Валютні відносени і валютні системи

2. Валютні курси

3. Коливання валютного курсу й інструменти его регулювання

4. Міждержавні структури у валютно - фінансовій сфері

5. Торговий і платіжний баланс країни

 

Валютні відносени і валютні системи

 

Міжнародні валютні відносини виникли з початком функціонування грошей у міжнародному платіжному обороті. Протягом історії мінялися форми світових грошей і умови міжнародних розрахунків. Одночасно зростала значимість системи світового грошового обігу і підвищувався ступінь її відносної самостійності.

Інтенсифікація міжнародних обмінів, руху товарів, послуг, капіталів і робочої сили супроводжувався наростанням обсягів грошових мас, що пересуваються з країни в країну. Потреба упорядкувати ці рухи привів до формування міжнародних (регіональних) валютних систем і світової валютної системи.

Валюта (буквально: ціна, вартість) — це грошова одиниця країни (наприклад, карбованець, долар, фунт стерлінгів і т.п.). У вузькому зміст-це грошові знаки іноземних держав. Кожен національний ринок має власну національну валютну систему.

Національна валютна система.

Національна валютна система є частину грошової системи країни, у рамках якої формуються і використовуються валютні ресурси, здійснюється міжнародний платіжний оборот. У її склад входять наступні елементи:

- національна валютна одиниця;

- режим валютного курсу;

- умови оборотності валюти;

- система валютного ринку і ринку золота;

- порядок міжнародних розрахунків країни;

- склад і система керування золотовалютними резервами країни;

- статус національних заснувань, що регулюють валютні відносини країни.

Національні, валютні системи формуються на. основі національного законодавства з урахуванням норм міжнародного права. Їхні особливості визначаються умовами і рівнем розвитку економіки країни, її зовнішньоекономічними зв'язками, задачами соціального розвитку.

Світова валютна система.

На базі національних валютних систем функціонує світова валютна система — форма організації міжнародних валютних відносин, що склалася на основі розбиття світового ринку і закріплена міждержавними угодами. Її складеними елементами є:

- Основні міжнародні платіжні засоби (національні валюти, золото, міжнародні валютні одиниці, СДР, ЕКЮ);

- механізм встановлення і підтримки валютних курсів;

- порядок балансування міжнародних платежів;

- умови оборотності (конвертованості) валют;

- режим міжнародних валютних ринків і ринків золота;

- статус міждержавних інститутів, що регулюють валютні

відносини.

В умовах ринкової економіки рух коштів із країни в країну, обмін і продаж валют здійснюються насамперед через діяльність великих комерційних банків. Ці банки мають у своєму розпорядженні мережу філій у різних чи країнах валютними рахунками в банках інших країн. Проводячи через такі банки торгові й інші зовнішньоекономічні операції, клієнти мають можливість вносити засобу на рахунок банку в одній країні і, при необхідності, переводити ці внески в іншу країну в іншій валюті. Головними економічними агентами зовнішнього валютного ринку виступають експортери; імпортери, власники портфелів активів. Поряд з «первинними» суб'єктами валютного ринками-експортерами й імпортерами, що формують базисний попит та пропозиція валюти, виділяють і «вторинні» — тих учасників валютного ринку, що торгують безпосередньо валютою. Це — комерційні банки, валютні брокери і дилери. Визначення «вторинні» дуже умовне, оскільки в даний час близько 90 % усіх валютних операцій на зовнішньому валютному ринку не зв'язано з торговими операціями. Велика частина торгівлі валютою — це звичайна біржова гра з метою одержання прибутку, де як об'єкт фігурують обмінні курси валют. Найбільш великі центри міжнародного валютного ринку розташовані в Лондоні, Токіо, Нью-Йорку, Франкфурті-на-Майні, Брюсселеві.

Найважливішими суб'єктами в сфері міжнародного грошового обігу виступають урядові органи. Грошово-кредитні отношения у світовій економіці торкаються національні інтереси держав. Закономерно, что в ході еволюції цих отношений вироблялися правила і закони, що регулюють ці отношения, прийнятні з погляду національних інтересів.

Етапи формування світової валютної системи.

Формування світової валютної системи йшло слідом за промисловою революцією й утворенням світової системи господарства. Вона пройшла у своєму розвитку три етапи, кожному з який відповідає свій тип організації міжнародних валютних відносин. Першим етапом у розвитку світової валютної системи можна вважати період від її виникнення в ХІХ в. до початку другий світовий воїни. Перехід до другого етапу почався з кінця 30-х рр. Своє юридичне оформлення світова валютна система цього етапу одержала на Бреттон-Вудської конференції (США) у 1944 р. Третій етап — це існуюча в даний час світова валютна система, що сформувалася в 70-х рр. Організаційно оформилася після наради 1976 р. у Кінгстоні (Ямайка).

