Сутність і основні межі світового господарства

Світове господарство як економічна категорія. На початку 2000 р. кількість населення нашої планети складала біля 6 млрд чол., які спілкувалися між собою на 2796 мовах.

Нині на планеті в кордонах більше за 230 держав проживають біля 5 тис. народів і народності, розділених між собою майже 250 сухопутними кордонами. У світі в звертанні знаходиться більше за 300 найменувань національних грошей.

Держави, які існують на планеті, перебувають на різних рівнях суспільного розвитку. Більшість з них слаборазвинуті, знаходяться на рівні докапіталістичних формацій, поєднуючи елементи первісногромадського, рабовласницького і феодального способів виробництва. Капіталістичний спосіб виробництва тут також частково поширений, але він ще не став таким, що визначає. Згідно із загальноприйнятою класифікацією більшість людства світу проживає саме в слаборазвинутих країнах їх біля 170. По економічному потенціалу (сумарній величині валового національного продукту, який проводиться на планеті) лідерами є наступні розвинені країни: США, Японія, Німеччина. Великобританія, Франція, Італія, Канада. Вони створюють біля 50% ВНП.

У недалекому минулому в радянській економічній літературі при розгляді світового господарства влаштовувалася зростаюча могутність світової соціалістичної системи. Її частка в світовому промисловому виробництві оцінювалася в кінці 80-х років в 40%. У 1991 р. більшість країн колишньої соціалістичної співдружності на офіційному рівні перестали називати себе соціалістичними. Це Угорщина, Польща, Чехія, Словаччина, Румунія, а також країни що був СРСР-Корінні зміни відбуваються в Китаї, В'єтнамі, частково на Кубі, які офіційно продовжують йти соціалістичним шляхом.

Одночасно в розвинених країнах світу розвиваються певні процеси социалізації. Таким чином, в світовому господарстві існує величезна різноманітність країн по рівню їх економічного розвитку, приналежності до певних соціальних, політичних систем, різних регіальных організацій. У багатьох країнах існує релігійно-племінна ворожнеча, соціально-етнічні конфлікти і т.п. В зв'язку з цим виникає питання, можуть і в такому конгломераті діяти єдині економічні закони і закономірності? І якщо так. те яка їх специфіка в порівнянні із законами, діючими в рамках однієї країни, групи розвинених країн або всесвітнього капіталістичного господарства? Щоб відповісти на це питання, необхідно з'ясувати суть світового господарства.

Світове господарство це сукупність національних господарств і економічних взаємозв'язків між ними, або сукупність економічних відносин, які функціонують на національному і міжнародному рівнях. Основою розвитку світового господарства стало формування в XVI у., в період великих географічних відкриттів, світового ринку, який є сукупністю взаємодіючих між собою національних ринків окремих країн, пов'язаних міжнародними економічними відносинами. На його основі в XVII в. почав формуватися міжнародний розподіл праці, формою реалізації якого були торгові угоди між окремими країнами. Ці процеси обумовили виникнення і розвиток світового господарства.

У сучасних умовах світове господарство все більше придбаває межі владності. Пов'язане це з дією ряду об'єктивних чинників.

По-перше, з прагненням народів світу вижити в умовах нарощування вірних потенціалів і загрози ядерної війни.

По-друге, чинником розвитку світового господарства є розгортання науково-технічної революції. Сьогодні жодна країна світу не може самостійно використовувать всі досягнення сучасної науки і техніки, тому необхідне об'єднання зусиль в цій сфері. Це буде сприяти встановленню тісних економічних і науково-технічних зв'язків між країнами, формуванню стійких структур в світовому господарстві.

По-третє, істотним чинником розвитку світового господарства є інтернаціоналізація господарського життя, міжнародний розподіл праці. Сьогодні країни світової спільноти можуть ефективно розвивати виробничі процеси на рівні світових стандартів, випускати високоякісну продукцію лише при умові використання різних форм спеціалізації і кооперування виробництва на міжнародному рівні. Завдяки цьому можна значно знімати собівартість продукції, підвищити її якість і надійність, зекономити паливно-енергетичні і сировинні ресурси, підвищити продуктивність труда, більш раціонально використати робочу силу. Все це також сприяє налагодженню постійних економічних зв'язків між країнами-партнерами в міжнародній сфері.

