовлений певними принципами. Перш за все це принцип об'єктивності, сутність якого полягає у правдивому, неупереджепому аналізі та оцінці різних соціальних явищ, що виключає як суб'єктивні викривлення в інтерпретації отриманих результатів діагностування (на­приклад, стереотипи, упередження, життєвий досвід спеціаліста), так і вплив зовнішніх факторів (наприклад, тиск зацікавлених осіб, началь­ства, представників засобів масової інформації тощо).

Досить важливо в процесі діагностування дотримуватися принципу верифікації соціальної інформації, тобто встановлення її достовірності та перевірки за допомогою інших дослідницьких процедур чи джерел інформації.

Відомо, що у реальній дійсності всі явища та процеси взаємопов'я­зані й взаємообумовлені. Тому дуже важливо пам'ятати про принципи системності та комплексного підходу. Зміст їх полягає в необхідності врахування та аналізу всіх умов та факторів, які сприяли виникненню певної соціальної проблеми чи явища.

Соціальну діагностику в соціальній роботі розглядають, перш за все, як інструмент, котрий дає управлінським органам необхідну інформацію, на основі якої розробляються різні соціальні прогнози та проекти, вив­чається громадська думка та морально-психологічний клімат в суспільстві [2,288].

Залежно від масштабності соціальної роботи соціальна діагностика може бути проведена на державному, регіональному, місцевому та індив­ідуальному рівнях. На державному рівні предметом соціальної діагнос-

72 Соціальна робота

тики є визначення соціальних проблем на рівні суспільства чи його окре­мих великих соціально-демографічних груп: дітей, молоді, осіб похилого віку, інвалідів, національних спільнот тощо. В переважній більшості таку діагностику провадять науково-дослідні установи чи спеціалізовані підроз­діли. Наприклад, в Україні соціальну діагностику на державному рівні проводять Інститут соціальних досліджень, Центр дитинства, Інститут проблем сім'ї та інші установи.

Для регіонального та місцевого рівнів соціальній діагностиці прита­манне вивчення певних соціальних проблем в умовах конкретного регіо­ну, області, міста та селища (наприклад, проблема співжиття представ­ників різних етнічних груп у республіці Крим; проблеми соціального сирітства дітей Івано-Франківської, Чернівецької областей, батьки яких виїхали на заробітки за кордон; проблеми працевлаштування молоді у районних містечках тощо).

Індивідуальний рівень соціальної діагностики — це рівень безпо­середньої соціальної роботи з конкретною людиною чи групою осіб, які звернулися за допомогою до певних соціальних служб. Головною метою діагностики на цьому рівні стає визначення проблеми клієнта та знаход­ження правильних засобів для її вирішення. Тому на індивідуальному рівні соціальної діагностики важливим етапом є вивчення особистості клієнта, що здійснюється за допомогою медичних, психологічних, соц-іально-педагогічних діагностичних процедур.

Теоретики соціальної роботи зазначають, що мета соціальної діагнос­тики полягає у встановленні міри відповідності (невідповідності) пара­метрів соціальної реальності (ресурсів, властивостей об'єктів, соціаль­них установок) соціальним показникам та нормативам [3,146].

Тому цілком очевидно, що соціальна діагностика має здійснюватись за допомогою певного діагностичного інструментарію, який в основно­му, є сукупністю різних соціологічних та статистичних методів. Оскіль­ки перелік цих методів досить великий, зробимо короткий змістовий огляд найбільш поширених із них і які найчастіше використовуються в практиці соціальної роботи.

Соціологічні методи використовуються у соціальній діагностиці най­частіше з метою збору інформації щодо окремих суспільних проблем та визначення ставлення людей до них. Найбільш розповсюдженими серед них у сфері соціальної роботи є: спостереження; методи опитування (інтер­в'ювання, анкетування, фокус-група); методи аналізу документів (тради­ційний аналіз, контент-аналіз); експертна оцінка.