На перших двох етапах свого розвитку світова валютна система була заснована на золотому стандарті. За національною валютою законодавчо фіксувався золотий зміст, незмінне в ХІХ в. і до початку першої світової війни. Банки здійснювали розмін випускаються ними банкнот на золото. Засобом зрівноважування міжнародних платежів служив вільний ввіз і вивіз золота. Золотий стандарт існував у формі золотомонетного, коли здійснювалося вільне карбування золотих монет, золотосліткового, коли карбування золотих монет було припинено і золото використовувалося лише для міжнародних розрахунків, і золотовалютного (золотодевізного), коли поряд із золотом використовуються в міжнародних розрахунках валюти країн із золотим стандартом.

Золотовалютний стандарт був характерний для світової валютної системи між першою і другий світовими війнами. До початку другої світової війни лише в США зберігся обмін доларів на золоті злитки для офіційних органів іноземних держав. Після другої світової війни до початку 70-х рр. у міжнародних валютних відносинах зберігалися окремі риси золотовалютного стандарту. З припиненням урядом США офіційного продажу золотих злитків на долари золото слідом за внутрішнім грошовим обігом було усунуто і з міжнародних валютних розрахунків.

Валютні курси

Одним з найважливіших елементів будь-якої валютної системи є валютний курс, що показує ціну валюти однієї країни, виражену у валюті іншої. Існує три режими установлення валютних курсів:

- на основі золотих паритетів (при золотому стандарті);

- система фіксованих курсов валют;

- система курсов валют, що плавають, коливних у залежності від попиту та пропозиції.

Золотий стандарт.

Золотий стандарт мав своїм наслідком твердий курс валюти. Він ґрунтувався на співвідношенні золотого змісту грошових одиниць, тобто на золотому паритеті. Так, якщо золотий зміст англійського фунта стерлінгів складало 1/4 унції золота (1 тройская унція дорівнює 31,1 г), а долара США 1/20, те їхній валютний курс складав 1:5, тобто 1 фунт стерлінгів дорівнює 5 доларам. Золотий зміст карбованця до жовтня 1917 р. дорівнювало 0,774232р.

Таким чином, валюти, «прив'язані» до золота (а зміст золота у Валютах не мінялося до 1914 р.), співвідносилися один з одним по твердому валютному курсі. Відхилення валютного курсу від паритету було дуже незначним (+/—1 %), у межах так званих «золотих крапок», обумовлених витратами по транспортуванню золота за границю.

Золотий стандарт, по суті, виступав автоматичним регулятором світового ринку. Обов'язок державних банків обмінювати паперові гроші на відповідне кількість золота не дозволяла безконтрольно збільшувати масштаби грошового обігу і стимулювати інфляцію. Однак економічні і політичні причини, зокрема перша світова війна, унеможливили її підтримку. Після першої світової війни багато держав робили спроби ввести золотий стандарт. Так, Англія ввела в 1925 р. обмін валюти на золото і, ставши неплатоспроможної, у 1931 р. скасувала його. Після економічної кризи 30-х рр. практично всі розвиті країни відійшли від золотого стандарту.

У 30-х рр. міжнародна валютна система розпалася на ряд блоків (стерлінговий, доларовий, блок франка і т.п.). Під час другої світової війни міжнародні розрахунки носили в основному кліринговий характер. При двосторонньому клірингу дві сторони домовляються про взаємне погашення витрат за товари і послуги. При багатобічному клірингу актив однієї країни стосовно іншої може бути використаний для погашення пасиву стосовно третього. У більшості країн у цей період были уведені валютні обмеження.

Бреттон-Вудська система і фіксовані курсы валют.

Після закінчення другої світової війни була почата спроба перебороти помилки передвоєнного періоду, знайти взаємоприйняті рішення по регулюванню валютної сфери.

На відбулася в 1944 р. у м. Бреттон-Вудсі конференції були прийняті міжнародні угоди, що лягли в підставу системи валютних відносин, що одержала назва Бреттон-Вудської.

Дана система не мала різкої відмінності від золотого стандарту. В основі її лежав золотовалютний стандарт, де як резерви виступали золото і долари. Країни, що підписали угоду, зафіксували курси своїх валют у чи доларах у золоті. Долар був ув'язаний із золотом (35 дол. за 1 унцію золота) і визнавався основною резервною і розрахунковою валютою.