По-четверте, чинником розвитку світового господарства є необхідність об'єднання зусиль країн для розв'язання глобальних проблем (екологічних, продовольчих і інш.), потреба у взаємній допомозі в екстремальних ситуаціях (землетрусу, ядерні аварії і, доцільність об'єднання господарських зусиль країн-партнерів для освоєння багатств Світового океану і космосу, для Збереження придбаних знань і ідей і їх переробки, для використання все більш складних інформаційних систем, створення міжнародного інформаційного банку даних, яким могла б користуватися у відповідності зі своїми потребами кожна країна світової спільноти.

Формуванню цілісності світового господарства сприяє розвиток відповідної інфраструктури: будівництво трансконтінентальних залізниць, світових систем зв'язку і інш.

Характерною ознакою формування цілісного організму світового господарства є зближення між підприємствами різних країн і самими країнами. Це знаходить свій вияв в розвитку спеціалізації і кооперування виробництва. створенні міжнародних господарських організацій, товариств, спільних підприємств і

При цьому в кожній з сфер суспільного виробництва (безпосередньому виробництві, обміні, розподілі і споживанні) виникають міжнародні економічні відносини. Вони є похідними від національних, отримують від них головний імпульс свого розвитку і, в свою чергу, активно впливають на розвиток національного господарства.

Сукупність економічних відносин світового господарства виявляється в системі властивих йому економічних інтересів: інтересів окремих держав, національних підприємств і об'єднань, міжнародних економічних організацій, а також інтересів інтеграційних угрупувань (таких, наприклад, як Європейський Союз). Вирішення протиріч, виникаючих між країнами-партнерами в рамках світового господарства, відбувається через узгодження їх економічних інтересів, пошук оптимальних форм, принципів, методів їх реалізації, взаємні поступки і знаходження компромісів.

Таким чином, світове господарство потрібно розглядати як цілісну і взаємозалежну систему національних господарств, які взаємодіють на основі спільних економічних інтересів, потреб і цілей.

Процес утворення світового господарства не завершився, він буде продовжуватися ще певний час. Така обставина зумовлює характер дії економічних законів світового господарства всі вони розвиваються і функціонують як закони-тенденції- Це означає, що одна з сторін діалектичної єдності національного і інтернаціонального на тому або іншому проміжку часу може домінувати, що залежить від поєднання і сили впливу різних чинників, які лежать в основі розвитку кожної з сторін даної суперечливої єдності;

Проголошуючи пріоритет загальнолюдських потреб, інтересів і цінностей. необхідно за допомогою міжнародних механізмів регулювання прагнути до того, щоб національні господарства пристосовувалися до вимог дії загальних законів. Але при цьому національні інтереси не повинні приноситися в жертву інтернаціональним. Крім того, в процесі просування до більш високого рівня цілісності світового господарства потрібно прагнути до оптимального поєднання не тільки національних і інтернаціональних інтересів, але і до їх раціонального узгодження з інтересами особистості і окремого колективу.

Основними суб'єктами світового господарства є національні держави, транснаціональні корпорації (ТНК), а також міжнародні організації і інститути. ТНК є міжнародними за масштабами своєї діяльності і національними по капіталу і характеру контролю. Вони розширюють свою могутність шляхом прямих інвестицій в свої закордонні філіали і підприємства. Так, якщо в 1960 р. нараховувалося біля 3500 тис. філіали ТНК, то в 1996 р. вже біля 210 тис. Крім ТНК існують міжнаціональні компанії, які виникають на основі міжнародних договорів між компаніями різних країн і є міжнародними по складу капіталу, масштабам своєї діяльності і контролю за нею. Міжнаціональних компаній існує трохи.