Теоретичні основи соціальної роботи 73

Спостереження — один з емпіричних методів дослідження, який по­
лягає в безпосередньому та цілеспрямованому сприйнятті оточуючої
дійсності. В соціальній роботі цей метод здебільшого використовується
для збору інформації про поведінку конкретної людини чи певної групи.
» Опитування — спосіб отримання інформації про суб'єктивний світ

і людей, їх нахили, судження, мотиви діяльності. Різновидом опитування

є інтерв'ю, яке проводиться у формі бесіди за чітко визначеним планом. Вони бувають дистанційні (телефонне інтерв'ю) та очні (безпосереднє спілкування учасників інтерв'ю). Анкетування є також різновидом опи­тування, що полягає в отриманні інформації шляхом відповіді респон­дентів у письмовій формі на пропонований перелік запитань. Фокус-груна — це групове інтерв'ю, яке проходить у формі групової дискусії і спрямоване на отримання від її учасників "суб'єктивної інформації" про те, як вони сприймають конкретні суспільні події та явища.

Одним із основних методів отримання конкретного знання про соц­іальну реальність на основі інформації, зафіксованої в різних докумен­тах, текстах масової комунікації, є метод аналізу документів. Він засто­совується з метою уточнення або підтвердження результатів опитування та спостереження.

Досить поширеним методом соціальної діагностики є також аналіз соціуму (соціальна паспортизація). Він є необхідним у ході збору статис­тичних даних, за допомогою яких можна охарактеризувати життєву си­туацію стосовно осіб у певному соціумі. До таких даних відносять кількість дітей та дорослих, людей з особливими потребами, осіб девіантної пове­дінки, дані про різні типи сімей, об'єкти культурно-освітнього, медично­го призначення, соціальні служби різного типу, громадські організації тощо.

Оскільки для соціальної діагностики досить важливим є характерис­тика певних властивостей та станів соціальних об'єктів, що мають кількісні показники, важливе значення при цьому виді діагностики має метод ап-рейзерів — спосіб виміру певної властивості об'єкту з використанням трьохзіркової шкали оцінки, де центральний показник виражає середнє значення (рівний нулю, нейтральний), а два інші дають протилежні ха­рактеристики досліджуваному об'єкту ("високий" чи "низький", "пози­тивний" чи "негативний", "важливо" чи "не суттєво" тощо) [3, 149].

Сьогодні науковці роблять окремі спроби класифікувати методи соц­іальної діагностики. Зокрема І.Г.Зайнишев пропонує наступну класифі­кацію методів соціального діагностування:

14 Соціальна робота

— зопдажно-інформаційне обстеження (збір даних про інфраструк­туру, чисельність, склад і динаміку місцевого населення тощо);

— соціально-історичне обстеження (вивчення історії заселення та освоєння даної території, зміни складу місцевого населення, досліджен­ня його традицій тощо);

— інформаційно-цільовий (аналіз різних документів, статей з місце­вої та центральної преси, матеріалів електронних засобів інформації, листів, звернень громадян тощо);

— соціальне картографування (аналіз соціальпо-нросторового розпо­ділу і динаміки народжуваності та смертності населення, залежність якості життя від різних природних та соціальних факторів) [2, 27].

У соціальній роботі соціальна діагностика передбачає вивчення мо­тивів і причин поведінки особистості, прошарку, групи, їхнього стану (матеріального, психічного, духовного), визначення форм, методів робо­ти з ними. Основною метою соціальної діагностики є виявлення соціаль­ного змісту чинників, що діють у соціально-екопомічпих, психологічних, правових сферах суспільного життя [7,36].

Процедура соціальної діагностики спрямована не лише на вивчення соціальних коренів різних проблем, процесів та явищ, але й на дослід­ження соціальних наслідків і змін у структурі суспільних відносин, спо­собі життя людей. Окрім того, соціальна діагностика передбачає вироб­лення профілактичних заходів щодо запобігання асоціальної поведінки людини.

Повертаючись до питання соціальної діагностики па індивідуальному рівні, перш за все, зазначимо, що в основному вона носить комплексний характер, тобто має місце взаємопоєднання двох або більше таких різно­видів діагностики, як медична, психологічна, соціально-педагогічна.

Медична діагностика — це процес встановлення медичного діаг­нозу, тобто висновків про характер та особливості фізичного етапу клієнта чи його хвороби. Вона здійснюється за допомогою спеціальних методів у результаті різнобічного обстеження та опитування клієнта. У соціальній роботі показники медичної діагностики мають велике значення при на­данні соціальної допомоги та соціальних послуг людям з обмеженими фун­кціональними можливостями, соціальній підтримці осіб, що мають захво­рювання психічного характеру чи різні види хімічної залежності.

Психологічна діагностика — це вимірювання іпдивідуально-психо-логічних якостей особистості або інших об'єктів, які піддаються психо­логічному аналізу (група, організація). її метою є встановлення психо-