Країни-члени Міжнародного валютного фонду (МВФ), що був створений на цій конференції разом з Міжнародним банком реконструкції і розвитку (МБРР), зобов'язувалися підтримувати курси своїх валют на рівні фіксованих паритетів, регулюючи відхилення через валютну інтервенцію, купівлю-продаж іноземної валюти, в основному долара. США взяли на себе зобов'язання по розміні паперового долара на золото по фіксованому змісті для центральних банків інших країн. Бреттон-Вудскої система була покликана компенсувати відсутність вільного обміну валют на золото. Вона підсилювала ступінь впливу регулюючого початку в стихійно-ринковому характері міжнародних розрахунків. Однак передбачена в ній система колективного захисту фіксованих паритетів могла існувати, поки долар, будучи резервною світовою валютою, був настільки ж стійким забезпеченням, як і золото. Колективний захист стабільності валютних курсів при нестійкості долара підвищував уразливість національних економік від незалежних від них факторів. Після офіційного припинення обміну долара на золото (1971 р.) фіксовані курси валют поступилися місцем що плаває. Ці зміни в міжнародній валютній системі были юридично закріплені в угоді, підписаній у 1976 р. у Кінгстоні, відбиті в переглянутому Статуті МВФ.

Курсы валют, що плавають.

В умовах курсів, що плавають, валютний курс, як і всяка інша ціна, визначається ринковими силами попиту та пропозиції. Значні коливання під впливом попиту та пропозиції характерні для валютних курсів як сильних, так і слабких валют. Проілюструвати установлення валютного курсу можна за допомогою відомого графіка (мал.1), що відбиває взаємодію попиту та пропозиції.

Розмір попиту на іноземну валюту визначається потребами країни в імпорті товарів і послуг, витратами туристів, різного роду платежами, що зобов'язана робити країна, і т.п.

Мал. 1.

Розміри пропозиції валюти будуть визначатися обсягами експорту країни, позиками, що країна одержує, і т.п.

Зрозуміло, констатація того факту, що курс валюти формується під впливом попиту і, пропозиції, сама по собі мало що говорить про реальні процеси, що впливають на курсові співвідношення. На попит та пропозицію іноземної валюти, а отже, на валютний курс чи прямо побічно впливає вся сукупність економічних відносин країни, як внутрішніх, так і зовнішніх. Серед факторів, що безпосередньо впливають на динаміку курсу валют, можна назвати такі, як: національний доход і рівень витрат виробництв; реальна купівельна спроможність грошей і рівень інфляції в країні; стан Платіжного балансу, що впливає на попит та пропозицію валюти; рівень процентних ставок у країні; довіра до валюти на світовому ринку і т.п.

Котирування валют.

Сталі обмінні курси, чи котирування валют систематично публікують періодичні видання, що спеціалізуються на висвітленні економічних проблем. При цьому можуть даватися зведення про пряму і зворотне котирування. При прямої, котируванню одиниця іноземної валюти виражається в національній. Наприклад, 15 червня 1993 р. курс американського, долара складав 1085 руб. У випадку зворотного котирування виражають одиницю національної валюти в іноземній. У нашому прикладі 1 карбованець = 0,0009 долара.

У ринкових валютних котируваннях також можуть указуватися курс покупця та курс продавця, курси по угодах з різними умовами і термінами. Різниця між курсом покупця і курсом продавця (спред чи маржа) дає доход банку. З погляду термінів і умов угоди, розрізняють курс по касових операціях (курс слот чи курс телеграфного перекладу) і курс на термін по так називаних форвардних операціях. Форвардні операції, здійснювані на ф'ючерсних (термінових) ринках, це угоди на визначений період. Оскільки протягом цього періоду можуть відбуватися коливання валютних курсов, форвардний курс покликаний покривати валютний ризик. У силу цього він відрізняється від курсов валют з негайним постачанням.

Паритет купівельної спроможності.

Пояснення коливань валютних курсів засновано на теорії паритету купівельної спроможності. Відповідно до цієї теорії, для визначення курсових співвідношень потрібно зіставити ціни умовного кошика споживчих товарів двох країн. Так, якщо в Росії такий кошик коштує, скажемо, 5000 руб., а в США — 100 дол., те, поділивши 5000 на 100, ми одержимо ціну 1 долара, рівну 50 руб. Якщо в Росії подвоять ціни на товари, допустимо, унаслідок збільшення грошової маси в звертанні, а в США усіх залишиться незмінним, то за інших рівних умов обмінний курс долара до карбованця подвоїться.

Інакше кажучи, якщо обмінні курси коректуються щодо паритету купівельної спроможності, то переклад (конвертація) коштів з однієї валюти в іншу не повинний викликати змін у купівельній спроможності цих засобів. ' Зрозуміло, що визначення за допомогою цієї теорії рівноважного обмінного валютного курсу може бути тільки приблизним. Не говорячи вже про те, що існує безліч причин, що викликають коливання валютних курсів, не існує і єдиного способу визначення споживчого кошика. Структури товарів і послуг, що утворять споживчий кошик у різних країнах, досить відрізняються Друг від Друга. Їхнє порівняння дуже умовне.