Особливості дії економічних законів в сфері виробництва і звертання. Які закони визначають розвиток сучасного світового господарства? У науковій літературі, присвяченій цій проблематиці, називають такі загальні закони: закон вартості, закон конкуренції, закон зростання продуктивності труда, закон попиту і пропозиції, закон інтернаціоналізації виробництва.

Інтернаціоналізація виробництва це економічна форма розвитку міжнародного розподілу праці і міжнародного узагальнення виробництва. У цьому випадку поняття «виробництво» (і, відповідно, «інтернаціональне виробництво») вживається у вузькому значенні слова, т. е. охоплює не всі сфери суспільного відтворювання (безпосереднє виробництво, розподіл, обмін, споживання), а що тільки визначає з них безпосереднє виробництво. Міжнародний розподіл праці і міжнародного усупільнення виробництва знаходять конкретний вияв в міжнародній спеціалізації, кооперації, комбінуванні, концентрації виробництва і інш. Ці процеси формують важливий елемент господарського механізму на інтернаціональному рівні.

Інтернаціоналізація виробництва нерозривно пов'язана з переходом міжнародного розподілу праці від часткового до одиничного. Загальний розподіл праці, як вже відмічалося, засновується на спеціалізації сфер суспільного виробництва, часткове на предметній спеціалізації окремих галузей, а одиничне на подетальніше, поопераційной спеціалізації окремих виробничих одиниць.

З 30-х років XX у., в умовах подальшого розвитку загального і часткового розподілу праці (що переважали на другому етапі суспільного розподілу праці, який почався з часу розпаду феодального і зародження капіталістичного способу виробництва і продовжувався до 30-х років XX в.), домінуючою формою суспільного розподілу праці стає подетальная і поопераційна спеціалізація одиничного розподілу праці. Розвиток цієї форми відбувається як в рамках національних країн, так і в міжнародному масштабі (інтернаціоналізація одиничного розподілу праці) через ринкові і позаринкові зв'язки між підприємствами, які виробляють взаємообумовлену продукцію. За національні кордони одиничний розподіл праці вийшов з розвитком транснаціональних корпорацій. Тому ці корпорації стали одним з найважливіших суб'єктів міжнародних економічних відносин.

При одиничному розподілі праці всі господарські одиниці, що знаходяться в різних країнах, повинні працювати за єдиному технологічному планом, дотримувати єдиний ритм виробництва, кількісно-якісні характеристики продукції. Якщо в умовах часткового розподілу праці взаємозв'язок відособлених один від одного сфер виробництва при їх злитті в сукупний суспільний виробничий організм і при наявності соціально-економічної відособленості супроводився купівлею-продажем товарів, т.е. існувала тільки опосредована форма зв'язку, то при одиничному розподілі праці все більше значення придбаває пряму безпосередню взаємодію між його ланками.

У зв'язку з цим в процесі міжнародного узогальнення виробництва між підприємствами, які кооперуються, розвиваються постійні і тісні зв'язки, причому ці зв'язки мало залежать від стихії товарного обміну на світовому ринку. Про стійкість і зростаючу динамізме цих процесів свідчать такі дані: частка частин, вузлів і компонентів в загальному обсязі імпорту машин і обладнання зросла в 1984 р. в порівнянні з 1970 р. в США з 16,6 до 37,4%, в Японії з 15 до 53,7, в Нідерландах з 29 до 52,3, в Італії з 32 до 40.1, в Швеції з 30 до 53,7%. Загалом частка обладнання і транспортних коштів в світовому експорті за період 1937 1996 рр. виросла приблизно з 11 до 39%, а частка продовольства поменшала з 23 до 7%. Такий динамізм і стійкість інтернаціоналізації одиничного розподілу праці зумовлений новим етапом науково-технічної революції, що почався з середини 70-х років, пов'язаним з електронною автоматизацією матеріального виробництва і звертання, науково-технічної творчості, впровадженням біотехнології, освоєнням космічного простору і інш. Саме з цього часу міжнародний розподіл праці і міжнародного усупільнення виробництва ростуть і заглиблюються особливо інтенсивно.

Інтернаціоналізація виробництва сприяє підвищенню ефективності виробництва в окремих країнах, прискореному розвитку науки і техніки, підвищенню життєвого рівня населення Вона стала економічно необхідною для кожної країни, що свідчить про такий біса закону інтернаціоналізації виробництва, як внутрішньо необхідний характер його зв'язків і відносин. Таким чином, закон інтернаціоналізації, виробництва виражає внутрішньо необхідні, стійкі і істотні зв'язки між процесом переростання виробництвом національних кордонів, з одного боку, і поступовим формуванням на інтернаціональному рівні механізму поєднання особистих і речовинних чинників виробництва, взаємодії людини з природою, відтворювання самої людини з іншою -

Двома основними сторонами процесу виробництва в широкому і вузькому значеннях є діалектично взаємодіючі продуктивні сили і економічні відносини. Оскільки складовими елементами останніх є техніко-економічні відносини (відношення спеціалізації, кооперування, комбінування виробництва, його концентрації, обміну діяльністю між людьми і інш.), організаційно-економічні відносини (менеджмент і маркетинг на підприємстві і інш.) і виробничі відносини, або відносини економічної власності. те закон інтернаціоналізації виробництва охоплює процес інтернаціоналізації продуктивних сил і економічних відносин (в єдності техніко-економічних, організаційно-економічних і відносин економічної власності).

У вузькому розумінні процес інтернаціоналізації виробництва охоплює лише процес інтернаціоналізації безпосереднього виробництва і відповідних сторін економічних відносин, які функціонують і розвиваються в цій сфері- В останньому випадку формами його вияву на рівні продуктивних сил є інтернаціоналізація процесу техніко-економічного з'єднання особистих і речовинних чинників виробництва, взаємодії людини з природою, розвитку людини-працівника- Формами вияву закону інтернаціоналізації виробництва на рівні техніко-економічних відносин є подетальна, пооперациойна, технологічна і повузлова спеціалізація одиничного розподілу праці (або його інтернаціоналізація). У діалектичній єдності ці форми вияву (на рівні продуктивних сил і техніко-економічних відносин) утворять синтезовані форми вияву закону інтернаціоналізації виробництва на рівні технологічного способу виробництва. До них відносяться створення спільних підприємств, встановлення стійких і тісних зв'язків між підприємствами різних країн, які кооперуються, і інш.

На основі інтернаціоналізації технологічного способу виробництва закон інтернаціоналізації виробництва діє в сфері економічної власності (або виробничих відносин). Якщо мова йде про виробництво в широкому розумінні, то закон інтернаціоналізації виробництва в сфері відносин економічної власності виявляється в інтернаціональному процесі привласнення. Оскільки основними суб'єктами привласнення є окремий найманий працівник, індивідуальний капіталіст, колективний капіталіст, держава і наднаціональні органи, то інтернаціоналізація процесу привласнення в певній мірі здійснюється на рівні кожного з цих суб'єктів, особливо перших двох. На рівні найманого працівника це виявляється у вирівнюванні заробітної плати, уніфікації податкових відрахувань із заробітної плати, соціальних виплат держави, які йдуть на відтворювання робочої сили, і інш. На рівні індивідуальних і колективних капіталістів цей процес здійснюється через вирівнювання середнього прибутку, уніфікацію ціноутворення, податкових відрахувань з прибутку і інш.

Якщо мова йде про виробництво у вузькому розумінні, то закон інтернаціоналізації виробництва виявляється в уніфікації процесів інтенсивності труда, розподілі створеного найманими працівниками продукту на необхідний і додатковий (отже, в гармонізації норми додаткового продукту), формуванні інтернаціональної вартості товару робоча сила і інш.

Внутрішньо необхідні форми зв'язку закону інтернаціоналізації виробництва зумовлені розгортанням НТР, доцільністю об'єднання зусиль багатьох країн для використання досягнень сучасної науки і техніки (оскільки жодна країна світу не в змозі зробити це поодинці), необхідністю міжнародної спеціалізації і кооперування виробництва з метою ефективного розвитку власного виробництва на рівні світових стандартів, зниження собівартості продукції, підвищення її якості і інш., потребами в об'єднанні зусиль багатьох країн у вирішенні глобальних проблем (екологічною, енергетичною і інш.), спільному освоєнні космосу, використанні складних інформаційних систем і

Колишні соціалістичні країни, в тому числі і Україна, були мало втягнуті в міжнародний розподіл праці, в міжнародне усупільнення виробництва. Про це свідчать, зокрема, такі дані: якщо в розвинених країнах світу відношення обсягу експорту до валового продукту складало в 1990 р. 17,8%, те в країнах СЭВ тільки 6,3%. Питома вага колишнього СРСР в світовому експорті в 1991 р. становила 2,2%, в той час як Нідерландів 3,8%. Що стосується коштів труда, то лише 14% експорту машин і обладнання, що виготовлялися в СРСР, відповідали міжнародним стандартам- В експорті України 30% доводилося на міжреспубликанський обмін.

Таким чином, закон інтернаціоналізації виробництва в різних регіонах світового господарства діє з різною інтенсивністю. Для повноти дії цього закону в Україні потрібно, насамперед, створити належні умови: розвинути транспортну інфраструктуру, розгалужену мережа інформаційних комунікацій, досягнути якісних змін в кредитно-валютній сфері, ухвалити відповідні закони, усунути нестабільність в сфері національних, політичних. соціальних відносин, ввести конвертовану валюту і інш.

Дія закону інтернаціоналізації виробництва органічно пов'язана з процесами, які відбуваються на світовому ринку, зокрема з інтернаціоналізацією ринку, якому також властиві межі закону. Закон інтернаціоналізації звертання виражає внутрішньо необхідні, стійкі і істотні зв'язки між процесом інтернаціоналізації безпосереднього виробництва, формуванням інтернаціональної вартості в цій сфері і її перетворенням в інтернаціональну ціну виробництва в процесі конкуренції між підприємствами різних країн на основі випереджального зростання світової торгівлі на регіональному і глобальному рівнях. Таким чином, конкретизацією даного закону є закон випереджального зростання зовнішньої торгівлі в порівнянні із зростанням виробництва. Так, з 1981 по 1996 р. світова торгівля збільшувалася щорічно приблизно на 5,2%, т. е. в 1,5 рази швидше, ніж виробництво. У різних регіонах світового господарства ці процеси відбувалися з різною інтенсивністю. У 1971-1985 рр. середньорічні темпи приросту зовнішньої торгівлі в розвинених капіталістичних країнах в порівнянних цінах перевищували темпи приросту їх валового національного продукту в 1,9 рази, в 1985-1988 рр., 1989-1995 рр. - в 1,6 рази. У СРСР на першому з цих етапів темпи приросту зовнішньої торгівлі в 1.6 рази відставали від темпів приросту валового внутрішнього продукту, а в подальші роки таке відставання ще більше збільшилося.

Випереджальні темпи зростання світової торгівлі важливий чинник зростання промислового і сільськогосподарського виробництва, розвитку науково-технічного прогресу, підвищення ефективності і якості виробництва, посилення конкурентної боротьби на міжнародній арені- Конкурентна боротьба сприяє ослабленню монополізма, зниженню цін на товари на національному ринку. У США біля 75% промислового виробництва перебуває в умовах зіткнення із зовнішньою конкуренцією. У тих галузях, де протекціоністські заходи захищають підприємців від зовнішніх конкурентів, споживачі вимушені тратити значно більше грошей на купівлю місцевих товарів. Так, протекціонізм для взуттєвої промисловості США приводить до підвищення цін більш ніж на 60 млрд. дол. в рік, або понад 1 тис. дол. на сім'ю з чотирьох чоловік.